Критерії тяжкості та напруженості праці

Критерієм фізичного і психологічного навантаження на організм людини є тяжкість і напруженість праці.

Тяжкість праці характеризує ступінь залучення до роботи м’язової системи людини і відображає затрати її енергії.

Тяжкість праці визначається:

– робочим положенням тіла працівника;

– характером його робочих рухів;

– інтенсивністю робочого дня;

– ступенем фізичного навантаження, тощо.

Напруженість праці відображає навантаження нервової системи і визначається:

– ступенем складності виконуємих завдань;

– сенсорним навантаженням аналізаторів людини (зору, слуху, нюху);

– монотонністю роботи;

– емоційним станом працівника, і таке інше.

За енерговитратами праця поділяється на три категорії: легка, середньої тяжкості і тяжка (ГОСТ “Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны).

Категорія Іа – роботи, що виконуються сидячи з незначним фізичним навантаженням (сфера управління, швейна промисловість, часове виробництво, тощо);

Категорія Іб – це роботи, що виконуються сидячи або пов’язані з ходьбою і незначним фізичним навантаженням (працівники зв’язку, контролери, майстри, перукарі та їм подібні);

Категорія ІІа – роботи, пов’язані з постійною ходьбою і переміщенням вантажів до 1 кг. (ткачі, продавці, сфера обслуговування);

Категорія ІІб – роботи пов’язані з ходьбою і переміщенням вантажів до 10 кг. (слюсарі, механіки, технічні робітники);

Категорія ІІІ –роботи пов’язані з постійним переміщенням вантажів понад 10 кг (будівельники, шахтарі, вантажники, металурги).

Чим вище категорія тяжкості робіт, тим більше навантаження на опорно-рухову, дихальну і серцево-судинну системи, що призводить до травм і до професійних захворювань працівників.

МІКРОКЛІМАТ ВИРОБНИЧОГО СЕРЕДОВИЩА

Продуктивність праці і самопочуття працівників залежать від стану виробничого середовища, яке характеризує його метеорологічні умови в робочій зоні. Робоча зона – це простір висотою 2 м над підлогою чи висотною площадкою, на якій розташоване робоче місце працівника.

Випаровування – це відтік тепла з усієї поверхні тіла людини в жарке оточуюче середовищ. При недостатньому теплообміну може відбутися перегрів тіла людини, що призводить до теплового удару.

Захисним механізмом від перегріву людини є потовиділення, при якому з її організму виділяється волога і сіль. А надмірна втрата людиною цих компонентів приводить до згущення крові і порушенню діяльності серцево-судинної системи. При цьому, обезводнення організму людини на 6% викликає порушення її розумової діяльності і занижує гостроту зору. А обезводнення на 15…20% – приводить до смерті. Тому, для поповнення водяного балансу, робітникам гарячих цехів рекомендується споживати газовану підсолену воду (0,5% NaCl) по 4 – 5 л за зміну, або білково-вітамінний напій.

Недостатня вологість мікроклімату також приводить до інтенсивного випаровування вологи зі слизових оболонок, від чого вони пересихають, отримують ерозію, та забруднюються хвороботворними мікробами.

Таким чином, параметри мікроклімату, впливаючи на фізичний стан працівника, значно занижують продуктивність його праці, та сприяють його захворюванню і травмуванню. Тому необхідно постійно підтримувати мікроклімат виробничого середовища в оптимальних і допустимих межах, та постійно поліпшувати умови праці на робочих місцях.

Необхідні параметри мікроклімату вибираються з урахуванням пори року та категорії тяжкості роботи. (ГОСТ 12.1.005-88)

· пора рокувизначає:

– холодний і перехідний періоди – при температурі нижче +10 ^оС;

– теплий період – при температурі + 10 ^оС і вище;

· категорія тяжкості робіт визначається по енерговитратам