Місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

До першої групи відносяться:

— податки на додану вартість;

— акцизний збір;

— податок на прибуток підприємств (організацій);

— прибутковий податок з громадян;

— експортно-імпортне мито;

— державне мито;

— плата за землю;

— плата за забруднення навколишнього природного середовища;

— внески до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

— внески на державне соціальне страхування;

— внески до Пенсійного фонду України;

— плата за патент на окремі види діяльності та ін.

До другої групи відносяться:

— готельний збір;

— збір за паркування автомобілів;

— ринковий збір;

— податок за рекламу;

— збір за право використання місцевої символіки;

— збір за проїзд в автотранспорті, що прямує за кордон по території прикордонних областей;

— збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та ряд інших.

У свою чергу, податки поділяються на прямі та непрямі. До прямих належить податок на прибуток, на землю, на транспорт, на добавлену вартість та ін. Непрямими додатками є митний та акцизний збір. Мито стягується з товарів, які ввозять, вивозять, і транзитних, а також цінностей, що перевозять під контролем митного відомства.

Акциз як вид непрямого податку на товари масового споживання включається в ціну відповідного товару.

За допомогою податків держава регулює напрями діяльності суб'єктів господарювання, встановлюючи податки більш високого рівня на діяльність чи товари, які не мають важливого суспільного значення (наприклад, ігровий бізнес, тютюнові та горілчані вироби) і знижуючи податки в тих сферах, які потребують пріоритетного розвитку (виробництво товарів і послуг) або виконують особливу соціальну роль (наприклад, виробництво товарів для інвалідів).

Бюджет як основний вираз збалансованості доходів і видатків за конкретний період дозволяє впливати на процеси зменшення витрат на виробничо-господарську діяльність, пошук шляхів збільшення доходів, створення режиму економії тощо.

Ряд авторів підручників з дисципліни «Основи управління» у вісімдесятих роках (І.Я. Серештан, О.В. Козлова) плани вважали формою вибору і забезпечення взаємозв’язку різних економічних методів. Однак крім сказаного, плани – це і економічні методи, про що доказово стверджують Б.М. Андрушків, О.Є. Кузьмін, Ф.І. Хміль. Плани впливають на працівників шляхом їх побудови, за тривалістю дії, рівнем впливу та змістом. Місячні, квартальні, річні та іншої тривалості плани впливають на ритмічність виробничо – господарчої діяльності, якість продукції, становище організації на ринку тощо, їх вплив на працівників створює атмосферу зайнятості, безперервності трудових процесів, постійності у виготовленні продукції та наданні послуг.

Розробка планів на рівнях організації, підрозділів, служб і т.п. дає можливість забезпечити вплив на відповідні групи працівників.

Основною відмінною рисою економічних методів є можливість їх кількісного вимірювання. В зв’язку з тим економічні методи дають можливість спів виміряти реакцію системи при тій чи іншій силі вплив на неї.

3. Організаційно-адміністративні методи менеджменту.

Основою організаційно-адміністративних методів управління є організаційні відносини, які є складовою механізму менеджменту підприємств готельно-ресторанного бізнесу. Оскільки через них безпосередньо реалізується одна з найважливіших функцій управління - функція організації, то завданням організаційно-адміністративної діяльності є координація дій підлеглих. Без організаційно-адміністративного впливу не можуть реалізуватися економічні методи управління, тому що він забезпечує чіткість, дисциплінованість і порядок роботи колективу.

Організаційно-адміністративні методи в основному опираються на владу керівника та його права, на дисципліну й відповідальність, які панують на підприємстві. Керівник є адміністратором, суб'єктом влади, який використовує надане йому в цьому право.

Організаційно-адміністративні методи здійснюють прямий вплив на об'єкт управління через накази, розпорядження, оперативні вказівки, контроль за їх виконанням, систему адміністративних засобів підтримання трудової дисципліни. Ці методи регламентуються правовими актами трудового й господарського законодавства, основною метою яких є правове регулювання відносин між керівником і підлеглим, зміцнення законності, захисту прав і законних інтересів підприємства та його працівників відповідно до Кодексу законів про працю та інших законодавчих актів. Найважливіша мета цих методів - локальне використання можливостей підвищення ефективності виробництва шляхом аналізу, вибору, формування та регулювання взаємодії структурних елементів у даний момент розвитку підприємства.

В основі класифікації організаційно-адміністративних методів лежить їх групування за певними ознаками. За роллю в процесі управління виділяють три основні групи організаційно-адміністративних методів: регламентуючі, розпорядчі та дисциплінарного впливу(рисунок 1).

Рисунок 1 Система організаційно-адміністративних методів менеджменту

Сутність регламентуючих методів полягає в установленні стійких організаційних зв'язків між елементами системи шляхом закріплення за ними певних обов'язків та загальної регламентації.

Регламентуючі методи передбачають регламентування, нормування та інструктування.

Регламентування - це жорсткий тип організаційного впливу, який передбачає додержання конкретних показників законодавчих положень, статутів підприємств, правил внутрішнього розпорядку та інших регламентуючих документів. Регламентування як метод здійснення впливу має свої недоліки. Широке його застосування призводить до втручання в діяльність структурних підрозділів, бюрократизму та інших негативних явищ.

Нормування - менш жорсткий тип організаційного впливу. Його суть полягає в установленні норм та нормативів, які є орієнтирами для діяльності підприємства.

Інструктування - найгнучкіший спосіб організаційного впливу, який передбачає роз'яснення, ознайомлення (з умовами роботи, завданнями й обов'язками працівників) та консультування щодо виконання тих чи інших дій.

Розпорядчі методи управління охоплюють поточну організаційну роботу, яка базується на сформованій за допомогою регламентування основі. їх метою є вирішення конкретних ситуацій, передбачених регламентуючими документами або такими, що виникають в результаті розпорядчої діяльності. До таких документів відносяться директиви, постанови, накази, розпорядження, резолюції.