Можливі наслідки генно-інженерних технологій.

- Так звана „нечутливість” до гербіцидів призводить до того, що певна рослина, на відміну від інших, є невразливою до смертельних доз отрутохімікатів, і поле звільняється від зайвих рослин. Але стійкість рослини проявляється до конкретного типу гербіциду. Наприклад, компанія Monsanto випускає гербіцид та стійкі до нього ГМ сою та кукурудзу. Існують припущення, що такі культури призведуть до збільшення використання гербіцидів на полях, що призведе їх до появи в їжі. Відсутня впевненість дослідників у тому, що з часом рослина-пестицид, яка відлякує комах-шкідників стане для них в результаті адаптації знов поживною.

- Стійкість до вірусів рослина набуває завдяки гену, взятого у того ж вірусу. Вчені припускають, що вбудовані гени можуть змішатися з генами інших вірусів, які природним шляхом можуть заражати рослини. Ці нові комбінації можуть призводити до появи небезпечних вірусів.

- Контролювати розповсюдження ГМ рослин важко в результаті обпилювання вони можуть переноситися на великі відстані запліднюючи свої близькі види і передаючи свій генетичний матеріал (наприклад, рослини стійкі до гербіцидів можуть сприяти появі „супер-бур’янів”.

- ГМ матеріал (токсин) може бути небезпечним і для живих організмів, які населяють ґрунт.

- Деякі ГМ культури отруйні не лише для своїх шкідників, а для інших комах (наприклад, обпилювачів).

- Перенесення деяких генів може викликати алергічні реакції.

- Можливі негативні наслідки завдяки стійкості до антибіотиків, адже переноситься ген разом з геном-маркером, стійким до антибіотиків, які використовуються при створення трансгенних рослин.

- Трапляються випадки, коли ген здатний збільшувати вміст природних рослинних токсинів в їжі або створити нові.

- Останні дані свідчать про те, що ДНК трансгенів запозичуються бактеріями мікрофлори кишковика людини.

- Компанії, які створюють ГМ сорти оформлюють на них права власності, стаючи таким чином власниками модифікованих рослин і тварин до речі теж. Видача патентів на ГМО – це грубе порушення Конвенції ООН „Про біологічне різноманіття” та Євразійської патентної конвенції, яка забороняє патентування рослин і тварин.

- ГМО здатні до розмноження і передають свої новітні характеристики нащадкам. Однак сьогодні генетична інженерія програмує нездатність ГМО до репродукції – технологія „термінатор”.

А головне питання при цьому яке виникає – як вживання продуктів харчування, які містять ГМО впливатиме на здоров’я людини залишається відкритим.

На сьогодні не існує єдиного міжнародного погляду на ГМО. ООН та ВООЗ намагаються розробити єдині принципи класифікації продуктів ГМ індустрії, а також критерії їх безпеки, але результатів немає.

В Європі ГМ-продукція одержала серйозну відсіч: з квітня 1999 р. діяв мораторій на поширення ГМ культур; у 2003 р. під тиском американців, заборону знято, але в обмін на зобов’язання маркувати продукцію, що містить більш ніж 0.9% біотехнічних матеріалів.

Від ГМ-продукції нині відмовилися 130 країн світу, серед яких Австрія, Греція, Італія, Німеччина, Польща, Франція, Сербія, Чорногорія. Зрозуміло, що увагу світових виробників зосередилась на територію країн колишнього СРСР.

В Росії вже введено обов’язкове маркування ГМ-продукції.

В Україні жоден сорт ГМР офіційно на продаж не вирощується, але за неофіційними даними ними засіяно понад 1 млн. га. Ситуація в Україні ускладнюється відсутністю законодавчого регулювання в області виробництва і розповсюдження ГМ-продукції.

11.09.2003 р. набув чинності Картахенський протокол – єдиний у цій галузі міжнародний документ про біобезпеку до Конвенції з біорізномаїття, стороною якої є й Україна. Цей протокол дає право країнам відмовитись від імпорту трансгенів на свою територію. Зараз поводження з ГМО в Україні регулюється „Тимчасовим порядком ввезення та випробувань трансгенних сортів рослин (Постанова Кабміну від 17.08 1998 р. №1304).

13 травня 2009 р. була прийнята Постанова Кабінету Міністрів № 468 „Про затвердження Порядку етикетування харчових продуктів, які містять генетично модифіковані організми або вироблені з їх використанням та вводяться в обіг”, у відповідності з якою з 01.07.2009 р. харчові продукти, які містять ГМО або вироблені з їх використанням і надходять до торгової мережі мають містити позначку „ГЕНЕТИЧНО МОДИФІКОВАНИЙ” або „МІСТИТЬ ГЕНЕТИЧНО МОДИФІКОВАНИЙ ОРГАНІЗМ” або „ВИРОБЛЕНИЙ З ГЕНЕТИЧНО МОДИФІКОВАНОГО ОРГАНІЗМУ”.Маркування харчових продуктів, які не містять ГМО або вміст яких не перевищує 0.9%, здійснюється за допомогою відмітки „Без ГМО”.Якщо виробник упевнений, що в продуктах немає „генетики”, то він може нічого не вказувати. Але якщо при перевірці виявиться наявність ГМО, то фірму-виробника чекають санкції: вилучення продукції та штрафи (25% ціни проданої партії). До речі, проведення такого аналізу коштує від 350 до 800 грн. за один зразок. Передбачається, що з 1 січня 2010 року маркуванням має бути забезпечено 100% продуктів, які надходять у торгові мережі.

Відсутність маркування дискримінує права громадян, які предоставлені нам ст. 50 Конституції України в частині вільного доступу до інформації про якість харчових продуктів. Але чи готова Україна до широкого контролю за вмістом ГМО?

Економічні вигоди від широкомасштабного застосування ГМО, виражаються в млрд. $ США. А прогнози, щодо впливу на організм людини – невизначені. Як же зробити розумний вибір між користю й невизначеною небезпекою?

Продукти з ГМО не відрізняються від звичайних ні смаком, ні кольором, ні запахом. Їх використовують при виробництві ковбас, сосисок, пельменів, майонезу, сиру, консервів, хлоп їв, пива, чіпсів, різних соусів і олій, кетчупів, йогуртів, супів швидкого приготування, різних видів цукерок, шоколаду, сиропів, напоїв, дитячого харчування.

Практичні поради: при купівлі продуктів особливу увагу необхідно звертати на такі компоненти як кукурудзяна олія, кукурудзяний сироп, соєвий білок, кукурудзяний крохмаль, соєва олія, лецетин, соєвий соус.

Сьогодні для України – головне виробити чітку позицію стосовно ГМО і установити ефективну систему контролю за їх застосуванням.

МОДУЛЬ ІІ «ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ»

Тема 7. Правові та організаційні основи охорони праці

План

7.1. Предмет, мета, завдання дисципліни. Сучасний стан охорони праці в Україні та за кордоном.

7.2. Суб’єкти та об’єкти охорони праці. Основні терміни та визначення в галузі охорони праці.

7.3. Конституційні засади охорони праці в Україні. Законодавство України про охорону праці. Закон України «Про охорону праці».

7.4. Основні принципи державної політики України у галузі охорони праці.

7.5. Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП): визначення, структура, основні вимоги та ознаки. Реєстр НПАОП.

7.6. Фінансування охорони праці, його основні принципи та джерела.

7.7. Система державного управління охороною праці в Україні.

7.8. Компетенція та повноваження органів державного управління охороною праці.

Література: [базова: 2, 8, 14, 16, 20; допоміжна: 30, 31]