Право на індивідуальність

Під поняттям «індивідуальність» потрібно розуміти сукупність психічних властивостей, характерних рис і досвіду кожної особис­тості, що відрізняють її від інших індивідуумів².

З огляду на це, право на індивідуальність полягає в тому, що фізична особа має право на збереження своєї національної, культур­ної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборо­нені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (ст. 300 ЦК України). Реалізація цього права не лише стверджуватиме у сус­пільстві повагу до особистості, але й забезпечить його динамічний роз­виток. Однак дане право також має певні межі, до яких слід віднести встановлення спеціального порядку або заборону тієї чи іншої поведін­ки, яка хоч і забезпечує розвиток індивідуальності, проте заборонена законом або суперечить моральним засадам суспільства. Так, наприк­лад, особи, які належать до нудистів, вправі реалізувати свою інди­відуальність, але у спеціально відведених для цього місцях.

¹ Стефанчук Р. О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві. — К.: Нау­
ковий світ, 2001. — С. 19-21.

² Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укладач і голови, ред.
В. Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. — С. 398.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 13. Особисті немайнові права

Право на зображення та голос

Близьким до права на індивідуальність є право на зображення та голос, яке, на жаль, не знайшло свого місця в ЦК України, од­нак наявність окремих цивільно-правових норм свідчить про те, що реалізація та охорона цього права здійснюється у межах цивільного права.

Під поняттям «зображення» слід розуміти зовнішність, фігуру, фізичні дані, одяг тощо, а також сукупність усіх цих елементів (стиль). Поняттям «голос» охоплюються не тільки певні звуки, що відтворюються у формі слів, мелодій тощо, але й мова як взаємо­зв'язок між цими звуками, з усіма своїми особливостями (тембр, заїкання, невимова окремих звуків, говір тощо).

Право на зображення та голос полягає в можливості визначати, використовувати і розпоряджатися своїм зображенням, голосом та його записом. Однак дане право має відповідні обмеження, які зво­дяться до того, що представники окремих професій повинні дотри­муватися певних вимог щодо свого зображення, наприклад, праців­ники міліції, судді, лікарі тощо.

Дане право може реалізовуватись також і шляхом певних забо­рон. Так, фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку та показана (відтворена) лише за її згодою, крім випад­ків, прямо передбачених законом, наприклад, якщо зйомки прово­дяться відкрито на зборах, конференціях, мітингах та інших захо­дах публічного характеру (п. 1 ст. 307 ЦК України).

Якщо особа добровільно погодилася на знімання її на кіно-, відео-, телеплівку, вона може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя, за умови відшкодування нею усіх витрат, пов'язаних з демонтажем запису (ч. 2 ст. 307 ЦК України). У випадку, коли фізична особа була зо­бражена на фотографіях, інших творах образотворчого мистецтва, вона також може вимагати припинення її показу в тій частині, у якій це стосується її особистого життя, за умови компенсації запо­діяних збитків іншим особам, яких вони зазнали внаслідок скасу­вання публічного показу, відтворення чи розповсюдження даних фотографій або інших творів образотворчого мистецтва (ст. 308 ЦК України). Варто додати, що фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це зумовле­но необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.

Право на особисте життя

Кожна фізична особа має своє особисте життя, під яким слід ро­зуміти її поведінку поза межами виконання будь-яких суспільних обов'язків.

Зрозуміло, що дана поведінка є доволі різноманітною і тому пра­во на особисте життя не визначає конкретні активні дії, які має право вчиняти носій даного права, а лише вказує на те, що фізична особа сама визначає своє особисте життя (ст. 301 ЦК України).

До змісту цього права включається також і передбачена законом можливість фізичної особи або ознайомлювати зі своїм особистим життям інших осіб, або зберігати своє особисте життя у таєм­ниці. Однак це право також має певні обмеження, наприклад, коли обставини особистого життя є доказом у кримінальній справі.

Право на особисті папери та таємницю кореспонденції

Суміжним з правом на особисте життя є право на особисті папе­ри (ст. 303 ЦК України). До особистих паперів фізичної особи належать документи, фотографії, щоденники, інші записи, особисті архівні матеріали тощо.

Право на особисті папери містить як право власності на ці папе­ри (що є майновим правом і полягає у можливості володіння, корис­тування та розпорядження особистими паперами), так і право на їх недоторканність. Під поняттям «недоторканність особистих папе­рів» слід розуміти, що ознайомлення з особистими паперами, їх ви­користання, зокрема шляхом опублікування, допускається лише за згодою фізичної особи (осіб), якої (яких) вони стосуються, а у випад­ку її (їх) смерті — за згодою її (їхніх) дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає — батьків, братів та сестер.

Обмеженим це право може бути у випадку, коли будь-які особис­ті папери передані до фонду бібліотек або архівів з додержанням прав заінтересованих осіб. У цьому випадку фізична особа має пра­во вільно ознайомлюватися і використовувати вказані особисті па­пери, зокрема шляхом опублікування (ст. 305 ЦК України).

Одним із видів права на недоторканність особистих паперів є пра­во на таємницю кореспонденції (ст. 306 ЦК України), під яким слід розуміти право на таємницю листування, телеграм, телефонних роз­мов та інших видів кореспонденції. Гарантії дотримання цього пра­ва полягають у тому, що:

— використання, зокрема шляхом опублікування, листів, теле­грам та інших видів кореспонденції може проводитися лише за зго­дою фізичної особи, яка направила їх, та адресата, а у випадку смерті принаймні одного з них — за згодою його дітей, вдови (вдів­ця), а якщо таких немає — батьків, братів та сестер;

— кореспонденція, що стосується фізичної особи, може бути до­лучена до судової справи лише у випадку, якщо у ній містяться до­кази, що мають значення для вирішення справи, а інформація, яка міститься у такій кореспонденції, не підлягає розголошенню.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ