Шляхи і методи введення антимікобактеріальних препаратів
Основні методи антибактеріальної терапії такі: звичайний, одноразовий прийом добової дози препарату, інтермітуючий.
Звичайний метод - щоденне призначення 2-3 рази на день індивідуальних доз антимікобактріальних препаратів.
Одноразовий (основний у фтизіатрії) прийом добової дози протитуберкульозних препаратів забезпечує у крові хворого бактеріостатичну концентрацію, достатню для лікувального ефекту. Цей метод дозволяє здійснювати принцип контрольованості лікування, особливо в амбулаторній практиці. Побічні реакції при одноразовому прийомі добової дози лікарських засобів виникають найчастіше.
Інтермітуючий метод полягає у призначенні одноразової добової дози антимікобактеріальних препаратів 2-3 рази на тиждень. Враховуючи повільний ріст і розмноження мікобактерій туберкульозу, цей метод рекомендований для продовження лікування хворих в амбулаторних умовах і для проведення профілактичних курсів антибактеріальної терапії.
Застосовують різні способи введення протитуберкульозних препаратів:
• ентеральний - пероральний прийом препаратів у таблетках або капсулах;
• парентеральний - внутрішньом' язовий, внутрішньовенний;
• внутрішньоплевральний;
• ендолюмбальний - введення препаратів у спинномозковий канал;
• інтратрахеальний - у вигляді інгаляцій аерозолів;
• ректальний - у клізмах, свічках;
• ендолімфатичний - введення препаратів у лімфатичні судини або вузли;
• у норицю;
• у суглоб;
• в окістя.
Перевага внутрішньовенного методу лікування порівняно з ентеральним прийомом протитуберкульозних препаратів полягає у швидкому створенні їх оптимальної концентрації в крові, тканинах і вогнищах ураження, у зменшенні їх інактивації, зниженні частоти побічного впливу на травний канал. У коротші строки досягається дезінтоксикація організму хворого, абактеріапьність, розсмоктування вогнищ, інфільтратів і закриття порожнин розпаду. Інфузійна терапія не викликає порушення функції життєво важливих органів. Внутрішньовенно можна вводити розчини: ізоніазиду, рифампіцину, ПАСК, етамбутолу, етіонаміду, ципрофлоксацину.
Внутрішньовенне введення застосовують:
• вперше виявленим хворим з поширеними деструктивними формами туберкульозу легень. Препарати призначають впродовж перших 2-місяців;
• вперше виявленим хворим для підвищення ефективності лікування, що не мало успіху. В цьому разі препарати призначають після 2-3 міс. неефективної антибактеріальної терапії;
• при мультирезистентному туберкульозі - тривалість курсу внутрішньовенних вливань коливається від 8 до 12 місяців і залежить від ефективності цієї методики лікування в конкретного хворого.
Протипоказання до внутрішньовенних інфузій протитуберкульозних препаратів:
- флебіт, тромбофлебіт;
- азотемія, зумовлена захворюваннями печінки та нирок;
- гіпертонічна хвороба ІІ-ІП ступеня;
- недостатність кровообігу ІІ-ПІ ступеня;
- геморагічний діатез, схильність до кровотечі (легеневої, шлункової, носової, з матки);
- тяжкі форми цукрового діабету;
- алергія до лікарських препаратів;
- вагітність;
- епілепсія.
Дата добавления: 2016-08-07; просмотров: 468;