Підвищені території

У державі є великі площі підвищених територій. Серед них розташована в західній частині України Волино-Подільська височина. На заході вона розділяється так званим Малим Поліссям (рівнинною територією з Грядовим Побужжям) на дві частини: на більшу Подільську (на півдні) і меншу Волинську (на півночі) височини.

Подільська височина є найвищою південно-західною частиною Руської рівнини, яка на півдні межує з долиною Дніпра і Південного Бугу, на південному сході - з Молдавською височиною. На сході Поділля поступово переходить у Придніпровську височину: на північному заході воно круто обривається до Малого Полісся (Грядового Побужжя). Середні висоти Поділля здебільшого перевищують 300 м, досить часто сягають 400 і більше метрів. У північній частині Західного Поділля виділяється відносно великими висотами Гологоро-Кременецький кряж, форми рельєфу якого часто нагадують сильно розчленоване низькогір'я: тут є відносно високі (150—180 м) підвищення у вигляді окремих масивів з крутими схилами, густою яружно-балковою сіткою, частими проявами карстової діяльності.

У західній і центральній частинах Поділля вузькою смугою простягаються Товтри- горбисте підвищення, яке співпадає з виходом на поверхню досить твердих вапнякових порід. Товтри витягнуті з північного заходу (від селища Підкамінь Бродівського району на Львівщині), продовжуються поблизу Зборова, Тернополя, Гримайлова і завершуються в районі Кам'янця-Подільського (на Хмельниччині). Мальовнича центральна частина Товтр одержала назву «Медобори». В їх межах зустрічається багато ендемічних і реліктових видів рослин, розвідано значні ресурси унікальних мінеральних вод, створено державний заповідник «Медобори» та Національний природний парк «Подільські Товтри».

Крайню західну частину Поділля утворює Оппілля, сильно пересічена територія місцями з вузькими річковими долинами, крутими схилами, мальовничими краєвидами. Саме в межах Опілля на південний схід від Львова знаходиться одна з найвищих точок Подільської височини (473 м) - гора Камула. Опілля представляє собою цілий ряд підвищених з крутими схилами регіонів, які тягнуться вздовж лівих приток Дністра. Характерною рисою Опілля є наявність на міжріччях плоских платоподібних височин, здебільшого вкритих лісом.

На заході Поділля (Опілля) поступово зливається з Передкарпатською височиною. Найбільшу висоту (515 м) на обширній території між Карпатами та Уралом має гора Берда, розташована в межах Хотинської височини (Чер­нівецька обл.).

На Подільській височині поширеними є карстові форми. Це переважно тріщини, колодязі, лійкоподібні заглиблення тощо. Вони зустрічаються в багатьох місцевостях Опілля, Товтр, басейнах рік Стрипи, Серету і Збруча та їх приток. В останніх широко відомі численні гіпсові печери великої протяжності (по кілька десятків кілометрів і більше).

Від Подільської височини відходить (в межах Львова) підвищення Розточчя, яке продовжується в Польщі. Це вузька витягнута в північно-західному напрямку і сильно розчленована з льодовиковими формами рельєфу височина. Із північно-східних її схилів відходять на схід (у районі Львова і прилеглих територій) 6 відносно невисоких паралельних пасм, від яких прилеглі райони одержали назву Грядове Побужжя.

Через центральну частину України вздовж Дніпра на північному сході (до зміни напрямку його течії в районі Дніпровських порогів) і далі на південний схід до Приазовської низовини і по р. Південний Буг (приблизно широта Запоріжжя і далі на схід і південний схід) простягається обширна Придніпровсько-Азовська височина. Поверхня горбиста з відносно рівнинними долинами рік. Розвинута яружно-балкова сітка. Особливо інтенсивного розвитку набула яружно-балкова сітка на правому березі. Найвища точка Приазовської височини гора Могила Бельмак (324 м).

У північно-східній частині України заходять південно-західні відроги Середньоруської височини. В межах держави вона займає відносно вузьку смугу (40 - 50 км) і простягається вздовж південно-східного кордону України з Росією на території Сумської, Харківської і північної частини Луганської областей. Територія Середньоруської височини плавно переходить у Придніпровську низовину. Рельєф Середньоруської височини горбистий, міжріччя представлені численними рівнинами. Значного розвитку набули тут яруги, які приурочені до крутих схилів долин. Деякі з них сягають кількох кілометрів.

На південному сході України розміщена Донецька височина, яка виступає як окрема геоморфологічна область. Її протяжність із заходу - північного заходу на схід - південний схід становить близько 350 км, при найбільшій ширині до 150 км. Донецька височина межує на північному заході з Придніпровською низовиною, на південному заході з Приазовською височиною, на півдні - з Приазовською низовиною, з півночі та північного сходу - з Середньоруською височиною. В межах височини виділяються як геоморфологічні підобласті в південно-східній частині Донецький кряж і на північному заході - Бахмут-Торецька височина.

У Донецькому кряжі рельєф пересічений, розвинута яружно-балкова мережа, зустрічаються еродовані землі (типу «бедленд»). Максимальні висоти названого кряжу - гора Могила Мечетна (367 м), Курган Мечетний (358 м) та ін. Місцями рельєф має вигляд мілкогір'я. Висока центральна частина кряжа поступово знижується на периферії на 100 -120 м.

Гірські території

Горами зайнято 6,8 % території України — Українськими Карпатами (33,2 тис. км, включаючи низовинну зону Карпат — 3,3 тис. км² на заході) та Кримськими (7,9 тис. км²) на півдні. Гірські масиви Карпатської та Кримської геоморфологічних областей відіграють важливу роль у туристському потенціалі держави.

Українські Карпати є складовою частиною обширного гірського масиву Карпат, який розмі­щений в ряді сусідніх з Україною держав - Румунії, Польщі, Словаччині і займає центральну його частину. Карпати простягаються в державі з північного заходу на південний схід відносно вузькою (100 -120 км) смугою на відстані близь­ко 290 км. Карпатська геоморфологічна область складається в свою чергу з трьох підобластей: власне гірського масиву Карпат, Передкарпатської височини і Закарпатської низовини.

Західні, південно-західні та північно-західні межі Українських Карпат збігаються з державним кордоном республіки з Румунією, Угорщиною, Словаччиною і Польщею. Північно-східна їх границя проходить приблизно по лінії Судової Вишні - Івано-Франківська - Чернівців. Передкарпатська рівнина розташована на північний схід від Українських Карпат. Ця протяжна рівнина абсолютною висотою 340 - 360 м простягається паралельно до гір і є перехідною зоною між південно-західним краєм Руської височини і Карпатами. Ця рівнина сильно розчленована лівими притоками Дністра, а також верхі­в'ями Пруту і Серету.

Гірський масив Українських Карпат неоднорідний в орографічному відношенні. Його формує ряд обширних смуг, які простягаються паралельно. Північно-східну (зовнішню) смугу утворюють Бескиди, Горгани та Покутсько-Буковинські Карпати, які виділяються згладженими куполоподібними формами рельєфу. Горгани - крутими схилами, кам'яними осипами. До числа відносно високих вершин цього регіону відносяться Сивуля (1838 м), Грофа (1748 м), Попадя (1742 м), Стой (1677 м), Менчул (1501 м), Магура (1368 м) та ін.

Далі на південний захід паралельно Північно-Східній підобласті простягаються відносно невисокі (800—1200 м) Вододільно-Верховинські Карпати (їх ширина на північному заході до 30 км, на південному сході - до 10 км). Через понижені частини цієї протяжної гірської смуги проходять відомі Карпатські перевали, через які прокладені автомобільні та залізничні шляхи, траси газо- і нафтопроводів, високовольтні лінії електропередач. Це - Середній Верецький (839 м), Ужоцький (889 м), Яблунецький (931 м), Воловецький (1014 м) перевали. У межах цієї смуги проводить Головний Карпатський вододіл.

Ще далі на південний захід простягається найвища підобласть Українських Карпат - Полонинсько-Чорногорські гори. Центральним в них є Полонинський хребет. Найвищим масивом даної підобласті виступає Чорногора (між річками Прутом і Чорним Черемошем, Білою і Чорною Тисою). Над полонинами здіймаються окремі конусоподібні вершини, найвищими серед них є Говерла (2061 м), Бребенескул (2035 м), Піп-Іван (2026 м), Петрос (2022 м), Гутин Томнатик (2017 м), Ребра (2007 м) та ін. На півдні Українських Карпат зосереджені Рахівський масив і Чивчинські гори, які характеризуються глибокими долинами з крутими схилами, гострими вершинами.

В Українських Карпатах отримали значного розвитку і продовжують вдосконалюватися центри зимового відпочинку, зокрема гірськолижного туризму - Рахів, Ясіня, Воловець, Паляниця, Подобовець, Тисовець, Славське, Ворохта, Розлуч, Турка, Вижниця, Буковель, Мигове, Яремча, Косів та ін.

Закарпатська рівнина (105—120 м) є північно-східною частиною обширної Придунайської низовини. В її межах знаходиться невисокий, зі скелястими і гострими вершинами Вулканічний хребет, Солотвинська та Мукачівсько-Чопівська западини.

Майже 150-кілометровою дугою з північного сходу (поблизу Феодосії) на південний захід (біля Балаклави) простягаються Кримські гори. Вони складаються з трьох паралельних гірських гряд - куест, які характеризуються крутими обривистими південно-східними і пологими протяжними північно-західними схилами. Висота і розміри куест збільшуються з південного сходу на північний захід: найбільшою є Головна (1200 - 1500 м), далі йдуть Внутрішня (близько 500 м) і Зовнішня (250 - 320 м) гряди. Середня висота Кримських гір, включаючи Південний берег Криму, становить 440 м. Найбільші висоти є на Головній гряді. Серед них найвищі: Роман- Кош (1545 м, Бабуган-яйла), Демір – Капу (1540 м, Нікітська яйла), Зейтін – Кош (1534 м, Бабуган-яйла), Кемаль-Егерек (1529 м, Нікітська яйла), Еклізі Бурун (1527 м,Чатирдаг), Ангара – Бурун (1453 м,Чатирдаг), Велика Чучель (1337 м, Синабдаг), Авінда (1472 м, Нікітська яйла), Рока (1346 м, Ай-Петринська яйла), Беденекир (1320 м, Ай-Петринська яйла), Тай – Коба (1254 м, Карабі-яйла), Демерджі (1239 м, Демерджі-яйла), Ай-Петрі (1234 м, Ай-Петринська яйла). Найвищою точкою Внутрішньої гряди є гора Кубалач поблизу Білогорська (738 м).

Кримські гори відіграють важливі кліматоутворюючі функції - вони захищають від впливу пів­нічних холодних повітряних мас вузьку приморську смугу - Південний берег Криму - винятково важливу приморську оздоровницю України зі сприятливим для відпочинку та лікування м'яким субтропічним (середземноморським) кліматом. Особливості рельєфу Кримських гір здебільшого сприятливі для розвитку активних видів туризму - гірський пішохідний, альпінізм, скелелазіння, спелеологічний.