Правила проведення функціональних проб

1. Вивчати функцію організму в цілому, окремих функціональних систем чи органів у стані спокою. Отримані результати співставляють з необхідними стандартними показниками, характерними для відповідного віку, статі, зросту, масі тіла та ін. В цих випадках оцінку потрібно робити дуже обережно у зв’язку з великою індивідуальною різницею та варіабельністю нормальних величин.

2. Досліджують функцію усього організму, окремі функціональні системи чи органи в умовах стандартного чи дозованого фізичного навантаження

3. Оцінюють результати отриманих досліджень. Отримана інформація необхідна як для вибору фізичних вправ і їх дозування так і для дослідження функціональної здатності обстежуваного, його резервних можливостей

4. Підібрані навантаження повинні відповідати руховому статусу обстежуваного

5. Комплекси показників, які реєструються повинні бути порівняно доступні для спостереження, достатньо чутливі до фізичних навантажень і відображати інтегральні функції організму обстежуваного

При проведенні навантажувальних тестів звичайну оцінку їх результатів проводять, реєструючи частоту серцевих скорочень, рідше - артеріальний тиск. При необхідності ці показники доповнюють реєстрацію ЕКГ, ФКГ, вимірюванням газообміну, легеневої вентиляції, деяких біохімічних констант та ін.

2. Фармакологічна підтримка працездатності спортсменів.-педагогические средства (рациональное сочетание нагрузок и отдыха, специфических и неспецифических средств в микро-, макро- и многолетних циклах подготовки, использование специальных восстановительных циклов и др.);

- психологические и психотерапевтические средства;(аутогенная тренировка,мищечная релаксация,музика и светомузика,комфортабельние условия для занятий и отдыха)

- медицинские средства: гигиенические (рациональное питание, естественные физические факторы, самомассаж и др.) и вспомогательные (физиотерапевтические, фармакологические и др.).

Предварительный вариант классификации фармакологических средств, которые могут использоваться в практике спортивной медицины, выглядит следующим образом (Макарова Г.А., 1999).

1. Фармакологические препараты, обеспечивающие в условиях напряженной мышечной деятельности повышенные потребности организма в основных пищевых ингредиентах, т.е. препараты, используемые с заместительной целью (витамины, препараты калия, кальция, магния, железа, аминокислотные комплексы, сахара, препараты незаменимых ненасыщенных жирных кислот и др.).

2. Фармакологические препараты, способствующие созданию оптимальных условий для ускорения естественных процессов постнагрузочного восстановления: в основном гепатобилиарной и мочевыделительной направленности, или гепатопротекторы и ангиопротекторы.

3. Фармакологические препараты, искусственно ускоряющие процессы постнагрузочного восстановления: выведения метаболитов (сорбенты, средства, улучшающие почечный кровоток, щелочи), адаптогены.

4. Фармакологические препараты, способствующие уменьшению образования токсичных метаболитов (антиксиданты) и снижению повреждающего действия последних (антигипоксанты).

5. Фармакологические препараты, потенцирующие тренировочный эффект: нестероидные анаболики, анигипоксанты..

6. Фармакологические препараты, препятствующие в условиях напряженной мышечной деятельности снижению иммунитета.

Комплексное применение витаминов группы В вызывает увеличение содержания гликогена в мышцах и печени.

Прямого выраженного влияния на физическую работоспособность эти витамины не оказывают, однако…

В₁ (тиамин) - кофермент ряда реакций углеводного и белкового обмена. Участвует в проведении нервного импульса. Повышает скорость и выносливость в циклических видах, незначительно увеличивает способность задерживать дыхание и значительно увеличивает выносливость в статической работе.

В₂ (рибофлавин) – участвует в синтезе энергодающих субстанций., принимает участие в процессах клеточного дыхания (аэробная работа) и синтеза гемоглобина.

В₅ (кальция пантотенат) – активирует метаболические процессы в тканях, улучшает энергетическое обеспечение сердечной мышцы.

В₆(пиридоксин) – участвует в метаболизме аминокислот.

В₁₂ (цианкобаламин) – активирует углеводный, липидный, белковый обмен. Участвует в эритропоэзе (образовании эритроцитов).

В₁₅ (пангамат кальция) – позитивно влияет на организм при мышечной деятельности, повышая его устойчивость к гипоксии различного происхождения, увеличивая количество макроэргических фосфатов в миокарде и скелетных мышцах.

Вс (фолиевая кислота) участвует в синтезе аминокислот, ядерных белков клеток, гемоглобина.

Вит. Р (ниацин, никотиновая кислота, никотинамид) – участвует в тканевом дыхании и окислительно-восстановительных реакциях как кофермент, уменьшает ломкость капилляров, улучшает углеводный обмен, оказывает сосудорасширяющее действие.

Вит. РР (биофлавоноиды) – участвует в обмене аминокислот, углеводов, передаче генетической информации, окислительно-восстановительных реакциях.

Вит. С (аскорбиновая кислота) оказывает благоприятное влияние на обменные процессы в организме при физических

нагрузках: увеличивается активность фосфорилазы, улучшается ресинтез гликогена в мышечной ткани, экономнее расходуются энергетические ресурсы. При недостатке в пище Вит. С быстрее развивается мышечное утомление, хотя избыток его не влияет на

физическую работоспособность.√ Действие Вит. С на физическую работоспособность усиливается при комплексном применении с полифенолами, обладающими Р-витаминными свойствами. Сами полифенолы повышают выносливость человека в условиях разреженной атмосферы, повышают сократительную способность мышц

Білет 24

1. Морфофункціональні особливості організму дітей періоду першого і другого дитинства, їх урахування в процесі занять фізичними вправами. В результате систематических занятий спортом в организме развиваются разнообразные адаптационные морфофункциональные перестройки, обусловленные спецификой конкретного вида спортивной деятельности и проявляющиеся как в условиях относительного покоя, так и в процессе выполнения тренировочных и особенно соревновательных нагрузок.

Морфофункциональные перестройки в организме характеризуются отчетливой экономизацией функционирования всех центральных и периферических механизмов, обеспечивающих деятельность спортсмена. Физиологическая картина этой экономизации носит не только общий, но и отчетливо специфический характер, в зависимости от конкретного вида спорта.

Систематическая активация нейрохимических и ферментативных процессов приводит к расширению диапазона функциональных свойств нейронных структур на всех уровнях центральной нервной системы — возбудимости, подвижности, устойчивости и других. Эти свойства в определенной мере отражаются на электроэнцефалограмме (усиление выраженности альфа-ритма, как ритма покоя, повышение частоты усвоения ритма и укорочение латентного периода реакций и др.). Снижение уровня неспецифической активации мозга в покое отражается на показателях электрокожной проводимости. Повышение подвижности корковых процессов проявляется в увеличении показателей критической частоты слияния световых мельканий. Все это — признаки более глубокого покоя («отдыха») у спортсменов.

Двигательный аппарат. Увеличение поперечника трубчатых костей, утолщение коркового слоя, разрастание выступов и шероховатостей, повышающих механическую прочность костей и надежность работы мышц. Увеличивается масса мышц (гипертрофия), особенно выполняющих силовые и статические нагрузки, улучшается их кровоснабжение, возрастают запасы гликогена и миоглобина в мышцах, а также содержание АТФ и КФ. Все это приводит к улучшению возбудимости, сократимости и упруго-вязких свойств работающих мышц.

Энергообеспечение.В покое обычно сохраняется азотистое равновесие. У юных спортсменов и в подготовительном периоде азотистый баланс, как правило, положительный, что обусловлено ростом мышечной массы. Значительное развитие дыхательной мускулатуры обеспечивает ЖЕЛ до 5 — 7 л, а МВЛ — до 200 л/мин. ЧД в покое урежается до 15—10 раз в мин, а при нагрузке увеличивается до 60 раз. Потребление кислорода в покое не превышает 0,3—0,5 л/мин, а при нагрузке достигает 6 л/мин. Интенсификация тканевого газообмена обуславливает увеличение артерио-венозной разницы содержания кислорода от 6 % в покое до 18 % при физической нагрузке. Наиболее выраженная морфофункциональная перестройка наступает со стороны сердечно-сосудистой системы. Гипертрофия миокарда и расширение полостей приводят к увеличению общего объема сердца до 1500 см3—на 30—40% больше, чем у нетренированных. Однако, этот показатель изменчив и зависит от этапа тренировочного процесса. В покое преобладает парасимпатическая регуляция вегетативных функций, особенно по ЧСС. АД в покое у спортсменов мало отличается от лиц, не занимающихся спортом, а при физической нагрузке систолическое АД может возрастать до 300 мм рт. ст., а диастолическое — значительно снижаться.

Таким образом, физиологические процессы, протекающие в организме спортсменов в условиях относительного покоя, отличаются большей экономичностью, по сравнению с лицами, не занимающимися спортом. В связи с этим функциональные резервы организма (Мозжухин А. С., 1979), мобилизуемые у спортсменов при выполнении физических нагрузок, характеризуются значительно большим объемом, чем у нетренированных.

Достижение высокого уровня функциональных резервов организма спортсмена обеспечивается единственным путем — оптимизацией режима тренировочного процесса, т. е. оптимизацией распределения объема тренировочных нагрузок в годичном цикле подготовки спортсменов. Эта оптимизация реализуется через два последовательных процесса — утомления и восстановления.

Если тренировочная нагрузка выполняется в режиме слаженного взаимодействия всех компонентов выработанной функциональной системы (привычная работа), а в частности на фоне полного удовлетворения кислородного запроса, то никакого тренировочного эффекта при этом не достигается, т. к. отсутствует фактор утомления.

Утомление развивается только при таком режиме тренировки, когда достигается значительная мобилизация функциональных резервов профессионально значимых свойств каждого из четырех компонентов и появлеется дискоординация их взаимодействия, в частности на фоне обязательного кислородного долга. Оптимум этого утомления характеризуется компенсацией функций относительно слабых звеньев функциональной системы, обеспечивающей сохранение на запрограммированом уровне внешней работы. Другими словами, только стадия компенсированного утомления обуславливает оптимальный тренировочный эффект.

Снижение параметров результата внешней работы, вызванное перенапряжением компенсаторных процессов и усилением дискоординации функционирования отдельных компонентов системы, свидетельствующих о переходе компенсированного утомления к декомпенсированному, указывает на чрезмерность выполняемых тренировочных нагрузок. В результате развивающейся кумуляции утомления может наступить болезненное состояние — перетренированность.

Важно отметить, что в процессе выполнения любых тренировочных или соревновательных нагрузок никакого совершенствования функциональных резервов в организме не происходит. Тренировочный эффект обеспечивается механизмами самостоятельной функциональной системы, которая запускается сразу же после завершения внешней работы, т. е. в восстановительном периоде.

Только максимально выраженное, но компенсированное утомление является наиболее эффективным пусковым механизмом специально вырабатываемой функциональной системы, обеспечивающей морфофункциональное совершенствование как управляющих (психический и нейродинамический), так и исполнительных (энергетический и двигательный) компонентов деятельности в конкретном виде спорта.

Любая внешнеприспособительная функциональная система, направленная на достижение заданного спортивного результата и связанная с расходованием соматических и вегетативных ресурсов организма, непрерывно чередуется с восстановительной функциональной системой обеспечивающей не только восполнение этих расходованных ресурсов, но и совершенствование морфо-функциональных свойств профессионально значимых звеньев всех компонентов спортивной деятельности, т е. расширение адаптационных резервов организма спортсмена

Характерной особенностью восстановительной функциональной системы являегся противоположная направленность функционирования всех ее компонентов Психический компонент обеспечивает блокирование внешних воздействий, т. е настройку на отдых (психическое расслабление) Энергетический компонент осуществляет ликвидацию кислородного долга и его последствий—восполнение запасов энергоемких фосфорных соединений АТФ и КФ, гликогена и кислорода (миоглобина) в работающих мышцах, сгорание недоокисленных продуктов в крови, ресинтез молочной кислоты и др. При этом фаза восполнения указанных ресурсов сменяется фазой их пластической реконструкции (сверхвосстановления) и особенно избирательной гипертрофии работающих мышц Преобладание тонуса парасимпатической регуляции способствует переходу функционирования кардиореспираторной системы на более экономичный режим. Двигательный компонент обеспечивает работу мышц в режиме активного отдыха, способствующего ускорению восстановительных процессов

Таким образом, целью, как системоорганизующего фактора формирования восстановительной функциональной системы, является пластическая реконструкция, т. е. специфическое морфофункциональное совершенствование тех звеньев отдельных компонентов, которые запрограммированы на достижение максимального спортивного результата.

Достижение максимальной эффективности тренировок возможно лишь при условиях строгого соблюдения режима восстановительного периода Основным средством, обеспечивающим высокую эффективность восстановительных и реконструктивных процессов является рациональный режим тренировочных нагрузок—достижение максимальной выраженности компенсированного утомления (до первых признаков декомпенсации). Этот режим достигается благодаря учету многих факторов — индивидуализации объема, интенсивности и вариативности нагрузок, интервалов отдыха с учетом тренированности и состояния спортсменов.

Наиболее эффективным средством восстановления после больших тренировочных или соревновательных нагрузок является охранительный режим и психологическая разгрузка, а также полноценный сон Применение этих средств нельзя форсировать Все знают, что нельзя «быстро выспаться», но многие тренеры злоупотребляют ускорением восстановления Разнообразные вспомогательные средства должны применяться сугубо индивидуально и не сразу после выполнения больших нагрузок К этим средствам относятся-«успокаивающие» и «тонизирующие» виды массажа и водных процедур, режим активного отдыха и многие другие. Важно помнить, что любое из этих средств, способствуя восстановительным процессам, является дополнительной нагрузкой для организма спортсмена.

Адаптационный тренировочный эффект достигается благодаря оптимальному режиму отдыха между отдельными тренировочными занятиями. Известно, что на фоне полного восстановления ни разовая, ни многократная тренировка заметного эффекта не дает. Оптимальным состоянием спортсмена для очередной тренировки является момент завершения стадии пластической реконструкции («сверхвосстановления»). Методически этот момент трудно выявить, поэтому на практике тренеры определяют интервал отдыха опытным путем, с учетом многих факторов и, в первую очередь этапа подготовки. В большом спорте, с целью максимально возможного увеличения общего объема тренировочных нагрузок, используется принцип дробных нагрузок. В течение дня спортсмен выполняет 3—4-х разовые тренировки на фоне недовосстановления, но с повторением этих циклов при достижении стадии сверхвосстановления к началу следующего дня занятий. При таком режиме выполнения тренировочных нагрузок, позволяющем достигать больших общих объемов, обеспечивается наиболее эффективный результат тренировочного процесса, особенно к ответственным соревнованиям.

Эффективность морфофункционального совершенствования организма спортсмена в значительной степени зависит от соотношения неспецифических и специфических (специальных) средств, используемых на тренировках, особенно в подготовительном периоде. Длительное использование в растянутом подготовительном периоде (напр. в футболе) неспецифических (преимущественно циклических упражнений) тренировочных нагрузок обуславливает морфофункциональное совершенствование только тех звеньев суставно-мышечного аппарата, которые испытывали нагрузки в этих тренировках. Психический и нейродинамический компоненты избранного вида спортивной деятельности в этих условиях практически не охватываются тренировочным процессом. Совершенно очевидно, что рассуждения о создании какой-то мифической базы («фундамента») В результате такой тренировки с последующим «переносом» навыка, его «трансформацией» в специфические качества не имеют физиологического обоснования. Иллюстрацией этого является весьма незрелищный «весенний» футбол. Спортсмены затрачивают до 1,5 месяцев на ликвидацию последствий такой «базы» и восстановление слаженности функциональной системы специальными тренировочными и соревновательными средствами футбола.

Таким образом, морфо-функциональное совершенствование организма спортсмена обеспечивается преимущественно средствами избранного вида спорта, а неспецифические средства (преимущественно циклические упражнения) играют вспомогательную роль типа разминочных, «общеразвивающих» или «втягивающих».

2. Принципи організації антидопінгового контролю. Роль WADA. Допинг - фармакологические средства или запрещенные методы, направленные на улучшение физических сил и выносливости профессиональных спортсменов, приведенные в кодексе Всемирного антидопингового агентства (WADA - независимая организация, созданная при поддержке Международного олимпийского комитета). «Допингом считается прием по назначению или использование здоровыми лицами чуждых организму веществ независимо от способа их введения или физиологических веществ в анормальных количествах и анормальными методами исключительно в целях искусственного и несправедливого улучшения достижений в соревнованиях. Различные меры психологического воздействия, направленные на повышение спортивных результатов, также следует считать допингом»

Класификация запрещенных веществ:1.Анаболическиестероиды.2.Диуретики.3.Стимулятори.4.Наркотические анальгетики.5.Бета-блокаторы.6.Допинг крови.7.Пептидные гормоны

.Класификация запрещенных методов:1. Расширение кислородных носителей(Улучшающие транспорт кислорода:

а) кровяной допинг;б) модифицированные продукты гемоглобина, перфлюорохимикаты, RSR 13

· Использование искусственных переносчиков кислорода: перфторкарбоны ( PFCs), переносчики кислорода на основе гемоглобина ( HBOCs) и упакованные в липосомы гемоглобины ( LEHs).· Использование расширителей плазмы: Haemaccel (полигелин), Gelofusine (желатин), Albumex (альбумин) и Hespan (гидроксилэтиловый крахмал).2. Фармакологические, химические и физические манипуляции(катетеризация,замена мочи или фальсификация пробы,использование субстанций, модифицирующих или подавляющих мочеотделение(например, пробенецид ),применение эпитестостерона .маскирующие средства,)З. Генный допінг(· добавление ароматических соединений в пробы мочи,

· подавление выделения мочи почками.)

Антидопинговый контрольСовременная концепция в области борьбы с допингом в спорте высших достижений приведена в Антидопинговом Кодексе ВАДА (Всемирное антидопинговое агентство, учреждённое по инициативе Международного Олимпийского Комитета - МОК). ВАДА каждый год издает запрещенный список препаратов для спортсменов и новые версии так называемых стандартов: международный стандарт для лабораторий;международный стандарт для тестирований; международный стандарт для оформления терапевтических исключений. Борьба с допингомНа национальных и международных соревнованиях проводится допинг-контроль не только призеров, но и всех участников. Мобильные лаборатории допинг-контроля присутствуют на всех соревнованиях. В большинстве видов спорта установленное применение допинга влечет за собой дисквалификацию на 2 года, а повторное — на 4 года или даже навсегда .

Білет 25

1. Морфофункціональні особливості організму підлітків та їх урахування під час планування рухової діяльності.

2. Диспептичний синдром як показник перенапруження системи травлення при фізичному навантаженні. Симптоми, профілактика. ПЕРЕНАПРУЖЕННЯ СИСТЕМИ ТРАВЛЕННЯ. Фізичне перенапруження системи травлення може бути представлено двома синдромами – диспептичним і печінковим больовим. Диспептичний синдром проявляється як блювота (як правило, кислим шлунковим вмістом або жовчю) під час або відразу після однократного, зазвичай тривалого, навантаження, яке перевищує функціональні можливості організму спортсмена. У деяких спортсменів блювота кислим шлунковим вмістом супроводжує суто певну тренувальну роботу. У деяких з них іноді вдається виявити певні хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту. Однак частіше диспептичний синдром є наслідком неадекватною регулювання кислотно-лужного стану. В лечении диспепсии важную роль занимает соблюдение диеты.Диспепсический синдром является основным синдромом при заболеваниях кишечника различной этиологии.

Білет 26

1. Морфофункціональні особливості організму осіб зрілого та похилого віку та їх урахування під час організації рухової діяльності.

2. Печінковий больовий синдром як показник перенапруження системи травлення при фізичному навантаженні. Фізичне перенапруження системи травлення може бути представлено двома синдромами – диспептичним і печінковим больовим. Печінковий больовий синдром являє собою патологічний стан, основним симптомом якого є гострі болі безпосередньо під час виконання фізичних навантажень в правому (іноді лівому) підребер'ї або в обох підребер’ях. Найбільш типова поява подібного болю в області печінки під час бігу на довгі і марафонські дистанції, на лижних гонках, велогонках та інших пов'язаних з виконанням тривалих і інтенсивних фізичних навантажень видах спортивної діяльності. Нерідко з'являється також відчуття важкості і розпирання в правому підребер'ї із розповсюдженням у спину і праву лопатку, а іноді – з блювотою. В ряді випадків поряд з гострим може виникати і ниючий біль тупого характеру, інтенсивність якого зростає зі збільшенням фізичного навантаження. Печінковий больовий синдром нерідко змушує спортсмена перервати виконання фізичного навантаження, що призводить або до повного зникнення больових відчуттів, або до їх різкого послаблення. В останньому випадку вони можуть ще тривалий зберігатися час, купуючи ниючий характер.Частота цього синдрому у спортсменів чітко зростає з віком, спортивним стажем і підвищенням рівня майстерності. У висококваліфікованих спортсменів, які мають значний стаж занять спортом, печінковий больовий синдром спостерігається майже в 5 разів частіше, ніж у спортсменів III розряду.

Прийнято виділяти дві групи причин виникнення печінкового больового синдрому:
Перша група – гемодинамічні:- збільшення обсягу печінки за рахунок погіршення відтоку крові, що призводить до розтягування її капсули, і як наслідок – болю;- зменшення обсягу печінки у результаті виходу депонованої у ній
крові в судинне русло як механізм строкової адаптації системи циркуляції до напруженої м'язової діяльності, що призводить до натягу зв'язок, фіксуючих її в черевній порожнині, і за рахунок цього – болю (подібний варіант можливий у початківців спортсменів).

Друга група – холестатичні, тобто пов'язані із застоєм жовчі у результаті дискінезії жовчовивідних шляхів гіпокінетичного або гіперкінетичного типів і аномаліями розвитку жовчовивідної системи (наприклад, жовчний міхур у вигляді пісочного годинника).

Лікування спортсменів, які страждають печінковим больовим синдромом, складається із заходів, спрямованих на зняття гострого нападу болі в правому підребер'ї і систематично проведеної терапії. Профілактика передбачає усунення основних причин, що викликають печінковий больовий синдром, і супутніх факторів ризику виникнення.

Білет 27

1. Адаптація системи дихання у спортсменів. Фізичні тренування сприяють адаптації тканиндо гіпоксії (нестачі кисню), підвищують здатність клітин тіла до інтенсивної роботи при нестачі кисню.

Адаптація дихання до рухів відбувається шляхом різної інтеграції об’ємів і ємностей легень, легеневої вентиляції, зміни ступеня рівномірності вентиляції і дифузійної здатності альвеолярної мембрани. Важливе значення для ефективності дихання при цьому має координація функцій дихання і кровообігу. Збільшення вентиляції в розрахунку на 1 хв відбувається в результаті зростання швидкості дихання і великого об’єму вдиху-видиху. Збільшення вентиляції може використовуватися в якості позначки переходу від аеробного до анаеробного обміну ізбігається з накопиченням лактату в крові. Він називається анаеробним (вентиляційним) порогом івикористовується як показник верхньої межі інтенсивності в тренуванні витривалості.

М'язова робота викликає багаторазове (у 15-20 разів) збільшення об’єму легеневої вентиляції. У спортсменів, що тренуються переважно на витривалість, хвилинний об'єм легеневої вентиляції досягає 130-150 л/хв і більше. У нетренованих людей збільшення легеневої вентиляції при роботі є результатом почастішання дихання, а у спортсменів при високій частоті дихання зростає і глибина дихання. Це найбільш раціональний спосіб термінової адаптації дихального апарату до навантаження. Вирішальна роль у наростанні об'єму легеневої вентиляції на початку роботи належить нейрогенним механізмам. Гуморальні фактори регуляції включаються пізніше.

Систематична м'язова діяльність супроводжується збільшенням сили дихальної мускулатури і зростає потужність дихальних рухів. Швидкість руху повітряного струменя у спортсменів досягає 7 - 7,5 л / с на вдиху і 5 - 6 л / с на видиху. У нетренованих людей потужність вдиху не перевищує 5-5,5 л / с, видиху - 5 л / с. Важливим фізіологічним механізмом підвищення ефективності зовнішнього дихання є закріплення умовно-рефлекторних зв'язків, що забезпечують узгодження дихання з тривалістю виконання окремих частин цілісного акту (наприклад, при плаванні).

Фізичні тренування сприяють адаптації тканин до гіпоксії (нестачі кисню), підвищують здатність клітин тіла до інтенсивної роботи при нестачі кисню.

2. Теплові ураження: тепловий (сонячний удар), тепловий колапс. Клінічна симптоматика. Невідкладна допомога. Тепловой (солнечный) ударТепловой удар - патологическое состояние, развивающееся в результате декомпенсации терморегуляции под воздействием экзогенного и эндогенного тепла, которое своевременно не отдается организмом во внешнюю среду вследствие недостаточности потоотделения.Избыточное теплонакопление приводит к быстрому повышению температуры органов и тканей, что обусловливает изменения в центральной нервной системе и сдвиги в водно-электролитном обмене.Под солнечным ударом подразумевается тепловой удар, вызываемый интенсивным или длительным воздействием на организм прямого солнечного излучения.Симптоматика и патогенез солнечного удара аналогичны таковым при тепловом ударе. Они отличаются лишь этиологически: при солнечном ударе ведущим фактором, вызывающим накопление тепла в организме выше физиологического предела (150-200 ккал/ч), является инфракрасное излучение солнца и подстилающей почвы горнопустынной местности, в меньшей мере - конвекционное тепло окружающего воздуха.Симптомы:растройство сознания,расширение зрачка,носовые кровотечения,рвота,жажда,одышка,учащенный пульс,повышение температуры,мышечные боли, сухая горячай кожа,сильные головные боли, потемнение в глазах,головокружение,тошнота,покраснение лица.Первая помощь-1.перенести постадавшего в тень или прохладное помещение.2.уложить на спину , голову приподнять.3.снять одежду,ослабить пояс.4.тело обтереть холодной водой.5.к голове и лбу приложить холодные компрессы.6.напоить холодной водой.

Білет 28

1. Фізіологічні показники тренованості у стані спокою та за стандартних не максимальних навантажень.

Фізіологічна суть спортивного тренування. Під впливом систематичних тренувань в організмі учнів відбуваються біохімічні (посилюється обмін речовин, активність біологічних каталізаторів – ферментів), морфологічні (потовщення мембран синапсів, збільшення кількості медіатора, гіперемія, гепертрофія, зростає кількість міоглобіну, мітохондрій, запаси енергоресурсів, киснева ємність крові,) та функціональні (утворення рухових навичок, підвищення лабільності нервових центрів, рухливості нервових процесів, зростання швидкості, сили, витривалості, спритності, швидка та повна мобілізація ресурсів організму, економне їх використовування) перебудови, які призводять до підвищення працездатності їхнього організму. Цей стан називають тренованістю. Він є результатом довготривалої адаптації організму до фізичних вправ в процесі спортивного тренування.

Види тренованості. 1.Найвищий рівень розвитку тренованості називається спортивною формою – це стан оптимальної готовності спортсмена для досягнення максимального результату. Оптимальна готовність організму досягається поступовими змінами у фізіологічних системах організму і характеризується високою мірою злагодженості функцій рухового апарату і внутрішніх органів (швидке впрацьовування і відновлення, усунення «мертвої точки»), спроможністю до максимальної інтенсифікації функцій, стійкістю до несприятливих чинників зовнішнього та внутрішнього середовища, «відчуттям м’яча, снігу, води». Час досягнення спортивної форми знаходиться в межах 5-6 місяців. Цими термінами визначається і тривалість підготовчого періоду в річному тренувальному циклі. Досягнення оптимальної функціональної готовності окремих систем організму відбувається не завжди одночасно. Фізична працездатність у своєму розвитку може випереджати технічну і тактичну підготовленість або навпаки.

Внутрішніми показниками спортивної форми є зниження темпів біологічних перебудов, а зовнішніми – стабілізація високих спортивних результатів із збереженням тенденції до їхнього росту. Спортивна форма досягається в результаті великих тренувальних навантажень, тому довго підтримуватися не може. Тривалість збереження спортивної форми коливається від 2-3 до 4-5 місяців.

2. Після змагального періоду спортсмени потребують зниження тренувальних навантажень. У цей період (перехідний) тренованість спортсмена знижується. У станінизької тренованості спортсмен знаходиться і в підготовчий період спортивного тренування.

3. Спеціальна тренованість – це рівень працездатності спортсмена у вибраному виді спорту. Різні види спорту через свої специфічні особливості висувають різні вимоги до окремих органів і систем організму. Наприклад, швидкісна робота перш за все сприяє удосконаленню нервової системи та рухового апарату, а робота на витривалість – серцево-судинної та дихальної. Показниками спеціальної тренованості є спортивні результати, а також дані випробовувань, які отримують під час виконання вправ змагального характеру.

4. Під загальною тренованістю розуміють загальну фізичну працездатність, що виявляється спортсменами в різних видах м’язової діяльності. Показниками загальної працездатності є результати, які спортсмени показують в неспеціальних загальнорозвиваючих вправах силового, швидкісного або швидкісно-силового характеру.

Особливості морфо-функціонального стану різних систем організму, що виникають завдяки спортивному тренуванню, називаються фізіологічними показниками тренованості. Вони вивчаються у стані м’язового спокою, при виконанні стандартних навантажень і навантажень граничної потужності.

Показники тренованості у стані спокою. 1. Економічність фізіологічних функцій. Спортивне тренування сприяє розвитку дихальних м’язів, збільшенню ЖЄЛ (5-7 л), МВЛ (150-250 л·хв^-1), глибини дихання (700-800 мл), зменшенню частоти дихання (8-10 рух·хв^-1). У спортсменів збільшуються порожнини серця, ємності коронарних судин, загальний об’єм серця (на 30-40%), маса серця - 400-500 г. Гіпертрофія серцевого м’яза і збільшення порожнин серця надають можливість збільшувати УО і ХОК, тому у спортсменів у стані спокою спостерігається брадикардія. Серце, яке відповідає вищезазначеним характеристикам називають «спортивним серцем». Проте, деколи різке зменшення ЧСС може бути спричинено надмірними тренувальними навантаженнями. Тому брадикардія не завжди може бути показником тренованості організму.

2. Морфологічні показники: підвищується міцність кісток, на них утворюються гребінці (місця кріплення скелетних м’язів); гіпертрофія, гіперемія; зростають кількість міоглобіну, запаси енергоресурсів, киснева ємність крові, загальний об’єм крові, лужний резерв крові.

Основний обмін може бути дещо підвищеним.

Показники тренованості при стандартних навантаженнях. Стандартне навантаження (тести) – це навантаження, яке є сталим за своєю структурою, об’ємом та інтенсивністю. Воно доступне для всіх , як тренованих, так і нетренованих людей. Тести дають однакові результати в осіб з однаковим рівнем тренованості і виявляє відмінності в осіб з різним її рівнем. Щоби прослідкувати за змінами тренованості, необхідно періодично (наприклад, через кожні два місяця) вивчати реакції організму (ЧСС, артеріальний тиск та ін.) на тести. Зменшення реакції на навантаження розцінюється як підвищення тренованості.

При стандартній роботі виявляються три основні фізіологічні особливості тренованих спортсменів.

1. Швидка активізація функцій організму на початку роботи – швидке впрацьовування. Це обумовлено узгодженістю в роботі рухового апарату і вегетативних органів.

2. Раціональне використовування ресурсів організму. Воно виявляється у меншій величині фізіологічних змін в організмі, які встановилися після впрацьовування, в економному витрачанні енергії. Пояснюється це наявністю досконалої спортивної техніки. В роботу включається оптимальна кількість м’язових волокон. Імпульси з рухових центрів надходять до м’язів коротшими серіями, в чітко визначений період м’язової активності, що забезпечує точно спрямовані зусилля.

3. Швидке відновлення фізіологічних реакцій після закінчення роботи.

Показники тренованості при виконанні граничних навантажень (контрольні «прикидки»). Показники тренованості отримані даним шляхом будуть об’єктивними, проте контрольні «прикидки» мають і негативні сторони. Вони можуть справляти сильний незапланований вплив на організм (емоційний стан, бажання «викластися»), тому часто їх застосовувати не можна. Граничну роботу можна виконувати і в лабораторних умовах. З цією метою випробовуваному, наприклад, при роботі на велоергометрі, пропонують виконати тривалу роботу «до відмови».

Під час граничної роботи виявляються наступні особливості тренованості спортсменів.

1. Довготривалість функціонування на максимумі власних можливостей. Добре треновані люди, на відміну від нетренованих, спроможні щохвилини споживати 5-6 л кисню і працювати в цих умовах на протязі 10-15 хв, при 95% від МСК – 30 хв, при 85% від МСК – 60 хв, при 80% від МСК – 120 хв. Малотреновані люди не можуть тривалий час працювати при максимальних показниках ХОД, УО, ХОК, ЧСС тощо.

2. Спроможність працювати в умовах сильно зміненого гомеостаза. У спортсменів високого класу вміст молочної кислоти в крові може збільшуватися до 300 мг%, рН знижуватися до 7,0, а вміст глюкози до 50мг/100мл крові. Малотреновані люди в таких умовах роботу припиняють.

3. Досконале керування руховою діяльністю. У сучасних спортсменів практично такі ж величини МСК і кисневого боргу, які вони були 10-20 років тому, проте спортивні рекорди безперервно ростуть. Отже, головна причина росту рекордів – досконале керування функціями організму.

2. Структура процесу навчання рухових дій.

Білет 29

1. Етапи адаптації до гірських умов та фізіологічні особливості реадаптації. 1.Острая адаптация: учащается ЧСС, повышается легочное АД, повышается ЛВ, глубина дыхания, резко снижается МПК, увеличивается содержание эритроцитов вследствие выработки гормона – эритропоэтина. Отмечается потеря веса, атрофия жировой ткани, отрицательный азотистый баланс. Ограничивается ресинтез АТФ в митохондриях, происходит депрессия высших отделов ЦНС, что проявляется в снижении интеллектуальной и двигательной активности

2.Переходная адаптация: усиливается полицитемия (выработка эритроцитов), повышается О₂– емкость крови, увеличивается дыхательная поверхность легких, увеличивается концентрация миоглобина, повышается пропускная способность коронарного русла

3.Устойчивая адаптация: увеличивается мощность и экономичность функционирования аппарата внешнего дыхания и кровообращения, рост дыхательной поверхности легких и мощность дыхательной мускулатуры, повышается масса сердца, увеличивается концентрация миоглобина и количество митохондрий в миокарде, возрастает капилляризация мышц.

Максимальный период адаптации прежде всего зависит от высоты:

• На высоте 2000-2500м – 7 – 10 дней

• На высоте 3600м – 15 – 21 день

• На высоте 4500м – 21 – 25 дней

При любой длительности пребывания в горах не достигается уровень ФР, характерный для данного человека на уровне моря. Раціонально побудоване тренування приводить до різкого зростання функціональних можливостей органів і систем організму за рахунок вдосконалення всього комплексу механізмів, відповідальних за адаптацію. Застосування надмірних навантажень, що перевищують індивідуальні адаптаційні можливості людини, що вимагають надмірної мобілізації структурних і функціональних ресурсів органів і систем організму, в результаті призводить до переадаптації, яка проявляється у виснаженні і зношуванні функціональних систем, що несуть основне навантаження . До таких, як відомо в спорті відносять ССС, опорно-руховий апарат (причому негативні зміни спостерігаються як у кістковій, так і м'язовій тканинах), гормональна система регуляції життєдіяльності організму. Основними симптомами переадаптації є: зниження спортивних результатів та працездатності на тренувальних заняттях, загальне відчуття втоми, депресія, дратівливість, порушення сну, підвищення ЧСС і сповільнене відновлення при навантаженнях, втрата апетиту і зниження маси тіла, зниження імунітету. Нормалізація стану спортсмена в разі переадаптації вимагає комплексу реабілітаційно-відновлювальних заходів, зміни способу життя, кардинальної зміни тренувального процесу і зазвичай не може бути здійснена менш ніж за місяць.

Припинення тренування або використання низьких навантажень, не здатних забезпечити підтримку досягнутого рівня пристосувальних змін, призводить до деадаптації – процесу, зворотному адаптації. Наприклад, у добре тренованих студентів спортивного вузу, дев'ятиденний абсолютний постільний режим призводить до зниження V0₂max на 21%, зменшення об'єму серця на 10%, значному збільшенню ЧСС, хвилинного об'єму дихання і рівня лактату при стандартних навантаженнях. Подальше десятиденне нормальне життя в певній мірі нормалізує стан організму, однак воно залишається достовірно зниженим по відношенню до вихідного рівня. Інші дані свідчать, що іммобілізація нижніх кінцівок внаслідок переломів призводить до зменшення площі поперечного перетину м'язів на 40-50%, 5-6-тижнева іммобілізація здорових м'язів може призвести до зменшення площі їх поперечного перетину на 20-30%.

Слід зазначити, що процес деадаптації при припиненні тренування протікає більш інтенсивніше в порівнянні з процесом реадаптації після її відновлення. Проілюструвати це можна, наприклад, дослідженнями Хоустон та ін. (Houston et al., 1979), який вивчив зміни в рівні витривалості, V0₂max і активності найбільш значущих для процесу аеробного окислення ферментів через 15 днів після припинення тренувань і через 15 днів після її відновлення (рис.1). Вже через 15 днів після припинення занять інтенсивно розвинувся процес деадаптації, що проявилося по всіх досліджуваних показниках. Протягом 15 днів після відновлення тренувань відновити раніше досягнутий рівень адаптації спортсменам не вдалося.

2. Система імунітету, поняття про клітинні і гуморальні ланки імунітету. Вплив фізичних навантажень на імунореактивність організму.

Білет 30

1. Фізіологічні основи прояву швидкісних можливостей спортсмена. Поняття про швидкісні здібності, їх види. Фактори, що визначають рівень розвитку і прояву швидкісних здібностей

Для характеристики можливостей людини виконувати рухові завдання з максимальною швидкістю протягом ряду років використовувався узагальнений термін «швидкість». З огляду на множинність форм прояву швидкості рухів і високу їх специфічність, цей термін в останні роки замінили на поняття «швидкісні здібності».

ШВИДКІСНІ СПОСОБНОСТІ- це комплекс функціональних властивостей людини, які забезпечують виконання рухових дій в мінімальний для даних умов відрізок часу.

розрізняютьелементарні і комплексні форми прояву швидкісних здібностей. До елементарним формам відносяться чотири види швидкісних здібностей:

1. Здатність до швидкого реагування на сигнал. '

2. Здатність до виконання одиночних локальних рухів з максимальною швидкістю.

3. Здатність до швидкого початку руху (то, що в практиці іноді називають різкістю).

4. Здатність до виконання рухів в максимальному темпі.

До теперішнього часу накопичений ряд наукових фактів, які показують, що і ці здібності мають складну структуру. Зокрема, встановлено, що максимальний темп елементарних швидкісних рухів не можна вважати єдиною формою прояву швидкісних здібностей. Про це свідчить той факт, що між показниками максимального темпу в рухах, виконуваних з різних вихідних положень, з обтяженнями різного ваги і без обтяжень, зі зміною амплітуди рухів, відсутня тісний зв'язок.

Більш високі показники максимального темпу спостерігаються в рухах верхніх кінцівок - в порівнянні з нижніми; правих - у порівнянні з лівими; дистальних - в порівнянні з проксимальними. Отже, існує своєрідна топографія максимальних темпових можливостей людини.

Елементарні форми прояву швидкості в різних поєднаннях і в сукупності з іншими здібностями і технічними навичками забезпечують комплексне прояв швидкісних здібностей у складних рухових актах, характерних для конкретного виду спортивної діяльності. До таких комплексним формам прояви відносяться:

- здатність швидко набирати швидкість на старті до максимально можливої (Стартові швидкісні здібності) - стартовий розгін в спринтерському бігу, ковзанярському і гребному спорті, бобслеї, ривки в футболі, «діставання» укороченого м'яча в тенісі:

- здатність до, досягненню високого рівня дистанційної швидкості (Дистанційні швидкісні здібності) - в бігу, плаванні та інших циклічних локомоціях;

- здатність швидко переключатися з одних дій на інші і т.п. Рівень розвитку і прояву швидкісних здібностей залежить від наступних факторів:

1. Рухливості нервових процесів, тобто швидкості переходу нервових центрів зі стану збудження в стан гальмування і назад.

2. Співвідношення різних м'язових волокон, їх еластичності, розтяжності.

3. Ефективності внутрішньом'язової і міжм'язової координації.

4. Досконалості техніки рухів.

5. Ступені розвитку вольових якостей, сили, координаційних здібностей, гнучкості.

6. Змісту АТФ в м'язах, швидкості її розщеплення і ресинтезу (відновлення).

На прояв швидкісних здібностей також впливає і температура зовнішнього середовища. Максимальна швидкість рухів спостерігається при температурі + 20-22 ° С. При температурі + 16 ° С швидкість знижується на 6-9%.

Швидкісні здібності людини дуже специфічні. Можна дуже швидко виконувати одні руху і порівняно повільніше - інші, володіти хорошим стартовим прискоренням і невисокою дистанційній швидкістю, і навпаки. Тренування в швидкості реакції практично не позначиться на частоті рухів. Знання цих фактів дуже важливо для практики. Так, при підборі фізичних вправ, наприклад, для баскетболістів, футболістів, тенісистів, для яких головною є стартова швидкість, відповідно потрібно основну увагу приділяти не бігу по дистанції, а стартовим прискоренням з різних положень і швидких змін напряму руху. А в заняттях, наприклад, з стрибунами в довжину слід прагнути до підвищення дистанційної швидкості, а не стартового розгону. Відносна незалежність між окремими формами швидкісних здібностей говорить про те, що немає, очевидно, єдиної причини, що обумовлює максимальну швидкість у всіх без винятку рухових завданнях. Прямий (безпосередній) перенесення швидкісних здібностей спостерігається тільки в координаційно-східних рухових діях. Так, в вправах, в яких швидкість розгинання ніг має велике значення, поліпшення результату в стрибках з місця позначиться на показниках в спринтерському бігу, штовханні ядра, в той же час на швидкості плавання і удару в боксі це не відіб'ється. Значний перенесення швидкісних здібностей у координаційно-різних рухах спостерігається тільки у фізично слабо підготовлених людей.

2. Навантаження в уроці фізичного виховання, способи контролю та регулювання.

<3 4 5 6 7 89>

Дата добавления: 2016-06-13; просмотров: 947;