Законодавство України про охорону навколишнього середовища.

Україна формує зважену екологічну політику з урахуванням основних принципів міжнародної екологічної політики. У 1991 р. був прийнятий Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» в якому зокрема зазначалося що, екологічна безпека є такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей. Підприємства, установи та організації, діяльність яких пов’язана з шкідливим впливом на навколишнє середовище, незалежно від часу введення їх у дію повинні бути обладнані спорудами, обладнанням та пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин таза характеристиками шкідливих факторів.

Основні законодавчі акти, що діють у сфері охорони довкілля в Україні наступні:

1. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991р.);

2. Земельний Кодекс (2001 р.);

3. Лісовий Кодекс (1994 р.);

4. Водний Кодекс (1995 р.);

5. Кодекс України про надра (1994 р.);

6. Закон України «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р., у редакції від 21 червня 2001 р.);

7. Закон України «Про тваринний світ» (2001 р.);

8. Закон України «Про рослинний світ» (1999 р.);

9. Закон України «Про відходи» (1998 р.);

10. Закон України «Про екологічну експертизу» (1995 р.);

11. Закон України «Про пестициди та агрохімікати» (1995 р.);

12. Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (1995 р.);

13. Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» (1995 р.);

14. Закон України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» (2001 р.);

15. Закон України «Про екологічний аудит» (2004 р.);

16. Закон України «Про мисливське господарство та полювання» (2000 р.);

17. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997 р.) та інші.

Кожен з цих законодавчих актів регулює особливості використання та охорони відповідних природних ресурсів, основи державного і громадського управління у цій сфері, здійснення контролю і визначення юридичної відповідальності за правопорушення.

За останні роки Україна приєдналась більш як до 20 багатосторонніх конвенцій екологічного спрямування. Серед них:

− Конвенція ЄСПОО «Про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті» (підписано в лютому 1991 р., ратифіковано в березні 1999 р.);

− Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (підписано в травні 1992 р., ратифіковано в жовтні 1996 р.);

− Кіотський протокол до неї (підписано в грудні 1997 р., ратифіковано в лютому 2004 р.);

− Конвенція ООН про біологічне різноманіття (підписано в червні 1992 р., ратифіковано в листопаді 1994 р.);

− Картахенський протокол про біобезпеку до цієї Конвенції (приєднання у вересні 2002 р.);

− Конвенція про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер (приєднання в липні 1999 р.) і низка інших;

− Цілі розвитку тисячоліття.

− Конвенції про захист Чорного моря від забруднення;

− Бернської конвенції щодо захисту водних ресурсів від забруднення хімікаліями;

− Конвенції щодо трансграничного впливу промислових аварій;

− Лондонської конвенції з недопущення забруднення моря нафтою;

− Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення;

− Конвенції щодо боротьби з опустелюванням у тих країнах, в яких спостерігається серйозна посуха чи опустелювання;

− Конвенції про охорону та використання транскордонних водо-токів та міжнародних озер[6] тощо.

У березні 1999 року Україна як Сторона додатка 1 підписала Кіотський протокол, відповідно до якого зобов’язалась стабілізувати викиди парникових газів у період 2008–2012 років на рівні 1990 року. Ратифікація Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату Верховною Радою України відбулася 04 лютого 2004 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2005 року № 346-р було затверджено Національний план заходів з реалізації положень Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, координатором заходів визначено Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Указ Президента України від 12.09.2005 року № 1239/2005 р.).

У грудні 2011 року під час міжнародних кліматичних переговорів у Дурбані (ПАР) країни узгодили другий період виконання зобов’язань Кіотського протоколу. Україна разом із іншими 34 країнами погодилася щодо другого періоду виконання зобов’язань Кіотського протоколу, який набере чинності 1 січня 2013 року.

Необхідно зазначити, що внаслідок проблем із національним кадастром антропогенних викидів із джерел абсорбції поглиначами парникових газів у 2011 році Україна втратила можливість брати повноцінну участь у ринкових механізмах Кіотського протоколу. Проте в березні 2012 року у м. Бонн на 19-му засіданні Спеціального Підрозділу Секретаріату ООН з забезпечення дотримання Україна отримала позитивне рішення у питанні відновлення участі у міжнародній торгівлі викидами та використанні механізмів спільного впровадження за національною процедурою повною мірою. З метою посилення позиції України з цього питання Кабінетом Міністрів України розпорядженням від 7 листопада 2011 р. № 1194 створено бюджетну установу «Національний центр обліку викидів парникових газів» [6]. Основними завданнями центру є збирання, оброблення, систематизації, аналіз та накопичення інформації, необхідної для проведення підготовки Національного кадастру антропогенних викидів та абсорбції парникових газів, а також удосконалення національної системи. Центр відповідно до покладених на нього завдань:

– збирає, обробляє, накопичує та зберігає дані щодо викидів парникових газів на території України;

– реєструє та веде облік установок, що розміщені на території України та функціонування яких призводить до викидів парникових газів в атмосферне повітря;

– бере участь у підготовці документації за проектами, спрямованими на зменшення обсягів викидів парникових газів та їх абсорбції;

– бере участь у створенні системи моніторингу, звітності та верифікації, у тому числі при здійсненні та оцінці проектів, спрямованих на зменшення обсягу викидів парникових газів та їх абсорбції;

– здійснює заходи з реалізації державної інформаційної політики у сфері створення, використання та оновлення державних інформаційних ресурсів та у сфері технічного захисту інформації, тощо [7].

Після 1990 р. викиди парникових газів в Україні знизилися майже на 50 %, що пов’язано зі спадом економічної активності суб’єктів господарювання у зазначений період, проте, починаючи з 2000 р., загальний обсяг викидів парникових газів збільшується. Наразі (2011-2012 рр.) Україна посідає 19 місце серед найбільших світових емітентів викидів парникових газів та є однією з найменш енергоефективних держав і країною з найвищим рівнем викидів парникових газів на одиницю ВВП. Найбільша частка в сукупному обсязі викидів парникових газів в Україні припадає на енергетичний сектор (близько 70 %), зокрема нафтогазову галузь.

До 2008 р. в Україні не існувало законодавчої бази для торгівлі одиницями встановленої кількості, не було органу, який би відповідав за таку діяльність. У 2007 р. було створено Національне агентство екологічних інвестицій та затверджено положення про цей орган державної влади, внаслідок адміністративної реформи цей орган було перейменовано (13.04.2011 р.) у Державне агентство екологічних інвестицій та прийнято нове положення про нього. Зважаючи на це на початку реалізації міжнародної торгівлі одиницями установленої кількості в Україні було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розгляду, схвалення та реалізації проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій у період дії зобов’язань сторонами Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату» від 22.02.2008 р. № 221.

Цей Порядок визначає процедуру розгляду, схвалення і реалізації проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій та пропозицій щодо здійснення заходів, пов’язаних із реалізацією таких проектів і виконанням зобов’язань Сторін Кіотського протоколу, як комплексу дій, спрямованих на зменшення обсягів викидів або збільшення поглинання парникових газів, адаптацію до наслідків зміни клімату відповідно до Кіотського протоколу та виконання укладених договорів про продаж частин установленої кількості викидів парникових газів.

Важливим фактом є те, що відповідно до положень Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату Україною запроваджено міжнародну торгівлю квотами на викиди парникових газів із 2008 р. У 2009 р. Нацекоінвестагентством було укладено договори з уповноваженими представниками урядів Японії та Іспанії про купівлю-продаж одиниць (частин) установленої кількості, в результаті виконання цих домовленостей до державного бюджету надійшло протягом 2009–2010 років 470 млн євро.

У результаті довгої та кропіткої роботи Державного агентства екологічних інвестицій та Міжвідомчої робочої групи сформовано план заходів з реалізації проектів цільових екологічних інвестицій, які безпосередньо стосуються термосанації установ бюджетної сфери, таких як: школи, дитячі садочки, лікарні, вищі навчальні заклади, пологові будинки тощо. На сьогодні реалізовано проекти цільових екологічних (зелених) інвестицій на об’єктах Автономної Республіки Крим у кількості 139 об’єктів на загальну суму 319,3 млн грн, також наразі ведеться подальша робота над започаткуванням нових проектів.

Міжнародна технічна та фінансова допомога для виконання конкретних проектів щодо розв’язання глобальних проблем на теренах України надається в межах діяльності:

− Глобального екологічного фонду;

− Міжнародного банку реконструкції та розвитку;

− Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів (МСОП);

− Міжнародного агентства з атомної енергетики (МАГАТЕ);

− Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП);

− Ради Європи.

Протягом останніх років людство все частіше замислюється щодо споживання екологічно чистої продукції та про якість навколишнього середовища. Формування екологічної відповідальності у споживачів відбувається за рахунок попиту на еко- товари і послуги. З іншого боку, набуває поширення інтерес виробників до екологічної сертифікації, що обумовлено розвитком інтеграційних процесів в Україні, підвищенням обізнаності споживача і впровадженням в Україні підходу сталих державних закупівель. Станом на листопад 2014 року в Україні 58 компаній сертифікували свої товари та послуги, діючих сертифікатів – 90, з яких у 2014 році видано 28. Всього від початку існування програми видано 407 сертифікатів. Лідерами лишаються компанії будівельної та харчової галузей.

Законодавство України передбачає такі форми екологічного менеджменту:

– система екологічного менеджменту, яка забезпечує екологічну безпеку підприємства, згідно із ДСТУ 3273-95 Безпека промислових підприємств. Загальні положення та вимоги»;

− система екологічного менеджменту згідно із міжнародним стандартом ДСТУ /

ISO - 14001-97 «Система управління навколишнім середовищем. Склад і опис елементів, і наставляння щодо їх застосування»;

– система екологічного менеджменту, яка залучена у систему управління якістю

відповідно до міжнародних стандартів ДСТ / ISO 9001 - 2001;

– система екологічного менеджменту згідно із міжнародним стандартом ДСТУ /ISO - 14004-97 «Система управління навколишнім середовищем. Загальні настанови

принципів управління, систем та засобів забезпечення».

З 1 січня 1998 p. у зв'язку з рішенням нашої держави приєднатися до Генеральної Угоди з тарифів і торгівлі (GATT), вступити у Всесвітню організацію торгівлі (WTO) та з метою підготовки українських підприємств до жорстких правил світової торгівлі Держстандарт України першим серед країн СНД підготував для впровадження міжнародні стандарти серії ISO 14000, які в другому півріччі 1997 р. надійшли в спеціалізовані магазини і мають статус добровільних.

Велику увагу Держспоживстандарт приділяє підтримці та стимулюванню підприємств, що розробляють і впроваджують системи управління якістю (СУЯ) та системи екологічного управління (СЕУ). Зокрема, Комітет розробив та забезпечує супроводження у Верховній Раді України проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення систем управління якістю, систем екологічного управління та інших систем управління». Потужним стимулом запровадження СУЯ та СЕУ може стати практика закупівлі товарів, робіт, послуг підприємств і організацій, які мають сертифіковані в УкрСЕПРО системи управління. З урахуванням даних Реєстру Системи сертифікації УкрСЕПРО та інформації інших органів з сертифікації (Бюро Верітас, СЖС, ТЮФ та інших) в Україні станом на 01.03.2007 налічується 1873 сертифікованих СУЯ, 77 СЕУ та близько 3О систем управління безпечністю харчових продуктів, при цьому 70% всіх систем сертифіковано в національній системі УкрСЕПРО. На даний час у світі зареєстровано близько 780 тисяч СУЯ та 170 тисяч СЕУ, у тому числі у Європі майже 380 тисяч СУЯ та 56 тисяч СЕУ [9]. Загальні результати кращих країн за сертифікацією СЕУ представлені у діаграмі [9].

У сфері екологічного управління 68% міжнародних стандартів серії ISO 14000 впроваджено в Україні як національно ідентичні, 6% перебувають на стадії розроблення. Роботу над впровадженням 26% міжнародних стандартів серії ISO 14000 ще не розпочато. Оскільки вимоги ISO 14000 багато в чому перетинаються з ISO 9000 (стандарти у галузі управління та забезпечення якості), можлива полегшена сертифікація підприємств, які мають документ відповідності ISO 9000 стандартний процес отримання якого займає від 12 до 18 місяців. Планується можливість подвійної сертифікації для зменшення загальної вартості, бо сертифікація в рамках ISO 9000 - це 70% роботи з сертифікації в рамках ISO 14000 за твердженням консультаційних фірм.

На жаль, на сьогодні в Україні сертифіковано надто мало СЕУ. Такі скромні результати вимагають створення цільової програми, на засадах підготовленої Міністерством охорони навколишнього природного середовища Концепції державної програми підтримки впровадження СЕУ та екологічної сертифікації продукції. Ця програма має на практиці забезпечити конституційні права громадян України на безпечне для життя і здоров'я довкілля та вільний доступ до інформації про його стан. У грудні 2004 року опубліковано друге видання міжнародних стандартів ISO на системи екологічного керування (СЕК), розроблених на заміну стандартів версії 1996 р. Мета перегляду – зробити зрозумілішими деякі положення та посилити сумісність стандартів на СЕК і на системи керування якістю. Загальна призначення стандартів, як і всіх стандартів серії ISO 14000, – сприяти охороні довкілля та запобіганню забрудненню, зважаючи на соціально-економічні потреби[7].

Нова державна екологічна політика України як частина реформ, що впроваджуються в процесі асоціації з Європейським Союзом, визначається Законом України «Про основні засади (Стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року» (ухвалено 21 грудня 2010 р. за номером 2818-VI.) та Національним планом дій з охорони навколишнього природного середовища (НПД) на 2011-2015 рр. (затверджено розпорядженням КМУ 25 травня 2011 р.). Суть цієї реформи полягає в інтеграції екологічної політики до політик соціально-економічного розвитку національного, регіонального, обласного та місцевого рівнів, а також до політик розвитку секторів економіки з метою більш ефективного захисту навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів України згідно з міжнародними стандартами. Згідно зі Стратегією, метою національної екологічної політики є стабілізація і поліпшення стану навколишнього природного середовища України шляхом інтеграції екологічної політики до соціально-економічного розвитку України для гарантування екологічно безпечного природного середовища для життя і здоров’я населення, впровадження екологічно збалансованої системи природокористування та збереження природних екосистем.

Положеннями Закону N 2818-VI передбачається обов’язкове врахування екологічної складової при складанні стратегій, планів і програм розвитку України, впровадження екологічного управління на підприємствах, екологізація господарської діяльності відповідно до засад сучасної секторальної екологічної політики, що реалізується у країнах Західної і Центральної Європи[8].

Стратегічними цілями екологічної політики в Україні є: 1) підвищення рівня суспільної свідомості в питаннях екології; 2) поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки; 3) досягнення безпечного для здоров’я людини стану навколишнього природного середовища; 4) інтеграція екологічної політики та вдосконалення інтегрованого екологічного управління в галузях економіки та соціальній сфері; 5) припинення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття екологічної мережі; 6) забезпечення екологічно збалансованого природокористування; 7) удосконалення регіональної екологічної політики

З 22 по 24 квітня 2015 р. в Києві пройшов екологічний форум «Довкілля для України». Восьмий рік поспіль Форум проходить при підтримці Кабінету Міністрів України і Міністерства екології та природних ресурсів України. В рамках Міжнародного екологічного форуму відбудеться VIIІ міжнародна виставка «ДОВКІЛЛЯ», яка з року в рік розширює екологічну тематику, конференц-програму і була атестована Всесвітньою асоціацією виставкового бізнесу (UFI) та отримала статус «Захід, затверджений UFI», завдяки чому Форум вийшов на якісно новий, світовий рівень. В рамках Форуму відбулася конференція «Євроінтеграція та національна екологічна політика» у якій взяли участь вищі посадові особи держави, запрошені іноземні гості, представники екологічної громадськості, ЗМІ.