Джерела правового регулювання інвестиційної діяльності

Інвестиційне законодавство України представлено актами всілякого рівня. Серед законів тут виділяються спеціальні закони, присвячені в цілому чи в значній частині регулюванню інвестиційної діяльності, в тому числі – діяльності іноземних інвесторів. наприклад, Закон України: від 10.09.91 р. «Про захист іноземних інвестицій в Україні», від 18.09.91 р. «Про інвестиційну діяльність», від 19.03.96 р. «Про режим іноземного інвестування», від 19.09.97 р. «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні», від 16.07.99 р. «Про спеціальний режим інвестиційної й інноваційної діяльності технологічних парків», від 17.02.2000 р. «Про усунення дискримінації в оподатковуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна і коштів вітчизняного походження», від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові і корпоративні інвестиційні фонди)», від 04.07.2002 р. «Про інноваційну діяльність», від 16.01.2003 р. «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні», від 16.03.2004 р. «Про розвиток автомобільної промисловості України»). Крім того, є чимало законів, що містять окремі норми, що регулюють інвестиційну діяльність (наприклад, Закон України від 16.04.91 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність». Видано ряд указів Президента України і постанов Кабінету Міністрів України, присвячених інвестиційній діяльності (наприклад, Указ Президента України від 07.07.2003 р. № 580/2003 «Про додаткові заходи по залученню іноземних інвестицій в економіку України», Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.97 р. № 112). Відповідні нормативно-правові акти видають державні органи, до функції яких входить регулювання інвестиційної діяльності (наприклад, Положення «Про порядок видачі дозволу на звертання чи акцій облігацій підприємств українських емітентів за межами України» затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку України від 17.10.97 р. № 36). Варто враховувати і нетипові документи, наприклад, спільні заяви Кабінету Міністрів України і Національного банку України про політику обмінного курсу гривні, а також документи програмного характеру (наприклад, «Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. № 1801). Необхідно також керуватися офіційними роз'ясненнями Конституційного Суду України (наприклад, Рішення від 14.03.2002 р. № З-уп/2002 щодо тлумачення деяких інвестиційних законів), а також «керівні» роз'яснення вищих судових інстанцій (наприклад, що був Вищого арбітражного суду України, Вищого господарського суду України), відомчі роз'яснення (наприклад, Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України, Адміністрації Президента України і т. ін.). Не можна не враховувати наявності безлічі нормативних указівок, не закріплених документально, але, що виконуються в силу підпорядкованості і сформованої бюрократичної практики, а також рудиментів «телефонного права».

Міжнародні договори – найважливіше правове джерело. Насамперед, – це укладені Україною з багатьма країнами обопільні умови про заохочення і захист інвестицій. Це також обопільні умови про усунення подвійного оподатковування. Відносно невисокий тут питома вага багатобічних договорів за участю України. Варто мати на увазі, що ряд договорів, укладених Українською РСР і договорів, укладених СРСР, продовжують і нині діяти в силу правонаступництва України.

Певну роль в урегулюванні відіграють рекомендаційні акти міжнародних організацій, зокрема – економічних. Велику роль належить і так званому «м'якому праву» –міжнародні торговельні порядки й правила, що застосовуються в міжнародній торговій практиці, але не закріплені у вигляді зобов'язуючих норм. Ці норми, разом з тим, нерідко використовуються в міжнародної практиці, і тому, трансформуючи в судові чи арбітражні рішення, здобувають у конкретних випадках обов'язковий характер. Так, згідно зі ст. 7 Цивільного кодексу України, цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема, звичаєм ділового обороту, причому звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Облік у всіх випадках торговельних порядків при ухваленні рішення третейським судом передбачає ст.28 Закону від 24.02.94 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж». У відповідності зі ст.4 Господарські процесуальні кодекси України, у випадку відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торговельні порядки. Він застосовує ці звичаї і тоді, коли застосування правил, встанов-лених цими звичаями, передбачено угодою сторін.