Місцевість та її елементи

Бойові дії можуть розгортатися на будь-якій місцевості, у будь-яку пору року і за будь-якої погоди. Загальні вказівки щодо дій військ у різних умовах місцевості викладені в статутах і в настановах. Але статутні документи не можуть детально характеризувати всі різновиди місцевості та властивості кожної з них, які командири повинні враховувати під час організації і ведення бою. Приступаючи до їх вивчення, необхідно усвідомити зміст деяких термінів і понять, які будуть застосовуватися у подальшому.

Місцевість - частина земної поверхні з усіма її елементами: рельєфом, грунтами, водами, мережею доріг, населеними пунктами, рослинністю й іншими об'єктами. У військовій справі під поняттям "місцевість" мається на увазі будь-яка ділянка земної поверхні з усіма її елементами, де будуть проводитися бойові дії. Характер місцевості визначається формою рельєфу і наявністю розташованих на ній місцевих предметів (об'єктів).

Рельєфом місцевості називають сукупність різних нерівностей на земній поверхні. Всі об'єкти місцевості, які створені природою чи працею людини (грунтово-рослинний покрив, гідрографія, мережа доріг, населені пункти, окремі місцеві предмети-орієн- тири, тощо), належать до місцевих предметів.

Рельєф і місцеві предмети називають топографічними елементами місцевості.

Типові форми рельєфу. Незважаючи на те, що рельєф місцевості різноманітний, можна виділити п'ять його типів (мал. 4.1).

1. Гора- значне за висотою куполоподібне або конічне підвищення, яке має підошву і вершину. Вершина, буває найчастіше куполоподібної форми, але іноді являє собою майже горизонтальний майданчик - плато, або закінчується гострим піком.

Зниження від вершини до підошви називають схилом. Схил може бути рівним, випуклим, увігнутим і хвилястим. Різкий перехід від стрімкого схилу до пологого називається виступом або терасою, а лінія, яка відокремлює терасу від стрімкого схилу, що лежить нижче, - брівкою. Гору висотою до 200м називають горбом. Штучний горб - курганом.

2. Хребет - витягнуте підвищення, яке знижується в одному напрямку. Вододіл, або топографічний гребінь, - лінія, яка поєднує найвищі точки хребта. Хребет як типову форму потрібно відрізняти від гірського хребта - ланцюга гір, які спрямовані в один бік. До великих хребтів прилягають хребти менших розмірів, які називають відрогами.

3. Улоговина - замкнуте чашеподібне заглиблення (западина). Має край і дно (найнижчу точку). Іноді дно улоговини буває заболочене або зайняте озером. Невелику улоговину з незначною глибиною називають западиною. Улоговину дуже малих розмірів називають ямою.

4. Лощина - витягнуте заглиблення, яке знижується в одному напрямку, лiнiя по дну, яка поєднує найнижчі точки лощини, називається водозливом.

Не будь-яким водозливом тече вода, але будь-яка річка, струмок тече водозливом. До різних видів лощин належать долини, ущелини, яри та балки.

Мал. 1.1. Типові форми рельєфу

5. Сідловина- зниження на гребені хребта між двома сусідніми вершинами. Найнижча точка сідловини називається перевалом. У гірській місцевості шляхи сполучення через хребти, як правило, йдуть перевалами. Низько розташовані сідловини по обох схилах хребта або між двома гірськими хребтами називають гірськими проходами.

Характерні лінії (вододіли й водозливи) і точки (вершини, дно улоговин, перевали) рель-єфу складають ніби скелет рельєфу. Їх зображення і взаємне розташування визначає загальний характер рельєфу місцевості.

Грунтово-рослинний покрив. Основні типи рослинності - деревинна, кущова, трав'янис-та. Сукупність деревинної рослинності висотою 4 м та більше і товщиною (діаметром) 5 см і більше називають лісом. Ліс характеризується породою, віком, густотою й упорядкованістю.

Грунт - узагальнена назва верхнього шару земної поверхні. У військовій практиці грунти класифікуються за твердістю (скельні і пухкі) і за прохідністю (доступні, частково доступні і недоступні для руху поза дорогами).

Дуже зволожені ділянки місцевості з шаром в'язкого грунту глибиною понад ЗО см називають болотами, які класифікуються за прохідністю: прохідні, важкопрохідні і непрохідні.

За характером грунтово-рослинного покриву виділяють лісну, болотисту, степову і пус-тельну місцевість.

Гідрографія. Річки, озера, канали, канави та інші природні і штучні водоймища – переш-коди чи завади на шляху руху військ, рубежі, зручні для організації стійкої оборони, джерела водопостачання, надійні орієнтири.

На території Європи річки завширшки до 100 м зустрічаються через 35-60 км, завширшки 160-300 м - через 100-150 км, понад 300 метрів - через 250-300 км.

Мережа доріг. Виділяють залізниці, автомагістралі, автомобільні дороги з покриттям і без покриття. За своїм розташуванням щодо лінії фронту дороги поділяють на фронтальні (які йдуть із тилу до фронту) і рокадні (які йдуть вздовж лінії фронту).

Характеристиками доріг є: ширина проїзної частини, матеріал покриття, якість дорожних споруд, схили і радіуси поворотів.

Населені пункти є вузловими пунктами для всіх видів сполучення (транспорту). В них, звичайно, сконцентроване виробництво зброї, бойової техніки, боєприпасів, промислової продукції. Населені пункти поділяються на: міста (великі, середні - від 50 до 100 тисяч мешканців, малі), селища міського типу, селища сільського і дачного типу.

Населені пункти і густота дорожньої мережі є основними показниками обжитості й освоєння місцевості і характеризують економічне і військове значення того чи іншого району.

Місцеві предмети-орієнтири різко виділені за своїм зовнішнім виглядом чи розміщенням серед усього багатоманіття об'єктів на земній поверхні. До них належать: заводські і фабричні труби, нафтові і газові вежі, водозабірні башти, пам'ятники, церкви, кургани тощо.