Обставини, при яких протікає хвороба.

А) Проблеми і невпевненість, які приносить з собою

хвороба. Данбер перераховує питання, котрі приходять в голову хворого в зв’язку з хворобою і на які він має відповіді аналогічно тому, що мало місце у знайомих йому осіб, які також хворіли або хворіють: “Хто буде турбуватись про сім’ю? Хто буде платити за лікування? (Медикаменти є дуже дорогими… Чи повинен я в цей час написати заповіт? Чи збережеться за мною робота? Йде скорочення і безробіття…) Чи говорить мені лікар правду? Чи компетентний лікар в своїй справі? Чи не зап’є чоловік поки я знаходжуся в лікарні? Чи не розпадеться сім’я коли мені прийдеться йти на інвалідність? Чи не занадто я нагрішив (ла) в житті? Чи хвороба не є розплатою за минулі гріхи”? тощо.

Б. Середовище, в якому розвивається хвороба. Домашнє середовище, якщо воно є гармонійним є більш благоприємним для переживання хвороби; поза домашньою обстановкою люди гірше переносять хворобу, особливо в чужій незвичній країні без страховки і без належних фінансів. Аналогічне значення має також характер лікарняних умов пригнічуюче діє перебування з помираючим хворим, лікування в закритому інфекційному чи психіатричному відділенні.

В. Причина хвороби: питання, чи вважає хворий себе винуватцем хвороби чи інших. Наприклад, при травмі, отриманій явно по вині постраждалого, він проявить більше зусилля до одужання, ніж в тому випадку, коли винуватцем травми є інші, а особливо в тому випадку, коли він може отримати компенсацію, страховку, пенсію або інші вигоди. Аналогічна ситуація виникає і тоді, коли нове захворювання є ускладненням внаслідок лікування іншої хвороби, наприклад полігляндулярний синдром після проведеної гормональної терапії. Більш того, тут під загрозою знаходиться довір’я до подальшого лікування, особливо у цього лікаря.

3. Преморбідна особистість (тобто особистість, якою

вона була перед захворюванням. При цьому мають значення, головним чином наступні елементи:

А. Вік:в дитячому віці на перше місце виходить

емоційна, безпосередньо інстинктивна (першосигнальна) сторона хвороби і ситуація навколо неї: біль, боязнь болю і всього невідомого, розлучення з батьками, обмеження волі пересування. В старості велике значення має боязнь одинокості в хворобі, страх смерті. Пожила людина часто ототожнює себе з своїми однолітками, друзями або родичами, котрі поступово помирають, порівнюють їх захворювання з своїми хворобами, задумуються чи “підійшла” їх черга. Боязнь і невпевненість нерідко посилюються поведінкою лікаря, котрий правильно обстежив хворого, але не проявив до нього належного розуміння і інтересу.

В середньому віці відходять на задній план явища, що супроводжують хворобу – біль, стан невизначеної хвороби, тощо, а найбільше значення набувають боязнь наслідків хвороби. Ці наслідки можуть бути безпосередніми, розрахунок з роботи, зниження заробітної платні з ускладненням для сім’ї, що витікають звідси, або довготривалими, наприклад, перевід на іншу роботу, проблема подальшого життя, часткова або повна втрата працездатності, зміна взаємовідношень в сім’ї, поведінки по відношенню до хворого.

Б. Ступінь загальної чутливостідо неприємних факторів, наприклад, до болю, шуму, незвичних лікарняних запахів. Тут мають значення як вроджені властивості, так і властивості модифіковані вихованням, тренуванням і досвідом. В цьому плані є некоректним говорити про розбещеність, низьку опірність організму і закалювання. Потрібно сприймати як реальність, що хворі з підвищеною чутливістю реагують на неприємні імпульси більш виражено ніж інші. Але підвищена чутливість не є протипоказом для детального обстеження хворого. Хворі з підвищеною опірністю, навпаки, недооцінюють свої скарги, зневажливо відносяться до своєчасного обстеження і лікування (так звані “перенесені на ногах хвороби”). Ось чому інколи буває необхідним настійно пояснити можливість неприємних наслідків такого зневажливого відношення до себе.

В. Характер емоційної реактивності (темперамент). Емоційні хворі більш схильні до страху, жалості, в більшій мірі коливаються між безнадійністю і оптимізмом. Більш холодні в емоційному відношенні натури відносяться до своєї хвороби більш розсудливо. Необхідно особливо підкреслити, що зовнішні прояви і особливо сповнений вираз не завжди відповідає внутрішньому емоційному стану хворого.