Реурси мережі internet

– Общая библиотека по философии – http:// w.w.w.ihtik.lib.ru/

– Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського – http://www.nbuv.gov.ua/

– Національна парламентська бібліотека України – http://nplu.org/

– Библиотека Института философии им. Г. Сковороды – http://w.w.w.filosof.com/ua/ –

– Библиотека им. Максимовича, Киевского национального университета– http://lib-gw.univ.kiev.ua/

– Украинская электронная библиотека– http://w.w.w.biblioteka.org.ua

– Одеська національна наукова бібліотека ім. М. Горького – http://www.odnb.odessa.ua/

– Библиотека Одесского национального университета им. И. И. Мечникова –http://lib.onu.edu.ua/.

– Електронна бібліотека ОНПУ – http://library.opu.ua.

– Сайт кафедры философии и методологии Одесского национального политехнического университета – http://philosophy.ucoz.ru/.

– Підручники http://pidruchniki.com.ua/

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

Агностицизм — вчення про принципову непізнаваність світу; напрямок у філософії, що вважає неможливим об'єктивне пізнання навколишньої дійсності за допомогою власного досвіду.

Адекватний — відповідність образа об'єкту.

Аксіологія — вчення про цінності буття у світі.

Альтруїзм — принцип безкорисливого служіння, готовності до самопожертви.

Антеїзм — гармонія, зв’язок людини з природою.

Антиномія — положення, теза й антитеза якого доказові в рівному ступені.

Антропогенез — процес формування людини.

Антропосоціогенез — єдиний процес становлення суспільства й формування людини в умовах взаємозв'язку і взаємодії в системі суспільних відносин.

Антропоцентризм — філософське вчення, відповідно до якого людина є центром і вищою метою світобудови.

Апостеорі — знання, отримане в результаті досвіду.

Апофатична теологія — богословська концепція про принципову непізнаваність Бога.

Апріорі — знання, отримане до й незалежно від досвіду; знання, що передує досвіду, але застосоване до досвіду.

Араньяки — тексти основних ідей філософії брахманізму.

Атман — духовна сутність індивіда, субстанція людини.

Ахімса — відмова від нанесення шкоди всьому живому; етичний принцип давньоіндійської філософії.

Безсмертя — форма існування людини або її душі після смерті.

Брахман — священна сила, втілене буття світу.

Буддизм — вчення про те, що все у світі «минуще, не має самості (субстанції), а тому повне скорботи й страждань».

Буття світу — чиста можливість, що має абсолютні характеристики руху, простору й часу і зберігає свою невизначеність.

Буття у світі — філософська категорія для позначення реальності, що існує в конкретному русі, і що перебуває в конкретному просторі й часі.

Буття — філософське поняття, що дозволяє сказати, що світ є й існує незалежно від волі й свідомості людини.

Веди — збірники священних текстів, що містять елементи філософії.

Відчуження — стан деперсоніфікації людини й персоніфікації суспільних відносин, перетворення їх у ворожу силу, що панує над людиною.

Віра (у гносеології) — позиція, що визнає судження, істинність яких не доведена, але здається очевидною.

Воля до влади (Ф. Ніцше) — це не просто стремління до владарювання сильного над слабим, але і стремління зробити слабого сильним.

Воля — стан людини, її здатність діяти у відповідності зі своїми інтересами й цілями; один з компонентів структури психіки людини, що визначає здатність до вибору мети діяльності й мобілізації зусиль для її здійснення.

Гармонія — це стан оптимального взаємозв'язку й взаємодії структурно-організованих елементів конкретної системи.

Гілозоїзм — філософський погляд, що розглядає всю матерію (природу) у стані одухотворення.

Глобалізація — процес всесвітньої економічної, політичної і культурної уніфікації.

Гносеологія — вчення про пізнання буття у світі, про пізнання явищ, процесів буття у світі.

Громадянське суспільство — інститут соціального життя, зусилля якого спрямовані на забезпечення умов і розвитку людської життєдіяльності як на рівні індивіда, так і на рівні великих або малих соціальних груп.

Гуманізм — вчення, що визнає самоцінність людини у світі, її право на вільний розвиток і прояв своїх здібностей; система поглядів, що визнають самоцінність людини.

Дао — закон. Зберігаючи свою таємницю, даo визначає закони неба, а закони неба визначають закони землі, закони землі — закони життя людини.

Дедукція — виведення часткового із загального, рух думки від загального до часткового, від загального положення до особливого.

Деїзм — спроба компромісу між філософією і релігією. Суть якого полягає в тому, що філософія (наука) приймає ідею Бога як першопричину світу, однак розглядає розвиток світу виключаючи участь Бога у світовому розвитку.

Держава — інститут регламенту суспільного життя, для якого є характерним організоване й легітимне застосування влади з метою впорядкування суспільних відносин.

Детермінізм — вчення про первісну визначеність всіх явищ і процесів у світі з боку Бога (теологічний детермінізм); з боку людини (антропологічний детермінізм); з боку космосу (космологічний детермінізм). Центральною ідеєю детермінізму є положення про такий зв'язок явищ, коли одне явище з необхідністю породжує інше.

Діалектика — мистецтво задавати питання для вирішення проблемної ситуації, що розглядається.

Діяльність — форма активного відношення людини до світу, спосіб її буття.

Догмат — положення, яке не можна критикувати й обов'язкове для всіх віруючих.

Догматизм — спосіб мислення, що оперує догмами (які вважаються незмінними вічними положеннями, не піддаються критиці, такими як аксіоми в математиці й постулати у фізиці) і спирається на них.

Доля — зумовленість подій і вчинків, що, у свою чергу, обумовлюють буття людини.

Дуалізм — вчення про два різні, незвідні один до іншого, але взаємообумовлюючі принципи. У Декарта — це вчення про дві субстанції: Бог і світ, дух і матерія, душа і тіло.

Дух — філософське поняття для позначення формотворного початку. У філософії ідеалізму дух розглядається як першооснова, у філософії матеріалізму — синонім свідомості.

Духовний світ людини — створений людиною ідеальний світ належного (бажаного), що співіснує паралельно з дійсним світом об'єктивної реальності.

Душа — активний початок, що зв'язує матерію й ідею як на рівні людини, так і на рівні світу; внутрішній світ людини, стан її сутнісних сил.

Дхарма — одне із центральних понять філософії буддизму, що означає вічний моральний закон, якому повинні слідувати люди.

Еволюція — тип розвитку, що характеризується плавністю, поступовістю в зміні станів, відсутністю різких якісних стрибків.

Егоїзм — принцип життєвої орієнтації, заснований на мотивах своєкорисливості і любові тільки до самого себе.

Екзистенціалізм — філософія існування людини.

Елемент— це нерозчленований (в наявній системі, за наявних можливостей) компонент складних предметів, процесів, явищ. Як свідчать сучасні наука і практика, просте й складне має відносний характер.

Елементи і структура — філософські категорії, що відображають єдність досліджуваного об'єкта, де елементи — це ті складові, які забезпечують ціле, вступаючи один з одним у певні відносини, а структура — це певний спосіб зв'язку елементів у єдину систему.

Емпіризм — філософський напрямок, орієнтований на одержання знання тільки з чуттєвого досвіду й ігноруючий можливості теоретичного (раціонального) пізнання.

Епістемологія — теорія наукового знання, на відміну від гносеології як загальної теорії пізнання.

Життя — особлива форма існування об'єктивної реальності, що закономірно виникає за певних умов і закономірно припиняє своє існування.

Загальне (всезагальне) — філософська категорія, що виражає закономірний взаємозв'язок одиничного в складі цілого.

Закон — необхідний, суттєвий, стійкий, повторюваний зв'язок явищ буття у світі.

Закономірність — форма вираження Закону відносно розуміння й пояснення буття у світі.

Зміна — будь-яке набуття об'єктом нових ознак і властивостей або ж втрата тих, що є в наявності.

Знання — адекватне відображення буття у світі у формі уявлень, понять, суджень, гіпотез, теорій; результат процесу пізнання, що відбиває дійсність у формі факту, уявлення, поняття, судження, гіпотези, концепції, теорії.

Ідеалізм — загальне позначення філософських вчень, які стверджують, що свідомість, мислення, психічне, духовне — первинні, а матерія, природа, фізичне — вторинні, похідні, залежні, обумовлені. Ідеалізм, таким чином, протистоїть матеріалізму у вирішенні основного питання філософії — про співвідношення буття й мислення, духовного й матеріального як у сфері існування, так й у сфері пізнання.

Ідеальне — буття у світі, відображене в психіці або свідомості. Це суб'єктивний образ об'єктивного світу.

Ідеологія — система діяльності по освоєнню світу в інтересах пануючих сил даного суспільства.

Ідея — прообраз буття світу, його першореальність.

Імператив — загальнозначуще приписання.

Індетермінізм — вчення про те, що у світі існують явища, для яких відсутня причина (онтологічний індетермінізм) або вона є, але її не можна визначити (методологічний індетермінізм).

Індивід — людина як одинична природна істота, представник виду Homo sapiens, продукт філогенетичного та онтогенетичного розвитку, єдності вродженого і набутого, носій індивідуально своєрідних рис (задатки, здібності тощо). Індивід — це окремо взята людина у своїй неповторності, часто є синонімом індивідуальності.

Індукція — наведення, нарощування знання в напрямку від частини до цілого, від одиничного до загального, закономірного.

Індустріальне суспільство — стадія суспільного розвитку, для якої характерний високий рівень промислового виробництва, орієнтований на масовий випуск товарів споживання тривалого користування.

Інтерес — форма вираження потреби.

Інформаційне суспільство — стадія в розвитку людства, коли фізична праця, як основа індустріального суспільства, поступається місцем інформації й знанням.

Інформація — повідомлення про характер взаємодіючих об'єктів буття у світі.

Інь і ян — поняття давньокитайської філософії, що виражають ідею дуалізму світу. Чоловічий початок «ян» символізує активну, світлу сторону життя, а жіночий початок «інь» — пасивну, темну частину життя.

Істина — адекватне відображення об'єкта суб'єктом, що пізнає; процес руху знання від приблизного до повного.

Історія — закономірний і цілеспрямований розвиток суспільства, змістом якого є становлення й розвиток сутнісних сил людини.

Карма — етичний принцип давньоіндійської філософії, суть якого полягає в тому, що набрана в процесі життя людини сума гарних або поганих учинків визначає форму її наступного народження.

Катафатична теологія — богословська концепція, що допускає можливість пізнання Бога за результатами його творчості.

Категоричний імператив — моральний закон практичного розуму з орієнтацією на обов’язок і доброчесність.

Категорії — гранично загальні поняття, що відображають найбільш істотні закономірні зв'язки й відносини буття у світі; форма й організуючий принцип мислення.

Кількість — характеристика однорідності об'єкта, співвідношення загального й одиничного в явищах світу при відносній байдужності до їхньої якості.

Когерентність (лат. бути зв'язаним) — вчення про взаємозв'язок явищ буття у світі. Основна ідея когерентності полягає у ствердженні онтологічної укоріненості взаємозв'язку явищ буття у світі.

Конфуціанство — етичне вчення про регламент життя, золоту середину й людинолюбство.

Кордоцентризм — перевага емоцій та почуттів над мисленням і волею.

Космологія — вчення про світ і його виникнення.

Космос — упорядкована єдність світу; філософська характеристика світу як структурно організованого й упорядкованого цілого.

Космоцентризм — вчення про розвиток світу як рух від хаосу до порядку, з яким погоджується вся реальність світу, включаючи людину.

Культура (лат. cultura — оброблення, землеробство, виховання, шанування) — сфера людської діяльності пов'язана із самовираженням (культ, наслідування) людини, проявом її суб’єктності (суб'єктивності, характеру, навичок, умінь і знань). Саме тому всяка культура має додаткові характеристики, тому що пов'язана із творчістю людини, її повсякденною практикою, комунікацією, відображенням, узагальненням та її повсякденним життям. Культура є маркером і основою цивілізацій.

Культура — (від лат. cultura — обробка, виховання) — специфічний спосіб організації й розвитку людської життєдіяльності, представлений у процесі й результатах праці, у системі суспільних норм і установ, у матеріальних духовних цінностях; у сукупності відносин людей до природи, між собою й до самих себе.

Лібералізм — політико-правова орієнтація, основана на визнанні політичних і економічних прав індивіда, що розуміються як узагальнення природних потреб нормальних цивілізованих людей.

Логічне — відбиття дійсності в абстрактній, але теоретично послідовній формі.

Логос — розумне слово, думка, світовий Розум, Бог.

Марксизм — філософія, орієнтована на створення «людського суспільства й суспільної людини».

Матеріалізм — один із двох головних філософських напрямків, що вирішує основне питання філософії на користь первинності матерії, природи, буття, фізичного, об'єктивного й розглядає свідомість, мислення як властивість матерії на противагу ідеалізму, що приймає за вихідне дух, ідею, свідомість, мислення, психічне, суб'єктивне.

Матерія — об'єктивна реальність, що розвивається в часі й просторі, що не залежить від свідомості людей (визначення в межах філософії Нового часу).

Матерія — поняття, протилежне духу. У філософії античності — це субстрат, пасивний початок. У філософії Нового часу — різновид субстанції. У філософії марксизму — «…філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, що дана людині у відчуттях, що... відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них».

Матерія — потенційна можливість буття світу.

Медитація — особлива форма духовної зосередженості й ізоляції людини від зовнішнього світу.

Мета життя — поняття, що характеризує бажаний стан життя.

Метод — шлях дослідження з орієнтиром на істину.

Мікрокосмос і макрокосмос — малий і великий світ. Іншими словами, людина і Всесвіт.

Міфологія — сказання про життя в слові, саме життя в її соціальному становленні.

Модерн — період європейської історії з XVII по першу половину XX сторіччя, протягом якого відбувалося формування і розвиток основних інститутів західного суспільства: капіталістичного способу виробництва, ліберальної держави, громадянського суспільства. Головними рисами модерну є раціоналізм і техніцизм.

Модус — другорядна властивість буття, що проявляється лише в певних станах. Тоді як атрибут є основною, невід'ємною властивістю субстанції буття.

Можливість і дійсність — філософські категорії, що характеризують два щаблі становлення й розвитку об'єкта, де дійсність представлена реальністю буття, а можливість приховує у собі цю реальність.

Мокша — поняття давньоіндійської філософії, що означає звільнення душі від пут тілесності.

Монада — проста субстанція, елемент структурно-організованого буття.

Надлюдина — образ, уведений філософом Ф. Ніцше для позначення особливого типу людей, які за своєю могутністю повинні перевершити сучасну людину настільки, наскільки остання перевершила мавпу. Надлюдина, будучи сенсом історії людського виду, повинна уособлювати осереддя вітальних афектів життя. Надлюдина — це радикальний егоцентрик, що благословляє життя в найбільш екстремальних його проявах, а також Творець, могутня воля якого спрямовує вектор історичного розвитку. До прототипів Надлюдини, що виявляли собою «неперевершених віртуозів життя», Ф. Ніцше відносив О. Македонського, Ю. Цезаря, Ч. Борджіа, Наполеона.

Необхідність і випадковість — філософські категорії, що виражають різні рівні зв'язків досліджуваного об'єкта. Необхідність обумовлена внутрішньою причиною, а випадковість — зовнішньою причиною.

Неотомізм — теологічна доктрина католицизму із претензією примирення форматів віри й вимог розуму.

Неофрейдизм — філософія оздоровлення суспільства засобами психоаналізу.

Нірвана — поняття філософії буддизму, що означає стан крайнього блаженства в результаті відмови від усього земного.

Номіналізм — вчення, відповідно до якого загальні поняття є всього лише іменами для позначення одиничних явищ світу.

Ноосфера — сфера взаємодії в системі «природа — суспільство — людина», в межах якої антропогенна діяльність стає визначальним фактором розвитку буття в світі.

Норма — зразок поводження, матриця регламенту взаємозв'язку і взаємодії в системі «природа-суспільство-людина».

Ноумен — «річ у собі», явище, дане нам через відчуття. Але ноумен це не реальний об'єкт, що викликає феномен, а об'єкт нашого розуму, відомий нам через уяву.

Одиничне (окреме) — філософська категорія, що виражає відносну відособленість об'єкта дослідження на основі його унікальної якісної й кількісної визначеності.

Ойкумена — заселений простір; єдність, взаємозв'язок і взаємодія природних умов і людського фактора.

Окультне пізнання — претензія на пізнання «аномальних» сил космосу, людини.

Особистість — людина зі стійкою системою соціально значимих рис конкретного соціального утворення, характерний тип представника даного суспільства.

Пантеїзм — вчення, згідно якого Всесвіт (природа) і Бог тотожні.

Парадигма — сукупність принципів (канон), що забезпечують успішне рішення проблемних ситуацій.

Паранормальне пізнання — претензія на можливість одержання інформації про явища, які зараз є непоясненими за допомогою можливостей науки.

Персоналізм — філософія пріоритету особистості та її ціннісних орієнтирів.

Позитивізм — філософія із претензією на статус науки.

Поняття — образ реальності, що її заміщає.

Порядок — це спосіб існування організованих структуру, що перебувають у динамічно-рівноважному стані, але здатний викликати наступний хаос по мірі нагромадження деструктивних процесів.

Постмодерн — стан суспільства, що вичерпало потенціал модернізації і шукає нові форми ідентичності. Для ситуації постмодерна характерний плюралізм життєвих форм, відсутність єдиного значеннєвого центра культури, узагальнюючих і легітимізуючих інстанцій.

Постмодернізм — загальна назва концепцій, що претендують на пояснення сутності й цінностей постсучасної культури.

Потреби людини — внутрішній збудник активності людини, умова її життєдіяльності.

Права людини — визнана й гарантована можливість робити певні дії з волі й в особистих інтересах, висувати вимоги до інших осіб або соціальних установ, а також домагатися захисту своїх інтересів.

Прагматизм — філософія успіху, тотожності істини й користі.

Принцип — основне положення, що забезпечує успішне вирішення поставленого завдання.

Причина (лат. causa) — те, без чого не було б наслідку. Це закономірний зв'язок між окремими станами структурно організованого буття у світі.

Причина і наслідок — філософські категорії, що позначають характер обумовленості досліджуваного об'єкта. Під причиною розуміється явище, дія якого викликає наслідок.

Причинність (каузальність) — певна форма зв'язку між окремими становищами структурно організованого буття у світі.

Прогрес (лат. progressus — рух уперед, успіх) — напрямок розвитку від нижчого до вищого, поступальний рух уперед, до кращого.

Простір — форма прояву буття, що характеризується довжиною, структурністю, взаємозв'язком і взаємодією елементів конкретної системи.

Протофілософія — філософія в становленні.

Пуруша — поняття давньоіндійської філософії, що означає вищий духовний початок.

Раціоналізм — філософський напрямок, абсолютизуючий можливості розуму й ігноруючий можливості чуттєвого пізнання світу.

Реалізм — вчення, яке затверджує, що загальні поняття існують реально. Більше того, вони є першореальність.

Революція — тип розвитку, при якому між якісними станами об'єкта існує різкий перехід. Тому революційний тип розвитку іноді називають стрибкоподібним.

Регрес (лат. regressus — повернення, рух назад) — перехід від більше високих форм розвитку до нижчих, рух назад, зміни до гіршого; протилежність прогресу.

Релігія — певний історичний тип світогляду й відповідне поводження, обумовлене вірою в існування й творчість Бога.

Релятивізм — методологічний принцип, який складається з метафізичної абсолютизації відносності й умовності змісту пізнання.

Рефлексія — форма теоретичної діяльності людини, спрямована на осмислення своїх власних дій та їхніх законів; діяльність самопізнання, що розкриває специфіку духовного світу людини.

Римський клуб — громадська організація, що досліджує наслідки науково-технічної революції й глобальні проблеми сучасності.

Розвиток — певний тип зміни, коли об'єкт буття знаходить нову якісну визначеність.

Розум — здатність людського духу освоювати світ, організовувати й здійснювати доцільну діяльність.

Рух — усяка зміна; у вузькому значенні — зміна положення тіла в просторі й у часі; у філософському значенні — спосіб існування буття.

Сансара — поняття давньоіндійської філософії, що характеризує «коло» переродження.

Сваволя — вільний, нічим не обмежений вибір і здійснення цілей людського буття.

Свідомість — вища форма психічної активності людини як соціальної істоти; відображення реальності у формі образа й проектування (творчість) на цій основі нової реальності.

Світова Воля (А. Шопенгауер) — могутній творчий принцип, що породжує всі явища і процеси. Світова Воля представляє собою «річ в собі».

Світогляд — система поглядів на світ мир і на місце людини в ньому, на відношення людини до світу і до самої себе.

Свобода — стан безперешкодного розвитку людини з розумінням міри відповідальності за свої вчинки.

Сенс життя — ціннісний світоглядний орієнтир людського буття.

Сенсуалізм — вчення, що розглядає почуття людини як єдине джерело знання. Світ сприймається як сукупність відчуттів, причиною яких є внутрішні або зовнішні подразнення.

Система— це впорядкована множина взаємопов'язаних елементів, якій притаманна певна структура й організація.

Система — філософська категорія, що виражає особливу єдність структурно організованих елементів, взаємодіючих на основі їхнього взаємозв'язку.

Скептицизм — філософський напрямок, що висуває сумнів як принцип мислення, особливо сумнів у надійності істини.

Смерть — природний стан припинення існування організму, розпад його структури й призупинення обмінних процесів.

Совість — форма морального контролю, сполучена з емоційним переживанням.

Солідарність — спільність інтересів і цілей, що орієнтується на погодженість у діях і спільну відповідальність за їх результати.

Соціальний прогрес — глобальний, всесвітньо-історичний процес сходження людських суспільств від примітивних станів (дикості) до вершин цивілізованого стану, заснованого на вищих науково-технічних, політико-правових, морально-етичних досягненнях.

Соціогенез — процес становлення суспільства.

“Споріднена праця” — праця з суспільною користю і особистим щастям

Спосіб життя — поняття, що характеризує особливості повсякденного буття людини.

Справедливість — моральне начало суспільного життя, що виступає умовою здійснення всіх інших моральних цінностей. Справедливість містить у собі вимогу рівності прав людей на здійснення своїх життєвих проектів, відповідність між діянням і нагородою, заслугами та їх визнанням.

Стиль життя — поняття, що характеризує серію однопорядкових вчинків людини в її відношенні до світу.

Структура — відносно стійкий спосіб зв'язку елементів того чи іншого складного цілого. Вона являє собою впорядкованість внутрішніх і зовнішніх зв'язків об'єкта, які сприяють її стабільності, стійкості та якісній визначеності. Структурні зв'язки пронизують усі процеси, що відбуваються в об'єктах.

Субстанція — сутність; щось незмінне; те, що існує завдяки самому собі й у самому собі; те, що виступає підґрунтям реального буття у світі.

Субстанція — щось незмінне. Те, що існує завдяки самому собі. Першопричина.

Субстанція — щось незмінне; те, що існує завдяки самому собі й у самому собі; те, що виступає достатньою підставою реальності світу.

Суспільна психологія — безпосереднє відбиття буття у свідомості людей на рівні емоцій і почуттів.

Суспільна свідомість — цілісне утворення, яке має внутрішню структуру та включає рівні теоретичної й повсякденної свідомості, ідеології та суспільної психології, а також форми політичної, правової, естетичної, моральної, релігійної, наукової і філософської свідомості.

Суспільне виробництво — це органічна єдність структурно-організованих сфер життєдіяльності людей, які забезпечують становлення й розвиток людини та її відношення до світу в системі «природа-суспільство-людина».

Суспільство — структурно організований рівень буття у світі, що має свій специфічний спосіб існування, свою форму прояву й свою форму здійснення. Це історично сформована спільна життєдіяльність людей.

Сутнісна сила людини — сукупність інтелекту, почуттів людини та її волі.

Сутність і явище — філософські категорії, що характеризують визначеність буття у світі й можливість його пізнання. Сутність — внутрішній зміст досліджуваного об'єкта, його субстанція. Явище — вираження об'єкта через зовнішні форми його здійснення.

Сутність — це єдність активної форми (ідеї) і пасивної матерії. Це субстанція реального буття.

Сциєнтизм — претензія на пріоритет науки в житті суспільства.

Творчість — свідома діяльність людини, що проектує й створює щось якісно нове відповідно до потреб людини й з урахуванням об'єктивних законів розвитку світу.

Телеологія — вчення про доцільність не тільки поводження людини, але й розвитку природних явищ, історичних подій.

Теологія — вчення про сутність Бога.

Теоцентризм — вчення, відповідно до якого Бог є центр світобудови, його деміург (творець).

Традиційне суспільство — суспільство, в якому шануються традиції, що передаються від покоління до покоління без суттєвих змін. Відрізняється політичною стабільністю.

Трайбалізм — прагнення до відокремлення на основі родоплемінних ознак. Проявляється в політичній ставці на кровних родичів.

Трансцендентальне — апріорна здатність мислення, що забезпечує можливість досвідного знання.

Трансцендентне — те, що перебуває за межами можливостей свідомості й пізнання.

Упанішади — збірники текстів з елементами філософії, складені відлюдниками-аскетами.

Феномен — явище світу, що осягається за допомогою відчуттів, «річ для нас».

Феноменологія — наука про свідомість, що споглядає сутності світу.

Філософія (дослівно) — любов до мудрості; навчання про граничні підстави буття світу; форма суспільної й індивідуальної свідомості, орієнтована на осягнення світу й самоосягнення людини.

Філософія життя — пояснення життя із самого життя.

Філософія непомітного зла — викладена у працях М. Гоголя. Письменник вважав що основою світу є Бог, який надає усякому буттю сенсу та певного призначення.

Філософська антропологія — філософія пошуку онтологічних засад життєдіяльності людини.

Форма — можливе буття світу.

Футурологія — сукупність уявлень про майбутнє людини й людства.

Хаос — невизначений, позбавлений структурної організованості стан світу; аморфна першооснова з потенціалом бути.

Цивілізація (від лат. civilis — громадянський, державний) — 1) загальфілософське значення — соціальна форма руху матерії, що забезпечує її стабільність і здатність до саморозвитку шляхом саморегуляції обміну з навколишнім середовищем (людська цивілізація в масштабі космічного устрою); 2) історіософське значення — єдність історичного процесу й сукупність матеріально-технічних і духовних досягнень людства в ході цього процесу (людська цивілізація в історії Землі); 3) стадія всесвітньо історичного процесу, пов'язана з досягненням певного рівня соціальності (стадія саморегуляції й самовиробництва при відносній незалежності від природи диференційованості суспільної свідомості); 4) локалізоване в часі і просторі суспільство. Локальні цивілізації є цілісними системами, які представляють собою комплекс економічної, політичної, соціальної і духовної підсистем, що розвиваються по законах вітальних циклів; ступінь розвитку суспільства, для якої характерна домінанта репродуктивної діяльності, особливий тип менталітету, орієнтованого на комфорт і споживання.

Ціннісний орієнтир — регулюючий мотив діяльності людини, що забезпечує певну спрямованість людини на світ свого буття.

Цінність — сутність й умова повноцінного буття об'єкта; те, що провокує визнання.

Час — форма здійснення буття, що характеризується тривалістю існування буття й послідовністю зміни його станів.

Щастя — стан психологічного комфорту, досягнення гармонії у відносинах людини зі світом.

Якість — така визначеність об'єкта буття, завдяки якій він є саме цією, а не іншою реальністю.

ЗМІСТ

ВСТУП.........................................................................................................................................2