Термінологічний словник

Автономне споживання та заощадження — споживання та заощадження, яке не залежить від післяподаткового доходу.

Автономні інвестиції — інвестиції, які не залежать від відсоткової ставки.

Бісектриса — така лінія графіка споживання, яка відображає тотожність між споживчими видатками і післяподатковим доходом.

Валовий прибуток — щорічний прибуток, отриманий від реалізації інвестиційного проекту.

Відсоткова ставка — плата за використання позичкових грошей у відсотках до їх суми.

Гранична схильність до споживання — коефіцієнт, який характеризує відношення між зміною споживчих видатків і зміною
післяподаткового доходу.

Гранична схильність до заощаджень — коефіцієнт, який характеризує відношення між зміною заощаджень і зміною післяподаткового доходу.

Заощадження — та частка післяподаткового доходу, яка не використовується на споживання.

Мультиплікатор видатків — коефіцієнт, який показує відношення між зміною реального ВВП і початковою зміною сукупних видатків.

Номінальна відсоткова ставка — фактична відсоткова ставка на ринку позичкового капіталу.

Очікуваний чистий прибуток — чистий прибуток, який очікується від вкладання інвестицій.

Реальна відсоткова ставка — номінальна відсоткова ставка мінус темп інфляції.

Середня схильність до споживанння або заощадження — коефіцієнт, який відображає відношення споживчих видатків або заощаджень до післяподаткового доходу.

Споживання — основний компонент сукупних видатків, який відображає видатки домогосподарств на купівлю споживчих товарів та послуг.

Чинники автономного інвестування — чинники, які впливають на інвестиційний попит незалежно від відсоткової ставки.

Чинники автономного споживання — чинники, які впливають на споживання залежно від післяподаткового доходу.

Чистий прибуток — та частка валового прибутку від реалізації інвестиційного проекту, яка залишається після сплати податку на прибуток та відсотків за інвестиційні кошти.

Питання 2. Інвестиції та їх роль в економіці.

Кожна країна намагається збільшити загальний обсяг продукції, щоб підвищити рівень життя своїх громадян. Досягти цієї мети можна лише через інвестиції, які є одним із найважливіших елементів господарського життя країни. Інвестиції — це, другий після споживання компонент сукупних витрат. Як свідчить аналіз сучасної економіки, на споживчі витрати припадає близько 60 65% сукупного попиту, а доля інвестиційних видатків складає близько 20% сукупних витрат, тому проведення аналізу факторів, які визначають інвестиційний попит в економіці, має велике значення.

Інвестиції– це види грошових, майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в реальні та фінансові активи з метою отримання прибутку, витрати на створення, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов’язані з цим зміни оборотного капіталу.

У короткостроковому періоді інвестиції впливають на рівень виробництва через зміни в сукупному попиті. У довгостроковому періоді вони впливають на виробництво через процес капіталоутворення, що змінює рівень потенційного ВВП.

Інвестиції розподіляються на три основні групи: інвестиції в основний капітал, житлове будівництво та збільшення запасів.

Інвестиції в основний капітал —це інвестиції в основні виробничі фонди: машини, устаткування, капітальне будівництво підприємств (приблизно 70% всіх інвестицій).

Інвестиції в житлове будівництво — це витрати на підтримку житлового фонду і будівництво нового житла (25%).

Запаси—це резерви сировини, напівфабрикатів на стадії виробництва або готових виробів, які належать фірмам (5%). Інвестиції в запаси означають їх зміну за певний період, причому зростання запасів свідчить про додатні інвестиції, а їхнє скорочення, про від’ємні інвестиції.

Інвестиції в основний капітал та житлове будівництво називають капіталовкладеннями. Як відомо, розрізняють валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції – це вартість усіх машин, будівель тощо, споруджених протягом року, в тому числі тих, які заміщують старі капітальні блага, що зносилися. Але цей показник не є точним вимірником збільшення капіталу в країні. Тому використовується інший показник – чисті інвестиції, які дорівнюють валовим інвестиціям мінус амортизація.

Єдиним джерелом інвестицій є заощадження. Інвестиції завжди означають зменшення поточного споживання задля збільшення майбутнього споживання. Сукупність рішень та відповідних дій, скерованих на перетворення заощаджень у інвестиції, називають інвестиційним процесом, або інвестиційною діяльністю.

Під інвестиційним попитом розуміють попит підприємців на блага для відтворення спрацьованого та приросту реального капіталу.

Сукупний попит на інвестиції залежить від наступних факторів:

· очікувана норма чистого прибутку, яку підприємці розраховують одержати від інвестицій. Чим вищій чистий прибуток, тим більший інвестиційний попит.

· відсоткова ставка – це ціна (вартість) інвестицій. Досить поширеним джерелом фінансування інвестицій є банківський кредит, тому важливу роль в обсязі інвестування відіграє відсоткова ставка.

При її зростанні зменшується прибутковість інвестицій за кожного рівня доходності. Це скорочує кількість прибуткових інвестиційних проектів, що зменшує попит на інвестиції. Чим вища відсоткова ставка, тим менша кількість інвестиційних проектів стає прибутковими і нижчий інвестиційний попит, і навпаки.

С Р. Фактори, які впливають на інвестиції.

Крім відсоткової ставки на інвестиційний попит впливають фактори, які змінюють рівень очікуваної норми чистого прибутку за даної відсоткової ставки. До них належать:

· Технологічні зміни. Технічний прогрес зменшує середні витрати на виробництво продукції або підвищує її якість. Внаслідок цього зростає норма чистого прибутку від інвестування, що викликає зростання інвестиційного попиту за даної відсоткової ставки.

· Рівень забезпеченості основним капіталом. Недостатність виробничих потужностей стимулює збільшення інвестицій з метою нарощування виробництва продукції відповідно до попиту.

· Витрати на придбання, експлуатацію, та обслуговування устаткування. Якщо ці витрати скорочуються, то очікувана норма чистого прибутку збільшується, а інвестиційний попит зростає.

· Податки на підприємця. Приймаючи інвестиційні рішення, підприємці розраховують на очікуваний прибуток після сплати податків. Тому збільшення податків знижує інвестиції.

· Очікування. Якщо економічні умови в країни погіршуються, то фірми утримуються від інвестицій і навпаки.

Інвестиції, які перебувають під впливом цих чинників (крім відсоткової ставки), є автономними інвестиціями, а чинники, що впливають на них, - чинниками автономних інвестицій. У моделі інвестиційного попиту чинники автономних інвестицій зміщують криву інвестиційного попиту у відповідний бік.

Інвестиції є найбільш мінливим компонентом сукупних витрат. До факторів, які впливають на мінливість інвестицій, в першу чергу належать такі:

· Поточні прибутки є дуже мінливими.

· Тривалий термін використання інвестиційних товарів. Капітальні блага використовують упродовж досить невизначеного строку. Старе устаткування, споруди можна повністю ліквідувати й замінити або ж відремонтувати та використовувати ще кілька років. Оптимістичні прогнози можуть спонукати підприємців до заміни застарілого устаткування, тобто модернізації підприємств, що збільшить обсяг інвестицій. Менш оптимістичний прогноз може вести до дуже незначного обсягу інвестування.

· Нерегулярність нововведень. Одним із основних чинників інвестицій є технічний прогрес. Нові продукти і нові технології стимулюють інвестування. Проте великі нововведення — залізниці, електрика, автомобілі, комп'ютери — здійснюються нерегулярно. І коли вони справді трапляються, то це веде до величезної хвилі інвестиційних видатків, які з часом знижуються. Так, поширення автомобілів викликало значне зростання інвестицій не тільки у саму автомобільну промисловість, а й у суміжні галузі, такі як сталеливарна, нафтопереробна, хімічна, не кажучи вже про державні інвестиції на будівництво доріг.

· Мінливість сподівань. Більшість фірм схильна прогнозувати майбутні умови підприємництва виходячи з поточних реалій. Проте ці реалії дуже часто змінюються, особливо коли інвестують у політично нестабільні країни чи країни з перехідною економікою. Суттєво вплинути на оптимізм чи песимізм підприємців можуть зміни податкового законодавства, корумпованість державних чиновників, зміни валютних курсів та багато інших чинників.

Перші роки ринкових реформ у перехідних економіках позначені серйозним спадом інвестиційної активності. Найважливішою його причиною було скорочення бюджетних асигнувань на інвестиційні цілі. Істотний вплив на інвестиційну діяльність у цей період чинить спосіб приватизації підприємств. Сертифікатна приватизація не дозволила істотно пожвавити процеси інвестування. Чинниками, що гальмують інвестування в перехідній економіці, є також низький рівень внутрішніх заощаджень та нерозвиненість фінансових ринків. Можливості залучення іноземних інвестицій в перехідні економіки виявились обмеженими через високий рівень конкуренції за кредитні ресурси з боку розвинутих країн.

У вітчизняній економіці у 90-х роках відбувся обвал інвестиційних видатків. Чисті інвестиції як відсоток ВВП знизилися із 16,3 % у 1993 р. до менш ніж 3 % у 1998 р. Інвестиційний занепад є результатом дії двох груп чинників. До першої групи передовсім належить залежність української економіки від інших країн. Ця група зумовила глибину спаду інвестиційних видатків у перші роки незалежності. Поглиблення спаду у наступні роки є наслідком численних прорахунків уряду в регулюванні інвестиційного процесу.

Упродовж 90-х років уряд у прихованих формах субсидував державні підприємства, що послабило зв'язок між ефективністю їхньої роботи та її фінансовими результатами. Проявами такого субсидування стали: виникнення заборгованості з податків і обов'язкових платежів, її списання і реструктуризація, фінансова допомога за рахунок коштів Резервного фонду уряду, Інноваційного фонду тощо. Така політика підривала стимули до пошуку підприємствами шляхів нагромадження власних фінансових ресурсів для інвестування. Водночас створювалися нерівні умови для інвестиційної діяльності приватного сектора економіки України, що разом зі скороченням державного інвестування сприяло поглибленню інвестиційного спаду.

У нашій економіці амортизаційні відрахування практично припинили виконувати функцію джерела інвестиційних видатків, що викликано головно їх нецільовим використанням. Навіть та частина таких відрахувань, що використовувалася за призначенням, скеровувалася найчастіше на ремонт наявних капітальних благ.

Ще одним чинником, що негативно позначився на обсягах інвестиційних ресурсів, була інфляція. Намагання уряду пом'якшити її згубні впливи на фінансові ресурси підприємств через запізнілу індексацію вартості основних фондів успіху не мали.

Податкове законодавство пов'язане з інвестиційним процесом у кількох аспектах. Економісти твердять, що податки є одним з найсильніших депресантів інвестицій. Податковий режим — рівень податкових ставок на прибуток підприємств, спеціальні знижки ставок та інші податкові пільги — помітно впливає на інвестиційну поведінку ділових підприємств. В Україні фіскальна політика досі стримувала інвестиційну діяльність. Намагаючись забезпечити відповідний рівень фінансової підтримки певних підприємств, уряд нарощує податковий тиск на решту ділових одиниць вітчизняної економіки. Активізацію інвестиційної діяльності в Україні гальмує зростання масштабів тіньової економіки, викликане надмірним податковим тягарем. Залучення в інвестиційний процес тіньових доходів домогосподарств виключно за допомогою розвитку інструментів фондового ринку, на думку більшості фахівців, практично неможливе. Фінансування інвестицій за допомогою фондового ринку стримується низькою схильністю населення до заощаджень у формі цінних паперів. Річ у тім, що нерівномірність надходження грошових доходів та їх знецінення внаслідок інфляції перетворюють тверду іноземну валюту у вигіднішу форму заощаджень.

У вітчизняній економіці складається проміжний між корпоративно-орієнтованим та директивно-керованим тип інвестиційного процесу, про що свідчать державний патерналізм щодо вузького кола підприємств, низька активність банківського сектора на ринку цінних паперів, інтеграція банківських установ у галузеві структури — аналоги корпорацій тощо. Такий тип інвестиційного процесу не є оптимальним.

Для відчутного прогресу в інвестиційній сфері потрібно передовсім змінити фіскальну політику — знизити податковий тягар та відмовитись від субсидування неефективних підприємств. Уряд повинен стимулювати внутрішню інвестиційну діяльність.

Питання 3. Мультиплікатор інвестицій

Рівноважним може бути той рівень ВВП, який дорівнює сукупним витратам, але у дійсності фактичний ВВП рідко буває стабільним піддаючись циклічним коливанням. Одним із найбільш мінливих елементів сукупних витрат є інвестиції.

Мультиплікатор — це число, на яке потрібно помножити зміни в запланованих інвестиціях, щоб визначити зміни в сукупному обсязі виробництва.

Економічна суть мультиплікатора Кейнса полягає в тому, що він показує залежність зміни доходу від початкової зміни запланованих інвестицій:

Де Мі— мультиплікатор інвестицій;

DВВП — зміна ВВП;

DВІп — початкова зміна запланованих інвестицій, яка викликає приріст ВВП.

Ефект мультиплікатора спирається на три принципові положення:

1) витрати та одержання доходів — це дві сторони кожної ділової угоди, тому будь-які витрати створюють доходи адекватної величини, які розподіляються на споживання та заощадження.

2) будь-яка зміна доходу обумовлює відповідні зміни в споживанні та заощадженні, але співвідношення між споживанням і заощадженням .зберігається незмінним.

3) споживання, яке випливає із доходів, одержаних на кожному попередньому етапі здійснення ділових угод, перетворюється на витрати для наступного етапу.

Дія мультиплікатору закінчується тоді, коли сума всіх заощаджень , які були спричинені початковим збільшенням інвестицій, компенсує цей початковий приріст запланованих інвестицій. Таким чином, початкові інвестиції спричинили ланцюгову реакцію вторинних споживчих витрат і призвели до зростання ВВП.

Також слід відмітити, що існує зв’язок між мультиплікатором і граничними схильностями до споживання та заощадження. Цей мультиплікатор називають простим мультиплікатором витрат , тому що він враховує лише один канал вилучень – заощадження. Розглянутий простий мультиплікатор має однакову дію не лише до інвестицій, а й до інших елементів сукупних витрат, якщо вилучення відбуваються лише в формі заощаджень. Тому в загальному контексті це є мультиплікатором витрат.

При визначенні впливу автономних видатків слід враховувати інфляцію. Якщо ціни стабільні, то зміна реального ВВП в певному періоді визначається за формулою:

До цього слід також додати, що автономні видатки змінюють реальний ВВП на умовах рівноваги між ВВП і сукупними видатками, тобто

Інфляція не впливає на мультиплікатор, оскільки він залежить від рівня вилучень з доходу. Відмінність полягає в тому, що в умовах інфляції мультиплікативний ефект реалізується в режимі номінальних величин. Останнє стосується автономних видатків. Вони змінюються в поточних цінах певного періоду (t), які відносно цін попереднього періоду зростають з індексом P. Отже автономні видатки змінюються номінально, що з урахуванням мультиплікатора визначає зміну номінального ВВП в періоді (t):

Виходячи з цього визначається номінальний ВВП у певному періоді:

Після його дефлювання і зіставлення з ВВП попереднього періоду в цінах попереднього періоду можна визначити приріст реального ВВП:

Вплив цінового фактора на мультиплікативний приріст реального ВВП є лише свідченням того, що ефект мультиплікатора витрат залежить від рівня зайнятості в економіці, тобто від того, на якій ділянці кривої сукупної пропозиції перебуває економіка. В міру наближення економіки до стану повної зайнятості, тобто коли вона знаходиться на висхідній ділянці кривої сукупної пропозиції, яка здіймається вгору, еластичність цін стосовно сукупного попиту зростає, а мультиплікатор витрат дедалі більше втрачає свою силу і дедалі більша частка приросту сукупного попиту поглинається інфляцією.

1 23

Дата добавления: 2016-04-06; просмотров: 694;