Оплата вчинюваних нотаріальних дій

Оплата вчинюваних нотаріальних дій регулюється статтями 19 та 31 Закону, відповідно до яких витрати в нотаріальному процесі складають:

державне мито, що стягується за вчинення нотаріальних дій нотаріальними конторами і органами місцевого самоврядування, а також за видачу дублікатів нотаріально посвідчених документів (ст. 19 Закону; Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 p.; далі — Декрет)1;

плата за надання державними нотаріусами додаткових послуг правового характеру, не пов'язаних з вчиненими нотаріальними діями, а також технічного характеру, встановлена управліннями юстиції Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (ст. 19 Закону);

оплата вчинених приватними нотаріусами нотаріальних дій згідно зі ст. 31 Закону, стягнута за домовленістю між нотаріусом і громадянином чи юридичною особою, що звернулася за здійсненням нотаріальних дій. Однак п. 1 Указу Президента України «Про упорядкування стягування плати за здійснення нотаріальних дій» від 10 липня 1998 р.1 встановлює, що її розмір не може бути меншим за розмір ставок державного мита, стягнутого державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії;

оплата додаткових послуг правового характеру, наданих приватними нотаріусами, стягнута за домовленістю (ст. 31 Закону);

оплата фактичних витрат, пов'язаних з виїздом державного нотаріуса (посадової особи виконкому) за межі нотаріальної контори (виконкому) для здійснення нотаріальних дій (п. 4 ст. З Декрету) та інші витрати (пункти 152, 190, 276 Інструкції).

За складання нотаріусом свідоцтв про підтвердження права на спадщину, права власності, посвідчення фактів про те, що громадянин живий, про перебування його у певному місці, тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці, про прийняття на збереження документів, а також видачу дублікатів документів додаткова плата не стягується.

Державне мито у нотаріальному процесі — це грошова сума, що стягується відповідно до закону в державний бюджет із зацікавлених осіб за вчинення в їхніх інтересах певних дій. Його розмір обчислюється відповідно до Декрету (пункти 3 і 4 ст. 3).

За способом обчислення державне мито буває просте, пропорційне і змішане.

Просте державне мито визначається у твердих ставках у вигляді певної частини не оподатковуваного податком мінімуму доходів громадян і стягується в більшості випадків. Наприклад, за посвідчення заповітів стягується державне мито у розмірі 0,05 не оподатко­вуваного податком мінімуму доходів громадян; за посвідчення правильності копій документів і виписок з них (за сторінку) — 0,01 не оподатковуваного податком мінімуму доходів громадян.

Пропорційний державний збір обчислюється у пев­них відсотках:

вартості майна, що викуповується, чи предмета застави — при посвідченні договорів купівлі-продажу майна державних підприємств, а також при посвідченні договору застави;

суми спадщини — при видачі свідоцтва про право на спадщину.

Змішане державне мито обчислюється у відсотках певної суми, але з обмеженням нижньої межі. Наприклад, за здійснення виконавчих написів стягується державне мито у розмірі одного відсотка стягнутої суми, але не менш як 3 і не більш як 100 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян.

Чинне законодавство передбачає, що ряд осіб мають пільги по сплаті державного мита. Так, ст. 4 Декрету встановлює, що від сплати державного мита звільняються:

громадяни — за видачу або посвідчення правильності копій документів, необхідних для призначення й одержання державної допомоги і пенсій, а також по справах опіки й усиновлення (удочеріння);

громадяни — за посвідчення їх заповітів і договорів дарування майна на користь держави, а також на користь державних підприємств, установ і організацій;

фінансові органи і державні податкові інспекції — за видачу їм свідоцтв і дублікатів свідоцтв про право держави на спадщину і документів, необхідних для одержання цих свідоцтв, за здійснення державними нотаріальними конторами виконавчих написів про стягнення податків, платежів, зборів і недоїмок;

громадяни — за видачу їм свідоцтв про право на спадщину:

а) на майно осіб, що загинули при захисті СРСР і України, у зв'язку з виконанням інших державних або суспільних обов'язків чи з виконанням боргу громадянина по порятунку життя людей, охороні суспільного порядку і боротьбі зі злочинністю, охороні

власності громадян або колективної чи державної власності, а також осіб, що загинули чи умерли внаслідок захворювання, пов'язаного з Чорнобильською катастрофою;

б) на майно осіб, реабілітованих у встановленому порядку;

в) на житловий будинок, пай у житлово-будівельному кооперативі, квартиру, що належала спадкодавцю на праві приватної власності, якщо вони проживали в цьому будинку, квартирі протягом шести місяців із дня смерті спадкодавця;

г) на житлові будинки в сільській місцевості за умови, що ці громадяни постійно проживатимуть у цих будинках і працюватимуть у сільській місцевості;

ґ) на внески в установах Ощадбанку й інших кредитних установ, на страхові суми по договорах особистого і майнового страхування, облігації державних позик та інші цінні папери, суми заробітної плати, авторське право, суми авторського гонорару і винагород за відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки; топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин та раціоналізаторські пропозиції;

д) на майно осіб селянського (фермерського) господарства, якщо вони є членами цього господарства;

неповнолітні громадяни — за видачу їм свідоцтв про право на спадщину;

громадяни, віднесені до категорій 1 і 2 потерпілих унаслідок Чорнобильської катастрофи;

громадяни, віднесені до категорії 3 потерпілих унаслідок Чорнобильської катастрофи, що постійно проживають до відселення чи самостійного переселення або постійно працюючі на території зон відчуження, безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили чи відробили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення — не менше трьох років;

громадяни, віднесені до категорії 4 потерпілих унаслідок Чорнобильської катастрофи, постійно працюючі і проживаючі чи постійно проживаючі на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 р. вони прожили чи відробили в цій зоні не менше чотирьох років;

інваліди Великої Вітчизняної війни і сім'ї воїнів (партизан), що загинули або пропали без вісті, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;

19) інваліди І і II груп;

місцеві державні адміністрації, виконкоми місцевих рад народних депутатів, підприємства, установи, організації, колективні сільськогосподарські підприємства, що придбавають житлові будинки з надвірними будівлями (крім м. Києва і курортних місцевостей), квартири для громадян, що виявили бажання виїхати з території, що піддалася радіоактивному забрудненню в результаті Чорнобильської катастрофи, а також громадяни, що виявили бажання виїхати з території, що піддалася радіоактивному забрудненню в результаті Чорнобильської катастрофи, і власники цих будинків і квартир;

Національний банк України і його установи, за винятком госпрозрахункових;

Пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації; Фонд України соціального захисту інвалідів і його відділень.

Крім того, місцеві ради народних депутатів мають право встановлювати додаткові пільги для окремих платників по сплаті державного мита, що зараховується до місцевого бюджету, а Міністерство фінансів України — по державному миту, що зараховується до Державного бюджету України (ст. 5 Декрету).

Відповідно до п. 11 Примірного положення про порядок надання державними нотаріусами додаткових послуг правового характеру, що не пов'язані з вчиненими нотаріальними діями, а також послуг технічного

5 Нотаріат в Україні

характеру, затвердженого наказом Міністра юстиції України 4 січня 1998 p.1 від оплати за надання правової допомоги звільняються інваліди Великої Вітчизняної війни, інваліди І і II груп, громадяни — за надання їм правової допомоги, необхідної для призначення й одержання державної допомоги і пенсій.

Державне мито по договорах, по яких одна сторона звільняється від сплати державного мита, сплачується повністю другою стороною (якщо вона також не звільнена від сплати мита).

Сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачений чинним законодавством; відмови державних нотаріальних контор чи виконавчих комітетів міських, селищних і сільських рад народних депутатів у вчиненні нотаріальних дій. Повернення державного мита провадиться за умови, якщо заява подана протягом року з дня зарахування її в бюджет.