Зв’язок інфляції та безробіття. Крива Філіпса

Розглянемо зв’язок інфляції та безробіття.

Дж. М. Кейнс розглядав інфляцію як таку ситуацію в економіці, коли крива сукупного попиту (AD) перетинає криву сукупної пропозиції (AS) в точці, якій відповідає рівень доходу вищий, ніж в умовах повної зайнятості, тобто коли наявний інфляційний розрив в економіці. Водночас він зрозумів, що інфляція, спричинена зростанням попиту, зумовить інфляцію пропозиції (витрат). Таке явище пояснюється тим, що надлишково зайняті вимагатимуть для себе такої самої заробітної плати, яка властива повній зайнятості. За цих умов уряд уже не здатний належним чином впливати на економіку тільки через попит. Він змушений буде втрутитись у політику заробітної плати щодо її обмеження.

Усвідомлення того, що саме інфляція, а не дефляція стає найважливішою проблемою економічної політики, породжує дискусії щодо взаємозв'язку таких проявів макроекономічної нестабільності, як інфляція і безробіття.

Ще на початку XX ст. американський економіст І. Фішер розкрив взаємозв'язок між інфляцією та безробіттям.Статистичні дані показували, що у фазі піднесення рівень безробіття знижувався, а темп інфляції, навпаки, зростав. Протилежний хід подій простежувався у фазі спаду – рівень безробіття зростав, а інфляція знижувалася. Така динаміка інфляції та безробіття сприймалася економістами як належна, і глибинні її причини не досліджувалися. Лише в 1958 р. новозеландський економіст А. Філіпс опублікував працю «Зв'язок між безробіттям і темпом змін грошової заробітної плати у Сполученому Королівстві в період 1861-1957 рр.» – він показав зв'язок між рівнем безробіття і темпами зростання середньої заробітної плати. Безробіття високе, якщо заробітна платня зростає повільніше, і безробіття падає, якщо заробітна платня зростає швидше. Високий рівень інфляції зазвичай супроводжується низьким рівнем безробіття, і навпаки.

На підставі статистичних даних Філіпс побудував криву, що відображала несподівано стійку обернену залежність між темпами зростання зарплати та рівнем безробіття у Великій Британії упродовж 1861-1957 рр. Пізніше цю залежність почали називати кривою Філіпса(англ. Рhilips curve).

По вертикальній осі Філіпс відклав темпи зміни заробітної плати, а по горизонтальній – рівень безробіття. Точці, в якій крива перетинає вісь абсцис, відповідає рівень безробіття, за якого рівень цін на ринку праці незмінний (темп зростання заробітної плати – нульовий). Згідно з оцінкою Філіпса, такий рівень безробіття у Великій Британії становив 5,5%. Ця крива не перетинає осі ординат, бо досягти абсолютного рівня зайнятості, тобто відсутності безробіття, практично неможливо. Початкову стабільну криву, побудовану на підставі емпіричних даних, називають ранньою кривою Філіпса. Рання крива Філіпсазображена на рис. 6.9.

Отже, за низького рівня безробіття та жвавого попиту на працю заробітна плата зростає. При високому рівні безробіття та низькому попиті на працю заробітна плата перестає зростати та навіть може зменшуватись, оскільки трапляються безробітні, готові продавати свої трудові послуги за значно нижчу плату, щоб тільки влаштуватись на роботу.

Темп зростання

заробітної плати, %

Рівень безробіття, %

5,5

Рис. 6.9 Рання або емпірична крива Філіпса

У 1960 р. американські економісти Семюелсон і Солоу дещо видозмінили криву Філіпса. Їм удалося пов'язати рівень безробіття з рівнем інфляції, а не з темпами зростання заробітної плати, як то було раніше. Таке вдосконалення кривої Філіпса дало змогу застосувати її до дослідження національної економіки та використати в макроекономічній політиці.

Нова, (модифікована) крива Філіпсаперетинала горизонтальну лінію, яка відображала нульовий темп зростання цін, тобто нульову інфляцію,за норми безробіття 2,5% для Англії та 4% – для США (рис. 6.10).

Відрізок кривої Філіпса, розташований ліворуч від точки N, характеризує інфляцію попиту, яка найчастіше є наслідком спроб держави стимулювати високу зайнятість. Відрізок, розташований праворуч від точки N, пов'язаний із падінням цін у цей період кризи надвиробництва.

Ця крива показала неможливість досягти кейнсіанського ідеалу повної зайнятості як мети економічної політики без інфляції.

Стабільність цін та безробіття виявилися несумісними цілями, які суперечать одна одній і не можуть бути реалізованими одночасно. Тому економічна політика має зробити вибір між стабільністю цін і повною зайнятістю.

Рівень цін

0 N N

Рівень безробіття, %

2,5 4

Рис. 6.10 Модифікована крива Філіпса

Між інфляцією та безробіттям, який виражає крива Філіпса, існує обернений зв'язок. Із наближенням національної економіки до рівня повної зайнятості на ринку праці виникають слабини та структурні проблеми. Річ у тім, що національний ринок праці містить велику кількість індивідуальних ринків праці, які відрізняються один від одного і за структурою зайнятості, і за географічним розташуванням. У фазі піднесення повна зайнятість не досягається одночасно на кожному з ринків праці. Представники одних професій зайняті повністю, а серед представників інших професій ще багато безробітних. В одних регіонах країни рівень безробіття у фазі піднесення перевищує природний, тоді як в інших попит на окремі види праці не задовольняється. Це спричинює тут підвищення заробітної плати, що генерує зростання витрат і цін. Отже, ціни починають зростати ще до того, як національна економіка досягає повної зайнятості.

Ринок праці повільно усуває цю розбалансованість. В одних випадках безробітні просто можуть не знати, що десь є потреба в представниках їхньої професії, в інших – перекваліфікація може потребувати значних витрат часу і коштів або ж зміни місця проживання. Отже, ринок праці недостатньо пристосовується до змін у попиті й пропозиції робочої сили і не може стримати зростання витрат і цін, яке починається ще перед тим, як досягнуто повної зайнятості.

У 60-70-х роках минулого століття більшість економістів вважали, що кожна країна стоїть перед проблемою вибору між двома лихами національної економіки – інфляцією та безробіттям. Інакше кажучи, якщо країна хоче досягти низького рівня безробіття, то вона змушена прийняти вищий рівень інфляції. І навпаки, щоб знизити темпи інфляції, нація мусить терпіти вищий рівень безробіття.

Уряд, який вважає безробіття більшим злом, ніж інфляцію, обирає політику, спрямовану на рух по кривій ліворуч від точки N (рис. 6.10). Якщо ж уряд вважає більшим злом інфляцію, то він має здійснювати дії, які на рис. 6.10 позначаться рухом по кривій Філіпса праворуч від точки N. Отже, крива Філіпса визначала нижню межу можливого поєднання темпів інфляції та рівнів безробіття.

Відтак крива Філіпса стала основою макроекономічної політики урядів багатьох країн. Вплив уряду на сукупний попит за допомогою інструментів фіскальної та монетарної політики давав змогу переміщувати економіку по кривій Філіпса і вибирати певну точку на ній, тобто певну комбінацію рівнів інфляції та безробіття. Наприклад, стимулююча макроекономічна політика збільшувала сукупний попит, а отже, й рівні національного виробництва та зайнятості. Проте водночас вона індукувала вищий темп інфляції. Навпаки, стримувальна монетарна політика давала змогу знизити рівень інфляції, але ціною зростання безробіття, тобто зниження обсягу національного виробництва.