Нормативно-правові джерела та література з дисципліни.

Нормативно-правова база у сфері інтелектуальної власності постійно вдосконалюється і поповнюється новими документами з метою створення таких правових механізмів, які б дозволили максимально захистити національного виробника та іноземного інвестора від правопорушень та зловживань у цій сфері, кількість яких невпинно зростає. До основних нормативно-правових джерел можна віднести:

– Конституцію України;

– Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 р.

Книга четверта ЦК України «Право інтелектуальної власності» складається з 12 глав, що об’єднують 90 статей (ст. ст. 418-508). Усі вони умовно можуть бути поділені на чотири блоки. Перші три з них складають главу 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності» із 14 статей. У цій главі містяться норми, що в тій чи іншій мірі стосуються усіх видів права інтелектуальної власності (поняття, види прав інтелектуальної власності, об’єкти, суб’єкти, строки чинності, виникнення та здійснення прав інтелектуальної власності, їх захист тощо). Другий блок «Авторське право і суміжні права» складається з двох глав (36, 37), що містять 24 статті (16 – авторське право, 8 – суміжні права).

Третій блок «Патентне право» або, як його зараз називають, «Право промислової власності», складається з чотирьох глав: 1) глава 39 «Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок» – 12 статей; 2) глава 40 «Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми» – 10 статей; 3) глава 41 «Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію» – 4 статті; 4) глава 42 «Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин» – 4 статті.

Четвертий блок у спеціальній літературі називають «Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг». Він складається з трьох глав (43, 44, 45); глава 43 – «Право інтелектуальної власності на комерційне найменування» – 3 статті; глава 44 – «Право інтелектуальної власності на торговельну марку» – 9 статей; глава 45 – «Право інтелектуальної власності на географічне зазначення» – 4 статті.

Окремими є дві глави книги четвертої: глава 38 – «Право інтелектуальної власності на наукове відкриття» – 2 статті; глава 46 – «Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю» – 4 статті.

– Закон України «Про охорону прав на сорти рослин»;

– Закон України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі»;

– Закон України «Про охорону прав на промислові зразки»;

– Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»;

– Закон України «Про племінне тваринництво»;

– Закон України «Про авторське право і суміжні права»;

– Закон України «Про видавничу справу»;

– Закон України « Про телебачення і радіомовлення»;

– Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»;

– Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем».

Окреслені нормативно-правові акти постійно оновлюються, тому найновішу інформацію про зміни в законодавстві можна отримати на веб-сайті Верховної Ради України – http://zakon.rada.gov.ua/.

Міжнародні договори:

– Бернська конвеція по охороні літературних та художних творів (1886 p.);

– Всесвітня (Женевська) конвенція по авторському праву (1952р);

– Римська конвенція по охороні прав артистів-виконавців, виготовлювачів фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961p.);

– Стокгольмська конвенція про створення всесвітньої організації інтелектуальної власності (1967 p.);

– Женевська конвенція по охороні інтересів виготовлювачів фонограм (1971 p.).

Підручники та посібники:

– Бутнік-Сіверський О.Б. Економіка інтелектуальної власності. – К.: Ін-ст. інт. власн. і права, 2004. – 296 с.

– Жаров В.О. Захист права інтелектуальної власності. – К.: Ін-ст. інт. власн. і права, 2004. – 64 с.

– Крижна В.М. Право інтелектуальної власності України: конспект лекцій. Х.: Право, 2008. – 111 с.

– Мікульонок І.О. Основи інтелектуальної власності: навчальний посібник для студентів вузів К.: Ліра-К, 2008. – 231 с.

– Право інтелектуальної власності: академічний курс / О.П. Орлюк, О.Д. Святоцький – К.: Видавничий дім «ІнЮре», 2007. – 696 с.

– Право інтелектуальної власності: Академічний курс: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / О.А. Підопригора, О.Б. Бутнік-Сіверський, В.С. Дроб’язко та ін.; За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького – К.: Видавничий дім «ІнЮре», 2004. – 672 с.

– Право інтелектуальної власності: навчальний посібник / В.С. Дроб’язко, Р.В. Дроб’язко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 511 с.

3. Інтелектуальна власність (скорочено «ІВ», англ. intellectual property) – у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях.

Законодавство, яке визначає права на інтелектуальну власність, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

Поняття «інтелектуальна власність» виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва і літератури.

Творчість характерна для всіх видів діяльності людини: технічної, художньої, літературної, наукової, виробничої.

Умовно ми можемо виділити два види творчості: духовну (література, мистецтво, наука, виконавська майстерність, звукозапис, радіо, телебачення) та науково-технічну (корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів та послуг, селекційні досягнення, знаки обслуговування, інформаційна продукція).

Усі зазначені результати творчої діяльності об’єднані поняттям інтелектуальної власності. З цього загального поняття інтелектуальної власності міжнародно-правові документи окремо виділяють промислову власність, до якої відносяться винаходи, корисні моделі тощо. Інші об’єкти інтелектуальної власності, які залишилися поза межами поняття промислової власності, становлять групу результатів творчої діяльності, що охороняється авторським правом.

Отже, інтелектуальну власність за нормами європейського законодавства поділяють на авторське право і суміжні права та патентне право.

Спільною ознакою авторських та патентних прав є те, що їх об’єктами виступають результати творчої діяльності людини.

Авторське право і суміжні права.

Авторським правом регулюються відносини, які виникають в процесі створення та використання літературних, музичних і художніх творів, витворів кінематографії, наукових праць, серед яких необхідно виділити комп’ютерні програми та бази даних.

Інститутом суміжних прав регулюються відносини, пов’язані зі створенням та використанням результатів творчої діяльності (наприклад, виконавська діяльність артистів, фонограми, відеограми тощо).

Патентне право – це сукупність правових норм, що виникають у зв’язку зі створенням та використанням об’єктів наукової-технічної творчості – раціоналізаторських пропозицій, промислових зразків, корисних моделей тощо. Промислова власність – збиральний термін, характерний для законодавства ряду країн і міжнародних угод.

Підкреслимо, що під інтелектуальною власністю розуміють не результат інтелектуальної діяльності людини, як такий, а право на цей результат. На відміну від матеріальних об’єктів, тобто таких, що можна відчути на дотик, наприклад, книги, автомобіль, право не можна відчути на дотик. Отже, інтелектуальна власність є нематеріальним об’єктом.