У навчально-виховній роботі з дошкільниками

Урахування у вихованні і навчанні дітей їхніх індивідуально-типологічних особливостей дає змогу правильно спроектувати їх мету, обрати оптимальні виховні впливи. Ігнорування ж може стати основною причиною розвитку у дошкільників негативних рис: у сангвініка - розпорошеності інтересів; у флегматика - безініціативності, байдужості, лінощів, млявості, апатії; у холерика - нестриманості, різкості, імпульсивності; у меланхоліка - сором'язливості, замкнутості, невпевненості, образливості.

Вихователь зобов'язаний спрямовувати діяльність дітей, щоб сприяти формуванню позитивних рис і запобігати появі негативних. У сангвініка слід формувати стійкі уподобання та інтереси, не допускати поверхового, недбалого виконання ним завдання, вимагати від нього доводити почату справу до кінця, стимулювати позитивне ставлення до достоїнств інших, уміння зважати на їхню думку, вчити бути уважним до товаришів, надійним у стосунках з ними, дбати, щоб нові знайомства не витісняли старих.

У вихованні дітей-флегматиків головне - формувати трудові навички, стежити, щоб вони завжди були зайняті, залучати до діяльності в колективі, вчити за допомогою ігор і занять пришвидшувати темп дій, заохочувати найменші прояви рухливості, спритності. Завдяки цьому їхня млявість не перетвориться на лінощі, урівноваженість почуттів - на слабкість.

Енергію холерика слід спрямовувати на корисні справи, ставити перед ним складні завдання, допомагаючи осмислювати їх. Важливо обережно застовувати все, що збуджує нервову систему, розвивати і зміцнювати процес гальмування шляхом організації розміреної діяльності, домагатися стриманої поведінки, створювати можливості для реалізації потреби в руховому навантаженні. Особливо необхідно систематично контролювати їхню поведінку і діяльність, дотримання правил, якість і повноту виконання завдань, вимог дорослих, вчити зважати на інших, не ображаючи самолюбства.

У вихованні меланхоліків слід враховувати їхню вразливу нервову систему, швидку втомлюваність, слабкість нервових процесів, допомагати подолати сором'язливість, нерішучість, невпевненість у своїх силах, оскільки це може стати причиною слабкого характеру. Виявляючи до них чуйність і доброзичливість, потрібно розвивати активність, уміння переборювати несміливість, труднощі, підтримувати позитивні емоції.

Особливої уваги вихователя потребують дві групи дітей: повільні і рухливі. Повільні діти дуже довго виконують режимні процеси, затримують інших, неохоче беруться за нову справу, важко включаються в рухливі ігри і фізичні вправи, постійно порушують правила, неправильно реагують на вказівки або через свою надмірну сконцентро-ваність не чують їх. Все це відбувається не навмисно, а тому, що дитина інакше не може. Систематичне тренування, вправи можуть підвищити у неї рухливість нервових процесів, зміцнити нервову систему.

Для входження у робочий процес їм потрібен певний час, поспіх гальмує їх, а різні вимоги і вказівки - дезорга-нізовують. Будь-яку справу їм необхідно давати виконувати на позитивному емоційному фоні, включаючи елемент гри.

Підвищена рухливість дітей також обумовлена особливістю нервових процесів, керувати якими вони нездатні. Тому покарання їх за непосидючість позбавлені сенсу і педагогічного ефекту, як і спеціально дібрані завдання, що вимагають надмірної ретельності. Виконати їх дитина не зможе, протестуватиме, ігноруватиме вказівки дорослих, уникатиме виконання вимог. Усе це збуджуватиме нервову систему дитини-меланхоліка, підвищуватиме рухову активність.

Рівне і спокійне спілкування з рухливими дітьми, уникнення заборон, аргументовані вимоги обов'язково виконати розпочату справу, використання короткочасних з поступовим ускладненням доручень, заповнення часу найрізноманітнішими справами підвищують посидючість, якість роботи рухливих дітей. Крім того, їм бажано пропонувати види діяльності, в яких вони матимуть змогу застосувати свою рухливість і жвавість (спортивні ігри, вправи). При цьому слід регулювати навантаження, щоб уникнути перевтоми. Хоча такий підхід дуже трудомісткий, однак дає можливості для досягнення позитивних результатів.

Уміння бачити у психологічних проявах, поведінці дитини те, що обумовлене типом нервової діяльності, її віком, спадковістю, а також відрізняти це від набутого, допомагає вихователю раціонально застосовувати індивідуальний підхід у своїй педагогічній практиці. Спеціально дібрані комплекси виховних впливів необхідно використати у сприятливі для цього (сензитивні) періоди. Такими є ранній і молодший дошкільний вік, коли нервова система перебуває у процесі становлення, інтенсивно розвиваються основні властивості нервових процесів. Спостереження в ранньому віці за руховими, емоційними, а потім і мовними проявами, стилем поведінки дітей дає змогу більш-менш точно зробити висновок про особливості типу нервової системи (сили - слабкості, рухливості - інертності, врівноваженості - неврівноваженості, інтроверсії - екстраверсії, емоційності, тривожності та інших властивостей).

Для ефективного виховання дітей потрібно враховувати їхні властивості темпераменту та вікові особливості і дотримуватися таких вимог:

1) забезпечення умов для нормального розвитку дитини. Якщо їй заважає шум, слід подбати, щоб довкола було якомога тихіше; якщо важко звикає до нової обстановки, бажано позбавити її такого випробування. Цінну якісну і кількісну психолого-педагогічну інформацію можна отримати у немовлячому віці. Послуговуватися нею потрібно обережно, щоб не знизити пристосовуваності психіки, організму малюка до середовища;

2) формування у дитини рис характеру, що нівелюють негативні особливості її темпераменту. Риси характеру виявляються при зміні умов життя і діяльності дитини, у результаті вироблення в неї навичок і звичок. Основними вимогами при цьому є поступливість, послідовність, вмотивоване пришвидшення або уповільнення темпу діяльності. Краще за таких обставин вдатися до психолого-педагогічного маневру. Прагнення педагога до негайної результативності своїх виховних дій може призвести до зміцнення негативних особливостей темпераменту, порушення довірливості у стосунках з дитиною. Наприклад, діти-меланхоліки на постійні вимоги пришвидшити дії уповільнюють або взагалі припиняють їх. У цій ситуації їх потрібно переконати, що головне не повільність або швидкість дій, а якість результатів;

3) посилення позитивних і послаблення негативних проявів у поведінці дитини. Наприклад, підвищена тривожність меланхоліка, пов'язана з високою чутливістю до подразників, спричинює їх надмірну вразливість і чутливість. Однак рівень тривожності відіграє особливу роль у структурі емоційності. Вона може стимулювати активність і саморегуляцію діяльності, а її відсутність знижує ефективність роботи. Від тривожності не можна звільнитися. Сором'язливість, невпевненість, емоційна скутість успішно долаються внаслідок формування навичок діяльності, переживання ситуацій успіху.

Вихователь може впливати на певні властивості темпераменту дітей у знайомих і цікавих для них видах діяльності. Наприклад, малоефективним буде вплив у період адаптації дитини до школи, однак він може забезпечити очікуваний результат під час її спілкування з однолітками.

Продуктивною є тактика побудови навчально-виховного процесу на основі індивідуального стилю діяльності, який проявляється у співвідношенні орієнтувальної і виконавчої частин: одні діти відразу приступають до виконання завдання, інші перед тим довго його обмірковують; дії одних - стереотипні, інших - різноманітні; одні працюють аритмічно, інші - розмірено. Повільній дитині важко відразу відтворити засвоєний матеріал, вона зробить це через 20-60 хв. Не знаючи цього, педагог може помилково висловити припущення про незасвоєння нею матеріалу. Якщо не дати дитині змоги через деякий час відновити цей матеріал, він забувається.

Дорослим важливо враховувати індивідуальні психологічні особливості саморегуляції діяльності і поведінки дітей. Одні дошкільники прагнуть нових вражень, які посилюють стимуляцію, інші - уникають їх; люблять музичні іграшки або відмовляються від них; задоволено включаються в рухливі ігри чи надають перевагу спокійним. Завдання вихователя - об'єктивно оцінити рівень саморегуляції дитини, виокремити її позитивні сторони, заохочуючи їх прояви. Ускладнення діяльності сприяє усвідомленню дитиною позитивних сторін своєї саморегуляції, допомагає сформувати довільну саморегуляцію, а завдяки їй - переборювати недоліки, розвивати позитивні властивості свого темпераменту.

Невміння враховувати особливості темпераменту іноді призводить до серйозних помилок у вихованні. Так часто трапляється, якщо батьки, вихователі особливості темпераменту дітей вважають рисами їхнього характеру. Головним у цій роботі є поступовий перехід від пристосування індивідуально-типологічних особливостей до формування саморегуляції дитини, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю.

ХАРАКТЕР ДИТИНИ

Індивідуальна своєрідність дитини виявляється як у її темпераменті, так і в характері, що включає в себе погляди, інтереси, думки дитини, їх зміст (те, чим керується вона, як ставиться до себе). Зміст поведінки найбільше характеризує людину, адже кожна особистість має свій психічний склад, манеру поведінки, спосіб дій і характер, який формується протягом усього її життя, змінюється, розвивається залежно від оточення і виховання.

Характер (грец. Charakter - ознака, прикмета) - Індивідуальне поєднання Істотних властивостей особистості, що виявляються в її поведінці і діяльності, у ставленні до суспільства, праці, колективу, до себе.

Риси характеру свідчать про шляхи, якими людина досягає певних цілей, тобто про специфічну психологічну стратегію її поведінки. У дорослої людини поведінка є складним поєднанням вищої нервової діяльності і життєвого досвіду. Цим зумовлений вплив типу нервової системи на вироблення характеру дитини. Психологи стверджують, що темпераменті характер особистості є нерозривною єдністю, що обумовлює її властивості. Однак темперамент (тип нервової системи) має вроджену основу, а характер формується упродовж життєдіяльності. Він охоплює багато компонентів, що постають як єдине ціле, тому жодну притаманну дитині (дорослій людині) рису не можна розглядати відокремлено від інших якостей її характеру. Характер визначається сукупністю всіх рис, які виявляються в діях і вчинках (як діє людина за різних умов, як досягає своєї мети, якими є її прагнення).

Основними компонентами характеру є: життєва спрямованість (потреби, інтереси, переконання); розумові якості (спостережливість, розважливість, гнучкість розуму), емоційні (зміст і спрямованість почуттів), вольові (виразність, постійність, твердість, здатність долати труднощі, рішучість, сміливість, наполегливість, цілеспрямованість); звички (майже автоматизовані способи діяння). Усі вони взаємопов'язані, час від часу певний компонент домінує у поведінці. їх поєднання має індивідуальні особливості. Навіть в однієї людини залежно від конкретних умов життя проявляються різні риси характеру. У дошкільному закладі вона може виявляти належний рівень культури спілкування, уміло налагоджувати дружні стосунки, не конфліктувати, а вдома демонструвати протилежний спосіб поведінки. Подібні прояви можуть стосуватися різних аспектів її життєдіяльності.

У двох однакових за характером людей неможлива однакова поведінка, адже з моменту народження вони опиняються під різним впливом (сімейні умови, спосіб виховання, спілкування з родичами, дитячий колектив, довкілля тощо). Все це формує індивідуальні особливості нахилів, інтересів, почуттів, розуму, волі, характеру загалом.

Головну роль у формуванні і розвитку характеру дитини відіграє спілкування з людьми, які її оточують. Перші зачатки та форми поведінки формуються на основі механізму наслідування (дитина наслідує своїх близьких), а також шляхом научіння через емоційне підкріплення.

Сензитивним періодом для становлення характеру вважають вік від двох-трьох до дев'яти-десяти років, коли відбувається активний процес соціалізації як у процесі спілкування з доролими, так і з ровесниками. Саме в цей період діти відкриті для зовнішніх впливів, наслідують всіх і в усьому. Дорослі мають незаперечний авторитет у дитини, можуть впливати на неї за допомогою слова, вчинків і дій, що створює сприятливі умови для засвоєння та закріплення необхідних форм поведінки.

Важливим для формування характеру дошкільника є стиль спілкування дорослих один з одним та з самим малюком. У першу чергу це стосується спілкування батьків, особливо матері, з дитиною. Те, як вони поводяться з нею, згодом стане способом її поводження зі своїми дітьми, коли вона стане дорослою і буде мати власну сім'ю.

Спочатку в характері формуються такі риси, як доброта, товариськість, чуйність, а також протилежні їм якості - егоїзм, черствість, байдужість до людей.

У дошкільному віці закладаються основи рис характеру, які стосуються праці - працелюбство, акуратність, відповідальність, наполегливість. Оскільки в цей період провідною діяльністю є сюжетно-рольова гра, то саме в ній формуються і закріплюються відповідні звички. Крім цього, має значення і виконання дитиною доступних видів праці, що повинно стимулюватися та заохочуватися дорослими. Як правило, у характері закріплюються ті риси, які постійно одержують позитивну оцінку.

Формування характеру залежить від активності дитини в життєдіяльності. Процес цей починається в ранньому віці, коли вона мимоволі наслідує від дорослих певні способи поведінки, дій, ставлення до людей, усвідомлює свої можливості, оволодіває рухами, вчиться керувати собою, її організатором, керівником, партнером має бути близька людина, від якої залежить формування основних якостей поведінки, характеру дитини. Важливо, щоб вони своєчасно зосереджували свою увагу на розвитку конкретних якостей характеру з урахуванням новоутворень дитячої психіки. При цьому слід пам'ятати, що поведінка дитини-дошкільника опосередкована образом близьких дорослих, який орієнтує її дії і вчинки, є основою всіх новоутворень, обумовлює утворення механізмів особистісної поведінки, здатності регулювати її. Залежно від конкретних умов виховання і взаємин з близькими дорослими провідну роль у цьому процесі можуть відігравати різні мотиви (безпосередній інтерес до діяльності, її змісту, значущості, честолюбність, амбіції тощо). Цим обумовлені різноманітні індивідуальні особистісні якості дитини.