Суспільні форми організації виробництва, їх сутність та соціально-економічне значення

В усьому світі спостерігається стала тенденція підприємств різних форм організації виробництва до об'єднання. До форм суспільної ор­ганізації виробництва належать концентрація, спеціалізація, ко­оперування, комбінування, конверсія і диверсифікація виробництва.

Концентрація — це процес зосередження виробництва, робочої сили, засобів праці на великих підприємствах, тобто процес усуспіль­нення виробництва через збільшення обсягів випуску продукції.

У сучасних умовах процес концентрації промислового виробниц­тва є не просто збільшенням кількості основних фондів. Йому прита­манна докорінна зміна техніки па базі НТП, зосередження її па вели­ких підприємствах. На розвиток концентрації виробництва вплива­ють такі чинники, як зростання потреби в окремих видах продукції. технічний прогрес у промисловості.

Концентрації виробництва на підприємстві можна досягти так:

- збільшенням кількості машин, устаткування, технологічних ліній попереднього технічного рівня;

- застосуванням машин і устаткування зі збільшеною одиничною потужністю;

- одночасним збільшенням машин (устаткування) як попереднього технічного рівня, так і сучасного.

У господарській практиці виокремлюють три основні форми кон­центрації:

- агрегатну — збільшення одиничної потужності технологічних ус­тановок, агрегатів, устаткування;

- технологічну — укрупнення виробничих цехів, відділів, окремих виробництв підприємства;

- заводську — збільшення розміру самостійних підприємств (заво­дів, фабрик,комбінатів), що здійснюється на основі агрегатної та технологічної концентрації виробництва.

До переваг концентрації як суспільної форми організації вироб­ництва належать такі:

- ці підприємства є основними провідниками НТП, адже мають можливості здійснювати весь цикл "наука — виробництво", тоб­то фінансувати та виконувати великомасштабні науково-дослід­ні, пошукові, прикладні роботи зі створення і поширення нової техніки;

- на цих підприємствах легше впроваджувати найсучасніше потуж­не устаткування;

- на цих підприємствах створюються кращі можливості для засто­сування найдосконаліших форм організації праці на виробництві;

- економніше використовуються матеріали і паливо;

- зі збільшенням обсягу виробництва знижуються постійні витрати на нього, що призводить до зниження собівартості виробництва продукції;

- досягається значний ефект від застосування ЕОМ.

До недоліків концентрації як суспільної форми організації вироб­ництва належать:

- збільшення транспортних витрат на перевезення сировини, мате­ріалів та комплектуючих виробів до підприємства і відправлення готової продукції споживачам через збільшення радіуса переве­зення;

- збільшення потреби в інвестиціях на спорудження великих кон­центрованих виробництв і подовження терміну їх будівництва;

- ускладнення процесу управління зі збільшенням масштабу під­приємства;

- підвищення навантаження на природне середовище;

- порушення принципу рівномірного розміщення промислового ви­робництва та комплексного розвитку окремих регіонів країни.

Поряд з процесом концентрації відбувається і зворотний про­цес — деконцентрація виробництва. Це спричинюється до появи ши­рокої мережі малих і середніх підприємств. Серед них виживають і ефективно працюють економічно ефективніші, тобто технічно й тех­нологічно передовіші, спеціалізованіші, мобільніші щодо зміни кон'юнктури ринку.

Диверсифікація як суспільна форма організації виробництва озна­чає одночасний розвиток різних, невзаємопов'язаних видів вироб­ництв, розширення номенклатури та асортименту вироблюваної продукції в межах одного підприємства. Диверсифікація відображує процес розширення його підприємницької діяльності. Підприємство використовує власні нагромадження не тільки для підтримки І роз­витку свого основного бізнесу, а й для освоєння нових видів продук­ції, створення нових виробництв. У результаті диверсифікації вироб­ництва перетворюються на складні багатоцільові комплекси, що ви­пускають продукцію або надають послуги різного призначення і характеру. Диверсифікованим вважається підприємство, на якому понад ЗО % загального обсягу продажу — це товари й послуги, не по­в'язані з його основною діяльністю.

У сучасних умовах диверсифікація виробництва на підприємствах є актуальною, і цей процес має тенденцію до розширення. Це пов’язано з намаганням господарюючих суб'єктів, насамперед виробни­чих підприємств, підтримувати фінансову стабільність, маневруючи матеріальними і людськими ресурсами.

Спеціалізація як суспільна форма організації виробництва — це процес зосередження випуску певних видів продукції в окремих га­лузях промисловості, на окремих підприємствах та в їх підрозділах, тобто це процес виробництва однорідної продукції або виконання окремих технологічних операцій на підприємствах, в об'єднаннях або галузях.

У промисловості розрізняють такі форми спеціалізації:

- подетальну (виробництво деталей, агрегатів, вузлів тощо);

- предметну (випуск певного виду готової продукції);

- технологічну (виконання окремих стадій технологічного проце­су).

Основні переваги спеціалізації:

- це хороша основа для механізації та автоматизації виробництва;

- на спеціалізованих підприємствах, як правило, вища якість про­дукції, ніж на звичайних;

- більше можливостей для застосування продуктивної техніки і тех­нології та ефективного їх використання;

- досягається зменшення витрат на виробництво продукції за ра­хунок вищого рівня механізації та автоматизації праці, застосу­вання кваліфікованішої робочої сили;

- зумовлюється необхідність об'єктивного розвитку стандартизації та сертифікації виробництва.

Поряд з перевагами спеціалізація як суспільна форма організації виробництва має й певні недоліки. Один з них — монотонність праці. Уникнути цього можна завдяки автоматизації виробництва, упро­вадженню промислових роботів. Надлишки спеціалізованої про­дукції створюють проблему їх реалізації. Як бачимо, переваг більше, а тому цю форму організації прані використовують з метою підви­щення продуктивності праці.

Кооперування як суспільна форма організації виробництва — це тривалі виробничі взаємозв'язки підприємств, що спільно виготовля­ють кінцевий продукт. Основна умова кооперування — широка ме­режа подетально і технологічно спеціалізованих та організаційно відокремлених виробництв.

За формами спеціалізації у промисло­вості розрізняють три форми кооперування:

- подетальну (кілька спеціалізованих підприємств постачають го­ловному заводу вузли та деталі для подальшого збирання та випус­ку готової продукції);

- предметну (спеціалізовані підприємства постачають певні вироби головним заводам, що збирають та випускають готову продукцію);

- технологічну (спеціалізовані підприємства постачають головним заводам напівфабрикати власного виготовлення).

Комбінування як суспільна форма організації виробництва — це поєднання в одному підприємстві різногалузевих виробництв, взає­мопов'язаних технічно, економічно і організаційно. До характерних ознак комбінованого підприємства (комбінату) належать:

- об'єднання різнорідних виробництв;

- пропорційність різнорідних виробництв;

- техніко-економічна та організаційна єдність виробництва;

- єдине енергетичне господарство, спільні допоміжні та обслугову­ючі виробництва.

Розрізняють три основні форми комбінування:

- на основі поєднання послідовних стадій переробки вихідної сирови­ни (поєднуються різні, але споріднені стадії переробки сирови­ни) — характерне для хімічної і текстильної промисловості, а та­кож чорної металургії;

- на основі використання відходів виробництва — поширене у дере­вообробній, харчовій та хімічній галузях промисловості;

- на основі комплексної переробки сировини (наявність кількох на­прямів переробки вихідної сировини) — поширене в галузях пере­робки органічної сировини: нафти, газу, торфу, вугілля.

Сучасні комбінати можуть поєднувати дві або навіть три форми комбінування.

З позицій економіки комбінування є однією з найпрогресивніших форм концентрації і організації виробництва, оскільки сприяє якнай­повнішому використанню всіх ресурсів підприємства, а саме:

- розширенню сировинної бази промисловості;

- зменшенню матеріаломісткості продукції за рахунок комплексно­го використання сировини, відходів виробництва і безперервності технологічного процесу;

- зниженню транспортних видатків;

- ефективнішому використанню основних виробничих фондів і по­тужностей підприємства;

- скороченню тривалості виробничого циклу;

- зменшенню інвестицій на розвиток добувних галузей промисло­вості ;

- зменшенню виробничих відходів і тим самим позитивному впли­ву на навколишнє природне середовище.

Конверсія як суспільна форма організації виробництва характери­зує істотне перепрофілювання частини або виробничого потенціалу підприємства загалом на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.

Процеси конверсії здійснюються за загальнонаціональними про­грамами, які розроблює і затверджує найвище керівництво країни. У конверсійних програмах України існують такі загальні пріоритети:

- розробка устаткування для виробництва продуктів харчування;

- створення медичної та іншої техніки для охорони здоров'я;

- виготовлення товарів масового споживання.