Кримінальне судочинство

Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування законодавства з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України). Провадження в кримінальних справах на території України здійснюється незалежно від місця вчинення злочину і включає процедуру дізнання, досудового слідства та судового розгляду справи (ст. 3 Кримінально-процесуального кодексу України). Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов’язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання (ст. 4 Кримінально-процесуального кодексу України). Також, як і в інших судочинствах, правосуддя в кримінальних справах здійснюється тільки судом на засадах змагальності та рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин (статті 16 і 16-1 Кримінально-процесуального кодексу України). Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. В той же час особам, які беруть участь у справі і не володіють зазначеною вище мовою, дозволяється користуватися рідною мовою і послугами перекладача (ст. 19 Кримінально-процесуального кодексу України). Аналогічно іншим видам судочинств розгляд кримінальних справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці (ст. 20 Кримінально-процесуального кодексу України).

Учасниками кримінального процесу є: обвинувачений, підозрюваний, захисник, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники. Обвинуваченим є особа, щодо якої у встановленому порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченого. Після призначення справи до судового розгляду обвинувачений називається підсудним. Підозрюваним визнається особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину, або особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого. Захисником є особа, яка у встановленому порядку уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі. Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд – ухвалу. Цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред’явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до ст. 28 Кримінально-процесуального кодексу України. Про визнання цивільним позивачем чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд – ухвалу. В якості цивільних відповідачів може бути притягнуто батьків, опікунів, піклувальників або інших осіб, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого. Про притягнення в якості цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд – ухвалу. Більш детально про учасників кримінального процесу, їх права і обов’язки викладено в Главі 3 Кримінально-процесуального кодексу України.

Кримінальні справи порушуються за усними або письмовими заявами або повідомленнями підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян, а також за іншими приводами і підставами, викладеними в ст. 94 Кримінально-процесуального кодексу України. Процедура порушення кримінальної справи, дізнання та досудового слідства надана в Розділі другому Кримінально-процесуального кодексу України. Треба тільки зазначити, що досудове слідство закінчується складанням обвинувального висновку або постанови про закриття справи чи постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Провадженню кримінальних справ у суді першої інстанції присвячений Розділ третій Кримінально-процесуального кодексу України.

У кримінальній справі вимагається, наявність умислу, тоді як у цивільному і господарському процесі він не є обов’язковим.

При цьому вирок суду, який постановляється ім’ям України, може бути обвинувальний або виправдувальний. Обвинувальний вирок суду не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умови, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину буде доведена.

Тягар доказування у кримінальній справі лягає на прокурора, і цей тягар є важчим, ніж у цивільній і господарській справі.

Якщо особа буде визнана винною, покаранням за злочини можуть бути: штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, виправні роботи, конфіскація майна, арешт, обмеження або позбавлення волі на певний строк. Покарання також залежить від кваліфікації злочину. Що це означає. Статті 175, 176 і 229 Кримінального кодексу України, які передбачають відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності, містять три частини. В перших частинах цих статей передбачена відповідальність за:

- незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо – та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторських і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі;

‰- незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, сорту рослин, раціоналізаторської пропозиції, привласнення авторства на них, або інше умисне порушення прав на ці об’єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі;

- незаконне використання торговельної марки, фірмового найменування, географічного зазначення, або інше умисне порушення прав на ці об’єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі.

Міра покарання за ці правопорушення встановлюється у вигляді штрафу від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх піратських або контрафактних товарів, а також знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення.

Частиною другою вищевказаних статей передбачена кримінальна відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі. Тоді відповідно ці злочини караються штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з конфіскацією та знищенням всіх піратських або контрафактних товарів, а також знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення.

Якщо ж дії, передбачені частинами першою або другою цих статей, вчинені службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, то покарання може бути у вигляді штрафів від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого та з конфіскацією та знищенням всіх піратських або контрафактних товарів, а також знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для їх виготовлення.

Тобто від кваліфікації злочинів по ступеню тяжкості (від першої до третьої частини вищевказаних статей) залежить покарання за злочини і воно є найбільш суворим при вчиненні тяжких злочинів, вказаних в частині другій та третій.

Що стосується кримінальної відповідальності за порушення прав на комерційну таємницю, то вона встановлена статями 231 і 232 Кримінального кодексу України, і наступає за:

- умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності. Відповідальність наступає у вигляді штрафу від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років;

- умисне розголошення комерційної таємниці без згоди власника прав на неї особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності. У даному випадку відповідальність наступає у вигляді штрафу від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Шо стосується такої кваліфікуючої ознаки злочину щодо порушення прав інтелектуальної власності як повторність, то повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті, яка передбачає відповідальність. Повторність відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром. Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями Кримінального кодексу України, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято (ст. 32 Кримінального кодексу України).

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст. 34 Кримінального кодексу України).

Повторність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом.

Разом з виконавцем злочину відповідають співучасники виконавця.

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26 Кримінального кодексу України). Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник. Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим Кодексом.

Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації. Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 і 396 Кримінального кодексу України. Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину (ст. 27 Кримінального кодексу України).

Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його підготовці або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (стаття 28 Кримінального кодексу України).

Виправдувальний вирок суду постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину (ст. 327 Кримінально-процесуального кодексу України).

На вироки, ухвали та постанови районних (міських) судів та міжрайонних судів може бути подана апеляція до апеляційних судів. Апеляція подається, як правило через суд, який постановив вирок, ухвалу чи постанову, протягом п’ятнадцяти діб з моменту їх проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, – в той же строк з моменту вручення йому копії вироку. Процедура подання та розгляду апеляцій визначена главами 29 і 30 Кримінально-процесуального кодексу України.

Верховним Судом України можуть бути перевірені у касаційному порядку вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції. Касаційні скарги і подання в даному випадку можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються, а засудженим, який перебуває під вартою, – в той же строк з моменту вручення йому копії вироку чи постанови. Також Верховним Судом України можуть бути перевірені у касаційному порядку вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку. У цьому випадку касаційні скарги і подання можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили. У касаційному порядку також можуть бути перевірені вироки та постанови районного (міського), міжрайонного (окружного) судів, ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків і постанов. Процедура касаційного провадження визначена Главою 31 Кримінально-процесуального кодексу України. 126 Захист прав інтелектуальної власності. Практичний посібник Вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов’язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. При цьому вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок апеляційного суду – після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання. В разі подачі апеляцій, касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією. В той же час, ухвала і постанова суду першої інстанції набирають законної сили і виконуються після закінчення строку на подачу апеляцій, а ухвала і постанова апеляційного суду – після закінчення строку на подання касаційної скарги чи внесення касаційного подання (статті 401 і 402 Кримінально-процесуального кодексу України). Відповідно до статей 11 і 12 Кримінально-виконавчого кодексу

України органами виконання покарань є: Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальні органи управління та кримінально-виконавча інспекція, яка виконує покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а також громадських та виправних робіт. В той же час, установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі

установи та спеціальні виховні установи. У межах, визначених Кримінально-виконавчим кодексом України та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснює Державна виконавча служба, яка виконує покарання у вигляді штрафу і конфіскації майна. Більш детально порядок виконання вироку, ухвали і постанови суду визначений Розділом п’ятим Кримінально-процесуального кодексу України та Кримінально-виконавчим кодексом України.