Києво-Могилянська Академія І Українсько-Російські Зв’язки

У другій половині XVII – на початку XVIII ст. в Росії відбувалося помітне піднесення культури. Поширювалася освіта, з’являлися школи, друкарні, видавалися та переписувалися книги.

В умовах наростання боротьби народних мас проти польсько-католицької експансії українські політичні діячі прагнули до посилення політичних і культурних зв’язків з Росією, в зміцненні яких вони вбачали основу успішного завершення цієї боротьби.

Ще в 1640 р. протектор Київської колегії Петро Могила запропонував царю Михайлу Федоровичу заснувати в Москві школу, в якій київські вчителі навчали б «дітей боярських і простого народу грамоті грецькій і слов’янській». Хоча ця пропозиція не була здійснена, згодом боярин Ф. Ртищев, палкий прихильник російсько-українських зв’язків, з дозволу царя запросив тридцять київських учених – монахів, знавців слов’янської і грецької мов, до московського Андріївського монастиря. Київські вчені, які займалися перекладом книг на російську мову, завоювали прихильність і визнання прогресивних московських кіл.

У 1649році на запрошення царського уряду до Москви знову прибула група вчених з Києва, в тому числі Епіфаній Славинецький, Арсеній Сатановський, Симеон Полоцький та інші.

Епіфаній Славинецький – видатний український учений, письменник, педагог. Його спадщина сто п’ятдесят оригінальних та перекладених творів богословського і світського змісту, книги географії, історії, педагогіки і медицини.

У Чудовому монастирі Е. Славинецький заснував першу в Москві греко-латинську школу і був її ректором. Написав для неї педагогічний посібник «Гражданство обычаев детских», що мав «безсумнівний вплив на розвиток російської педагогіки».

Симеон Полоцький – просвітитель, вчений, поет. У 1664році Полоцький приїхав до Москви де розгорнув активну літературно-освітню діяльність. Він вважається основоположником російської силабічної поезії і красномовства. Твори С. Полоцького користувалися великим успіхом серед прогресивних московських кіл. С. Полоцький брав активну участь у заснуванні двірцевого театру, який був першим театром Росії. Писав для нього п’єси. Особливою популярністю користувалася його комедія «Притча о блудном сине».

Полоцький брав участь у складанні «Академічних привілеїв» (1682 р.) – проекту Слов’яно-греко-латинської академії в Москві. Але відкрита вона була лише після його смерті. Діяльність Е. Славинецького, С. Полоцького та їх послідовників – українських і російських прогресивних суспільно – політичних і культурних діячів-значний крок у розвитку російської науки, літератури освіти.

Києво-Могилянська академія та україно-білоруські культурні зв’язки.

Київській академії належить визначне місце в історії україно-білоруських зв’язків. Уже в першій половині XVII ст. в Київській академії працювали і навчалися вихідці із Білорусії. Це – вчитель Сава Могильов’янин, ректор Київської братської школи Хома Ієвлевич, його брат студент Гнат Ієвлевич, відомий громадський і культурний діяч Симеон Полоцький.

В умовах коли частина українських і білоруських земель знаходилась під владою Польщі, діячі Академії велику увагу приділяли боротьбі з католицизмом та унією. Саме з Академії вийшла більша частина діячів, які, приймаючи чернецтво, направлялися єпископами, а також настоятелями православних монастирів у Білорусію, де була єдина православна єпархія в межах Польщі. Крім боротьби з католицизмом та унією, вони проводили там широку освітню діяльність. Це – Арсеній Берло, брати Йосип та Ієроній Волочанські, Михайло Козачинський, Амвросій Юшкевич, Георгій Кониський.

Студенти Академії виїжджали в Білорусію не лише для викладацької роботи. З приєднанням білоруських земель до Росії виникла потреба в освічених людях, які б могли зайняти різні громадські посади.

Просвітницька і суспільна діяльність в Білорусії посланців Києво-Могилянської академії, навчання в ній білоруської молоді, безсумнівно сприяли подальшому зміцненню традиційних культурних зв’язків між двома братськими народами.