Суб'єктивні підстави повернення заяви без розгляду.

Це такі фактичні обставини, що грунтуються на волевиявленні заявника-боржника або кредитора про відкликання заяви про порушення справи про банкрутство (ч. 5 ст. 15 ЗВБ).

2. Ч. 2 ст. 15 ЗВБ логічно завершує приписи ч. 1 ст. 15 ЗВБ, визначає наслідки повернення заяви та суб'єктивні права заявника, заява якого не прийнята Господарським судом до розгляду. Жодна із зазначених у ч. 1 ст. 15 ЗВБ підстав для повернення заяви без розгляду не є перешкодою для нового звернення кредитора або боржника з такою заявою до Господарського суду у встановленому загальному порядку. Для реалізації права на звернення до суду із заявою заявник має усунути недоліки, зазначені в ухвалі про її повернення, та не допустити інших. Тобто, якщо зазначені підстави, що створюють перешкоди для прийняття заяви до розгляду, відпадуть у майбутньому або будуть усунені (виправлені заявником), кредитор або боржник має право звернутися повторно до Господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство.

Повторно подана заявником заява розглядається суддею, як нова заява про порушення справи про банкрутство та підлягає перевірці дотримання усіх вимог закону щодо її форми, змісту та додатків.

3. Коментована ч. 3 ст. 15 встановлює алгоритм дій судді у разі подання декількох заяв про порушення справи про банкрутство. Така ситуація можлива, по-перше, коли в один день до Господарського суду надходять дві і більше заяв про порушення справи про банкрутство одного й того ж боржника, або ж, коли після надходження до Господарського суду однієї заяви до прийняття суддею рішення про її прийняття (протягом п'яти днів) надходять заяви від інших кредиторів того ж боржника. Суддя має розглянути усі заяви окремо, вирішивши щодо кожної питання про наявність (відсутність) підстав для повернення без розгляду. Якщо стосовно однієї з них знаходяться підстави для повернення, суддя виносить ухвалу про повернення такої заяви без розгляду, після чого розглядає інші заяви про порушення провадження у справі про банкрутство в порядку їх надходження.

Законом про банкрутство та ГПК не врегульовано алгоритм процесуальних дій Господарського суду в ситуації, коли за результатами розгляду суддею декількох заяв, які надійшли в один день або у інший день після надходження першої заяви і до прийняття її до розгляду, якщо усі вони відповідають вимогам ЗВБ та підлягають прийняттю до розгляду.

ЗВБ не передбачає права господарського суду використовувати інститут об'єднання суддею кількох однорідних заяв за аналогією положенням ч. 2 ст. 58 ГПК в одну справу. У разі коли Господарським судом вже прийнято до розгляду одну заяву про порушення справи про банкрутство, усі інші заяви, що надійшли після розглянутої і прийнятої до провадження вважаються такими, що надійшли до дня підготовчого засідання. Для них застосовується правило (алгоритм) приєднання заяв, що визначений положеннями ч. 4 ст. 16 ЗВБ.

У цій ситуації заява первісного кредитора вже прийнята до розгляду та призначено дату підготовчого засідання у справі, інші заяви кредиторів, що надходять до дня підготовчого засідання, за рішенням суду приєднуються до матеріалів існуючого провадження і розглядаються у підготовчому засіданні одночасно з первісною заявою. Про таке приєднання виноситься ухвала господарського суду.

Як визначено у п. 3.6. Постанови Пленуму "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ВГСУ від 26.12.2011 № 18 право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, надане також судді. При цьому останній вправі вирішувати питання про об'єднання лише тих заяв (справ), які перебувають у його провадженні.

Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Не можна вважати однорідними заявами та об'єднувати заяви кредитора (кредиторів) та боржника, якщо вони надійшли одночасно до Господарського суду. По кожній з них рішення має прийматися окремо.

У випадку, коли заяви про порушення справи про банкрутство, що надійшли до Господарського суду, розподілені автоматизованою системою різним суддям, то кожен з суддів самостійно приймає рішення щодо заяви, повертає її чи приймає до розгляду і призначає підготовче засідання. Очевидно, що у разі винесення одним суддею ухвали про прийняття заяви до розгляду інші заяви повинні бути передані судді, який раніше (першим) виніс ухвалу про прийняття заяви до розгляду. Така заява вважається первісною (первісний кредитор). Доля інших заяв має вирішуватися у відповідності до алгоритму, визначеного ч. 4 ст. 16 ЗВБ (ухвалою Господарського суду, у провадженні якого знаходиться справа про банкрутство, приєднуватися до заяви первісного кредитора).

4. Про повернення заяви про порушення провадження у справі про банкрутство без розгляду суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена.

5. Ч. 5 ст. 15 ЗВБ встановлено підстави для повернення заяви без розгляду та залишення заяви без розгляду, які ґрунтуються на волевиявленні заявника-кредитора або боржника. Ця норма встановлює для заявнику право і можливість вчинити активні дії з відкликання заяви, що дозволяють йому "забрати" свою заяву про порушення справи про банкрутство з Господарського суду і таким чином не допустити порушення провадження у справі про банкрутство. Мотиви такої поведінки не мають значення і можуть не пояснюватися Господарському суду, у будь-якому разі заява про відкликання пов'язується із втратою інтересу заявника до порушення справи про банкрутство. Заява про відкликання заяви ґрунтується на принципі диспозитивності, відповідно до якого вважається, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених Законом.

Диспозитивність поведінки кредитора та боржника також може полягати у знаходженні сторонами підстав для примирення, яке може закінчитися, наприклад, укладенням угоди між ними про відстрочку чи розстрочку сплати заборгованості, зміни інших умов і порядку задоволення грошового зобов'язання перед кредитором тощо, що фактично є примиренням сторін на стадії розгляду Господарським судом заяви про порушення справи про банкрутство. Примирення сторін є спільним волевиявленням сторін, яким врегульовується спір шляхом взаємних поступок. Примирення може стосуватися лише прав та обов'язків сторін і предмету заяви про порушення справи про банкрутство. Примирення є рішенням сторін, а не інших осіб, які можуть брати участь у справі про банкрутство, тобто воно не повинно зачіпати прав та обов'язків третіх осіб. Що ж стосується предмету заяви про порушення справи про банкрутство, то ним є матеріально-правові вимоги заявника, що вказують на неплатоспроможність боржника виконати грошове зобов'язання, які Господарський суд має перевірити (встановити) в підготовчому засіданні та прийняти відповідну ухвалу.

Суди повинні повною мірою використовувати потенціал інституту примирення, оскільки він дає можливість зменшити навантаження на суди та знизити додаткові фінансові втрати, які здійснюються сторонами та іншими учасниками при провадженні у справі про банкрутство (витрати на роботу представників сторін, витрати на судові експертизи, оплату послуг арбітражних керуючих тощо).