Література для самостійного опрацювання

1.Аркас М. Історія України-Руси. - К., 1990.

2. Кирпач А. З історії народної освіти запорізьких козаків. - К., 1993.

3. Козацька духовність і виховання молоді: Посібник. - К., 1993.

4. Концепція національного виховання // Освіта. - 1996. - 7 серпня.

5. Основи національного виховання. - К., 1993.

6. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. - К., 1990. — Т. 1, 2, 3.

Контрольні запитання і завдання

1.Розкрийте сутність і специфіку козацької педагогіки.

2. Складіть структурно-логічну схему козацької духовності і її ком­
понентів.

3. Які традиції козаків вам відомі?

4. Які шляхи, форми та методи реалізації козацької педагогіки мож­
ливі в умовах сьогодення?

5. Назвіть і дайте характеристику козацьким традиціям у вашій мі­
сцевості.

Тема 12

Педагогіка народного календаря

1. Народний календар, його виховні потенції та філософські основи.

2. Виховні традиції народного календаря.

3. Народний календар і національна система виховання.

Народний календар, його виховні потенції та філософські основи

В українського народу впродовж століть склалися багаті тради­ційні знання, які надавали змогу вижити в нелегких умовах на­турального і напівнатурального способу господарювання. Ці знання допомагали хліборобам орієнтуватися в просторі, пристосовува­тися до природних умов, здійснювати потрібні виміри й обрахун­ки, прогнозувати результати праці, пізнавати світ.

Важливе місце в такій діяльності посідав народний кален­дар, який чітко визначав етапи господарської діяльності, регла­ментував працю і час відпочинку. У ньому втілювалася етнічна історія, традиційний побут, весь уклад життя народу. Кожна дата, свято народного календаря рясніють традиціями і звичаями, які тісно пов'язані з природою рідної місцевості та трудовою діяль­ністю людини. Тут немає нічого надуманого і штучного, усе від­повідає традиційному способу життя народу. Ідейно-моральна наснаженість, зміст народного календаря мудро спрямовані на виховання в людини почуття господаря рідної землі, працьовито­сті хазяїна, ініціативності й підприємливості, якостей турботливо­го сім'янина, порядності, добродійності та багатьох інших чеснот.

Невід'ємною складовою українського народного виховання є традиції, звичаї, обряди, дійства, пов'язані з народним календарем.

Народний календар - це система історично визначених дат, подій, свят, традицій, звичаїв і обрядів, які в певній послідовності

118

119

відзначаються всім народом протягом року. Народний кален­дар - це енциклопедія життя, трудової діяльності, культури, побу­ту, дозвілля народу, могутній комплекс засобів ідейно-морального, емоціонально-естетичного виховання підростаючого покоління. Це природовідповідна програма національного виховання. Ве­ликий виховний зміст народного календаря в тому, що його ос­новою є природа в її величі, природа людини, трудова діяльність людей, їхній побут і дозвілля залежно від пори року. Оскільки український народ хліборобський, в основі його лежить кален­дар землеробський.

Український народний календар ґрунтується на стійких тра­диціях матеріального і духовного буття людей праці. Він відо­бражає етнічне, суспільно-політичне, культурно-історичне життя народу, його багатогранну духовність.

Народний календар - це той цементуючий матеріал, який віками зберігав нашу національну ментальність, національний дух, нашу українську націю.

Перші зразки народного календаря сягають початку нашої ери. Люди певними знаками, символами накреслювали основні види трудової діяльності. З часом чільне місце в календарі від­водиться важливим життєвим подіям, явищам природи, порам року. Так, явища пробудження природи, зародження життя, оно­влення всього живого на землі пов'язувалися з приходом весни.

З розвитком народу збагачувався і його календар, укріплю- І валися його звичаї і традиції. Так, у роки нашого національного відродження в життя і побут увійшли і входять такі свята і і урочистості, як День незалежності України (24 серпня), День со­борності України (22 січня), Свято козацької слави (3-5 серпня), День матері та родини, День знань, свято квітів.

Народний календар передбачає дати і урочистості, які мають регіональний характер (свято проводів на полонину).

Виховний потенціал народного календаря пов'язаний з про­відним принципом народної педагогіки - принципом природо-відповідності. Народна мудрість виходить з того, що людина -частина живої природи. Генотип дитини адаптований до приро­ди, яка характерна для етнічної групи українців. Українська національна психологія, характер, світогляд історично виникли в умовах природи, яка обумовлювала специфічні ознаки нашої нації. Народний календар враховує закономірності розвитку природи України, а також анатомію, психологію, фізіологію,

національні і регіональні особливості дітей. Педагогіка народно­го календаря, як і вся українська національна система вихован­ня, є природовідповідною. Принцип природовідповідності - це непорушна основа формування особистості. Педагогіка народно­го календаря і сам календар - це високі зразки реалізації приро-довідповідного виховання.

Педагогіка народного календаря - це педагогіка життя і праці, добра і краси. Традиції, звичаї, обряди народного календаря комп­лексно впливають на особистість, всебічно розвивають її. Зміст народного календаря спрямований на виховання добропоряднос­ті, добродійності, милосердя, почуття рідної землі, дому, дбайливо­сті, працьовитості, турботливості, природолюбності, високого по­чуття громадянськості і патріотизму.

Основою народного календаря є народна філософська думка, яка розвивалася протягом століть. Народ постійно поглиблю­вав своє філософське світосприйняття, відкривав і обґрунтовував закономірності розвитку навколишньої дійсності, виявляв взає­мозв'язок і взаємозалежність багатьох явищ, подій. Наші пред­ки помітили нерозривні зв'язки людини з природою. У народ­ному розумінні людина - органічна частина Матері-Природи. Саме з глибин народної філософії випливають ідеї гуманного ставлення до природи, її багатств, збереження її краси, неповтор­ності і цілісності. Народна філософія славить Бога Господаря, Бога Сонця, богинь Весну, Зорю, Хмару, Ладу.

Важливим у виховному плані є те, що давня українська етно-софія найвище підносить культ родини, сімейних цінностей, ро­динних стосунків, які за своїм змістом і характером і нині при­таманні українській нації як найдорожчі родовідні традиції. Неоціненне виховне значення мають такі народні філософські ідеї, як безкінечність світу, безперервність і вічність життя та його постійне оновлення, циклічність природних явищ, всепро-никність сонячної енергії, сонце як джерело життя, земля як годувальниця всього живого, взаємозв'язок людини і природи.

Вивчення народного календаря, реалізація в житті його тра­дицій, звичаїв, обрядів дають змогу збагачуватися народним сві­тосприйманням і світорозумінням, світоглядом рідного народу.

Завдяки своєму природовідповідному характеру педагогіка народного календаря створює умови для усвідомлення і відчуття належності людини до живої природи.

120

Виховні традиції народного календаря

Виховні традиції, звичаї, обряди народного календаря різноманіт­ні за змістом, характером, призначенням, виховним впливом на людину. Вони відображають українську дійсність, національний характер народу, його самобутній культурно-історичний шлях. Дати, свята, урочистості українського народного календаря чітко поділяються за порами року.

Зимові дати, свята

Вони спрямовані здебільшого на підбиття підсумків минулого року, утвердження мрій і надій на майбутній рік, прославляють життя, працю трудівника, його любов до землі-годувальниці. Перший місяць зими - грудень - це період прогнозів на майбу­тній рік, час традиційних розваг молоді.

День Андрія (13 грудня). З ним пов'язані вгадування майбут­ньої долі, заклинання; ворожіння. Печуться балабушки - круглі тістечка з борошна, дають вибрати собаці. Чиє тістечко швидше собака з'їсть, та дівчина раніше вийде заміж. Хлопці вдаються до різних витівок, жартів, гумору.

День Миколая (19 грудня) — веселе народне свято. За народ­ною легендою Микола-чудотворець на небі не сидить, а допома­гає людям. Дітям вночі під подушки кладуть подарунки від свято­го Миколая. Діти вчаться бути старанними, сумлінними, пова­жати старших. У ці дні проводилися вечорниці. Молодь збира­лася в одній із сільських хат. Дівчата шили, вишивали, пряли, а хлопці жартували, розважали дівчат. На вечорницях лунали народні пісні, музика, організовувалися танці, розповідалися бу­вальщини, небилиці. У молоді поглиблювалось народне світовід­чуття і світорозуміння, утверджувалась національна психологія, характер, світогляд.

Святом Нового року відзначався рубіж між минулим і май­бутнім роком. У сиву давнину це свято відзначалося ранньою весною, у день весняного рівнодення. Початок нового року сим­волізували перші промені весняного сонця, перші зелені пагінці, пробудження живих істот до активного життя, зародження нового потомства як естафета вічності всього живого. Зі змінами в офі­ційному календарі Новий рік почали відзначати 1 січня.

Виховний зміст цього свята полягає в тому, що в центрі традиційних новорічних звичаїв, дійств, пісень, примовок — гос­подар, людина праці, добродій. У колядках, щедрівках, віршова­них вітаннях прославлялась сумлінна минулорічна праця, ба­гатство господаря, щедрість, лагідність його душі, сімейний до­бробут. Колядки і щедрівки - опоетизовані носії побажання здоров'я і щастя господарю, злагоди в домі, віри і сподівання нових успіхів у житті, праці, сім'ї. Зміст і характер новорічних традицій, звичаїв і обрядів відзначається високою народною мораллю і естетикою.

Напередодні Нового року за старим стилем відзначають щедрий вечір. За християнським календарем - це День Мела-нії. На щедрий вечір щедрують, водять козу. За Меланку вбираєть­ся парубок, що вміє «штуки викидати». Разом з Меланкою по селу ходить її «почот»: орач із чепігами від плуга, сіяч із сівнею через плече, дід, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка і чорт з ріжками. Ватага рухається селом з вигуками, жартами, сміхом.

Великий виховний потенціал має звичай прикрашати на новорічне свято «дідуха» (сніп жита чи пшениці). Сніп як сим­вол найбільшого багатства України завжди був у центрі свята. Таким чином виховувались любов до хліба, важкої професії хлібороба. У вечірню пору щедрують добрим людям села і міс­та. Лунають доброзичливі слова, побажання.

Добрий вечір тобі, пане господарю!

Хай святкує з нами

Вся наша родина,

Вся наша родина -

Славна Україна.

Радуйся!

Втіленням народної духовності є різдвяні свята. У процесі підготовки і відзначення свята Різдва формується такий спектр якостей, як потяг до краси, правди, добра, життєстверджуючий оптимізм, незламна волелюбність, уява, фантазія, дотепний гумор, в'їдливий сарказм, мистецька обдарованість.

Багатим на виховні можливості є Святвечір, який символі­зує мир, щастя, добробут і спокій у сімейному житті. У цей день, 6 січня, господиня, ставши обличчям до схід-сонця, викрешує «новий вогонь». Вона готує 12 святвечірніх страв: горох, квасо­лю, узвар, капусту, рибу, вареники, картоплю, гриби, гречану кашу, голубці з пшоном, коржі з маком, кутю з товченої пшениці.

122

123

Педагогічний аспект свята - у приготуванні їжі, матері допо­магають діти. Господар наводить лад надворі, у господарстві. Усі члени родини мають бути ввечері вдома. Господар вітає зі «свя­тим вечором», бажає всім щастя, здоров'я. Господар запрошує вечеряти всіх членів роду, яких немає вже у живих. Свята вечеря спільна для всього роду. Діти носять вечерю до своїх близьких родичів. Різдвяною традицією є вертеп. Це театралізоване дійст­во, у якому беруть участь цар Ірод, чорт, смерть з косою, ангели, борці за свободу і незалежність України - гетьмани, полковники, сотники, козаки. Розігруються театралізовані сценки, фрагменти вічного двобою добра зі злом, правди з кривдою, краси з потворні­стю. Різдвяні звичаї й обряди виховують культуру почуттів і поведінки, повагу до старших, любов до історії рідного краю, фор­мують народний спосіб мислення, світогляд.

19 січня відзначають свято Водохрещі. У цей день відбува­ються веселі забави, ігри на льоду. За народним повір'ям, у цей день водою кроплять худобу, щоб вона давала добрий приплід, прибуток господі.

За останні роки всенародним святом стало відзначення Дня соборності України (22 січня). В основі цього свята - історична подія. 22 січня 1918 р. відбулося возз'єднання Західно-Україн-ської Народної Республіки і Української Народної Республіки. Уперше в історії рідного народу збулася мрія про об'єднання українських земель у єдину соборну державу.

Великий виховний потенціал має народне свято Масляни — останній тиждень перед великим постом. Ці дні сповнені жартів, сміху, змагань, народних ігор, забав, які розвивають дотепність, кмі­тливість, винахідливість, спритність, мужність. Ця дата народного календаря ніби попереджає кожного, що час закінчувати зимове дозвілля й активно готуватися до весни, до весняної праці.

Весняні дати і свята

Народний календар бере свій початок ранньої весни. Прихід вес­ни - це початок оновлення життя.

Свято зустрічі весни (Стрітення), 15 лютого. Воно відзна­чалось красивими життєстверджуючими звичаями. На пагорбах і горбочках, де розтанув сніг і проклюнулися проліски, діти води­ли хороводи, співали веснянки. Святу зустрічі весни притаманні пісні, танці, ігри, жарти. Це імпровізована творча виставка, в якій

І

прославляється любов до землі, хліборобська праця, краса життя, пошана до всього живого. Возвеличуються роботящі руки, ум, благородні поривання, милосердні справи. З цим святом пов'я­зані гаївки, давні хороводи («Горошок», «Огірочки», «Мак», «Льон», «Коноплі», «А ми просо сіяли, сіяли»). Веснянки співаються від Благовіщення (7 квітня) аж до клечальної неділі. У веснянках оспівуються пробудження природи, приліт птахів, розлив води, «зелений шум». У деяких регіонах України одночасно відзнача­ють і прихід весни, і день птахів. Проводиться свято птахів. Приліт птахів з вирію - радісна подія. Готуються житла перна­тим друзям, вивчається їх спосіб життя, зберігаються природні умови для їх існування, визначаються дні підгодівлі птахів.

Свято першої борозни. Готуючись до свята, люди проводять снігозатримання, збереження вологи в ґрунті, удобрюють землю, ремонтують знаряддя праці. У цей день та інші дні оранки зга­дуються трудовий досвід батьків і дідів, їх віра в світлий прийдеш­ній день, народне землеробство, хліборобська справа, народна ме­теорологія, народні прикмети. Не забувається й народна муд­рість: «Весною один день рік годує». Свято першої борозни утвер­джує любов до землі-годувальниці, прагнення прикрашати її ви­рощеними власними руками дарами нив, садів, городів, «його ве­личністю - хлібом».

Свято перших сходів. Організовуються постійні спостереження дітей за тим, як із посаджених працьовитими руками зерен виб-руньковуються сонцелюбні пагінці - провісники нового життя, як вони заповзято тягнуться до світла, тепла і небесної блакиті. Для дітей доступнішим стають явища природи, такі поняття, як ціна праці хлібороба, краса природи, екологія душі, народні ідеали.

Пасхальне свято (Великдень). Зі святом пов'язані: випі­кання паски, розписування і фарбування яєць, веселі народні ігри, освячення в церкві святкових продуктів харчування. Усе це на­дає незвичайності, небуденної краси святу.

Цінним у виховному плані є писанкарство, що стало окре­мим видом українського народного мистецтва. Оволодіння пи-санкарством сприяє підвищенню естетичного рівня, формуванню народного світосприймання. Розписування яєць свідчить про не­вичерпний творчий геній народу. Сьогодні проводяться уроки народознавства з писанкарства, організовуються студії, гуртки з оволодіння цим видом мистецтва.

День пам'яті (Проводи) померлих людей, загиблих воїнів. Це день поминання предків, родоначальників. Беручи участь у

124

125

вшануванні пам'яті померлих, спогадах про їхні добрі справи, героїчні вчинки, діти проймаються повагою, любов'ю до своїх пред­ків. Важко переоцінити виховне значення вшанування пам'яті основоположників роду - бабусі, дідуся, прадідуся і прабабусі і по батьковій, і по материній лінії. Прибирання могилок, поминання своїх предків добрим тихим словом, глибока вдячність їм за добрі справи для роду і народу - усе спонукає людей до глибоких філософських роздумів над проблемами життя і смерті, добра і зла, миттєвості і вічності буття.

День пам'яті померлих і загиблих викликає готовність про­довжувати справи, заповіти батьків і дідів, формує історичну па­м'ять, зміцнює наступність поколінь, утверджує безперервність традицій народу, вічність буття нації.

День очищення джерел, криниць, водойм. Це дата народного календаря, пов'язана з проблемами збереження життя флори, фауни, людей, з проблемами екологічного виховання. Це свято має і велике символічне значення. Поняття «глибокого колодя­зя», «чистоїкриниці», «золотихключів», «життєдайних джерел» опоетизовані в піснях і асоціюються в народній пам'яті, уяві з глибокою і чистою совістю, душевним багатством народу.

День Матері. Це свято відзначалося ще задовго до впрова­дження християнства. Наші пращури відзначали свято Лади -богині весни, радості, шлюбу, покровительки дівоцтва і материн­ства. День Матері припадає на другу неділю травня. У цей день відбувається богослужіння за здоров'я матерів, проводиться ве­лика виховна робота по вшануванню дівчат, жінок, дружин, ма­терів - носіїв життя, високої краси. Календарна обрядовість зве­личує святий образ Матері, яка продовжує й увічнює життя на планеті, символізує рідну землю, Батьківщину.

Літні дати і свята

Вони уславлюють і опоетизовують розквіт і красу природи, зби­рання врожаю, турботу про його збереження, оспівують добробут людини і її вільну працю.

Зелене свято (клечальна неділя, Трійця). На «зелене свято» заквітчують домівку квітами, підлогу встеляють рутою-м'ятою, ду­хмяним чебрецем, явором, іншим зелом. Клечальна неділя - це вшанування царства рослин, «зеленого дому», в якому живе люди­на. Завдяки цьому святу глибоко усвідомлюється і відчувається

єдність людини з природою, красою рідного краю. Свято виховує бережне ставлення до природи, її краси, прагнення збагачувати природу своєю працею (вирощування рослин, які застосовують­ся в процесі святкування).

Свято Івана Купала (7 липня). Воно сповнене високої естети­ки, моралі, глибокого ліризму, життєвого оптимізму. Наші предки відзначали свято в дні літнього сонцестояння, коли природа у своєму розвитку сягала апогею. Це свято чарівної краси, добра, фантазії, дотепів, жартів, легенд, пошуку щастя, віри в майбутнє, народної пісні. Співаючи, дівчата збирають квіти і плетуть він­ки. Хлопці приносять велику і красиву гілку верби, встановлю­ють її. Дівчата прикрашають гілку квітами, стрічками, цукерка­ми. Усі танцюють навколо Купала та водять хороводи. Хлопці готують хмиз, дрова, розпалюють багаття. Лунають жарти, сміх. З жартами і промовками хлопці і дівчата парами стрибають че­рез купальське вогнище. Під час стрибка руки не можна розми­кати; за народним повір'ям у такому разі дівчина восени не вийде заміж, а хлопець не жениться. Потім з піснями дівчата ідуть до річки, запалюють свічки, кожна закріплює свічку на своє­му віночку, а потім обережно опускає його на воду і стежить за ним. З цією миттю пов'язано багато повір'їв. Якщо хлопець, який кохає дівчину, попливе і зуміє вибрати вінок своєї обраниці, він може сподіватися, що вона вийде за нього заміж. Якщо ж свічка погасне чи вінок потоне, дівчина впадає в зажуру: адже це погана прикмета.

Цього дня розповідаються різні прикмети, повір'я, перекази, легенди, бувальщини, пригоди. Раніше в ніч на Купала дівчата і жінки збирали цілющі трави, шукали опоетизований народом цвіт папороті. За повір'ям, папороть цвіте лише в ніч на Івана Купала. Хто знайде цей чарівний цвіт, той буде щасливий у ко­ханні і у житті. Свято Івана Купала дає можливість глибоко пізнати духовність попередніх поколінь, їх надії, сподівання, по­бут, дозвілля, творчі основи народного життя, його красу, народ­ну мораль.

Свято зажинок і обжинок. Люди естетично обрамляли жни­ва як відповідальну життєву подію. У зажинках і обжинках беруть участь усі люди. Реалізується програма зажинкових і обжинкових пісень, хороводів та інших компонентів цих тради­ційних обрядів.

126

127

День Маковія (14 серпня). Він знаменує закінчення літа. Цього дня востаннє робились хліборобські толоки, починається відліт у вирій ранніх птахів. У храмах освячують воду, квіти, головки маку. День Маковія в народі - це «перший Спас». 19 серпня починається другий, або Великий Спас. Це одне з найбільших землеробських свят. Зібрані фрукти, овочі, ягоди, гриби, мед тощо несуть освячувати до храмів. Це також день поминання помер­лих родичів. У таких звичаях кінця літа - гідність господаря землі, гордість за високі врожаї. Народ освячує, опоетизовує нелегку хліборобську працю і як естафету передає свою працелюбність, хазяйновитість у спадок наступним поколінням.

Осінні лати і свята

Вони пов'язані зі звичаями й обрядами завершення збирання врожаю, закінчення польових, городніх, садових робіт.

Свято знань. 1 вересня - початок навчального року в бага­тьох країнах світу. Сьогодні необхідно все зробити, щоб 1 верес­ня стало загальнонаціональним святом. Це ж саме стосується і Дня вчителя.

Свято врожаю. Це традиційне свято, яке пропагує народні моральні й естетичні скарби, любов до землі, природи, хліба, по­шану до людей праці. Влаштовуються виставки дарів ланів і садів. Вивчаються народні традиції, звичаї й обряди, які супро­воджують увесь процес вирощування врожаю - від сівби до жнив.

Свято квітів. Це свято пропагує знання про вирощування квітів, виставки квітів, мистецтво складання букетів, народні знан­ня про квіти і їх красу, їх походження, цілющі властивості, фор­мує доброту, ніжність, витонченість смаків, фантазію. Треба все зробити для того, щоб свято квітів стало загальнонаціональним святом України.

Свято Покрови Матері Божої (14 жовтня). У цей день пре­чиста Богородиця захистила страждаючих людей, розіславши над ними свій омофор. Наші предки, згідно з легендами, також були свідками того, як Пречиста Діва врятувала славний Почаївський монастир від турків. Українське козацтво вважало своєю покро­вителькою і заступницею Покрову пресвятої Богородиці. Лицарі України завжди проводили свою велику Раду на Покрову. Наш народ святкує Покрову не лише як релігійне, а і як загальнона­ціональне свято.

Народний календар і національна система виховання

Складовою частиною народного календаря є родинний календар. Продовжуючи традиції родоводу, у сім'ях відзначаються дні на­родження, ювілеї, знаменні події всієї родини, окремих її членів -матері, батька, бабусі, дідуся, синів, дочок, онуків, ювілеї, весілля батька і матері, бабусі і дідуся. Традиції й обряди родинного календаря зміцнюють сім'ю як джерело глибоких людських по­чуттів, людських взаємин.

Народний календар виконує функцію прогностика погоди, явищ природи, трудової діяльності людини. Він втілює в собі відомості про походження назв місяців, а також крилаті вирази, фольклор, пов'язаний з ними. Кожна людина-трудівник постійно викорис­товує прогностичні функції народного календаря, щоб краще ор­ганізувати своє життя, господарську діяльність, побут, дозвілля.

У житті часто бувають нестандартні, екстремальні ситуації, тому глибоке знання народного прогнозування, народних мето­дів і прийомів орієнтації в драматичних обставинах сприяє зміц­ненню здоров'я, запобіганню трагічним випадкам. Народ постій­но спостерігав за сонцем, місяцем, небом, хмарами, вітром, росли­нами, тваринами, відкриваючи певні закономірності і фіксуючи їх у прислів'ях, приказках, прикметах.

Народ помічав взаємозалежність і взаємообумовленість по­дій, явищ природи, тому міг безпомилково передбачити погоду, порадити, що найдоцільніше робити в той чи інший час: «Вінця навколо сонця - на дощ», «Небо над лісом посиніло - буде теп­ло», «Зірки стрибають - на мороз», «Дощ на зелені святки -будуть великі достатки», «На Благовіщення виносять вулики з бджолами», «На Стрітення повертається птиця до гнізда, а хлі­бороб - до плуга».

Народний календар визначає і час, коли найдоцільніше займа­тися побутовими справами, проводити дозвілля, реалізовувати певні норми і стиль поведінки: «З Юрія - хороводи, з Дмитра -вечорниці», «Великий піст усім прижме хвіст», «прийде Влас - з печі злазь».

Календарне прогнозування, мудрі настанови народу вчать глибше розуміти природу рідного краю, вчасно ставити і розв'язу­вати природоохоронні завдання, уникати зайвих турбот, усклад­нень, не допускати прорахунків у господарських справах.

128

129

Традиції і звичаї, обряди народного календаря створюють на­ціональний колорит, національну самобутність, трансформують­ся сьогодні у змісті освіти, навчально-виховному процесі націо­нальної школи і національної системи виховання. Завдяки тра­диціям, звичаям і обрядам народного календаря утверджується прагнення продовжувати заповіти батьків, дідів, прадідів, добри­ми справами творити свій родослов, будувати в собі все життя храм Добра, Правди і Краси.

Духовні скарби народного календаря концентрують у собі ідеї, знання з народної філософії, астрономії, астрології, біології, мате­матики, медицини, народної кулінарії, землеробської і хліборобсь­кої справи. Завдання вчителів, батьків, вихователів - глибоко і всебічно вивчати могутній ідейний, моральний, емоційний, естети­чний потенціал народного календаря й активно прилучати учнів до його вічно пульсуючих джерел, невичерпних духовних скарбів.