Кооперація в ринковій економіці

У радянській і ринковій економіках існують принципові відмінності в підходах до формування різного роду коопераційних зв'язків. Радянська економіка створила специфічну форму їх організації, побудовану на активній участі в цьому процесі держави. Найважливіші коопераційні зв'язки, як і форми кооперації, жорстко планувалися з центру за допомогою Держплану, їм же контролювалася і їх реалізація.

Коопераційні зв'язки між підприємствами носили багато в чому адміністративно-командний, вольовий характер. Їх ефективність, доцільність оцінювалися також специфічними методами, прийнятими в радянській економіці. Підприємства як суб'єкти господарської діяльності зазвичай мали обмежені можливості вибору коопераційних форм взаємодії, так само як і в обмежені можливості вибору асортименту продукції, призначеної до випуску, цін на неї, адрес збуту і так далі.

Розвиток коопераційних форм взаємодії між економічно вільними суб'єктами ринкової економіки виключає присутність обмежень, характерних для радянської економіки. Ринок пропонує, з одного боку, добровільність кооперації, з іншої - залучення до неї різноманітних учасників господарського життя. Коопераційні зв'язки в умовах ринку здійснюється переважно безпосередньо, тобто без участі посередника - держави. Інакше і не може бути в умовах децентрализованої економіки. Економічна свобода робить можливим збільшення числа форм кооперації, що використовуються на практиці, їх зростаюче різноманіття. Усуваються географічні межі кооперації, пов'язані із закритістю економіки СРСР в недалекому минулому.

Адміністративно-територіальні і інші бар'єри перестають бути перешкодою для налагодження коопераційної взаємодії. Більше того, суб'єктам господарської діяльності надана можливість при необхідності припиняти участь в кооперації на умовах, передбачених законодавчо. Основопологаючими принципами входження в різні коопераційні об'єднання, стають взаємовигідність, ефективність, добровільність. І це відноситься до усіх без виключення учасників коопераційних об'єднань, включаючи і іноземні, право вільної взаємодії з якими отримали наші підприємства.

Слід враховувати, проте, що в перехідній економіці України спостерігається дія ряду чинників, які як сприятливо позначаються на розвитку різних форм кооперації, так і негативно впливають на цей процес. Надання економічної свободи усім учасникам господарської діяльності, безумовно, належить до позитивних чинників. Суб'єкти ринкових стосунків дістали можливість самостійного вибору партнерів по кооперації. Проте в країні правовий простір, як господарської діяльності, так і інших її видів, не відрегульований. Існуючі закони теж не завжди виконуються. Ця обставина негативно впливає на процес формування і розвитку різних форм кооперації в умовах ринку. Відомо, що в її ході учасники господарської діяльності нерідко підводять один одного. Наприклад, не розплачуються вчасно за поставлені товари і надані послуги, здійснюють інші протиправні дії. Такого, безумовно, не повинно бути, але це реальності перехідної економіки України. Вони стримують процес формування і розвитку коопераційних зв'язків в народному господарстві країни, заважають користуватися його можливостями і перевагами.

Науково-технічний прогрес веде до концентрації в одному продукті витрат праці працівників все більшої кількості спеціалізованих галузей, що ускладнює виробничі зв'язки і викликає розвиток кооперації.

Під кооперацією розуміються планово-організовані виробничі зв'язки між підприємствами, що спільно виготовляють який-небудь вид продукції. Будучи наслідком розвитку спеціалізації, виробнича кооперація характеризується відносною постійністю і стійкістю зв'язків, суворим дотриманням технічних умов підприємств-суміжників.

У промисловості кооперовані зв'язки можуть розрізнятися за галузевою і територіальною ознакою.

За галузевою ознакою розрізняють внутрішньогалузеву кооперацію, коли виробничі зв'язки встановлюються між підприємствами однієї галузі, і міжгалузеву - якщо воно має місце між підприємствами різних галузей.

За територіальною ознакою кооперація ділиться: на внутрішньорайонну, коли виробничі зв'язки встановлюються між підприємствами одного економічного району, і міжрайонну - між підприємствами, розташованими в різних економічних районах країни.

Відповідно до форм спеціалізації в промисловості розрізняють три форми кооперації:

Предметна (чи агрегатна) кооперація - це такий вид виробничих зв'язків, коли головний завод, що випускає складну продукцію, отримує від інших підприємств готові агрегати (мотори, генератори, насоси, компресори та ін.) що йдуть на комплектування продукції цього заводу. Ця форма кооперації характерна для машинобудування, багато підгалузей якого виготовляють складні машини і устаткування.

Подетальна кооперація, коли підприємства-суміжники поставляють головному заводу деталі і вузли (карбюратори, радіатори, поршні та ін.) для випуску готової продукції. Ця форма кооперації властива багатьом галузям промисловості, і передусім машинобудуванню, деревообробній, текстильній і взуттєвій промисловості.

Технологічна (чи стадійна) кооперація проявляється в постачаннях одних підприємств іншим певних напівфабрикатів (відливань, поковок, штампувань) або у виконанні для них окремих технологічних операцій, пов'язаних з обробкою виробів, що випускаються.

Рівень виробничої кооперації характеризується наступними показниками:

· коефіцієнт кооперації, або питома вага покупних виробів і напівфабрикатів в загальному об'ємі продукції галузі або підприємства;

· кількість підприємств-суміжників, що беруть участь у виробництві продукції головного підприємства;

· співвідношення об'ємів внутрішньорайонних і міжрайонних, внутрішньогалузевих і міжгалузевих кооперованих постачань;

· доля предметного (агрегатного), подетального і технологічної (стадійного) кооперації в загальних кооперованих постачаннях;

· середній радіус кооперації окремого підприємства і в цілому по галузі.