Застосування гірчичників

Гірчичники є відтягуючою процедурою і засобом, який подразнює шкіру.

Гірчичник фабричного виготовлення — це листок щіль­ного паперу розміром 8X12,5 см, прямокутної форми, з одного боку вкритий тонким шаром знежиреного сухого порошку з насіння гірчиці. Основою гірчичників є ефірне гірчичне масло, при контакті якого з водою температури 35—40 °С утворюється фермент мірозин, що подразнює шкіру. Він проникає у підшкірні ділянки, викликаючи гі­перемію шкіри та підшкірної основи, що супроводжується відчуттям тепла та печіння.

Ознаки придатного гірчичника.Має гострий запах, що підсилюється при змочуванні; гірчичний шар з нього не обсипається, при змочуванні теплою водою не відпадає.

Необхідно знати, що на кожному 10-му гірчичнику сто­їть термін виготовлення, якого треба суворо дотримува­тися. Термін придатності гірчичника складає 8—11 міс.

Зберігати гірчичники слід у сухому прохолодному міс­ці, загорнутими у вощений папір, інакше їхній склад змі­ниться, і вони втратять свою подразнюючу дію.

Протипоказаннядо накладання гірчичників ті самі, що й до банок, а також наявність у хворого алергічної реак­ції на гірчицю, що нерідко трапляється.

Не можна ставити гірчичники на хребет, молочні зало­зи, шию, обличчя.

Методика і техніка накладання гірчичників.

Треба мати ниркоподібний лоток, гір­чичники, термометр, вату, сухий чис­тий рушник.

1. Хворого кладуть у зручне для накладання гірчичників положення.

2. Шкіру готують таким чином, як для постановки банок; тільки не тре­ба змащувати її вазеліновою олією.

3. Наливають у лоток воду температури 35—40 °С. Це оптимальна температура для утворення подразню­ючих речовин гірчичника. Температура води понад 45 °С веде до їхнього руй­нування.

4. Гірчичник швидко змочують у воді та щільно прикладають до тіла хворого гірчичною масою донизу. При підвищеній чутливості шкіри, коли хворий швидко відчу­ває печіння шкіри, необхідно підкласти під гірчичник мар­леву серветку, що складається з двох-трьох шарів і має розмір гірчичника.

Треба знати, що ні в якому разі не можна накладати гірчичник через газету, тому що значною мірою зменшує­ться його подразнююча дія на шкіру. Разом з гірчичними ефірними речовинами під шкіру можуть проходити шкід­ливі речовини із газетної фарби, що вміщують свинець.

5. Місце накладання гірчичників прикривають сухим рушником, а зверху — ковдрою. Якщо гірчичники накла­дені правильно, через декілька хвилин хворий відчуває тепло та невелике печіння шкіри. Якщо виникають значні болісні відчуття та печіння шкіри, гірчичники треба зняти.

6. Через 5—15 хв гірчичники знімають. Шкіра під ни­ми має бути гіперемійованою.

7. Шкіру обтирають злегка вологою (щоб зняти залиш­ки гірчиці), а потім сухою серветкою.

8. Одягають хворого в суху білизну, вкривають ковдрою. Не рекомендується прикладати гірчичники на одне й те саме місце, щоб не викликати пігментації шкіри або опіків.

Звичайно при бронхіті та пневмонії гірчичники накла­дають через день, чергуючи їх з банками. При трахеїті гірчичники ставлять на груднину.

Застосування тепла

Зігріваючий компрес

Це тривала теплова процедура, що являє собою ліку­вальну пов'язку з непромокаючим шаром, який затри­мує на місці його накладання випаровування та тепловід­дачу.

Механізмдії. Рівномірне та тривале розширення судин веде до збільшення притоку крові не тільки до шкіри, а й до тканин та органів, які лежать глибше і розташовані за грудниною та черевною стінкою.

Протипоказаннядо накладання компреса.Гарячка з високою температурою тіла, алергічні та гноячкові захво­рювання шкіри, септичний стан хворого, гнійне ураження прилеглих органів, порушення цілості шкіри.

Позитивні сторони компреса.Не потребує частої зміни, як, наприклад, грілка. За бажанням хворий може не ле­жати в ліжку. Компрес може бути накладений на ділянки, де незручно або неможливо ставити банки, накладати гір­чичники, грілку (шия, кінцівки тощо).

Зігріваючий компресможе бути сухий чи вологий. Во­ни відрізняються між собою тільки першим шаром: у пер­шому випадку — це суха марля, а в другому — волога.

Усі види компресів накладають тільки на чисту суху шкіру.

Вологий компрес. Для накладання вологого ком­преса необхідно взяти марлю, компресний (во­щений) папір або клапоть поліетиленової плівки, вату, бинт, гарячу воду або 40 % етиловий спирт, або одеколон, або 9 % розчин оцту.

Вологий компрес складається зчотирьох шарів, кожен з яких з метою герметизації, починаючи з нижнього шару і до верхнього, повинен бути на 2—3 см більшим за попе­редній.

Перший, нижній шар: змочують клаптик марлі необхід­ного розміру (6—8 шарів) у воді температури 25—ЗО °С або 40 % етиловому спирті. Віджимають надлишки рідини.

Другий, герметизуючий, шар, складається з компрес­ного (вощеного) паперу або клаптика поліетиленової плів­ки, його краї повинні бути на 2—3 см більшими, ніж краї попереднього шару.

Третій, утеплюючий, шар. Найчастіше для цього шару використовують вату. Він також має бути на 2—3 см біль­шим за попередній.

Четвертий, укріплюючий, шар. Це звичайна марлева серветка, більша за попередній шар на 2—3 см, яка при клеюється клеолом до шкіри, або марлевий бинт, яким компрес щільно прибинтовується.

Треба слідкувати, щоб прибинтовування не було надто слабким, бо тоді компрес буде зсуватися, що призведе до порушення його герметичності та зникнення теплозберігаючого ефекту, а також, щоб прибинтовування не було над­то міцним, особливо на кінцівках, бо можна перетиснути кровоносні судини.

Такий компрес тримають на хворому місці протягом 8—10 год, змінюючи його двічі на добу (вранці та уве­чері).

Ознаки правильно накладеного ком­преса

Марля внутрішнього шару залишається вологою та теплою і через 8—12 год. Шкіра під компресом волога, теп­ла, злегка гіперемійоваиа.

Після зняття компреса шкіру протирають теплою во­дою, потім сухим рушником досуха. Щоб не було мацера­ції, протирають шкіру 70 % етиловим спиртом.

Через 2—3 год компрес можна накладати знову.

При виникненні мацерації шкіру протирають 70 % ети­ловим спиртом, у місці ушкодження присипають її цинко­вою присипкою або змащують цинковою маззю чи концентрованим розчином перманганату калію. Необхідно зробити перерву на 2—3 доби або застосувати сухий ком­прес.

Для підсилення дії вологого компреса слід викорис­товувати грілку, покладену поверх компреса, різні мазі (Вишневського, вазелінову, міновазинову), жовч, димексид.

У цьому випадку такий компрес можна назвати меди­каментозним.

Необхідно також знати, що спиртові компреси швидше висихають, ніж водяні. Тому їх треба змінювати через. кожні 4—6 год. Не слід накладати компрес на шкіру, зма­щену йодом, тому що виникає велика небезпека глибокого опіку або мацерації шкіри. Якщо компрес зсунувся, 1-й шар охолов та висох, його треба зняти та накласти новий компрес.

Особливості накладання компреса на різні ділянки тіла

1. Компрес на грудну клітку: а) звичайний компрес, щоб не сповзав, треба закріпити за допомогою бинта і обов'язково перекинути його через одне плече або через обидва передпліччя навхрест; б) зручним є застосування компреса у вигляді жилет­ки (на один бік) з внутріш­нім шаром, що відстібується.

2. Компрес на шию (гор­ло) при ангіні, трахеїті має вигляд стрічки завширшки
6—8 см; довжина її відповідає окружності шиї.

3. Компрес на вухо (при негнійних запаленнях се­реднього вуха). Перші З шари накладають на соско­подібний відросток, а 4-й, фіксуючий, шар утворюється за допомогою циркуляр­ного прибинтовування цих шарів до голови.