Вибір, підготовка і вивчення земельної ділянки

Перед вибором земельної ділянки для досліду визначають її розміри арифметичним розрахунком. Згідно з завданням і видом досліду попередньо визначають загальний розмір і форму дослідної ділянки. Виділити однорідну земельну ділянку для польового досліду часто буває досить важко. Тому, щоб правильно вибрати ділянку, що відповідає основним вимогам методики, необхідно детально вивчити його історію, повести ґрунтове дослідження, детально вивчити рельєф, мікрорельєф, засміченість і врахувати ряд можливих випадкових факторів.

Історія дослідної ділянки.Під час обстеження земельної площі детально описують історію полів. На ділянках, господарська історія яких невідома, досліди закладати не можна. Необхідно, переконатися, що протягом останніх 3-4 років на цій ділянці кожен рік висівали одну і ту ж культуру, застосовували одну і ту ж систему удобрення, обробіток ґрунту тощо. Одноманітними на цій ділянці повинні бути ті агротехнічні заходи, які різко і на тривалий період змінюють родючість ґрунту, наприклад, систематичне внесення мінеральних добрив (особливо фосфорних), періодичне внесення навозу, чи одноразова заправка ґрунту великими дозами органічних добрив, поглиблення орного шару, дренаж, посів бобових культур, систематичне кілька років підряд вирощування багаторічних трав і т.д. Історію полів бажано знати за 2-3 роки, а ще краще — за ротацію сівозміни.

Післядія багатьох з цих факторів триває протягом 2-3 років, а вапнування ґрунту — до 10 років. Якщо закладання досліду не можна відкласти на кілька років, щоб вирівняти ґрунт на всьому масиві за родючістю, то цю площу треба бракувати і підбирати іншу.

При вивченні історії полів звертають увагу також на ступінь окультурення ґрунту — глибину орного шару, родючість, рН ґрунтового розчину, наявність насіння бур’янів тощо. Сильне забур’янення, зокрема такими злісними бур’янами як коренепаросткові і кореневищні, свідчить про низьку культуру землеробства. Без попереднього знищення бур’янів закладати дослід на такій площі не можна.

При підборі дослідної ділянки слід звернути увагу на випадкові фактори, які можуть порушити одноманітність умов майбутнього досліду. Зокрема, не слід розміщувати досліди ближче ніж за 50-100 м від житлових будинків, тваринницьких споруд, суцільного лісу, або ближче 25-30 м від окремих дерев. Щільні огорожі та проїзні дороги не повинні бути ближче 10-20 м від досліду.

Необхідно враховувати також всі інші можливі причини випадкової смугастості дослідної ділянки: сліди земельних робіт, колишні дороги, стійла худоби, місця вивезення гною, залишки споруд, глибокі канави і ями (хоч вони і зариті) тощо. Наявність на ділянці вказаних випадкових факторів ґрунтової різноманітності недопустима, так як вони проявляють тривалу післядію на родючість ґрунту.

При відсутності таких ділянок іноді можна використовувати під дослід поле, окремі ділянки якого обробляли по-різному. В таких випадках необхідно, щоб всі варіанти одного чи декількох повторень досліду обов’язково розміщувались в межах ділянок з однорідною історією.

Ґрунт дослідної ділянки. Після того, як встановлено, що за попередньою історією земельна ділянка відповідає вимогам, які до неї ставлять, приступають до вивчення ґрунту. Щоб правильно дослідити це питання необхідно скористатися ґрунтовою картою, а при її відсутності — провести детальне вивчення ґрунту. Ґрунт досліджуваної ділянки повинен бути однорідним. При значній строкатості ґрунту приходиться користуватися однорідністю ґрунту в межах кожного окремого повторення. Для визначення ґрунтової різноманітності, ступеня однорідності і глибини залягання ґрунтових вод проводять детальне дослідження, застосовуючи звичайні методи — ґрунтові розрізи, прикопки, на основі яких складають ґрунтову карту у масштабі 10-50 м в 1 см.

Щоб мати повну характеристику ґрунту і скласти ґрунтову карту, проводять опис ґрунтових розрізів та прикопок і визначають:

1) тип грунту;

2) його механічний склад;

3) глибину копання;

4) потужність гумусового горизонту і вміст гумусу;

5) вміст рухливих форм азоту, фосфору і калію;

6) поглинальні властивості і кислотність грунту;

7) його воднофізичні властивості.

Для вивчення ґрунтових профілів роблять розрізи на глибину 1,5-2 м по діагоналі поля, крайні — на межі дослідної площі, а середні — на майбутніх дорогах або захисних смугах. Між розрізами роблять ще прикопки на глибину 40-60 см і складають ґрунтову карту масштабом 1:5000. У кожному розрізі та прикопці відбирають зразки ґрунту для визначення агрофізичних і агрохімічних показників родючості.

Непридатними або малопридатними для дослідів вважаються щільні ґрунтоутворюючі породи з поганою волого- і повітропроникністю та високою концентрацією шкідливих солей. Це — суглинисті, суглинисто-супіщані ґрунти, покривні глини, твердокам’яні породи та ін.

Обстеження ґрунту необхідне також для того, щоб об’єктивніше виділити повторення майбутнього досліду та вибрати відповідний метод розміщення варіантів.

Рельєф дослідної ділянки. Вимоги до рельєфу земельної ділянки, яка відводиться під дослід, залежать від мети дослідницької роботи. Для більшості дослідів бажаним є рівний або з невеликим одноманітним схилом рельєф ділянки (1-2,5 м на 100 погонних метрів). Особливо строго треба притримуватися цієї вимоги в умовах зрошувального землеробства. Недопустиме розміщення дослідів на схилах, звернених у напрямі різних сторін світу, з різною зміною крутизни, з наявністю замкнутих понижень. При розміщенні дослідної ділянки на схилі необхідно, щоб її форма дозволяла розміщувати дослідні ділянки вздовж схилу, а не поперек нього.

За період вегетації на пологих південних схилах сума позитивних температур на 120°, а на крутих — на 300° більша, ніж на рівних місцях Тривалість безморозного періоду на схилах збільшується на 30 днів і більше. При закладанні дослідів важливо уникнути такої різниці.

Крім макрорельєфу при виборі земельної ділянки, треба враховувати мікрорельєф (заглибини, підвищення, борозни, канавки і т.д.), який може впливати на результат досліду, площу треба вирівнювати.

Вивчення рослинного покриву дослідної ділянки.Висока врожайність попередніх культур свідчить про високу родючість ґрунту, його окультуреність та придатність для досліду. Звертають увагу на навність у посівах рослин індикаторів — хвоща польового і щавлю, які свідчать про високу кислотність ґрунтів та полину гіркого і кураю, які вказують на засоленість ґрунту. Наявність на ділянці поодиноких плодових дерев з добре розвинутими штамбами і кронами, а також хороший ріст дуба, липи, ліщини, ясеня, клена свідчить про хороші ґрунтові умови для плодових дерев. Сосна, біловус, лишайник полюбляють бідні на поживні речовини ґрунти. Осока, вільха, щучка зростають перезволожених ділянках. Хвощ польовий, щавель добре розвиваються на кислих ґрунтах, а солянкова рослинність — на засолених ґрунтах.

Підготовка і вивчення ділянки.Для більш детального вивчення однорідності ґрунту необхідно користуватися вирівнювальними і розвідвальними (рекогносціювальними) посівами.

Щоб вирівняти ділянки за родючістю, застосовують вирівнювальні посіви — висівають одну культуру одного сорту з однаковою агротехнікою на всій площі майбутнього досліду протягом 2-3 років. У місцях, де родючість ґрунту була вищою, врожай культур буде вищим і з ґрунту буде винесено більше поживних речовин. Там же, де родючість нижча, з урожаєм буде винесено з ґрунту менше поживних речовин. За 2-3 роки родючість ґрунту під цими посівами вирівнюється.

Вирівнювальним посівом називають суцільний посів якої-небудь культури, проведений на всій площі вибраної ділянки для підвищення одноманітності ґрунтової родючості. Вирівнювальний посів відрізняється від звичайного тільки тим, що обробка ґрунту, удобрення і вирощування культур на площі майбутнього досліду проводиться на більш високому агротехнічному рівні, ретельно і одноманітно. Для вирівнювального посіву краще використовують культури звичайного рядкового способу сівби на зелену масу. Слід зазначити, що якщо строкатість ґрунту за родючістю зумовлена різними його типами, підґрунтям чи рівнем залягання ґрунтових вод, то вона не усувається вирівнювальними посівами і така земельна площа непридатна для закладання досліду.

Цим способом можна до деякої міри усунути строкатість земельної ділянки, яка була викликана дією несильнодіючих агротехнічних заходів. Найбільший ефект вирівнювання дає тоді, коли із року в рік у вирівнювальних посівах застосовується високий рівень агротехніки. При низькому рівні агротехніки вирівнювання родючості якщо і проходить, то занадто повільно.

Разом із тим необхідно пам’ятати, що післядію таких агротехнічних прийомів, як вапнування, внесення гною, систематичне застосування мінеральних добрив (особливо фосфорних), поглиблення орного шару неможливо усунути вирівнювальними посівами. Основне завдання таких посівів — позбавлення строкатості, викликаної несильнодіючими прийомами і проведення боротьби з бур’янами. Останнє є особливо важливим, а тому земельну ділянку, яка готується для досліду, іноді доцільно провести через пар або просапну культуру. Крім деякого вирівнювання строкатості і боротьби з бур’янами, вирівнювальні посіви мають ще одну важливу задачу створення потрібного фону для майбутнього досліду (певна обробка, удобрення, попередник і т.д.).

Площі після дерев і чагарників очищають, витягують та вичісують коріння, вирівнюють поверхню ґрунту, засипаючи ями. У перші роки часто проводять глибокий обробіток ґрунту, вибирають рештки рослин. Після спеціальної підготовки на площах також проводять вирівнювальні посіви. За станом вирівнювальних посівів іноді окомірно оцінюють варіювання родючості ґрунту. При цьому можна виділити окремі частини площі з однаковою родючістю, які можна використати як майбутні повторення. Це дуже важливо для дослідів, які проводять в умовах виробництва, де більш складні (рекогносцирувальні) посіви застосовують дуже рідко.

Розвідувальний (рекогносціювальний) посів— застосовують для виявлення варіювання родючості ґрунту. Для цього висівають одну культуру однорідним насінням за умови однакової агротехніки на всій площі майбутнього досліду перед його закладанням. Виявляють варіювання родючості ґрунту за допомогою обліку урожайності на окремих діляночках, виділених на посіві. Як правило, ці посіви застосовують у наукових та навчальних закладах перед закладанням стаціонарних дослідів. Важливими питаннями рекогносцирувальних посівів є добір рослин, догляд за ними, підготовка до збирання врожаю і його збирання та складання плану рекогносцирувального посіву.

Для розвідувальних посівів найпридатніші ярі зернові культури (овес, ячмінь, пшениця) звичайного рядкового способу сівби. Озимі використовувати не слід, бо причиною зміни їх урожайності може бути не лише родючість ґрунту, а й місцеве вимерзання, випрівання, випирання, пошкодження посівів гризунами взимку тощо. Менш придатні для таких посівів просапні культури (картопля, коренеплоди), бо їх врожайність може змінюватися не лише через неоднакову родючість ґрунту, а й через якість міжрядного обробітку, коли робочими органами знарядь деякі рослини можуть вирізуватися. Крім того, внаслідок пошкодження шкідниками буряків або картоплі в окремих місцях посіви можуть значно зріджуватися. При цьому варіювання врожаю цих культур буде значно більшим, ніж культур звичайного рядкового способу сівби.

Окремі види агротехнічних робіт проводять за один день, ще краще — за кілька годин і на однаково високому рівні агротехніки. Основний, передпосівний, післяпосівний та після сходовий обробітки при догляді за посівами проводять на всій площі однаково. Боротьба із шкідниками, хворобами та бур’янами на всій площі ведеться одними і тими самими препаратами, однаковими дозами і технікою. Все це робиться для того, щоб краще додержуватися в досліді принципу єдиної логічної різниці, тобто щоб фактори, які не досліджуються, не впливали на врожайність культури.

Перед збором урожаю посів ділять на діляночки із значно меншою площею, ніж площа дослідних ділянок. Площа їх повинна бути у 2-4 рази меншою за площу майбутніх дослідних ділянок або бути однаковою. Форма дфляочок цього посіву має бути видовженою із співвідношенням ширини ділянки до довжини 1:5 або 1:10. Ширина діляночки залежить від ширини захвату збирального агрегату. Межі їх фіксуються кілками і шнурами, що зручно для орієнтування під час збору.

Урожай збирають малогабаритними машинами ,коли спадає роса. Оскільки вологість зеленої маси протягом дня змінюється, то через кожні 2 години роботи з кожної діляночки відбирають 2-3 пробних снопи, які зважують, прикріплюють до них етикетки із зазначенням номерів ділянок, снопів, їх маси та часу збирання. Після висушування під навісом до постійної маси снопи знову зважують і визначають процент вологи. Ці дані використовують для приведення зібраної зеленої маси всіх діляночок до однієї вологості. Збирання врожаю і обліки закінчують у стислі строки. Результати обліків використовують для складання плану рекогносцирувального посіву.

Для цього на білий папір у певному масштабі наноситься план рекогносцирувального посіву і в межах кожної ділянки вписується величина врожаю. А для кращого сприйняття кожна ділянка залежно від рівня врожайності фарбується у різний колір: ділянки з найвищою врожайністю — червоний; середньою — зелений; низькою — синій; а найнижчою — залишають білим. Таким чином виділяються блоки з різною родючістю, які будуть являти собою окремі повторення майбутнього досліду.