Суть і види інфляції.

Під інфляцією ми розуміємо загальне підвищення рівня цін. Таким чином, якщо ціна на ті чи інші товари час від часу підвищується — це ще не інфляція. Адже це може бути викликане, наприклад, поліпшенням якості даного товару, а отже, збільшенням його вартості. Інфляція ж означає, що виникає такий тиск на підвищення загального рівня цін, що гроші знецінюються.

Низька і порівняно стабільна інфляція, яку можна передбачити і врахувати, ще не створює серйозних проблем. Труднощі виникають, коли інфляція висока й одночасно — мінлива. Крім усього іншого, це означає, що швидко міняються відносні ціни — тобто співвідношення цін на різні товари.

Згадаємо, що індекс цін визначає їхній загальний рівень стосовно до базового періоду. Рівень інфляції показує як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора ВВП тощо) як різниця між значенням цього індексу за певний період (у відсотках) та 100 %:

Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період, і визначається за формулою:

Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка має місце, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується.

Дезінфляція означає сповільнення темпів інфляції. В Україні вона траплялася у 1994—1997 роках, коли високі темпи інфляції, що вимірювалися чотирьохзначними числами, були зменшені завдяки активній стабілізаційній політиці.

В економічній науці використовують різні класифікації інфляції. Залежно від темпу інфляції розрізняють: 1) помірну, 2) галопуючу та 3) гіперінфляцію.

Помірна інфляція характеризується повільним зростанням цін, коли щорічний темп інфляції вимірюється однозначним числом. За такої інфляції люди довіряють грошам і охоче заощаджують їх.

Галопуюча інфляція вимірюється двозначними чи тризначними числами — 20,100 %, або навіть трохи більше, 200 % за рік. При такій інфляції населення майже не заощаджує гроші. Контракти прив'язуються до певного цінового індексу або до іноземної валюти, наприклад, до долара США. Фінансові ринки

звужуються, люди вкладають свої кошти за кордоном, а внутрішні інвестиції скорочуються. Галопуючу інфляцію економіка може витримувати роками чи навіть десятиліттями.

Гіперінфляція виникає тоді, коли ціни зростають на тисячі, десятки тисяч чи навіть на мільйони чи мільярди відсотків за рік. Паперові гроші втрачають здатність виконувати свої функції, поширюються бартерні операції, порушуються фінансовий та кредитний механізми, розвиваються стихійні процеси в економіці тощо.

Інфляція може бути зумовлена такими причинами: надлишковим сукупним попитом; зростанням витрат виробництва або зменшенням сукупної пропозиції; підвищенням зарплати; порушенням механізму пропозиції.

Інфляція може бути спричинена тим, що економіка намагається витрачати більше, ніж вона здатна виробляти, тобто з часом досягає такої точки, яка знаходиться поза кривою виробничих можливостей. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей надлишковий попит збільшенням реального обсягу продукції, бо всі наявні ресурси вже повністю використані. Тому цей надлишковий попит, який веде до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції, і називається інфляцією попиту. Іншими словами, це означає, що надто багато грошей "полює" за надто малою кількістю товарів.

Однак співвідношення між сукупним попитом, з одного боку, і обсягом виробництва, зайнятістю і рівнем цін — з іншого, складніше за відображене у цьому лаконічному коментарі.

На рис. 10.1 видно, що на першому відрізкові загальні видатки, тобто сума споживання, інвестицій, урядових видатків і чистого експорту настільки низькі, що обсяг національного продукту сильно відстає від свого максимального рівня за повної зайнятості. Іншими словами, існує значне відставання реального обсягу ВНП. Рівень безробіття високий, а більша частка виробничих потужностей підприємств не діє.

Коли ж сукупний попит підвищиться, тоді обсяг виробництва збільшиться, рівень безробіття знизиться, а рівень цін зросте трохи або зовсім не зміниться. Це пояснюється тим, що існує велика кількість бездіяльних трудових і матеріальних ресурсів, які можна призвести в дію за існуючих цін. Збільшення трудових та інших ресурсів можливе тому, що в наявності е бездіяльні ресурси і додаткове виробництво приносить вигоду. Як наслідок, суттєво збільшиться обсяг продукції, а ціни не підвищаться.

У міру подальшого зростання попиту економіка вступає У Другу фазу, наближаючись до повної зайнятості і до повнішого використання наявних ресурсів. Однак, рівень цін може почати підвищуватися, аж поки не буде досягнуто повної зайнятості. Це пояснюється тим, що в міру розширення виробництва запаси бездіяльних ресурсів не зникають одночасно в усіх секторах економіки і в усіх галузях економіки.

У деяких галузях економіки починають утворюватися вузькі місця, хоча у більшості галузей є надлишкові виробничі потужності. Деякі галузі раніше за інші повністю використовують свої виробничі потужності і не можуть відповідати на подальше збільшення попиту на свої товари збільшенням пропозиції. Тому ціни на них зростають.

Із збільшенням попиту на ринку робочої сили деякі категорії робітників, які працюють неповний робочий день, починають використовуватися повністю, їхня зарплата у грошовому вираженні зростає. У результаті збільшуються виробничі витрати і підприємства змушені підвищувати ціни. Звуження ринків робочої сили розширює можливості профспілок при укладенні колективних договорів і допомагає їм домагатися значного збільшення заробітної платні. Підприємства готові поступитися вимогам профспілок про підвищення зарплати, бо прагнуть уникнути страйків, особливо в той час, коли економіка ступає на шлях усе більшого розквіту.

Крім того, із збільшенням загальних видатків більш високі витрати можна легко перекласти на споживача, піднявши ціни. Коли ж досягнуто повної зайнятості, підприємства змушені наймати менш кваліфікованих робітників, що призводить до зростання витрат і цін. Інфляцію, яка виникла на другому відрізку, іноді називають передчасною, бо вона починається до появи повної зайнятості у країні.

Повна зайнятість поширюється на всі сектори економіки, коли загальні видатки досягають третього відрізку. Усі галузі промисловості більше не можуть відповідати на збільшення попиту збільшенням обсягу продукції. Реальний обсяг національного продукту досягає свого максимуму і подальше збільшення попиту веде до інфляції. Сукупний попит, що перевищує виробничі можливості суспільства, викликає підвищення рівня цін.

Інфляція може також виникнути в результаті змін витрат і пропозиції на ринку. Термін "інфляція, обумовлена зростанням витрат", пояснює зростання цін такими чинниками, які призводять до збільшення витрат на одиницю продукції. Витрати на одиницю продукції — це середні витрати за такого обсягу виробництва. Такі витрати можна отримати, розділивши загальні затрати на ресурси на кількість виготовленої продукції.

Зростання витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибутки й обсяг продукції, який підприємства можуть пропонувати за існуючого рівня цін. У результаті зменшується пропозиція товарів і послуг у масштабі всієї економіки. Це зменшення пропозиції, у свою чергу, підвищує рівень цін. Тобто за цією схемою витрати, а не попит, роздувають ціни, як це відбувається за інфляції попиту.

До найважливіших джерел інфляції, обумовлених зростанням витрат, належать збільшення номінальної заробітної плати і підвищення цін на сировину та енергію. Якщо підвищення зарплати в масштабі всієї країни не супроводжується зростанням продуктивності суспільної праці, то збільшуються витрати на одиницю продукції. Виробники відповідають на це скороченням виробництва товарів і послуг, які поступають на ринок. За незмінного попиту це зменшення пропозиції призведе до підвищення рівня цін. Оскільки винуватцем є надмірне підвищення номінальної заробітної плати, цей тип інфляції називається "інфляцією, викликаною підвищенням заробітної плати", яка являє собою різновид інфляції, обумовленої зростанням витрат.

Різновид інфляції, обумовленої зростанням витрат, називається "інфляцією, викликаною порушенням механізму пропозиції*". Вона є наслідком збільшення витрат виробництва, а отже, і цін, пов'язаних із раптовим, непередбаченим зростанням вартості сировини або затрат на енергію. Переконливим прикладом для України на початку 90-х років є значне підвищення цін на імпортовані нафту і газ. Оскільки протягом 1991—1993 років ціни на ці енергетичні ресурси зросли в сотні разів, то це вплинуло на значне збільшення витрат виробництва і транспортування всієї продукції в економіці. Усе це значною мірою поглибило інфляційні процеси в Україні.

В умовах України ситуація, яка склалася в першій половині 90-х років XX ст., була значно складніша, ніж викладений вище простий розподіл інфляції на окремі види — інфляцію, викликану збільшенням попиту, й інфляцію, обумовлену зростанням затрат. Гіперінфляція в Україні стала результатом усієї сукупності надзвичайно складних економічних, політичних, соціальних і міжнародних відносин, що склалися після розпаду СРСР.

Значний вплив на інфляцію мало фінансування бюджетного дефіциту. Значна частина державного бюджетного дефіциту фінансувалася за рахунок позик Національного банку України, тобто за рахунок того, що просто друкувалося більше грошей, і це стало значним джерелом інфляції. Коли дефіцит фінансується за допомогою "друкарського верстата", то, природно, збільшується грошова маса. З часом це призводить до знецінення грошей, іншими словами, ціни підвищуються.

Сьогодні ключовим пунктом монетарної стратегії є встановлення центральним банком певного визначеного темпу приросту грошової маси, якого він буде послідовно і твердо дотримуватися. Тим самим інфляція спрямовується у спокійніше русло, й одночасно з'являється надія, що різкого підвищення цін у перспективі не очікується.

Вважається, що загальна вартість виготовленого продукту в країні (рівень цін Ц, помножений на реальний обсяг виробництва Об) повинна дорівнювати величині грошової маси М, помноженої на швидкість обертання грошей О (яка показує, скільки разів кожна гривня в середньому використовується протягом року). Це відношення називається рівнянням обміну:

Ц х Об = М х О

Якщо обсяг виробництва не може бути збільшений і швидкість обороту постійна, то зростання грошової маси, безперечно, призведе до не забезпеченого виробництвом підвищення рівня цін. Таким чином, зміна грошової маси — кількості грошей — керує інфляцією. Саме так твердять монетаристи і так звана кількісна теорія.

Коли ж обсяг виробництва змінюється внаслідок того, що суспільство не завжди повністю використовує потужності, і коли швидкість обігу змінюється тому, що попит на гроші міняється з розвитком нових форм платіжних засобів, тоді зв'язок між грошовою масою та інфляцією буде менш очевидним — надто, якщо важко визначити розмір самої грошової маси.

Саме навколо цих проблем — як треба розрахувати М, наскільки стабільний О і наскільки швидко міняється Об — давно тривають дебати між монетаристами і кейнсіанцями. З монетаристської точки зору швидкість обігу грошей вважається постійною і ринкова економіка настільки гнучка, що її нормальний стан наближений до стану повної зайнятості. Тому зміни значення М після відомої затримки відбиваються на Ц. Кейнсіанська точка зору, навпаки, полягає в тому, що економіка не завжди перебуває на рівні повної зайнятості і що швидкість обігу грошей не є постійна, тому Ц зовсім не так жорстко залежить від М.

Наслідки інфляції.

Інфляція має глибокі соціально-економічні наслідки. Вона передусім відбивається на обсязі національного виробництва і перерозподілі доходів. Звичайно реальний обсяг національного виробництва і рівень цін підвищуються або знижуються одночасно. Однак бувають і випадки, коли реальний обсяг національного виробництва скорочується, тоді як ціни продовжують зростати. Останнє, зокрема, мало місце на початку 90-х років XX ст. в Україні.

Припустимо, що за повної зайнятості реальний обсяг національного виробництва є постійний. Це дасть можливість легше виділити вплив інфляції на розподіл доходів. Якщо розмір "пирога" — національного доходу — постійний, то легше виявити вплив інфляції на розміри шматків, які діляться між різними верствами населення.

Для з'ясування цього питання надзвичайно важливо зрозуміти різницю між грошовим, або номінальним, доходом і реальним доходом. Грошовий, або номінальний, дохід — це кількість гривень, які людина отримує у вигляді заробітної плати, ренти, відсотка або прибутку. Реальний дохід визначається кількістю товарів і послуг, які можна купити на суму номінального доходу. Отже, якщо номінальний дохід зростає швидшими темпами, ніж рівень цін, то реальний дохід підвищується. І навпаки, якщо рівень цін зростає швидше, ніж номінальний дохід, то реальний дохід зменшується. Вимірювання реального доходу можна приблизно виразити такою простою формулою:

Важливо відзначити, що інфляція по-різному впливає на перерозподіл залежно від того, чи є вона очікуваною, чи непередбаченою. У разі очікуваної інфляції отримувач доходу може вжити заходи, щоб попередити або зменшити негативні наслідки інфляції, які можуть позначитися на його реальному доходові.

Непередбачувана інфляція передусім карає людей, які отримують фіксовані номінальні доходи. Тобто вона перерозподіляє доходи, зменшуючи їх в одержувачів фіксованих доходів і збільшуючи їх в інших груп населення. Інфляція також погіршує становище землевласників, які отримують фіксовану ренту, бо з часом вони отримуватимуть гроші, які мають меншу вартість.

Люди, що живуть на нефіксовані доходи, можуть виграти від інфляції. Номінальні доходи таких сімей можуть випереджати рівень цін, або вартість життя, внаслідок чого їхні реальні доходи зростуть. Робітники, зайняті у галузях промисловості, що розвиваються, і представлені сильними профспілками, можуть домогтися, щоб їхня номінальна зарплата зростала пропорційно до рівня інфляції або й випереджала його.

Інфляція особливо негативно відбивається на власниках заощаджень. Із зростанням цін реальна вартість, або купівельна спроможність, заощаджень, відкладених на чорний день, зменшиться. Це, зокрема, видно на прикладі власників заощаджень України. Так, у 1992 році загальний рівень цін і тарифів на товари і послуги, що купує населення для невиробничого споживання (ІСЦ) в Україні до попереднього року становив 21 раз, у 1993 — 102,6, у 1994 — 5, у 1995 — 2,8 раза, що свідчить про те, що за цей період ціни зросли в десятки разів (у 1993 році — майже у 103 рази), що спричинило знецінення заощаджених вкладів.

Інфляція також перерозподіляє доходи між дебіторами і кредиторами. Зокрема, непередбачена інфляція приносить вигоду дебіторам (отримувачам позики) за рахунок кредиторів (позикодавців). Ті уряди, які нагромадили впродовж десятиріч величезну державну внутрішню заборгованість, також отримують велику вигоду від інфляції.

Для розуміння взаємовідносин між кредиторами і дебіторами важливо відрізняти реальну відсоткову ставку від грошової, або номінальної, відсоткової ставки. Реальна відсоткова ставка — це виражене у відсотках збільшення купівельної спроможності, яке кредитор отримує від позичальника. Номінальна ставка — це виражене у відсотках збільшення грошової суми, яку отримує кредитор. Різниця між цими двома поняттями полягає в тому, що, на відміну від номінальної відсоткової ставки, реальна відсоткова ставка коригується відповідно до рівня інфляції і визначається формулою:

Таким чином, інфляція довільно "оподатковує" тих, хто отримує фіксовані грошові доходи, і "субсидує" тих, чиї грошові доходи міняються. Непередбачена інфляція карає власників заощаджень і приносить вигоду одержувачам позик за рахунок кредиторів.

Досі припускалось, що реальний обсяг національного виробництва за повної зайнятості є величиною постійною. Однак, на практиці він може мінятися. Існують найрізноманітніші взаємозалежності між інфляцією і реальним обсягом національного виробництва.

Концепція інфляції попиту передбачає, що коли економіка прямує до високого рівня виробництва і зайнятості, то поміркована інфляція необхідна. Однак, прихильники концепції інфляції, обумовленої зростанням витрат, твердять, що інфляція може супроводжуватися скороченням реального обсягу національного виробництва і зайнятості. Гіперінфляція, як правило, пов'язана з помилковою політикою уряду і може підірвати фінансову систему та прискорити крах.