Функції, форми й методи керування підприємством

Функція менеджменту — певний вид діяльності посадової особи або структурного підрозділу апарата керування, у процесі якого здійснюється ефективний вплив на об'єкт керування і вирішується поставлена мета, завдання та ін.

До основних функцій керування відносяться: планування, організація, підбір, розміщення кадрів, їхнє стимулювання, координування і контроль.

Планування— процес розробки і практичного виконання планів, а також шляхів і способів досягнення втіленої в них мети підприємства. Раціональне планування — основа успішного виконання менеджерами всіх інших функцій. Тому за сферами охоплення розрізняють планування: виробничої діяльності, підбору і переміщення працівників, фінансове планування та ін. Основним планом діяльності підприємства є бізнес-план.

Організація діяльності підприємства— процес створення організаційної структури підприємства (відділів, служб, груп і т.п.), закріплення за нею ресурсів, узгодження повноважень, а також розробка доцільних способів дій для досягнення мети.

Координація діяльності підприємства —процес упорядкування та узгодження дій його різних підрозділів. Координація — це конкретизація процесу організації підприємницької діяльності.

Контроль за діяльністю підприємства— систематичне спостереження за станом господарської діяльності підприємства з метою перевірки відповідності фактичних результатів запланованим і, в разі потреби, коригування такої діяльності.

Менеджмент виконує різноманітні функції при різних організаційних формах керування підприємством. У сучасних умовах такими основними формами є: 1) лінійна; 2) функціональна: 3) лінійно-функціональна; 4)програмно-цільова; 5) дивізіонна; 6) матрична.

Так, лінійна форма керування у взаєминах між начальником і підлеглими здійснюється відповідно до ієрархічної структури "зверху вниз".

В американській компанії "Ексон" та багатьох інших великих корпораціях нараховується 11-14 рівнів ієрархії.

При функціональній формі загальні для декількох підрозділів функції управління передають одному органу (підрозділу) чи виконавцю. Він виконує їх, одержуючи накази від декількох керівників. Таким чином, субординація в керуванні здійснюється за функціями.

У дивізіонній формі керування поєднується керування за продуктовим (якщо материнська компанія відповідає за діяльність фірми в даній країні) і регіональним (якщо дочірня компанія об'єднує філії в інших країнах) принципами. Головними елементами цієї форми керування є відділи (від англ. Division), що вступають між собою в договірні відносини і працюють за принципом самофінансування. Вище керівництво при цій формі керування приймає стратегічні рішення, що визначають розвиток компанії на тривалу перспективу (постановка довгострокових цілей, розширення масштабів виробництва, модернізація підприємств, виробництво нових видів продукції і т.п.).

За таким принципом побудоване керування в американській корпорації "ІВМ", причому дивізіонна форма керування в ній об'єднана з програмно-цільовою.

Вибір певної форми керування залежить від безлічі факторів, що на практиці виявляється в розходженнях структури керування організації.

Найбільш конкретною формою виконання менеджером своїх функцій є прийняття управлінських рішень. Щоб прийняти науково обґрунтоване рішення, необхідно:

- чітко знати ціль діяльності підприємства;

- мати всебічну і достовірну інформацію від усіх підрозділів і аналізувати її;

- знати зовнішню ситуацію (кон'юнктуру ринку, чинне законодавство і т.п.);

- виходити з певних критеріїв вибору раціонального рішення;

- прогнозувати можливі наслідки ухвалення управлінського рішення;

- обмінюватися думками з фахівцями щодо можливих альтернативних варіантів вирішення даної проблеми;

- вибирати й приймати раціональне рішення;

- доводити рішення до конкретних виконавців.

Ці етапи ухвалення управлінського рішення можна згрупувати в три основні стадії — підготовка рішення, його прийняття і реалізація:

- на першій стадії здійснюють пошук і збір достовірної інформації, її обробку, аналізують усі внутрішні й зовнішні фактори, що впливають на управлінське рішення, прогнозують можливі наслідки (позитивні й негативні), а також формулюють завдання, які необхідно вирішити;

- на другій стадії на підставі всебічних розрахунків розробляють окремі альтернативні варіанти вирішення проблеми, дають їхню оцінку, визначають критерії (показники, ознаки) раціонального рішення. Після цього вибирають таке рішення і дають його чітке формулювання;

- на третій стадії прийняті рішення перетворюють у різного роду команди (усні; письмові, наприклад, наказ і т.п.), які доводять до виконавців, визначають методи й засоби їхнього виконання (наприклад, розробляють систему стимулів), проводять аналіз ефективності прийнятого рішення, його можливе наступне коригування, дають оцінку його результативності.

Розрізняють три методи прийняття менеджерами управлінських рішень:

- інтуїтивний, що базується на накопичених менеджерами сумі знань і управлінському досвіді в певній сфері діяльності;

- здорового глузду, що припускає використання менеджером накопиченого практичного досвіду;

- науково-практичний метод, заснований на всебічній інформації, розрахунках альтернативних варіантів і т.п.

Прийняття управлінських рішень повинне базуватися на знанні економічних законів, що діють, нормативно-правових актах, сутності й природи людини та ін. Такі знання здобувають у процесі вивчення теорії організації і керування, філософії, соціології, психології, загальної теорії систем та ін.