Громадянство; порядок набуття і втрати

Приналежність особи до певної держави є важливою правовою передумовою для визначення його правового статусу.

З точки зору правового положення жителів держави зазвичай розрізняють наступні категорії фізичних осіб:

- власне громадян, тобто осіб, що мають документальне підтвердження громадянства цієї держави;

- іноземних громадян, тобто осіб, які мають документальні докази приналежності до іншої держави;

- осіб без громадянства (апатридів), тобто осіб, які не мають документів про належність до якої-небудь держави;

- осіб, які мають подвійне громадянство (біпатридів, тобто осіб, що мають поряд з громадянством цієї держави громадянство іншої держави згідно з національним законом або міжнародним договором.

Належність особи до громадянства певної держави має для нього істотне значення, так як у кожної держави свої історичні, культурні, політичні традиції, різний рівень економічного розвитку.

Громадянство характеризується стійкою політико-юридичним зв’язком індивіда з державою, що передбачає взаємні права, обов’язки та відповідальність. Категорія «підданство» застосовується в країнах з монархічною формою правління. На громадян поширюється державний суверенітет: держава визнає і гарантує права і свободи людини, захищає і допомагає йому за кордоном, у свою чергу, останній безумовно дотримується законів і державних приписів, виконує встановлені обов’язки.

Громадянство як суб’єктивне право включає в себе ряд правочинів, у тому числі: право проживати на території держави, володіти всім комплексом прав, свобод, обов’язків, заміщати будь-які державні посади, вільно покидати і повертатися на територію своєї держави, користуватися захистом державної влади.

Переважна більшість людей у світі набуває громадянство за народженням. Його придбання за цією підставою називається філіацією. Громадянство набувається на основі принципів «права крові» або «права ґрунту». В першому випадку дитина набуває громадянство батьків незалежно від місця народження, а в другому - стає громадянином тієї держави, на території якого народилась, незалежно від громадянства батьків. «Право ґрунту» в даний час зберегло переважаюче значення у країнах Американського континенту. А «право крові практично у чистому вигляді діє зараз в скандинавських країнах. У законодавстві більшості сучасних держав передбачається змішана система, при якій переважне значення «права крові» поєднується з відомим впливом «права ґрунту».

Колізія в національному законодавстві з питань набуття громадянства може стати причиною виникнення подвійного громадянства. Вже при народженні людина може мати подвійне громадянство. Наприклад, дитина, що народилася у громадян ФРН (в якій домінує принцип «права крові») на території Аргентини (де філіація заснована на «право ґрунту»), набуває громадянство обох цих держав.

Поширеним у всьому світі способом набуття громадянства є прийом в громадянство. Прийом громадянства іноземцем за його заявою називається натуралізацією. Натуралізацією в силу закону є такий вид прийому в громадянство, який не заснований на власному виборі особи. Так, в Італії іноземка, вступивши в шлюб з італійцем, автоматично набуває італійське громадянство. Натуралізація в силу закону може бути правовим наслідком встановлення опіки, визнання батьківства, вступ на державну або військову службу в ряді держав.

Індивідуальна натуралізація здійснюється на основі особистого клопотання особи про надання йому громадянства. У переважній більшості країн таке клопотання подасться на ім’я глави держави, і прийом в громадянство оформляється в кожному окремому випадку його спеціальним актом, найчастіше указом.

Зазвичай натуралізація може мати місце після більш-менш тривалого проживання іноземця на території даної держави - так званий «ценз осілості». У кожній державі законодавство може передбачити особливі умови, виконання яких обов’язково при придбанні громадянства. Наприклад, передумовою натуралізації особи можуть виступати вимоги майнового характеру, знання державної мови, належність до певної релігії, нації, відсутність певних захворювань тощо. Так, в Японії встановлюються відносно жорсткі вимоги для осіб, які претендують на отримання японського громадянства. Ці особи повинні досягти повноліття, тобто бути не молодше 20 років, і володіти в повному обсязі дієздатністю згідно із законами своєї країни. Обов’язковою умовою є проживання на території Японії не менше п’яти років поспіль і наявність місця проживання в країні. Претендентам на отримання громадянства необхідно продемонструвати певний рівень матеріально-фінансового добробуту. В даний час практично відсутні відмінності в статус натуралізованих громадян та громадян, які отримали громадянство країни за народженням. Можлива привілей громадян за народженням - це застосування спрощеної процедури натуралізації у разі втрати громадянства.

Припинення громадянства являє собою розрив зв’язків між громадянином і державою. Воно може бути здійснено або у результаті добровільного виходу з цього правового стану, або внаслідок позбавлення громадянства особи, яка вчинила дії, що завдають збитків державі. У багатьох країнах громадянство втрачається автоматично в разі добровільного набуття громадянства іноземної держави. Зазвичай позбавлення громадянства застосовується тільки до натуралізованим громадянам, якщо вони набули громадянство обманним шляхом, і, як правило, протягом короткого періоду часу.

Особи, які з якихось причин втратили громадянство, можуть згодом клопотати про його відновлення. У ряді держав (США, Швейцарія) існує інститут почесного громадянства, що виконує в основному політичні та пропагандистські функції.

Крім громадян країни на території держави знаходяться і інші категорії жителів: іноземці, особи без громадянства, біженці, які мають особливий статус.