Система видатків бюджету.

Видатки бюджету - це економічні відносини, на основі яких здійснюється процес використання грошових ресурсів централізованого фонду для виконання державою своїх функцій.

Видатки Державного бюджету регламентуються Бюджетним кодексом, Законом про Державний бюджет на поточний рік та іншими законодавчими та нормативними актами.

Кожен вид видатків має кількісну та якісну характеристику. Якісна характеристика дозволяє встановити призначення бюджетних видатків; кількісна - їх величину.

Видаткова частина Державного бюджету, як і доходна частина, теж складається із загального та спеціального фондів. Бюджетний кодекс законодавчо розмежував видатки, що здійснюються за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів відпо­відно до їх повноважень.

У залежності від спрямованості та ролі видатки бюджету можна класифікувати:

за функціями держави;

за економічним змістом;

за розпорядниками коштів бюджету;

за бюджетними програмами.

Видатки місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією програм, перелік яких визначено статтями 88-91 Бюджетного кодексу.

Бюджетний дефіцит.

У залежності від співвідношення між доходами та видатками Державний бюджет може бути:

збалансованим, коли видатки дорівнюють доходам, до чого, відповідно до Конституції України, і повинна прагнути держава;

дефіцитним, тобто з від'ємним сальдо, коли видатки перевищують доходи;

профіцитним, тобто з позитивним сальдо, що спостерігається у разі перевищення доходів над видатками.

Сума бюджетних дефіцитів за довгостроковий період за вирахуванням позитивного сальдо бюджету створює державний борг.

Основними причинами виникнення дефіциту бюджету вважаються наступні:

- надзвичайні події: війни, стихійні лиха, що потребують значних коштів;

- спад виробництва та кризові явища в економіці;

- неефективне функціонування та розлад фінансово- кредитної системи;

- недосконалість фінансового законодавства;

- інфляційні процеси;

- політичні кризи;

- інші фактори, що впливають на економічну та соціальну політику держави.

Бюджетний дефіцит можна класифікувати за ознаками, наве­деними на рисунку 2.

Рисунок 2 - Класифікація видів дефіциту бюджету

Відкритий бюджетний дефіцит - це дефіцит, офіційно ви­знаний та зафіксований в Законі про бюджет на поточний рік.

Прихований бюджетний дефіцит - це офіційно невизна­ний дефіцит, який виникає в результаті необґрунтованого зави­щення обсягів доходів бюджету, або включення в їх состав джерел покриття дефіциту. Прихований дефіцит бюджету може існувати також внаслідок величезних сум бюджетної заборгованості з ви­плати заробітної плати працівникам бюджетної сфери, пенсій та соціальних виплат. Саме такий різновид прихованого бюджетного дефіциту був характерним у деякі роки для України.

Свідомий дефіцит бюджету виникає, коли уряд для стиму­лювання економіки в період її спаду та активізації підприємницьких структур знижує ставки оподаткування, втілює в життя політику „дешевих" грошей, збільшуючи одночасно державні витрати.

Вимушений дефіцит бюджету є наслідком скорочення об­сягів виробництва та національного доходу, що призводить до зменшення податкових надходжень до бюджету та збільшення з нього соціальних трансфертних виплат населенню.

Пасивний дефіцит бюджету - це дефіцит, коли кошти, за­лучені для його покриття, спрямовуються на фінансування поточ­них потреб, таких як заробітна плата працівникам бюджетної сфе­ри, соціальні виплати та інші витрати.

Активний дефіцит бюджету характеризується спрямуван­ням коштів на фінансування високоефективних проектів, капіта­льних вкладень, що сприяє зростанню ВВП.

Стійкий дефіцит бюджету - дефіцит, який існує в довго­строковому періоді, спричиняючи зростання державного боргу.

Тимчасовий дефіцит бюджету - дефіцит, який виникає внаслідок касового розриву в процесі виконання бюджету.

Відомі два шляхи збалансування бюджету (рис. 3):

інфляційний шлях;

неінфляційний шлях.

Рисунок 3 - Шляхи збалансування бюджету

Збільшення доходів можливо за рахунок підвищення ставок оподаткування, введення нових податків та розширення бази оподаткування, збільшення об'єктів неподаткових надходжень.

Скорочення видатків може здійснюватися пропорційно шляхом застосування механізму секвестру видатків, або селективно, тобто вибірковим скороченням деяких державних видатків. Змен­шення видатків не поширюється на законодавчо захищені статті бюджету. Скоротити видатки можна також шляхом відкладення або обмеження на певний час фінансування капітальних проектів.

Однак, процес збільшення доходів в більшості випадків або недоцільний, або неможливий, як і зменшення видаткової частини бюджету. Тому держава вимушена звертатися до залучення позикових коштівна внутрішньому та зовнішньому ринках.

Внутрішніми джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути:

- доходи від випущених в обіг цінних паперів;

- кредити центрального банку.

Зовнішні джерела покриття дефіциту бюджету:

- кредити іноземних держав та міжнародних фінансово- кредитних організацій;

- доходи від розміщення цінних паперів на зовнішньому ринку.

Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту - монетизація дефіциту - полягає в використанні грошово-кредитної емісії. При монетизації бюджетного дефіциту держава отримує дохід від друкування грошей, так званий сеньйораж, внаслідок чого грошова маса в обігу перевищує приріст реального ВВП, і як наслідок - зростають ціни, розвивається інфляція.

Вибір шляхів покриття бюджетного дефіцитудостатньо складний і залежить від багатьох факторів:

фінансової та політичної ситуації в країні в цілому;

стану розвитку економіки, темпів росту ВВП;

розвиненості фінансового ринку;

інвестиційного клімату в країні;

зацікавленості кредиторів та їх довіри до держави;

активізації діяльності бізнес структур, особливо малого та середнього бізнесу;

налагодженості міжнародних зв'язків та інтеграції в світове суспільство;

та інших суб'єктивних та об'єктивних факторів.

До основних заходів в області ліквідації дефіциту бюджету можна віднести:

стимулювання процесу виробництва;

спрямування коштів на розвиток пріоритетних галузей еко­номіки;

створення сприятливих умов для господарюючих суб'єктів;

зниження непродуктивних витрат та необгрунтованих пільг;

залучення коштів населення шляхом розміщення держав­них цінних паперів;

введення режиму суворої економії бюджетних коштів;

інші заходи.