Господарство України в роки другої світової війни 4 страница

Розвиток економіки колишнього СРСР передбачав макси-
мальну інтеграцію господарств союзних республік у загаль-
носоюзному народногосподарському комплексі, формуван-
ня якого завершилося в 60—80-х роках. Регулювалися
структура та рівні економічного розвитку союзних республік
та економічних регіонів. Планування і управління економі-
кою були централізовані, лімітувався розподіл між союзни-
ми республіками, економічними регіонами і галузями фінан-
сових, трудових, матеріально-технічних та інших ресурсів.

Економічний потенціал України у складі народногоспо-
дарського комплексу СРСР характеризують дані таблиці,
% до загальносоюзних показників.

690

692

За галузевою структурою господарство України спеціа-
лізувалося на природо-, фондо-, енерго-, матеріалоємних і
трудомістких галузях промисловості. Воно було розбалан-
сованим, а всі його галузі економічно і технологічно не були
пов'язані між собою. Економіка України створювалась і
функціонувала як невід'ємна складова частина народно-
господарського комплексу колишнього СРСР, в інтересах
усіх його союзних республік на основі єдиного плану. Час-
тина підприємств працювала, використовуючи привізні па-
ливно-енергетичні ресурси, сировину, матеріали, комплек-
туючі, деталі., Так, Тернопільський бавовняний комбінат
переробляв бавовну, яка надходила з Киргизії та Узбеки-
стану. За оцінками економістів, 70—80 % загальної кіль-
кості промислових виробництв не мали на території Украї-
ни замкнених технологічних циклів. Вони не могли існу-
вати без виробничої кооперації з великою кількістю під-
приємств колишнього СРСР, які до того ж були основними
споживачами виробленої продукції. Понад 70 % усіх сіль-
ськогосподарських машин, створених свого часу спеціа-
лізованими проектними організаціями Запоріжжя, випус-
калися в Росії, Білорусії, Казахстані та республіках При-
балтики. Привізними товарами забезпечувався і спожив-
чий ринок України.

693

В Україні не розвивалися такі енергоємні галузі промис-
ловості, як електронна, електротехнічна, комп'ютерна, точне
машинобудування. Сировинні ресурси працювали на за-
гальносоюзні потреби, що призвело до їхнього виснаження.

Територіальна структура виробничих комплексів (Дон-
бас, Придніпров'я, Прикарпаття, Поділля, Полісся) не за-
безпечувала їхньої інтегрованості до загальнореспублі-
канського поділу праці, спеціалізацію на певних видах про-
дукції, ефективне використання наявного виробничого
потенціалу.

Маючи розвинені промисловість, сільське господарство,
транспорт, Україна не могла задовольнити свої виробничі
потреби. Функціональна структура господарства не забез-
печувала безперервного зростання життєвого рівня насе-
лення, екологічну чистоту, раціональне використання ре-
сурсів, стабільне економічне зростання, високу ефективність
виробництва. Структура українського господарства не ство-
рила можливостей для його інтегрування до світових еко-
номічних структур, а рівень життя населення значно відста-
вав від стандартів розвинених країн.

Розвиваючись однобоко, господарство України було зорі-
єнтоване на виробництво засобів виробництва. У 1987р.
їхня частка становила 72,2 % і збільшилася порівняно з
1940 p. на 10 %. Негативні зміни відбувалися також у струк-
турі предметів споживання. Так, протягом 1970—1987 pp.
виробництво продукції харчової та борошномельно-круп'я-
ної промисловості зменшилося в цій структурі з 52,4 до
46,3 %, тоді як виробництво продукції галузей важкої про-
мисловості зросло з 22,4 до 29,5 %.

Роблячи вагомий внесок в економіку колишнього СРСР,
Україна брала участь у зовнішньоекономічних відносинах.
В останні роки існування СРСР її частка становила 20 %
загальносоюзних експортних поставок, які йшли в 123 краї-
ни світу. Суб'єктами міжнародних господарських зв'язків
були понад 1400 українських підприємств. Частка експор-
ту України у колишньому загальносоюзному щодо окре-

694

мих видів продукції була такою, %: екскаватори — 62,
сільськогосподарські машини — 74, скло — 100, цемент —
75, залізна руда — 98, марганцева руда — 100, чавун — 75,
листовий прокат — 56, сортовий прокат — 60, труби — 75,
металургійне обладнання — 43, ковальсько-пресове облад-
нання — 74, велосипеди — 40, телевізори — 25.

Найтісніші економічні зв'язки Україна підтримувала
з країнами Східної Європи, зокрема з Угорщиною і Поль-
щею. У структурі вивозу в ці країни переважала продук-
ція галузей важкої індустрії, електроенергія, природний
газ, кокс, руда, сірка, чорні метали, устаткування для гірни-
чодобувної та металургійної промисловості, екскаватори,
бульдозери, телевізори, трансформатори, сільськогоспо-
дарські машини.

З загальносоюзної "кочегарки" Україна була перетворе-
на на "кочегарку" РЕВ. У 1988 p. вона поставила країнам
РЕВ 43,7 млрд кВт/год електроенергії, тобто 15 %, а на
споживання своєму населенню — всього 8 %.

З країн Східної Європи Україна імпортувала машини і
устаткування, верстати, комплектне промислове устаткуван-
ня для хімічної, меблевої та харчової промисловості, прила-
ди, продукцію хімічної промисловості, рухомий залізнич-
ний склад, судна, автомобілі, побутові електроприлади, ме-
дикаменти тощо.

Україна брала участь в економічному співробітництві
з економічно розвиненими країнами. Більше 20 країн (Ав-
стрія, Нідерланди, Італія, Норвегія, Франція, Фінляндія,
Німеччина, Швейцарія, Швеція, США, Канада, Великобри-
танія, Японія) одержували з України промислову продук-
цію і промислову сировину: залізну і марганцеву руду,
кокс, прокат чорних металів, графіт, скло, металургійне та
гірничошахтне устаткування, штучні алмази, алмазний
інструмент, а також цукор, олію, льоноволокно тощо. Зок-
рема, у Великобританію з України надходили прокат чор-
них металів, чавун, феросплави, металообробні верстати,
бензол, цукор, льоноволокно, хміль. В Україну Великобри-

695

танія поставляла різні машини, промислове устаткування,
хімічні продукти, вовняні тканини тощо. У ФРН Україна
експортувала феросплави, чорні метали, автонавантажувачі,
віконне скло, олію тощо. З ФРН імпортувалися різні ма-
шини і промислове устаткування, прокат чорних металів,
хімічна продукція. Українські машинобудівники вигото-
вили для США унікальний трансформатор на 560 тис. кВт,
для Фінляндії — комплект устаткування для атомної елек-
тростанції.

Україна вивозила свої товари більш як у 50 країн світу,
що розвиваються. У структурі експорту головне місце по-
сідали машини і промислове устаткування. Машини, устат-
кування, прилади для африканських, азіатських і латино-
американських країн виготовлялися з урахуванням їхньої
роботи в умовах тропічного клімату.

Експортна продукція України за цінами світового рин-
ку оцінювалась у ЗО млрд крб. Проте зазначені прибутки
осідали далеко за її межами. Така форма економічних відно-
син — звичайнісінький колоніальний грабунок України з
боку центру. Про це свідчила структура експортних поста-
вок. У 1989 p., наприклад, на сировину, матеріали і товари
народного споживання припадало 72, на машини і устатку-
вання — 22 % експорту продукції.
^ У зовнішньоекономічних відносинах Україна мала пасив-
не сальдо. Справа у тому, що продукція України належала
до початкової та середньої стадій обробки, тому й оцінювала-
ся дешево. Готова продукція оцінюється за вищими цінами.

Отже, участь України в народногосподарському
комплексі СРСР, як і в світогосподарських зв'язках в ціло-
му, свідчила про її колоніальне становище. Наслідком жор-
стокої експлуатації української економіки стало її ви-
снаження, уповільнення темпів розвитку, що переросло в
глибоку кризу.

696

5.6. Економіка незалежної України

За 70 років більшовицького панування в Україні склали-
ся державні форми господарювання і власності. Вони поро-
джували хронічний товарний дефіцит, деформацію ринкових
відносин, невисоку активність людей, пасивність до ефек-
тивної діяльності, розвитку підприємництва і цивілізованої
конкуренції. 95 % підприємств України були підпорядко-
вані Москві. Центр свідомо насаджував галузі групи А (до-
бувну, обробну, воєнну промисловість, виробництво засобів
виробництва). Лише 28 % становили галузі групи Б. Такою
немічною, деформованою у господарському відношенні ви-
явилася Україна в середині 1991 p., тобто в момент прого-
лошення незалежності.

Наша держава успадкувала від більшовицької імперії
застарілий виробничий апарат. У 1966—1990 pp. тільки
25 % інвестицій направлялося на оновлення виробничих
фондів. Інші кошти йшли на підтримку рівня наявного
виробництва, тобто тільки на його капітальний ремонт.
Необхідність відтворення основних фондів економіки за-
довольнялася лише на 50 %. На початку 90-х років термі-
нової заміни промислового устаткування потребували 25 %
обсягу основних фондів, у тому числі 40 % машин і устат-
кування. У багатьох галузях промисловості функціонує
65 % спрацьованих основних фондів. Таких жалюгідних
показників не має жодна розвинена індустріальна країна.

Наприкінці жовтня 1991 p. Верховна Рада України роз-
глянула "Основні напрями економічної політики в умовах
незалежності". В документі передбачалася структурна пере-
будова господарства України. У програмі велике значення
надавалося конверсії оборонної промисловості, яка в мину-
лому посідала чільне місце в народногосподарському комп-
лексі України, перерозподілу матеріальних і трудових ре-
сурсів на користь тих виробництв, які забезпечують насе-
лення споживчими товарами. Передбачалося закупити не-
рентабельні підприємства, а машинобудування переорієн-

697

тувати на задоволення потреб агропромислового сектора,
легкої та харчової промисловості. Важливе місце в доку-
менті відводилося регіональній господарській політиці.
Передбачалося вперше в історії України здійснення уря-
дом суверенної України контролю за формуванням еконо-
мічної структури, прийняття рішень щодо розміщення но-
вих виробничих потужностей, реконструкції та переосна-
щення діючих підприємств усіх галузей промисловості.

У березні 1992 p. Верховна Рада України розглянула
"Основи національної економічної політики України", в
яких зазначалося, що Україна залишається в СНД, але пов-
ністю виходить з рубльового простору. Документи, прий-
няті Верховною Радою, постанови і рішення урядів не були
результативними. Однак в деяких галузях легкої промис-
ловості спостерігається спроба переорієнтації на ринкову
економіку. Йдеться про харчову галузь, яка в Україні пред-
ставлена 25 підгалузями. З них найголовніші — цукрова,
м'ясна, молочна, маслосироробна, олійна, консервна, хлібо-
пекарна, пивоварна, спиртова, виноробна, лікеро-горілчана.

Шлях до ринкової економіки — приватизація держав-
них заводів і фабрик. В Україні прийнято Закон "Про при-
ватизацію майна державних підприємств", згідно з яким
та іншими нормативними документами створено 300 асоціа-
цій, 75 концернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонер-
них товариств. Найвідоміші з них "Укрцукор", "Укрм'ясо",
"Укрмолпром'\ "Укрпродспілка" тощо. 114 підприємств
передано в оренду трудовим колективам. В Україні зареє-
стровано понад ЗО тис. малих підприємств і майже стільки
кооперативів із загальною кількістю працюючих 670 тис.
чол. Дезорганізація керівництва харчової промисловості,
некомпетентність управлінського апарату не сприяли підви-
щенню рівня життя населення. Навпаки, за даними Мініс-
терства статистики, споживання основних продовольчих то-
варів жителями України на одну людину з кожним роком
невпинно падає.

698

Майже в усіх галузях важкої промисловості, особливо
у вугільній, панує криза. 78 % шахт загазовані. У 38 %
шахт видобуток кам'яного вугілля відбувається на гли-
бині 1,3км при температурі 40—50 °С. До 2000 p. гірни-
ки працюватимуть уже на глибині 2000 м. Знижується
видобуток не тільки вугілля, а й нафти і газу. Єдиний
вихід із скрутного становища — перехід до ресурсно-еко-
номної технології.

У 1992—1993 pp. тривав процес спрацювання основних
фондів у машинобудівній галузі. Технічне переоснащення
в умовах економічної кризи неможливе, а тим більше при
нестримному зростанні цін на нові технології. Дедалі більше
концернів, асоціацій, окремих підприємств стають неплато-
спроможними. Вони не мають фінансових можливостей
приділити належну увагу технічному розвитку, введенню у
виробництво найновіших досягнень науки і техніки. До того
ж більшість заводів і фабрик стали боржниками, їхні борги
становлять 247 трлн крб. Держава неспроможна надати
належну допомогу розвитку важкої промисловості, адже
2/3 бюджетних асигнувань вона сплачує Росії, іншим краї-
нам за енергоносії. Така ситуація дуже небезпечна, адже
68 % загального обсягу товарного виробництва припадає
саме на важку промисловість.

Загальна тенденція спаду виробництва в усіх галузях

699

промисловості зберігалася і в 1994 p. За 6 міс. у паливній
галузі порівняно з 1993 p. він становив 36 %, в чорній ме-
талургії — 34,8, хімічній — 37,7, машинобудівній — 46,6,
деревообробній — 42,3, будівельних матеріалів — 48,4, лег-
кій — 50,7, харчовій — 4,8% .

Криза охопила і сільське господарство України. У 1990
—1993 pp. обсяг сільськогосподарської продукції скоротився
на 1/4. Зменшилося стадо великої рогатої худоби, свиней,
овець і кіз, зменшилася кількість птиці. Спад поголів'я не
зупинився і в 1994 p. Це призвело до того, що в 1993 p. у
колгоспах реалізація великої рогатої худоби на забій ско-
ротилася проти 1990 p. на 43 %, свиней і птиці — на 57,
овець і кіз — на 49 %.

Кризовий стан у сільському господарстві зумовили такі
причини, як безгосподарність, інфляція, відсутність комбі-
кормів тощо. Від цього насамперед страждає населення

700

України. Загальний обсяг продукції сільського господар-
ства і харчової промисловості характеризують такі дані:

Дані таблиці ілюструють загальну кризу державного
сектора сільського господарства України. Так, у 1990—

1993 pp. обсяг виробництва багатьох сільськогосподарських
продуктів відкинуто на 15—20 років назад. На 1 січня

1994 p. поголів'я великої рогатої худоби у державних і кол-
госпних господарствах становило 17 717 тис. Порівняно з
1991 p. воно скоротилося на 3368,1 тис., або на 16 %. У
1991—1993 pp. загальна зібрана площа посівів сільсько-
господарських культур становила 14 203,7 тис. га, що на
1282,2 тис. га (або,на 8,3 %) менше, ніж за останні п'ять
років. Скоротилися на 7,6 % посіви цукрових буряків, 23 %
льону, 4,7 % овочів, 33,3 % кукурудзи.

У державно-колгоспному секторі склалася парадоксальна
ситуація. З одного боку, державні господарства витрачають
мільйони доларів лише на закупівлю ембріонів і кормів,
щоб в перспективі створити м'ясне стадо, а з іншого — укра-
їнські селяни не можуть продати тисячі голів відгодованої
великої рогатої худоби, свиней, молока, сиру, масла. Все це
відбувається в той час, як населення споживає харчових

продуктів дедалі менше. Ряд економічних факторів може
призвести сільське господарство до катастрофічних на-
слідків. У 1994 p. площа ерозійних орних земель в Україні
становила 13,6 млн га (51,8 %). Щороку з полів змивається
водою, здувається вітром 600 млн т грунту, в тому числі
40 млн т гумусу: Занедбані в останні роки не лише свинар-
ство, а й птахівництво, садівництво, виноградарство.

Занепад сільського господарства може мати для україн-
ської держави трагічні наслідки, адже експорт продукції
цієї галузі — це основні валютні надходження країни, лише
за які можна придбати нафту, енергоносії. Вивезення про-
дуктів харчування з України ілюструють такі дані:

З кожним роком експорт українських сільськогоспо-
дарських товарів скорочується, а отже, зменшуються валютні
резерви державної скарбниці.

Уряд, провідні економісти, господарники шукають вихід
з складної ситуації, що настала в економічному секторі.
Однак вони не зуміли реформувати радгоспи і колгоспи.
Засновані за сталінського тоталітарного режиму, вони не
можуть забезпечити елементарні потреби держави, напов-
нити внутрішній ринок сільськогосподарською продукцією.

Як альтернатива державному аграрному сектору в Украї-
ні в 1991—1993 pp. почали поступо створюватися фермер-

702

ські господарства. Приватна власність на землю робить селя-
нина повноправним господарем. Закон України "Про селян-
ське (фермерське) господарство" визначає основи діяльності
таких ферм. У ст. 6 цього Закону зазначено, що площа зе-
мельних ділянок для господарської діяльності не повинна
перевищувати 50 га ріллі та 100 га всіх земельних угідь. В
Україні є ферми різних типів: сільські, міжсільські, малі
кооперативи сімейних господарств. Хоч і повільно, але дина-
міка зростання їх очевидна, і на початку 1992 p. в Україні
налічувалося 2098, на 1 жовтня 1993 p. — 26 048 ферм.
Найбільше зареєстровано таких господарств в Миколаїв-
ській (3877), Одеській (3269), Херсонській (1817) областях.
Вони отримали у своє користування 510 тис. га землі.

У кожній області України ферми різні за розмірами: в
Харківській, Херсонській, Кіровоградській, Луганській і
Запорізькій областях їхня площа становить в середньому
ЗО га, в Київській, Полтавській, Хмельницькій, Житомирській,
Вінницькій, Сумській — 10—20 га, у Закарпатській — 5,
Чернівецькій — 5, Івано-Франківській — 8, Львівській —
10 га. В середньому в Україні на одне господарство припа-
дає 18—20 га. У перспективі за 3—5 років кількість їх може
збільшитися до 40 тис. з площею 1 млн 800 тис. га, в тому
числі 750 тис. га орних земель. За статистичними даними,
ці господарства ще економічно слабкі. На початку 1993 p.
в Україні на одну ферму припадало 2 голови великої рога-
тої худоби, 3 свині, 2 вівці або кози, 6 шт. птиці. Як на
Заході, так і в Україні фермерам без державної допомоги
не вижити. Такі форми співробітництва функціонують у
ряді областей. Наприклад, на Херсонщині на 1 жовтня
1993 p. 1847 ферм, об'єднаних у сільськогосподарську асо-
ціацію, обробляли 55 тис. га землі. Подібні об'єднання успіш-
но працюють і в інших областях України.

Закон України "Про селянське (фермерське) господар-
ство" гарантує хліборобам умови для самостійної діяльності,
стимулює підвищення продуктивності праці, визначає струк-
туру виробництва. Фермер має право самостійно реалізува-

703

ти свою продукцію державі, іншим покупцям на внутріш-
ньому чи зовнішньому ринку. Закон дає змогу фермерам
користуватися кредитами банків. Однак кожний господар
повинен зважувати при цьому свої економічні можливості.
Для нормального розвитку українському фермерству по-
трібна відповідна сучасна техніка, зокрема мала механіза-
ція. Наша промисловість повинна в цьому допомогти
сільським трудівникам. Село чекає також всебічної підтрим-
ки науки. Однак найбільшу допомогу хліборобам повинна
надати держава. Лише тоді Україна відчує віддачу від пра-
цівників полів, а населення буде забезпечено продуктами
харчування.

Хоча законом передбачено створення ферм, однак впро-
вадити його в життя дуже складно. В середньому на один
колгосп в Україні припадає 2300 га землі, 700 колгоспників,
в тому числі 350 пенсіонерів. Коли справа доходить до виді-
лення землі фермеру, то його частка становить 3—4 га. 95 га
йому треба додати за рахунок членів колгоспного господар-
ства. Звідси й обурення колгоспників, ворожість до фер-
мерства. Вони просто борються за джерело своїх прибутків.

Крім того, для створення 100-гектарної ферми потрібні
десятки мільярдів карбованців. Таких коштів немає ні в
держави, ні в господарів.

Важлива роль в економіці кожної країни належить
банківській системі. Національний банк України (НБУ)
створено у вересні 1991 p. Він є центральним банком дер-
жави, її емісійним центром, проводить єдину політику в
сфері грошового обігу, кредиту, створення і зміцнення на-
ціональної грошової системи, організує міжбанківські роз-
рахунки, визначає курс національної грошової одиниці
відносно валюти інших держав. Національний банк ство-
рює державну скарбницю, зберігає фонди грошових знаків,
золото-валютні резерви, дорогоцінні метали. Статус НБУ
затверджено Законом України "Про банки і банківську
діяльність". Цим зроблено перший крок на шляху до його
незалежності.

704

Криза в економіці ускладнюється ще й тим, що в Украї-
ні маємо дефіцит валюти. Пояснюється це тим, що держава
дуже мало продає товарів, і ця тенденція посилюється, що
ставить під загрозу забезпечення виробництва новим су-
часним технологічним обладнанням.

У 1993 p. Україна торгувала з 180 країнами світу, але
регулярні торгові зв'язки встановлено лише з деякими з
них. Продавалося товарів більше, ніж купувалося (експорту-
валось товарів на суму 5588, імпортувалось — на 4045 млрд
дол. США). Понад 20 % торгових операцій становив бартер.
Вивозили ж з України за кордон переважно сировину та
вироби первинної обробки. Експортно-імпортні операції в
Україні, можна узагальнити так:

705

Парадокс ситуації полягає ще й в тому, що в Україні
відбувається скорочення виробництва і може трапитися те,
чого до цього часу не знала світова економічна практика —
криза надвиробництва в умовах спаду виробництва (в Украї-
ні скорочується ринок, на товари немає попиту через низьку
якість і високі ціни).

Великим недоліком у проведенні реформ в Україні є
повільне акціонування державних підприємств, тобто пе-
рехід їх до ринкових відносин, а без приватизації держав-
ної власності неможливо в країні створити цивілізовану
ринкову економіку.

Загальновідомий принцип, що земля має належати тому.
хто її обробляє. Маючи землю, її власник сам визначить,
як на ній організувати виробництво.

Однією з найпекучіших проблем соціально-економічного
розвитку України є ніким не контрольоване зростання цін
і гіперінфляція. Зупинити ці процеси — одне з найголов-
ніших завдань, яке стоїть перед керівництвом держави.

Важливою метою .структурної стратегії є зниження рівня
енергетичної та іншої ресурсної залежності України від
зовнішніх факторів і зміцнення економічної безпеки дер-
жави. Лише за таких умов Україна зможе вивести еконо-
міку на світовий ринок, забезпечити значне зростання ва-
лютних надходжень, вкрай потрібних для збалансування
бюджету.

Тяжким і довгим був шлях України до незалежності,
нелегкими є становлення і розбудова її державності, особ-
ливо ринкової економіки. Однак попри всі труднощі україн-
ська держава, маючи великий природний, економічний, інте-
лектуальний потенціал, спроможна зробити помітний вне-
сок у розвиток світового господарства і зайняти належне
місце серед цивілізованих країн планети.

У 1991 році Україна одержала лише атрибути суверен-
ної держави. Але за три роки вона не спромоглася напов-
нити їх реальним змістом. Особливо небезпечною стала
незавершеність розбудови національної економіки. Перехід

706

від адміністративно-директивної до ринкової економіки, від
загальносоюзного економічного комплексу до власної еконо-
мічної системи не міг бути безболісним. Це підтверджує і
досвід інших країн. Але те, що сталося з економікою України,
не має історичних аналогів. З 1990 по 1994 рік валовий
національний продукт скоротився на 44 %, обсяг промислової
продукції на 41, національний доход — на 54 %. У 1994 p.
спад промислового виробництва України досяг свого мак-
симуму — 27,7%. За роки великої депресії спад вироб-
ництва в США не перевищував 25 %. У СРСР під час другої
світової війни найнижча позначка падіння промислового
виробництва склала ЗО % .

Виникла серйозна загроза витіснення України на пери-
ферію світового господарства, встановлення її технологіч-
ної та фінансової залежності від інших держав, перетво-
рення на сировинний додаток, на територію для розміщен-
ня екологічно шкідливих виробництв. Ця ситуація вима-
гала вжиття рішучих заходів, які б органічно поєднували
невідкладні антикризові дії з реалізацією нової економіч-
ної стратегії. Вона була викладена у Зверненні українсько-
го Президента Леоніда Кучми до Верховної Ради України
в жовтні 1994 p. і здобула схвалення найвищого законо-
давчого органу, найвпливовіших політичних сил країни.
Були вжиті практичні заходи щодо реалізації нового кур-
су економічної політики. Отримано перші результати від
втілення його в життя.

Після майже чотирирічного тупцювання на місці за ос-
танній час в українській економіці закладено основи для
радикальних перетворень. Надзвичайно серйозним кроком
в процесі ринкової трансформації економіки стало здійснен-
ня цінової лібералізації, яка охоплює практично всі як вироб-
ничі, так і споживчі товари. В ціновій лібералізації Україна
наблизилася до світових цін. Це перш за все стосується
енергоносіїв. Так, сьогодні в Україні тонна нафти без ПДВ.
коштує 99—106 доларів, а в Росії — 42. Або візьмемо плату
за комунальні послуги. Якщо в 1994 p. населення платило

707

за газ в середньому 1—2 долари, а держава купувала його
за 80, то сьогодні населення платить 25,2 долара, тоді як у
Росії — 4,1. Те саме можна сказати і про вугілля. В Украї-
ні тонна вугілля коштує понад ЗО доларів, а це по суті світова
ціна, тоді як у Росії 16. Також, як бачимо, на шляху ринко-
вого перетворення економіки хоча й не безболісно, але дещо
таки вдалося зробити.

Аналіз сучасного стану української економіки свідчить
про появу перших стабілізаційних ознак. У першому пів-
річчі 1995 p. зафіксовано падіння рівня інфляції. Щомі-
сячний її індекс становив: у січні — 121,2 %, в лютому —
118,1, в березні — 111,4, в квітні — 105,8, у травні — 104,5
(а ще раніше — у листопаді 1994 p. — 174 %). Рівень інфля-
ції в Україні став майже вдвічі нижчий, ніж в Росії.

Особливо різко уповільнились інфляційні процеси у
1997 p. Зокрема, споживчі ціни зросли лише на 10,1% про-
ти 39,7 % у 1996 p. та 181,7 % у 1995 p. Їх середньомісяч-
ний приріст у 1997 p. був майже у 4 рази нижчий відповід-
ного показника попереднього року. Протягом більшості мі-
сяців рівень інфляції не перевищував 1 %, а у серпні 1997 p.
вперше за весь період розрахунку цього показника (з 1991 р.)
він був нульовим.

Принципове значення має тенденція зростання фізично-
го обсягу роздрібного товарообороту, яка вперше за останній
час проявилася у 1997 р. Товарооборот офіційно зареєстро-
ваних підприємств усіх форм власності проти попередньо-
го року в порівнянних цінах збільшився майже на б %.
Загальний обсяг продажу споживчих товарів населенню за
усіма каналами реалізації, включаючи організовані та не-
формальні ринки, в 1997 р. також збільшився на 4,2 %.

Важливий напрям сучасної економічної політики Украї-
ни пов'язаний із переглядом податкової системи з метою
зменшити тягар податків на економічну діяльність і забез-
печити рівність юридичних і фізичних осіб усіх форм влас-
ності. З початку1995 р. здійснено перехід до оподаткуван-
ня прибутків підприємств та організацій за ставкою ЗО %,