Господарство України в роки другої світової війни 3 страница

674

ними цінами. Закупівельні ціни 1958 p. були меншими
порівняно з 1954—1957 pp. За цих умов доходи колгосп-
ників зменшилися, заборгованість перед державою зросла.
З 1963 p. уряд почав надавати короткострокові позики для
купівлі добрив, насіння, молодняку. У 1964 p. було списано
заборгованість за техніку на суму 180 млн крб. Проте ці
заходи були недостатніми.

Капіталовкладення в сільське господарство зростали
повільно і в 1961—1965 pp. становили 16,5 % усіх інвес-
тицій у господарство. Як і раніше, вони вкладалися у ви-
робничі фонди, які за цей період зросли у колгоспах у 1,8,
радгоспах у 2,5 раза. Однак фондовіддача зменшилася з
1,47 крб. в 1958 p. до 0,87 крб. в 1965 p. у колгоспах і
відповідно у радгоспах з 0,92 до 0,77 крб.

Освоєння цілинних земель у Казахстані, Сибіру, на Уралі,
частково на Північному Кавказі, яке розпочалося у 1954 p.,
законсервувало екстенсивний характер сільського господар-
ства. Плани розширення зернового виробництва за цілин-
ною програмою зумовили зменшення в Україні посівних
площ зернових культур з 65,4 % всіх посівів у 1950 p. до
40,9 % у 1960 p. 3 1955 по 1964 pp. надмірно розширюва-
лися посіви кукурудзи на зерно і фураж без урахування
конкретних грунтово-кліматичних умов. У 1955 p. плану-
валося посіяти понад 5,2 млн га порівняно з 2,2 млн га у
1953 p., у 1962 p. посіви кукурудзи досягли понад 20 %
усієї посівної площі. Однак врожайність її була низькою,
валовий збір не забезпечував потреб країни за умов скоро-
чення посівів зернофуражних культур (ячменю, вівса).

Валове збирання технічних і кормових культур зростало
переважно за рахунок розширення посівних площ. Так за
1940—1960 pp. посіви соняшника збільшилися в 2 рази, вро-
жайність — у 1,2 раза, відповідно цукрових буряків у 1,7 і
1,4 раза. Для того щоб збільшити валові збори сільськогос-
подарських культур, скоротили площу під чистими парами:

з 12,3 % у 1940 p. до 6,7 % у 1958 p. і до 0,4 % у 1963 p.

Проводилася політика обмеження особистих господарств

228-525 675

колгоспників. Так, у 1955 p. удвічі зменшено розміри при-
садибного господарства. У 1956 p. встановлено грошовий
податок з громадян, що тримали худобу в містах, а в 1959 p.
і це було заборонено. Відповідно до законів 1963 p. знову
було підвищено податки на утримання худоби. В 1954—
1964 pp. поголів'я великої рогатої худоби в підсобних гос-
подарствах колгоспників скоротилося на 14,3 %. На кол-
госпних ринках зменшився продаж продукції тваринницт-
ва, підвищилися ціни.

Виснаження цілинних земель, посуха 1963 p., застій
сільськогосподарського виробництва в центральних чорно-
земних районах Росії та в Україні призвели до продоволь-
чої кризи. З цього часу Радянський Союз почав закупову-
вати зерно за кордоном.

Протягом 1951—1965 pp. певних успіхів було досягну-
то в розвитку тваринництва. За вартістю валової продукції
воно майже дорівнювало рослинництву. Збільшилося пого-
лів'я тварин, підвищилась їхня продуктивність, зросло ви-
робництво основних видів продукції. Частка колгоспів і
радгоспів за 1951—1958 pp. за загальною кількістю вели-
кої рогатої худоби зросла з 53 до 62,9 %, корів — з 24,1 до
46,2, свиней — з 60,7 до 68,7, коней — з 99,2 до 99,4, за
виробництвом м'яса — з 24,7 до 45, молока — з 19,1 до
50,5, вовни — з 77,3 до 84,7, яєць — з 10,6 до 14,1 % . Проте
частка особистих підсобних господарств населення посту-
пово зменшувалась, особливо в 60-х роках. В 1970 p. вона
становила за поголів'ям великої рогатої худоби 21 %, ви-
робництвом м'яса — 37, молока — ЗО, вовни — 4,8, яєць —
62 %. На розвиток тваринництва негативно впливала не-
стача кормів, породної та племінної худоби.

Поступово підвищувався індустріальний рівень виробни-
цтва. Наприкінці 1958 p. тракторів було 168,4 тис., зернозби-
ральних комбайнів — 64,8 тис., вантажних автомобілів —
129 тис., у 1965 p. — відповідно 257, 56,9, 80,4 тис. Техніка
якісно вдосконалювалася за рахунок надходження дизель-
них, колісних, гусеничних тракторів, самохідних комбайнів,

676

навісних машин і знарядь, гідравлічних пристроїв. Почали
застосовувати автоматизовані зернові токи, доїльні установ-
ки, пристрої для приготування кормів, механізоване водо-
постачання. Енергетичні потужності лише в 1960—1965 pp.
зросли з 25,6 до 40,3 млн к. с. Підвищився рівень електри-
фікації. За 1953—1965 pp. загальне споживання електро-
енергії зросло з 277,2 до 4505 млн кВт/год (у 16,3 раза).

Проте механізація і електрифікація села були незадовіль-
ними. До комплексної наближалася лише механізація виро-
щування зернових культур. До державних енергосистем було
приєднано 69 % колгоспів і 88 % радгоспів. Не задовольняли-
ся культурно-побутові потреби села. Негативно впливало на
врожайність культур недостатнє застосування органічних і мі-
неральних добрив, хоча внесення їх з року в рік зростало. Не-
продуктивними були спроби "перебудови природи" насаджен-
ням лісових смут та будівництвом зрошувальних каналів.

Державні закупки залишалися примусовими. Розміри
заготівель зерна в колгоспах змінювалися так: 1946—1950 pp.
— 5,9 млн т на рік (35,7 % врожаю), відповідно за 1951—
1955 pp. — 7,5 (38,2 %), 1956—1960 pp. — 6,0 (30,4 %), 1961—
1964 pp. — 9,1 (40,2 %). Радгоспи здавали майже 100%
врожаю.

Протягом 50-х — першої половини б0-х років здійсню-
валися організаційні зміни, про що свідчать такі дані:

677

За цей період збільшилася кількість радгоспів (з 935 у
1950 p. до 1343 у 1965 p.). За розмірами вони були у 2—З
рази більшими, ніж колгоспи. Посівна площа їх становила
у 1965 p. 16 % загальної посівної площі.

Концентрація виробництва поєднувалася із спеціаліза-
цією. У 1965 p. в Україні займалися відгодівлею худоби
близько 800 колгоспів і 500 радгоспів, на вирощуванні овочів
спеціалізувалися 223, яєць і м'яса птиці — 139 радгоспів.
Колгоспи і радгоспи України були рентабельними. Рівень
рентабельності коливався від 29,7 % у 1960 p. до 44 % у
1965 p.

У 1964 p. було скасовано укази 1959—1963 pp., що об-
межували розвиток особистих підсобних господарств. Про-
те нові укази також встановлювали певні норми утриман-
ня худоби в особистій власності громадян.

У березні 1965 p. було розпочато реформу в сільському
господарстві. Встановлювався постійний план закупівель
зерна на шість років для всіх колгоспів і радгоспів. Підви-
щувалися закупівельні ціни на пшеницю, жито, гречку та
інші зернові культури, соняшник, продукцію тваринницт-
ва. За здану продукцію понад план встановлювалася над-
бавка — 50 % основної закупівельної ціни. Було здійснено
перехід до гарантованої грошової оплати праці колгосп-
ників за кінцевими результатами господарської діяльності.
Проте істотних змін в аграрній політиці не відбулося. Керів-
ництво здійснювали на основі директивності та жорсткої
регламентації.

Негативні тенденції у розвитку сільського господарства
призвели на початку 80-х років до чергової зміни системи
управління сільським господарством. Було розроблено
Продовольчу програму (1982 p.). З метою координації діяль-
ності трьох структурних ланок агропромислового комплексу
(АПК) утворено основні та районні агропромислові об'єднан-
ня, єдине Міністерство сільського господарства. Централь-
ним органом управління АПК став союзно-республікан-
ський агропромисловий комітет.

678

За програмою 1986 p. продовжувалася перебудова управ-
ління на селі. Відповідно до неї встановлювалися стабільні
по роках плани закупівель зерна. Понадпланова продукція
залишалась у розпорядженні господарства. Залежно від кін-
цевих результатів оплачувалася праця керівників і спеціа-
лістів АПК. Скорочувалася кількість показників, що оціню-
вали діяльність господарств (рівень рентабельності та при-
ріст продукції), їх інвестування мало здійснюватися пере-
важно за рахунок власних засобів та кредитів Держбанку.

Протягом 70—80-х років головна увага приділялася по-
дальшій індустріалізації сільського господарства з метою
забезпечення населення продовольством, а промисловості —
сільськогосподарською сировиною. Частка капіталовкладень
у сільське господарство у загальній їх структурі зросла на
27—28 % і в 1970—1985 pp. становила 84,9 млн крб. Про-
те власні вклади колгоспів зменшилися на 15 %. Поліпши-
лася технологічна структура інвестицій. Витрати на ма-
шини, устаткування збільшилися до 35,4 % проти 25,6 %
у 1970 p. Як наслідок основні виробничі фонди зросли у
2,5 раза. Велику частку в їхній структурі займали будівлі
та споруди (66 %). Тракторний і комбайновий парки зрос-
ли відповідно на 263,4 і 46,9 тис.

Індустріальний рівень виробництва підвищувався за
рахунок електрифікації, хімізації, меліорації. Протягом
1971—1985 pp. виробниче використання електроенергії
збільшилось у 2,9 раза, площа меліоративних земель — до
12 % сільськогосподарських угідь, поставки мінеральних
добрив — у 10 разів.

Певні зрушення відбулися в організації сільськогосподар-
ського виробництва. Збільшилася кількість радгоспів, утво-
рилася мережа міжгосподарських підприємств і організацій.
У 1985 p. функціонувало 96 виробничих агропромислових,
сільськогосподарських і науково-виробничих об'єднань.

Позитивною ознакою було підвищення продуктивності
аграрного сектора у середньорічному обчисленні в 2,1 раза.
Результатом перетворень у сільському господарстві стали.

•'2*»8 W 679

суттєві зміни у рівні механізації виробництва. За офіцій-
ною статистикою, у 1985 p. за індустріальною технологією
вирощувалося кукурудзи на зерно 74 %, соняшника — ЗО,
цукрових буряків — 78, утримувалося великої рогатої ху-
доби 58 %, свиней — 64, птиці — 86 %. Україна в цілому
забезпечувала власні потреби у продовольчій продукції.
Частка її ввезення не перевищувала 2 %.

Стан сільського господарства у повоєнні роки ілюстру-
ють такі дані:

Проте певні досягнення в аграрному секторі не змінили
його статусу як найбільш економічно слабкої, занедбаної
ланки господарського організму. Знизилися середньорічні
темпи економічного зростання валової продукції сільсько-
го господарства з 3,9 % у 1966—1970 pp. до 1,1 % у 1981—
1985 pp. Національний доход в сільському господарстві
зменшився за 1966—1985 pp. на 23 %. Рентабельність зни-
жувалась, у 1985 p. вона становила 17 % у колгоспах і
15 % у радгоспах проти 42,1 % у 1966 p. В 1970—1985 pp.
на 57,3 % знизилася фондовіддача. Відбувалося подорож-
чання техніки, будівельних матеріалів, нафтопродуктів, що

680

постачалися сільському господарству, на 35—150 %. Про-
дуктивність рослинництва та тваринництва у 2—3 рази була
нижча, ніж в економічно розвинених країнах.

Керівництво аграрним сектором грунтувалося на ста-
рих формах господарювання, не забезпечувалася належна
інтеграція всіх ланок АПК. Змін у стилі та методах роботи
партійних і радянських органів практично не відбулося.

5.4. Фінанси, кредит, добробут

Державний бюджет країни об'єднував республіканський
і місцеві. За його допомогою перерозподілялася більша ча-
стина національного доходу республіки між виробничою
та невиробничою сферами, галузями господарства, економіч-
ними районами. Індекс зростання державного бюджету
порівняно з 1940 p. становив у 1950 p. 225, у 1960 p. по-
рівняно з 1950 p. — 434, у 1985 p. порівняно з 1960 p. —
415,8, у 1990 p. порівняно з 1985 p. — 140,7.

З метою зміцнення фінансів (скорочення грошової маси,
випущеної під час війни) у грудні 1947 p. було здійснено
грошову реформу, І.Ї проводили конфіскаційними методами.
Старі гроші, що перебували в обігу, обмінювалися на нові у
співвідношенні 1:10. Вклади в ощадних касах розміром до
3000 крб. переоцінювалися карбованець за карбованець, від
3000 до 10 000 крб. — з розрахунку 3:2, а понад 10 000 крб. —
зменшувалися наполовину. Облігації державних позик замі-
нювалися на облігації конверсійної 2 %-ї позики 1948 p. у
співвідношенні 3:1. Кошти колгоспів і кооперативних органі-
зацій обмінювалися як 5:4 або вилучалося 20 % їх грошових
нагромаджень. Оскільки ці заходи призвели до збільшення
дотацій промисловості, то в 1949 p. було підвищено оптові
ціни на засоби виробництва та тарифи вантажоперевезень,
31 березня 1950 p. підвищено курс карбованця по відношен-
ню до іноземних валют, переведено його на власну золоту базу.

У 1961 p. проведено реформу, що змінила масштаб цін,
який підвищився в 10 разів. Це означало відповідне зни-

681

ження всіх цін, плати за послуги, грошових доходів насе-
лення. Старі гроші було замінено на нові у співвідношенні
10:1. Одночасно з 1 січня 1961 p. встановлювався золотий
вміст карбованця 0,987412 г чистого золота (ціна 1 г золота
дорівнювала 1 крб.). Долар став оцінюватися в 90 копійок
замість 4 крб.

Протягом перших повоєнних років податкова система була
уніфікована і спрямована на чітке визначення обсягів подат-
ків республіканського й особливо місцевих бюджетів. У другій
половині 50-х років у фінансовій системі Радянського Союзу
намітилася тенденція розширення повноважень союзних рес-
публік. Вони одержали право самостійно визначати доходи і
видатки в розрізі республіканських і місцевих бюджетів,
використовувати додаткові доходи, а також ті суми, що зали-
шилися внаслідок економії видатків. За республіками були
закріплені певні повноваження щодо складання, утверджен-
ня, виконання державних бюджетів, розподілу доходів і ви-
датків між республіканським і місцевими бюджетами.

Було внесено зміни у податкову політику. В 1953 p.
прийнято новий закон про сільськогосподарський податок.
Замість оподаткування доходу від усіх джерел сільськогос-
подарського виробництва введено податок за твердими став-
ками, з однієї сотої гектара присадибної землі колгоспного
двору. Передбачалася система пільг для окремих категорій
населення (інвалідів, сімей військовослужбовців та ін.).
У 1957 p. замість чотирьох різних ставок (у розмірі від 6
до 15 %) було введено нову єдину ставку оподаткування з
валового доходу колгоспів у розмірі 14 %, що була дифе-
ренційована по республіках і областях.

У 1958 p. припинено випуск державних позик, що реалі-
зувалися за підпискою серед населення і довгий час були
важливим джерелом доходів бюджету. Протягом 1960—
1962 pp. було підвищено неоподаткований мінімум заро-
бітної плати, знижено податок з заробітної плати для низько-
оплачуваних громадян, скасовано податок за бездітність з
неодружених, одиноких і малосімейних. Відбувалися струк-

682

турні зміни у формуванні доходів державного бюджету.
Зменшилися надходження податку з обороту: з 31,6 % у
1950 p. до 29,2 % у 1965 p. Господарські реформи 60—80-х
років, спрямовані на вдосконалення економічного стиму-
лювання та госпрозрахункових відносин, зумовили змен-
шення їх частки до 29,5 у 1991 p. Однак у державний бю-
джет йшла більша частина прибутку підприємств — 70—
55 % у 80-х роках. Великими темпами зростали доходи
підприємств і господарських організацій. У 1965 p. вони
становили 39,1 % проти 15,2 % у 1950 p. Частка прибутко-
вого податку з колгоспів зменшилася з 19,9 % у 1950 p. до
1,61 % у 1985 p. Починаючи з 1968 p. колгоспи відрахову-
вали в прибутковий податок 8—9 % чистого доходу. Зни-
зилася частка надходжень від населення з 31,8 до 7,7 %.
За цей час збільшилися кошти державного соціального стра-
хування з 5,26 до 10,5 %. З союзного бюджету надходило
5,5—9,1 % загальної суми доходів. Частка доходної части-
ни бюджету України у державному бюджеті СРСР збільши-
лася з 4,2 % у 1950 p. до 9,9 % у 1960 p. і була в межах
17—18 % протягом 60—80-х років.

За даними офіційної статистики, завдання державного
бюджету до 1990 p. включно виконувалися з перевищен-
ням доходів над видатками, хоча це не відповідало дійсності.
До 1956 p. чільне місце у ньому займали видатки на соціаль-
но-культурні заходи (1950 p. — 64,7 %, 1955 p. — 51,3 %).
З другої половини 50-х років швидкими темпами зростали
видатки на народне господарство, їхня частка у загальному
обсягу витрат державного бюджету зросла у 1960р. до
55,6 % проти 24,9 % у 1950 p.

Зменшились асигнування з бюджету на народне госпо-
дарство в 1965 p. — до 51 % і у 1991 p. — до 45,7 %. Це
пов'язано зі зростанням інвестицій підприємств і організа-
цій, частка яких у 80-х роках досягла понад 70 % (проти
43,4 % у 1958 p.) усіх вкладень у народне господарство.
Основна частина державних фінансових ресурсів, призна-
чених для народного господарства, асигнувалася на розви-

683

тон промисловості та будівництва. Так, в 1961—1965 pp.
їхня частка становила 55 %, вкладення у сільське госпо-
дарство — 14,2 %, на транспорт і зв'язок — 3,9 %, житло-
во-комунальне господарство — 16,6 %. Видатки держави
на соціально-культурні заходи в 50-ті роки зросли у 2,7, в
1960—1990 pp. — у 6,6 раза. Вони розподілялися на народ-
ну освіту і науку, охорону здоров'я і фізичну культуру, со-
ціальне забезпечення. У 1985 p. це співвідношення стано-
вило відповідно 48,6; 25,3; 26,1 %, у 1985 p. — 39; 21;

40% у 1991 p. — 36,4; 22,8; 37,2 %.

Аналіз доходів і видатків по відношенню до валового
внутрішнього продукту свідчить, що вже у 1989 p. існував
державний борг: консолідований доход України (включаючи
прямі надходження у колишній союзний бюджет) — 34,9 %
ВВП, у тому числі в бюджет України — 26,1 % ВВП. Ви-
датки бюджету України (включаючи витрати, що фінансу-
валися з колишнього союзного бюджету) становили 38,6 %
ВВП, у тому числі з бюджету України — 25,7 % ВВП.

Ступінь перерозподілу ВВП через бюджет України і ви-
трати на економіку були на рівні економічно розвинених
країн, де вони становили відповідно 40,6 і 17,3 % ВВП.
Проте в цих країнах, на відміну від України, уряди відіграва-
ли провідну роль у створенні виробничої інфраструктури,
субсидуванні приватного сектора економіки, науки. Бюджет-
ний дефіцит покривався за рахунок внутрішніх позик, а не
грошової емісії.

Протягом 50-х років з розширенням прав союзних рес-
публік у народному господарстві СРСР підвищувалося зна-
чення республіканського бюджету. Його частка у держав-
ному бюджеті України становила у 1958 p. 69,2 % проти
32,9 % у 1950 p. 3 кінця 50-х років у розподілі доходів між
республіканським і місцевими бюджетами знову наміти-
лася тенденція збільшення частки останніх.

Кредитні відносини в Україні повністю контролювали-
ся союзним урядом. У 1955 p. було створено Українську
контору Державного банку СРСР та республіканські кон-

684

тори Промбанку, Сільгоспбанку і Торгбанку. У 1957—
1959рр. проведено реорганізацію банківської системи.
Ліквідовано Торгбанк, Сільгоспбанк, їхні функції передано
Держбанку і Промбанку. До кредитної системи належали
Зовнішторг-банк СРСР і державні ощадні каси (14,8 тис. у
1990 p.). Зросло значення банківського кредиту в розвитку
господарства. Збільшились обсяги кредитів усіх видів: у
1951—1960 pp. — у 3 рази, у 1961—1985 pp. — у 10 разів.
З другої половини 80-х років почалося зменшення надан-
ня позик, в 1990 p. їх кількість становила 70 % рівня 1985 p.
Переважали довгострокові позики, їх надавали для освоєн-
ня нових підприємств і технологічних процесів, на будів-
ництво і механізацію тваринницьких ферм, придбання
сільськогосподарської'техніки, водогосподарське будівни-
цтво. Важливим джерелом платіжних кредитів були грошо-
ві вклади населення, що становили у 1986 p. 220 млрд крб.

У 1987 p. розпочалася перебудова банківської системи
СРСР. Утворилося п'ять спеціалізованих банків: Зовнішеко-
номбанк, Промбудбанк, Агропромбанк, Житлосоцбанк, Ощад-
банк. Однак монополія центру в банківській системі зали-
шалася.

Проте фінансово-кредитна система нераціонально вико-
ристовувалася для формування оптимальної структури гос-
подарства, його інтенсифікації. Слід було більше вкладати
коштів у наукоємні галузі, пов'язані з науково-технічним
прогресом, на житлове будівництво, дотації сільському гос-
подарству.

У господарському розвитку України значна увага при-
ділялася торгівлі. В 1950 p. було відроджено її матеріаль-
но-технічну базу. Абсолютний обсяг продажу товарів у дер-
жавній і кооперативній торгівлі, включаючи громадське
харчування, становив 97 % рівня 1940 p.

Протягом 50—80-х років торгівля і громадське харчу-
вання перетворилися на самостійну галузь господарства з
власною матеріально-технічною базою, організаційною
структурою і трудовими ресурсами.

685

Про динаміку її розвитку свідчать такі дані:

Серед форм торгівлі провідною залишалася державна,
її частка в структурі загального обсягу товарообороту в
1985 p. становила 70,3 %, кооперативної торгівлі —27,1%,
оборот колгоспного ринку — 2,6 %. У цій галузі працюва-
ло 1,8 млн чоловік.

У загальному обсязі товарообороту поступово збільшу-
валась частка непродовольчих товарів: 1985 p. — 52 %,
1990 p. — 57 %.

Зростанню ефективності роботи галузі сприяла спеціалі-
зація. За 50-ті роки зменшилася кількість змішаних (9,7 %
загальної кількості у 1960 p.), розширилася мережа продо-
вольчих і непродовольчих магазинів, поглиблювалась їхня
спеціалізація, рівень якої на кінець 80-х років досяг 54 %.
Поширилися прогресивні форми торгівлі та методи праці:

самообслуговування, продаж за зразками або попередніми
замовленнями, відкрита викладка товарів, продаж напів-
фабрикатів, створення фірмових магазинів, доставка товарів
додому або за місцем роботи, виїзна торгівля. Одночасно відбу-
валася концентрація підприємств торгової мережі, збільши-
лася кількість великих магазинів типу універсам і універ-
маг, будинків торгівлі, торгових центрів. Проте в державній
торгівлі більш як 80 % усіх магазинів були невеликими.

Колгоспна торгівля як важливий постачальник місько-
му населенню сільськогосподарських продуктів активізува-
лася зі скасуванням у 1964 p. обмежень щодо підсобних
господарств. У 1990 p. налічувалося 1576 колгоспних рин-

686 -

ків, у тому числі критих — 139. У забезпеченні загально-
го споживання картоплі, м'яса, овочів їх частка становила
10—20 %.

Проте торгівля не забезпечувала потреб населення. У
1990 p. на 10 тис. населення припадало лише 28 підприємств
роздрібної торгівлі та 12 громадського харчування. Товаро-
оборот у сільській місцевості був майже у 3 рази менший,
ніж у містах. Торгівля не використовувала свої права по
відношенню до промисловості у випуску товарів необхідно-
го асортименту і якості.

Друга половина 40-х — початок 60-х років характеризу-
валися низьким життєвим рівнем і недостатньо розвине-
ною соціальною сферою суспільства. Радянський Союз із
політичних мотивів у 1947 p. провів грошову реформу і
скасував карткову систему розподілу продуктів і промисло-
вих товарів. У 1947—1950 pp. тричі знижувалися ціни на
товари масового споживання. Однак, на відміну від реформи
Ерхарда у Німеччині, в СРСР реформа відбувалася за умов
дефіциту промислових і продовольчих товарів. Платоспро-
можний попит значно перевищував пропозицію. У 1950 p.
державні роздрібні ціни в Україні порівняно з довоєнними
були вищими в 1,83 раза. Лише на колгоспних ринках
індекс цін зменшився до 0,9. Реальна заробітна плата у
1946—1950 pp. перевищила довоєнний рівень лише на 24 %,
а загальна сума доходів населення — на 62 % . За цих умов
уряд посилив позаекономічний примус до праці. Почалося
економічне переслідування селян, які активно працювали
на присадибних ділянках, а також адміністративне висе-
лення. Як наслідок зросли ціни на колгоспних ринках. По-
силилися втечі селян з колгоспів, хоча діяв закон 1932р.,
що забороняв селянам виїжджати з села без спеціального
дозволу. Продовжувала існувати "табірна економіка".

Почалася демілітаризація праці. У 1945 p. було віднов-
лено відпустки, оплачувані вихідні. Тривалість робочого дня
становила 8 год. Відмінено указ, за яким все населення
вважалося мобілізованим. Однак до 1956 p. діяв указ від

687

1940 p., який забороняв робітникам і службовцям зміню-
вати місце роботи без дозволу адміністрації, встановлював
відповідальність за самовільне залишення роботи або прогул
без поважних причин. У 1951 p. його було замінено заходами
дисциплінарного характеру.

З середини 50-х років заробітна плата стала провідною
формою підвищення добробуту. Середньомісячна грошова
заробітна плата усіх категорій робітників і службовців за
50-ті роки зросла на 25,3 %, 60—80-ті роки — у 3,2 раза і в
1990 p. становила 248,4 крб. Мінімум заробітної плати досяг
60 крб. Поступово ліквідовувався розрив у рівнях оплати
низько- та високооплачуваних працівників. Це стримува-
ло професійне зростання робітників, інженерно-технічних
працівників, не стимулювало трудову діяльність. У 1965 p.
скорочувався робочий тиждень. Фабрики та заводи перей-
шли на п'ятиденний робочий тиждень. Збільшилися відпу-
стки вагітним жінкам до і після пологів.

Доходи колгоспників від громадського та особистого гос-
подарства збільшилися в 1951—1955 pp. на 50 %. З введен-
ням у 1956 p. щомісячного авансування грошова оплата праці
колгоспників поступово ставала переважаючою. У I960 р. її
середньомісячний розмір становив 24,3 крб., або близько 45 %
загальної оплати трудодня. У липні 1964 р. було прийнято
закон про пенсії і допомогу членам колгоспів. Мінімальний
розмір пенсії встановлювався в розмірі 12 крб. на місяць. У
1966 р. була введена гарантована грошова оплата їх праці.
Протягом 1965—1990 pp. оплата праці у колгоспах і радгос-
пах зростала більш швидшими темпами, ніж робітників і служ-
бовців, і досягла відповідно 220,4 і 265,8 крб. Зріс річний
доход сімей від особистого підсобного господарства. В 1990 р.
у робітників і службовців він становив 2,5 % сукупного до-
ходу (155 крб.), у колгоспників — 28,8 % (1880 крб.).

Певне значення для піднесення добробуту населення
мало скасування або зменшення податків, погашення дер-
жавних позик (тимчасово припинено у 1958 р. і відновлено
У 1974 p.).

688

Зростала роль суспільних фондів споживання. Так, у
1963р. у СРСР вони становили 17 % національного дохо-
ду, у 1990 р. — 82 %. За їх рахунок забезпечувалися безплат-
не навчання, охорона здоров'я. Раціональнішою стала струк-
тура споживання. Однак видатки на харчування були ви-
сокими: 47,4 % заробітної плати робітника промисловості.
Виплати і допомоги залишалися низькими — 717 крб. на
рік на душу населення.

Урбанізація посилила житлову кризу. В 1954 р. було
прийнято рішення про будівництво індустріальними мето-
дами на основі серійного виробництва. Зросла площа вве-
дених у дію житлових будинків. Люди почали переселяти-
ся з "комуналок". Зменшилася гострота житлової проблеми.
Проте рівень забезпеченості населення житлом був низь-
ким. На 1 січня 1959 р. на одну людину припадало в серед-
ньому 6,35 м² житлової площі. Будівництво за типовими
проектами призводило до одноманітності міст і селищ.

Протягом 60—80-х років житлова проблема загострила-
ся, кількість введених в дію житлових будинків і квартир
(377—388 на 1000 чол. населення) за 80-ті роки практично
не зростала.

Значну увагу приділяли поліпшенню водопостачання,
побутовому споживанню газу. Велося будівництво метро-
політенів. У побуті з'явилися наручні годинники, фотоапа-
рати, радіоприймачі, телевізори, швейні та пральні машини,
холодильники. У структурі споживання населення зроста-
ла частка непродовольчих товарів.

Проте у цілому рівень життя в Україні підвищувався
повільно. Виробництво споживчих товарів не забезпечува-
ло потреб населення і компенсувалося імпортом. Відставав
від потреб населення розвиток сфери послуг, торгівлі, гро-
мадського харчування.

689

5.5. Участь України в світовому господарстві