Система стандартів вищої освіти

Необхідність докорінного вдосконалення якості підготовки фахівців на основі практичної спрямованості кваліфікаційних вимог з урахуванням ко­н´юнктури ринку праці та світового досвіду зумовлює необхідність переходу до ступеневої системи освіти, що базується на суб´єктно-діяльному підході щодо встановлення цілей та змісту освіти і професійної підготовки для кож­ного освітнього або освітньо-кваліфікаційного рівня.

Держава, що задовольняє освітні потреби особи та потреби суспільства у кваліфікованих фахівцях, повинна контролювати результати освітньої діяль­ності всіх її учасників на всіх її етапах. Йдеться про назрілі потреби форму­вання моніторингової системи відстеження якості "готового продукту освіти", тобто реальних знань, навичок і умінь випускника вищого навчального закладу та відповідності сформованих у нього індивідуальних соціально і професійно важливих якостей з погляду доцільності використання його праці в конкретних умовах. Іншими словами, надаючи однакові можливості всім членам суспільства здобувати освіту, суспільство повинно мати гарантію сум­лінного використання цих можливостей.

Реалізація цих гарантій базується на використанні системи стандартів вищої освіти як нормативної бази функціонування вищої освіти, що встанов­лює загальні принципи педагогічної діяльності, яка має на меті досягнення оптимального ступеня упорядкування діяльності у сфері вищої освіти.

Стандарти вищої освіти є основою нормативної бази функціонування си­стеми вищої освіти і спрямовані на досягнення оптимального ступеня упо­рядкування діяльності у сфері вищої освіти. Вони визначають:

• зміст вищої освіти як зумовлену цілями та потребами суспільства си­стему знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських яко­стей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва;

• зміст навчання, тобто структуру, зміст і обсяг навчальної інформації, засвоєння якої забезпечує особі можливість здобуття вищої освіти і певної кваліфікації;

• засоби діагностики якості вищої освіти — стандартизовані методики для кількісного та якісного оцінювання досягнутого особою рівня сформованості знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних та громадянських якостей;

• нормативні терміни навчання — терміни навчання за денною (очною) формою, необхідні для засвоєння особами нормативної та вибіркової частин змісту навчання.

Основою побудови стандартів вищої юридичної освіти є такі принципи.

• Цілеспрямованість — послідовна реалізація вимог законодавчих актів України за всіма компонентами нормативного і навчально-методичного за­безпечення підготовки фахівців-юристів потрібного освітньо-кваліфікацій­ного рівня.

• Прогностичність, тобто передбачення здатності засвоєння змісту юри­дичного навчання особою, яка навчається, а також формування такого змісту юридичної освіти, що забезпечує здатність особи вирішувати перспективні завдання юридичної діяльності.

• Діагностичність — забезпечення можливості вимірювання рівня відповідності освітньої та професійної підготовки вимогам, що визнача­ються в освітньо-професійних програмах, освітньо-кваліфікаційних харак­теристиках.

Стандарти вищої освіти базуються на Конституції України, Законах України "Про освіту" та "Про вищу освіту", інших нормативно-правових ак­тах, що регулюють відносини в системі вищої освіти та водночас:

• встановлюють вимоги до змісту, обсягу, рівня освітньої та фахової підготовки;

• застосовуються з метою забезпечення якості вищої освіти і суспільних потреб у фахівцях;

• слугують основою для розроблення, впровадження, удосконалення нормативної і навчально-методичної бази, що визначає підготовку фахівців з вищою освітою.

Стандарти вищої освіти є складовою системи вищої освіти, а їх структу­ру утворюють:

• державний стандарт вищої освіти;

• галузеві стандарти вищої освіти;

• стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів.

Призначення стандартів вищої освіти в системі вищої освіти визнача­ється тим, що вони є основою оцінки якості:

• вищої освіти та професійної підготовки осіб незалежно від форм здо­буття освіти (денна, вечірня, заочна, дистанційна, екстернат);

• освітньої діяльності вищих навчальних закладів незалежно від їх типів (університет, академія, інститут, консерваторія, коледж, технікум, учили­ще або національний вищий навчальний заклад), рівнів акредитації та форм власності.

Державний стандарт вищої освіти, який затверджується Кабінетом Міністрів України, складається:

• з переліку кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, що містить перелік назв кваліфікацій, які визначаються через про­фесійні назви робіт, що мають виконувати фахівці певного освітньо-кваліфі­каційного рівня на первинних посадах;

• переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготов­ка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-квалі­фікаційними рівнями, які містить перелік назв напрямів, які відображають споріднений зміст вищої освіти і професійної підготовки, та перелік назв спе­ціальностей, які відображають неповторювані узагальнені об´єкти діяльності або виробничі функції та предмети діяльності;

• вимог до освітніх рівнів вищої освіти, що містять вимоги до рівня сфор-мованості в особи соціальних і громадянських якостей з урахуванням особ­ливостей майбутньої професійної діяльності, а також вимоги до формування у неї патріотизму щодо України та знання української мови;

• вимог до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти, що містять вимо­ги до професійної підготовки фахівців з урахуванням суспільного поділу праці.

Галузеві стандарти вищої юридичної освіти містять такі складові:

• освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників вищих навчаль­них закладів відображають цілі вищої освіти та професійної підготовки, ви­значають місце фахівців-юристів у структурі соціальної діяльності та вимо­ги до їх компетентності, інших соціально важливих якостей, систему функцій і типових завдань юридичної діяльності, умінь необхідних для їх реалізації;

• освітньо-професійні програми підготовки, що визначають нормативні терміни та нормативні частини змісту навчання за певними напрямами або спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів, встановлю­ють вимоги до змісту, обсягу та рівня освіти й професійної підготовки фахівців;

• засоби діагностики якості вищої освіти, що визначають стандартизо­вані методики, призначені для кількісного та якісного оцінювання досягну­того особами рівня сформованості знань, умінь і навичок, професійних, світо­глядних та громадянських якостей.

Стандарти вищої юридичної освіти вищих навчальних закладів склада­ються:

• з переліку спеціалізацій за спеціальностями, за якими здійснюється підготовка фахівців-юристів освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста, спеціаліста та магістра;

• варіативних частин освітньо-кваліфікаційних характеристик випуск­ників вищих навчальних закладів, освітньо-професійних програм підготов­ки, засобів діагностики якості вищої освіти, що забезпечують підготовку фахівців за спеціалізаціями;

• навчальних планів, що визначають графік навчального процесу, пе­релік, послідовність та час вивчення навчальних дисциплін, форми навчаль­них занять та терміни їх проведення, а також форми проведення підсумково­го контролю;

• програм навчальних дисциплін, що містять їх інформаційний обсяг, рівень сформованості вмінь та знань, перелік рекомендованих підручників, інших методичних та дидактичних матеріалів, критерії успішності навчан­ня та засоби діагностики успішності навчання.

Суспільний поділ праці зумовлює існування різних юридичних спеціаль­ностей, професій та професійних структур суспільства. Виконання фахівцем певних видів юридичної діяльності потребує відповідної кваліфікації, що, у свою чергу, неможливе без здобуття ним необхідного рівня освіти та профе­сійної підготовки. Цей рівень досягається завдяки опануванню освітніми, освітньо-професійними та освітньо-науковими програмами і має відповідати колу та складності професійних функцій, прав і обов´язків юриста. Вимоги до системи знань, умінь і навичок, до світогляду, до громадянських і профе­сійних якостей майбутнього фахівця-юриста, що формуються у процесі юри­дичного навчання, акумулюються у змісті юридичної освіти.

Зміст юридичної освіти, що відображається в освітньо-кваліфікаційних характеристиках фахівців-юристів, — це бажаний результат, якого повинна досягти особа в процесі юридичної освіти і який полягає в оволодінні нею системою професійних юридичних знань, умінь і навичок, досвідом практич­ної юридичної діяльності, громадських, світоглядних і професійно значущих особистих якостей.

Зміст юридичного навчання — це засіб, за допомогою якого досягають результату професійної юридичної освіти; є змістом і структурою навчаль­ної інформації, що опановується студентом, відображається в освітньо-про­фесійних програмах підготовки, навчальних планах, програмах навчаль­них дисциплін, підручниках, посібниках, інших дидактичних матеріалах. Крім того, до змісту юридичного навчання відносять комплекс практичних задач, завдань і вправ, що забезпечують формування професійних і навчаль­них умінь та навичок, первісного досвіду професійної юридичної діяльності.

Вимоги до змісту вищої юридичної освіти визначаються державою і зміню­ються відповідно до зміни рівня правового розвитку суспільства.

Під якістю освіти розуміють сукупність певних світоглядних, поведінко-вих і професійно значущих властивостей та характеристик особи, що зумовлюють її здатність задовольняти як особисті духовні та матеріальні потреби, так і потреби суспільства.

Держава здійснює діагностику рівня вищої освіти за допомогою вимірю­вання значень показників якості освіти, набутої особою, та визначення сту­пеня їх відповідності значенням, встановленим Державним стандартом вищої освіти. (Показник якості освіти — це кількісна характеристика однієї чи кількох властивостей або характеристик особи.)

Світова практика свідчить, що майже єдиним коректним та об´єктивним засобом діагностики і прогнозування якості освіти та професійної підготов­ки є психодіагностичні методики, спрямовані на вимірювання впливу тих чи інших програм навчання, професійної та іншої підготовки, на ефективність формування певних якостей особистості. До таких методик належать квалі­фікаційні та педагогічні критеріальноорієнтовані тести досягнень.

Рівень якості освіти має бути основним показником, що враховується при ліцензуванні та державній акредитації закладів освіти, нострифікації документів про освіту інших країн, атестації науково-педагогічних кадрів, проведенні сер­тифікації фахівців, встановленні рейтингу вищих навчальних закладів.

4.5. Освітньо-кваліфікаційні характеристики фахівця з вищою освітою за спеціальністю "Правознавство"

Освітньо-кваліфікаційні характеристики (ОКХ) фахівців розробляють з метою:

• визначення місця фахівця в структурі соціальної діяльності та основ­них вимог, характерних рис майбутньої професійної діяльності випускника навчального закладу;

• визначення функцій фахівця, засобів і методів його праці, перспектив розвитку професії, шляхів підвищення кваліфікації;

• відпрацювання відповідних форм і методів організації навчального процесу, застосування певних засобів навчання, визначення змісту освіти та професійної підготовки фахівців, розробки програмно-методичного та інфор­маційного забезпечення навчального процесу (змісту навчання);

• створення системи діагностики якості освіти.

До основних властивостей ОКХ фахівців за спеціальністю "правознавство" (освітньо-кваліфікаційних рівнів: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціа­ліст, магістр) належать такі:

Юридична навчальна діяльність

• має статус основного нормативного документа, що узагальнює зміст юридичної освіти, тобто відображає цілі професійної¹ підготовки студентів;

• її зміст складається із системи типових професійних і соціально-служ­бових завдань, до вирішення яких повинен бути готовий майбутній фахівець на певному рівні юридичної підготовки;

• закріплює стандарт якості професійної юридичної підготовки, що відповідає спеціальності та кваліфікації, і описується системою типових зав­дань і показниками якості їх вирішення;

• якість підготовки випускників характеризується якістю вирішення ними типових завдань — показниками успішності професійної діяльності;

• дає можливість на підставі аналізу професійної діяльності прогнозу­вати, планувати та організовувати діяльність системи юридичної освіти щодо підготовки юридичних кадрів з вищою освітою;

• міністерства, відомства, об´єднання юристів мають брати активну участь у всіх стадіях управління якістю професійної підготовки фахівця, особ­ливо на стадіях її прогнозування та планування.

Структура ОКХ фахівця-юриста з вищою освітою включає:

• призначення ОКХ (де і з якою метою вона використовується);

• призначення фахівця-юриста (посади, на яких він, як правило, може працювати; спеціалізації фахівців та освітньо-кваліфікаційні рівні, які ви­пускник спеціальності "правознавство" може набути самостійно або завдяки додатковій підготовці);

• структуру професійної діяльності юриста: функціональну та предметну;

• стандарт якості професійної підготовки фахівця-юриста з вищою осві­тою, що містить, зокрема: загальну характеристику фахівця як соціальної особистості; види діяльності та узагальнені типи професійних і соціально-службових завдань, обов´язкових для всіх закладів, що здійснюють підго­товку фахівців за цією спеціальністю, а також для професійних завдань, що відповідають спеціалізації або включені за домовленістю із замовником фахівців-юристів (вузівська частина ОКХ); узагальнені структури діяльності, адекватні узагальненим типам професійних завдань; вимоги щодо необхід­ного рівня опанування цією діяльністю.

Для забезпечення спеціалізації підготовки в межах юридичних спеціаль­ностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах, вищий навчальний заклад розробляє варіативний компонент освіт­ньо-кваліфікаційної характеристики. Він враховує досвід підготовки фа­хівців цього напряму та вимог з боку наявних моделей юридичної діяльності та кваліфікаційних характеристик посад юристів, прогнозу розвитку юри­дичної діяльності і містить:

• перелік об´єктів (предметів) юридичної діяльності, з якими пов´язана діяльність фахівця-юриста;

• первинні посади, які може обіймати фахівець після закінчення вищо­го навчального закладу, а також посадові функції (посадові повноваження) відповідно до нормативних документів (кваліфікаційні довідники посад ке­рівників, фахівців та службовців, посадові інструкції міністерств та відомств іт.ін.);

• структуру діяльності фахівця як логічну послідовність реалізації по­садових прав та обов´язків (предмет, форми, методи, засоби, правила та умо­ви юридичної діяльності);

• результати прогнозу зміни професійних і соціально важливих завдань діяльності, які в майбутньому буде виконувати випускник вищого навчаль­ного закладу у своїй практичній діяльності на рівні компетенції наступних посад;

• перелік професійних функцій, типів професійної юридичної діяльності та конкретні види професійних дій (ведення юридичної справи, консульту­вання, представництво інтересів суб´єкта тощо);

• перелік типових професійних завдань (стереотипних, діагностичних, евристичних), які потрібно вміти вирішувати фахівцю-юристу;

• систему професійних знань та умінь (предметно-практичних, предмет­но-розумових, знаково-практичних, знаково-розумових), які необхідні фа­хівцю для вирішення типових завдань, з визначенням рівня сформованості кожного з них;

• зміст навчання у вигляді змістовних модулів освітньо-професійних програм підготовки фахівців, вибору тих чи інших форм, методів та засобів навчання, відповідного розподілу навчального часу, обсягу навчальних дис­циплін і форм державної атестації, зумовлених системою знань та умінь;

• вимоги до професійного відбору, зокрема вимоги до здібностей і підго­товленості абітурієнтів у вигляді системи знань, умінь і навичок, на основі яких буде здійснюватися засвоєння змісту навчання у вищому навчальному закладі, а також психологічні властивості та якості особи, не бажані для про­фесійної діяльності; додаткові вимоги до попереднього освітнього або освіт­ньо-кваліфікаційного рівня особи, спеціальних здібностей, вікових або інших обмежень, досвіду попередньої практичної діяльності;

• вимоги до властивостей і якостей випускника вищого навчального за­кладу та вимоги до державної атестації випускників вищих навчальних за­кладів тощо.