Рівні розвинутості систем юридичних наукових знань

Системи наукових юридичних знань проходять певні стадії свого розвитку, тобто виникнення, удосконалення*, систематизації та становлення цілісності, інтеграції з іншими системами знань тощо. Кожна з цих стадій характеризується певним станом розвинутості системи наукових юридичних знань, особливостями наукових процесів їх створення, взаємодії з іншими системами знань та практикою, тому їх можливо вивчати за:

¨ функціями в науці (описання, прояснення, передбачення, світоглядній ролі);

¨ методами мовно-логічної організації;

¨ методами обґрунтування та узгодження з іншими системами знань;

¨ можливостями практичного використання тощо.

Безпосередньо за рівнем розвинутості, тобто внутрішньою логічністю зв´язків елементів наукових знань та повнотою відображення предмету дослідження, будь-які системи юридичних наукових знань можливо класифікувати на уявлення, ідеї, принципи, ідеології, концепції, доктрини, вчення, теорії.

1. Уявлення — це теоретичний образ предмета дослідження (права, держави, їх складових - системи нормативно-правових актів, стану та динаміки правомірних діянь, правового статусу особи), що створений продуктивним відображенням, або форма почуттєвого відображення у вигляді наочно-образного знання (суспільно-правова думка, оцінка населенням стану законності та правопорядку, ефективності державного управління тощо).

2. Ідея - форма осягнення (розуміння) розумом явищ державно-правової реальності, яка включає до собе усвідомлення мети і перспектив подальшого її пізнання і практичного перетворення. Ідея є вищою формою теоретичного опанування дійсності, у якій відбувається найбільш повний збіг державно-правової думки з прогнозами перетворення держави та права; це перспективне, конкретне і усебічне правове знання, яке придатне для свого практичного втілення (наприклад, до сучасних правових ідей відносяться ідеї непорушності природних прав людини, визнання людини та її прав найбільшою соціальною цінністю, розбудови правової державності тощо). У науці ідеї:

¨ підсумовують досвід попереднього розвитку знання в тій чи іншій галузі;

¨ є основою, яка синтезує знання в цілісну систему;

¨ виконують роль еврістичних принципів пізнання явищ, пошуків нових шляхів вирішення проблем.

3. Принцип — вихідне положення будь-якого вчення, теорії, науки, або внутрішнє переконання людини, її погляд на ті або інше питання(правовими є принципи рівності суб´єктів права перед законом, пріоритету загальнолюдських цінностей, верховенства громадянського суспільства над державою, взаємної відповідальності держави і громадянина і т.ін.).

4. Ідеологія - система правових поглядів та ідей, у яких усвідомлюються та оцінюються питання правового регулювання суспільних відносин, правового вирішення соціальних проблем та конфліктів, а також містяться цілі (програми) розвитку правових форм соціальної діяльності (соціально-демократична, національно-демократична, християнсько-демократична ідеології державності або ідеології позитивізму, цивілізму чи соціологічної юриспруденції).

5. Концепція — певний спосіб розуміння, тлумачення, інтерпретації будь-якого явища, процесу, головна точка зору на них, сукупність ідей їх системного висвітлення (наприклад, прагматично орієнтовані концепції державно-правової, судово-правової, адміністративної реформ в Україні, концепція розвитку законодавства або наукові концепції правової державності, соціальної держави).

6. Доктрина - систематизоване вчення, цілісна концепція, сукупність принципів. На відміну від майже тотожних понять вчення, концепції, теорії, частіше використовується для позначення поглядів з відтінком схоластичності та догматизму (доктрини фашизму, елітаризму, етатизму).

7. Вчення - сукупність теоретичних положень щодо будь-якої галузі знань, система поглядів мислителя (вчення Гегеля про державу та право чи політико-правові вчення Гоббса, Руссо, Монтеск´є і т.д.).

8. Теорія - комплекс поглядів, уявлень, ідей, які спрямовані на тлумачення та прояснення будь-якого явища; вища, найбільш розвинута форма організації наукового знання, яка дає цілісне уявлення щодо закономірностей та суттєвих зв´язків певної області дійсності. За своєю побудовою теорія є внутрішньо диференційованою але цілісною системою знань, яку характеризують логічна залежність одних елементів від інших, можливість виведення змісту теорії з певною сукупністю тверджень та понять -вихідного базису теорією - за певними логіко-методологічними принципами та правилами (теорії держави та права, теорії кримінального чи цивільного права, теорія правовідносин чи правопорушень).

Для повного та адекватного опанування, вивчення, їх порівняння, тобто з´ясування загальних та особливих властивостей тих чи інших теорій, концепцій, доктрин тощо, необхідно оволодіти певними навичками їх аналізу. Зокрема, при їх вивченні доцільно визначати:

• Предмет дослідження ( позитивне право, право в соціальному контексті, право і політика, право і мораль, право й історія, право і психологія, тобто право позитивне в його зв´язках з іншими сферами або рівнями суспільства та соціальної структури, правова система в цілому тощо).
• Методологію дослідження (методологічні підходи, методи, основні поняття та категорії тощо).
• Стан розвинутості дослідження (ідея, принцип, теорія, концепція, доктрина тощо).
• Філософське, соціологічне вчення, яке узято за основу або складає основу світогляду вченого - автора дослідження.
• Генезис виникнення дослідження, та подій, що обумовили його проведення.
• Стан втілення положень, висновків, рекомендацій дослідження в юридичну практику.
• Визнання результатів дослідження іншими вченими. їх критичний аналіз, розповсюдженість серед вчених та зв´язок з іншими дослідженнями.
• Перспективність та можливість подальшого розвитку головних висновків дослідження.