Зміст та структура юридичної науки

Юриспруденція є достатньо розгалуженою і диференційованою системою наукових знань, видів і форм наукової діяльності. Кожна її структурна частина обумовлена потребами пізнавальної і практичної правової діяльності і відбиває багато-аспектне і багатоцільове призначення юриспруденції як науки.

Зміст юриспруденції складають такі блоки наукових юридичних знань:

Фундаментальні теоретичні й історичні основи юриспруденції.

Методологія юриспруденції (парадигми, методологічні підходи, методи побудови наукових знань, теоретичних і емпіричних досліджень).

Системи наукових юридичних знань галузевого і проблемного характеру (теорія правопорушень, теорія правоохоронної діяльності, науки цивільного, адміністративного, кримінального права та інші);

Системи наукових знань прикладного характеру, що відбивають порядок, форми, методи, прийоми, засоби різноманітних видів правової, зокрема, юридичної діяльності.

Зміст систем наукових юридичних знань складають теорії, наукові закони, постулати та аксіоми, проблеми, гіпотези, методи, поняття та категорії, наукові факти. Галузеві та прикладні (спеціальні) системи правових наукових знань, які допускають емпіричну перевірку за допомогою фактів, як правило, повинні містити такі елементи: вихідні принципи або аксіоми, на підставі яких будуються висновки для прояснення або передбачення специфічних явищ; сукупність логічних правил, які вводяться для оперування поняттями, термінами, знаками в межах цих систем знань; спосіб побудови логічних висновків, які дозволяють передбачати специфічні факти в предметній області єдиним чином; твердження або правила, за допомогою яких уведені поняття, терміни та знаки, що пов´язуються з тими або іншими конкретними характеристиками вивчаємої предметної області - властивостями, зв´язками, залежностями та іншими характеристиками; твердження про факти як суттєву складову частину системи знань.

1. Теорії (доктрини, концепції, вчення)

— комплекси поглядів, уявлень, ідей, які спрямовані на тлумачення та прояснення будь-якого явища, форма організації наукового знання, яка дає цілісне уявлення щодо закономірностей та сутністних зв´язків певної області дійсності.

Власне, теорії як найбільш розвинуті сукупності наукових знань є внутрішньо диференційовані, але цілісні системи знань, що характеризуються логічною залежністю одних елементів від інших, можливістю виведення змісту теорій з певної сукупності тверджень (вихідного базису теорій) за певними логіко-методо-логічними принципами та правилами.

Наукові закони

- це суттєві зв´язки або відношення, що володіють загальністю, необхідністю і повторювальністю за даних умов. Наукові закони юриспруденції відтворюють істотні і необхідні зв´язки (відношення) правових явищ і правових процесів в їх соціальній обумовленості, насамперед зв´язки правових форм соціальної діяльності суб´єктів або їх діянь, або, іншими словами, сталу взаємодію суб´єктів права і їх рівноутворюючу (рівнодіючу) складову, що розкриває сутність явищ і процесів.

Наукові закони юриспруденції різняться:

¨ за часом дії - на постійні (чинні на всіх етапах розвитку соціальних і правових систем) і тимчасові (чинні на окремих взаємозалежних етапах);

¨ за ступенем спільності - на загальні (характеризують розвиток соціальних і правових систем в цілому) і специфічні (визначальний розвиток їх окремих елементів);

¨ за способом їх прояву - на динамічні (визначають напрямок, чинники і форми змін у соціальних і правових системах, фіксують жорсткий, однозначний зв´язок між послідовністю подій у конкретних умовах) і статистичні, або стохастичні (відбивають тенденції при зберіганні стабільності даних соціальних і правових систем, обумовлюють зв´язок явищ і процеси не жорстко, а з визначеним ступенем можливості. Характеризують не поводження кожного об´єкта в досліджуваному класі явищ, а деяку специфічність або ознаку, властиву класу об´єктів в цілому. Встановлюють тенденцію поводження даного класу об´єктів відповідно до їх загальних властивостей і ознак)

¨ за формою обумовлення - на причинні (фіксують суворо детерміновані зв´язки розвитку соціальних і правових явищ) і функціональні (відбивають емпіричні взаємні залежності між соціальними і правовими явищами).

¨ за формою зв´язків між соціальними, правовими явищами -на наукові закони, що відбивають незмінність цих зв´язків чи тенденції розвитку, або встановлюють функціональну залежність чи фіксують причинний зв´язок.

Правові діяння, як і інші соціальні дії, характеризуються випадковими величинами, що у сукупності утворюють певну середню рівнодіючу величину. Саме ця величина виступає як форма прояву суспільного (соціального) закону. Для її виявлення необхідно дослідити за допомогою спостереження дії множини суб´єктів, зокрема: спрямованість дій тотожних груп суб´єктів в однакових умовах; систему зв´язків, рамками яких ця діяльність обумовлюється; ступінь повторюваності й сталості дій і взаємодій груп суб´єктів в умовах даної системи функціонування.