Товар і його властивості. Характер праці в товарному виробництві.

Товар - це продукт праці, виготовлений з метою обміну або продажу, а не для особистого споживання. Товаром може бути як речовий продукт, так і послуга або інформація, а також робоча сила (праця), земля, капітал тощо, які, хоч і не є продуктами праці, в умовах розширеного товарного виробництва, коли воно стає загальним, перетворюються в товари.

Послуга - це економічне благо, що немає товарної форми, її надають людям, котрим вона потрібна, у формі цілеспрямованої корисної дії чи обслуговування.

Будь-який товар має дві властивості: задовольняти якусь людську потребу (корисність або споживча вартість) і властивість обмінюватися на інші товари (мінова вартість, яка є формою більш глибокої суті - цінності або вартості товару).

Властивість задовольняти ті чи інші потреби (споживчу вартість або корисність) мають не лише продукти праці, але й блага, що безпосередньо дані нам природою - повітря, вода, сонячне тепло і світло тощо. Проте вони не створені людською працею і не є товаром.

Споживча вартість - це річ або послуга, яка завдяки своїм корисним властивостям задовольняє різноманітні людські потреби.

Зважаючи на те, що корисність поняття суб’єктивне, то один і той же товар може мати різні значення для задоволення потреб різних людей. К. Макконелл і С. Брю, відомі американські економісти, дають таке визначення категорії корисності: "Пляшка дешевого міцного вина може мати досить велику корисність для волоцюги-алкоголіка і нульову або навіть негативну корисність для президента місцевого відділення спілки тверезості"1.

Корисність (споживча вартість) властива й продукту, що не є товаром. Однак корисність товару має певні особливості. Вона є суспільною корисністю, тому що створюється для суспільного обміну на ринку, на відміну від продукту, виробленого для споживання. Товаром стає лише та корисність, яка обмінюється на іншу корисність.

Отже, роль споживчої вартості полягає в тому, що вона є речовою основою, матеріальним носієм суспільних відносин і мети виробництва; виступає як споживча вартість для інших членів суспільства і є проміжною ланкою між виробництвом і споживанням.

Другою властивістю товару є вартість або цінність, яка проявляється через свою форму - мінову вартість. Мінова вартість - це властивість товару обмінюватися на інші товари у певних кількісних співвідношеннях або пропорціях. В основі обміну різних споживчих вартостей має бути щось спільне. Таким спільним не є споживчі вартості, оскільки вони якісно відрізняються і не порівнюються. Спільним у товарах, що обмінюються на інші товари є, втілена в них суспільно необхідна праця. Саме суспільна праця формує їхню вартість (ціну). Тому у вартості виражено не лише кількість суспільно необхідної праці, а й якість продукції, її корисний ефект.

В основі кожної зі сторін товару міститься відповідний вид праці. Споживчу вартість створює конкретна праця, вартість - абстрактна.

Мірою праці, а отже, і мірою вартості, є робочий час, який має відповідний масштаб виміру (година, день, тиждень тощо).

З приводу визначення вартості товару серед економістів не існує єдиної точки зору. Серед численних теорій вартості можна виділити основні: трудову теорію вартості, граничної корисності, витрат виробництва, попиту і пропозиції тощо. Найбільше визнання отримали теорії трудової вартості і корисності.

Трудова теорія вартості (концепція витрат праці) розроблялася англійської класичної політичної економії. (В. Петті - в XVII ст., А. Сміт - у XVIII ст., Д. Рікардо - на рубежі XVIII-XIX ст.), а потім була завершена в економічному вченні К. Маркса.

Дана теорія виходить з того, що єдиним джерелом вартості є праця, а величина вартості товару визначається величиною суспільно необхідних витрат праці (робочого часу) на виробництво даного товару. Але окремі виробники на виробництво одного і того ж продукту можуть витрачати різну кількість робочого часу, отже їх індивідуальні витрати є різними. Проте вартість товару визначається не індивідуальними, а суспільно необхідними витратами праці, тобто витратами за середніх для даної економіки умов виробництва, вміння працівників та інтенсивності праці. Виграють виробники, у яких витрати їх індивідуальної праці менші за суспільно необхідні.

Теорія граничної корисності- сьогодні одна з базових теорій вартості - виникла як розвиток деяких ідей Ж. Б. Сея про корисність товару. Вона була сформована в лоні неокласичного напрямку: австрійська школа (Е. Бьом-Баверк, К. Менгер, Ф. Візер) заснувала її, математична школа (Л. Вальрас, В. Парето, У. Джевонс) створили математичну модель, а кембріджська (А. Маршалл, А. Пігу) і американська (Дж. Б. Кларк) школи розвинули і поєднали з іншими теоріями вартості в єдину систему.

За цією теоріїю, вартість визначається мірою корисності блага, його корисного ефекту для споживача.

Конкретним виразом такого "корисного ефекту для споживача" певного блага є "гранична корисність", тобто корисність останнього екземпляру продукту певного виду, який задовольняє найменш суттєву потребу в ньому. Суб’єктивна цінність благ при обміні залежить від найменшої корисності останнього екземпляру. Таким чином, за вихідний пункт визначення вартості товару беруться не цілком об’єктивні фактори (суспільно необхідні витрати праці), а суб’єктивна мотивація, суб’єктивна оцінка економічної поведінки окремої особи.

Споживна вартість - здатність речі задовольнити певну потребу людини. Причому тут йдеться про задоволення потреб не самого товаровиробника, а інших осіб, тобто ця властивість виявляється як суспільна споживна вартість. Корисність речі надає їй споживної вартості.
Вартість - уречевлена в товарі суспільно-необхідна праця, що затрачена на виготовлення даного товару.
Мінова вартість - видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого. Кожний окремий товар може обмінюватися на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.
При цьому всі товари мають споживну вартість, але не всі є корисні.
Серед безлічі товарів, що існують в світі, є такі, що задовольняють одну й ту ж саму потребу людини. Наприклад, кава і чай, спагеті і макарони, печиво чи вафлі. Такі товари називаються взаємозамінюваними (тобто субститутами). Крім того, існують товари, здатні задовольняти потреби людини лише в комплексі. Це автомобіль і бензин, лижі та лижні черевики, фотоапарат і фотоплівка. Такі товари називають взаємодоповнюючими (або комплементарними).
Споживна вартість і вартість товару зумовлені двоїстим характером праці, втіленої у ньому. Праця товаровиробника є водночас і конкретною, і абстрактною. Конкретна форма праці обумовлена тим, що вона завжди спрямована на створення цілком конкретних споживних вартостей (наприклад, стільця, костюму, книги). Для того, щоб виробити якесь благо, потрібні конкретні умови: конкретна професійна підготовка (наприклад, столяра), цілком конкретний предмет праці (дерево), цілком конкретні засоби праці (пилка, молоток, долото, рубанок). Тому будь-яка трудова діяльність завжди є не що інше, як конкретна праця. Поза конкретною формою трудової діяльності немає праці як такої.
Основою ж вартості може бути лише те, що є спільним для всіх видів праці: затрати робочої сили, тобто витрати мускульної, нервової та розумової енергії. У цій своїй якості праця товаровиробників, що виступає як затрати робочої сили незалежно від її конкретної форми, називається абстрактною. Слід зазначити, що абстрактна праця створює вартість, яка виражає виробничі відносини. Якщо немає останніх, то немає й абстрактної праці. Наприклад, якщо людина виготовила річ, але не продає її, а дарує кому-небудь, то праця, втілена у цій речі, не є абстрактною і не створює вартості.