Підготовка педагогічних кадрів для системи дошкільної освіти

Ефективність роботи освітніх закладів залежить не ли­ше від програм навчання і виховання, а й від особистості педагога, його взаємин з дітьми. Безперечно, кожен талановитий, висококваліфікований, вдумливий педагог поєд­нує, у своїй практиці загальнотеоретичні досягнення педагогіки, власний досвід, особистісні переваги та особливос­ті дітей, з якими він працює. Тому навіть найдосконаліша теорія не може дати вичерпної відповіді, яким бути педаго­гу, однак вона є основою, на яку мусить опиратися навіть найобдарованіший з них.

В етнопедагогіці мудрість народу у вихованні дітей зо­середжена передусім у пестувальному мистецтві. Основні його фігури — пестунки — поєднували в собі душевну щед­рість, відкритість, любов до дітей з неабияким умінням спілкуватися з ними, реагувати на їхні потреби. То були люди, які своє призначення вбачали в тому, щоб піднімати дітей, створити довкола сприятливу, наснажену радістю й оптимізмом духовну атмосферу, виводити їх на дорогу життя. На це вони покладали свої душевні й інтелектуалі. ні сили, свій непідробний педагогічний хист.

Очевидно, саме ці їхні якості мав на увазі дослідник народної педагогіки О. Духнович, стверджуючи, що людини, яка присвячує себе вихованню дітей, повинна «від природи на це бути обраною... Той, хто не має потрібних якостей, більше шкодить людському суспільству і громадянству, ніж приносить користі».

Я.-А. Коменський порівнював педагога з архітектором. садівником, полководцем, скульптором. Нарівні з вели кою соціальною роллю він цінував гуманістичну спрямованість особистості педагога, який повинен бути керівником, другом своїх вихованців. Тому вихователь має бути наставником у всьому доброму.

За словами Ф. Фребеля, між вихователем і дитиною має бути внутрішнє єднання в настрої, житті, спільній діяльності, грі. Дитина розкриється, якщо з нею працюватиме митець педагогічної справи, а не ремісник.

Педагог, якому властиві негативні риси, не може добре виховати дітей, стверджував Л. Толстой. А в процесі вихо­вання дітей педагог сам вдосконалюється.

Вплив особистості вихователя на молоду душу є тією виховною силою, яку неможливо замінити іншими педаго­гічними засобами, переконував К. Ушинський. Його послі­довниця Є. Тихеєва розвинула цю думку, відзначаючи, що виховують не словом, не мораллю, а прикладом. Несвідоме навіювання непомітно прищеплює дитині те, що вона ба­чить, свідком чого вона є. Це особливо важливо для вихо­вательки наймолодших дітей, яка сама повинна бути взір­цем порядності, ретельності, ввічливості, терпіння, лагід­ності та любові.

С. Русова особливу роль відводила особистості, індиві­дуальності вихователів, їхній науковій освіті, широті сві­тогляду, фаховій підготовці, без чого їм ніколи не стати «апостолами Правди і Науки».

Підготовка педагогічних кадрів для дошкільного ви­ховання пов'язана з іменем засновника дитячого садка Ф. Фребеля. Наприкінці XIX — на початку XX ст. у Мос­кві, Санкт-Петербурзі діяли курси «фребелівок», «садів­ниць» — так називалися перші фахівці в галузі дошкіль­ної освіти.

Кадри для дошкільного виховання в Україні у 1907 р. почав готувати Фребелівський жіночий педагогічний інс­титут. У ньому викладали загальноосвітні, психолого-педагогічні дисципліни (теорію педагогіки, педагогічну психологію, історію педагогічних вчень, вступ до експериментної дидактики, вчення про душу дитини, зарубіжні Н йми виховання та ін.). У цей час Київське товариство народних дитячих садків у школі нянь почало підготовку помічниць «садівниць».

Розвиток суспільного дошкільного виховання у 20— (III ті роки XX ст. потребував великої кількості фахівців мінімального виховання, підготовку яких здійснювала сис­ні середньої спеціальної педагогічної освіти. На сучасно­му етапі вихователів дошкільних закладів готують лише в ін гемі вищої освіти. Дошкільна освіта потребує таких Професій, як музичний керівник, методист, завідуючий дошкільним закладом, викладач педучилища і педколеджу, спеціаліст з управління освітою. Здобуття професії вихователя супроводжується фаховою підготовкою із психології, іноземних мов, зображувальної діяльності дітей, Музики, фізичного виховання та ін.

Гнучкими є системи підготовки кадрів для дошкільних закладів за кордоном. У Японії дошкільні заклади вихову­ють більше половини дітей. Висока якість виховної роботи забезпечується тим, що педагогів для них готують на педа­гогічних факультетах університетів, у педагогічних універ­ситетах (інститутах) і коледжах. Французьких педагогів готують спершу в університеті, згодом — у «нормальних школах», які мають статус вузів професійного профілю. Навчальний план охоплює 4 блоки дисциплін: загальнопедагогічний; предметної підготовки, ознайомлення з новою технікою і технологією; підготовки до виховної та адмініс­тративної роботи; елективні (за вибором) курси. Для того щоб працювати помічником вихователя, необхідно пройти дворічну педагогічну підготовку.

У США кожен штат має свої стандарти підготовки пе­дагогічних кадрів. Фахівці з дошкільного виховання отри­мують загальну дворічну академічну підготовку, потім протягом двох—чотирьох років опановують дисципліни, які стосуються психічного і фізичного розвитку дитини. Випуск­ники одержують ліцензійний сертифікат, високий бал якої надає змогу продовжити навчання ще протягом двох років у аспірантурі й здобути вчений ступінь магістра. Цілком реальне переведення найближчим часом підготовки вихо­вателів дошкільних закладів на університетську базу.

Ідеї видатних педагогів стосовно особистості виховате­ля актуальні й сьогодні. Сучасний педагог має прагнути самовдосконалення у контексті ідей гуманізації виховання, повинен знати і вміти використовувати досягнення науки, формувати оригінальні методики навчання дітей, ефективно працювати з батьками, громадськістю. Запору кою успішної педагогічної діяльності вихователя є і його ерудованість, сучасний світогляд, об'єктивна самооцінка, педагогічний такт, високорозвинуті професійні якості, психолого-педагогічна освіченість, уміння працювати з дітьми. Хороший педагог, зауважував В. Сухомлинський, це насамперед людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю людиною, вміє дружити з дітьми, бере близько до серця дитячі радощі й прикрощі, знає душу дитини, ніколи не забуває, що й вона сама була дитиною.

Педагогічна діяльність є динамічною системою, складовими якої є п'ять взаємопов'язаних компонентів:

1) гностичний — об'єднує здатність до аналізу, узагальнення, уміння формулювати стратегічні, тактичні й операційні завдання щодо виховання і навчання, виробляти стратегію їх вирішення, оцінювати проекти рішень і способи їх реалізації, знаходити продуктивніші шляхи;

2) проектувальний — передбачає формулювання системи цілей і завдань, планування власної діяльності і діяльності дітей;

3) конструктивний — пов'язаний із відбором та організацією навчального матеріалу;

4) організаторський — здатність здійснювати педагогічний процес, створювати розвивальне середовище для дитини;

5) комунікативний — уміння встановлювати і розвива­ти педагогічно доцільні взаємини з дітьми і їхніми батька­ми, колегами по роботі.

Отже, для успішної діяльності вихователь дошкільно­го закладу повинен оволодіти певною сукупністю знань, умінь, виховувати в собі позитивні особистісні якості. Єд­ність і взаємодія їх є передумовою ефективної реалізації професійних функцій вихователя дошкільного закладу, серед яких виокремлюють:

1. Догляд за дітьми. Полягає у забезпеченні життєді­яльності дітей на основі передових методик і технологій педагогічної діяльності; турботі про їхнє здоров'я; форму­ванні позитивних емоцій; створенні раціонального вихов­ного середовища; наданні за необхідності першої медичної допомоги; проведенні загартовуючих та інших оздоровчих заходів; профілактиці порушень стану здоров'я дітей.

2. Гностично-дослідницька. Має на меті вивчення індивідуально-особистісних особливостей дітей; збір і аналіз фактів їхньої поведінки, встановлення причин і наслідків учинків вихованців; проектування розвитку особистості кожної дитини і дитячого колективу загалом; засвоєння передового досвіду, нових педагогічних технологій.

3. Виховна. Реалізується в розробленні та здійсненні і у виховання і навчання, відборі нових форм і методів щодо формування у дитини ставлення до природи, навколишнього світу, інших людей і себе, інтересу та культури пізнання.

4. Конструкторсько-організаційна. Спрямована на організацію педагогічного процесу в дитячому садку; використання нових форм, які забезпечують ефективний розвиток дітей; моделювання і керівництво різними видами їхньої діяльності; педагогічне управління їхньою поведінкою й активністю.

5. Діагностична. Полягає у визначенні рівня розвитку дітей, стану педагогічного процесу, завдань освітньо-виховної роботи з дітьми і батьками, підсумків власної педагогічної роботи та їх відповідності вимогам часу; використанні коректуючих методик;

6. Координуюча. Забезпечує єдність роботи дитячого і и м і сім'ї щодо створення повноцінного потенціалу ви­нного середовища, сприятливого для становлення самостійної, творчої особистості дитини; використання педагогічно доцільних форм роботи з батьками на основі диференційованого підходу до різних типів сім'ї.

Для успішного здійснення педагогічної діяльності вихователь повинен оволодіти знаннями з дошкільної педагогіки, дитячої психології, індивідуальних психологічних характеристик, вікової фізіології, дошкільної педіатрії та гігієни, правил охорони життя і зміцнення здоров'я дітей. Одночасно йому необхідно опановувати відомості, які на загальнотеоретичному рівні розкривають мету, завдання, принципи, зміст виховання і навчання дітей, а також оптимальні умови, форми, методи і засоби здійснення навчаль­но-виховного процесу, організації ігор, інтелектуальної та фізичної праці, художньої творчості, облаштування простору життєдіяльності дітей.

Ці знання потрібні педагогу не як теоретичний багаж, а як основа необхідних у його діяльності практичних умінь:

— аналізувати програмну і методичну літературу, передовий педагогічний досвід;

— організовувати і планувати розвиток дітей у різни V видах діяльності (ігровій, навчальній, побутовій, трудовій, образотворчій, музичній та ін.);

— аналізувати педагогічні ситуації та явища, поведінку дітей і власні дії;

— діагностувати розвиток дітей, здійснювати на цій ос нові диференційоване навчання і виховання, об'єктивно оцінювати наслідки власної діяльності;

— виготовляти дидактичні посібники і використовувати їх з метою оптимізації різних форм навчально-виховного процесу;

— виховувати у дітей інтерес до духовних, історичних і культурно-національних цінностей народу;

— пропагувати педагогічні знання серед батьків і громадськості, залучати батьків до участі в роботі дошкільного закладу; ефективно використовувати спадщину народної і класичної педагогіки;

— взаємодіяти з помічником вихователя, музичним керівником, керівником фізичного виховання, методистом, завідувачем дошкільним закладом.

Важливе значення мають психотерапевтичні та психокорекційні вміння педагога щодо підтримки дитини у по­доланні труднощів особистісного становлення, запобігання міжособистісним конфліктам, послаблення й нейтралізації психотравмуючих ситуацій.

Особистісно-орієнтована модель освіти пред'являє вихователю високі вимоги до його особистісного, професійного розвитку, комунікативних умінь і навичок, особливо до уміння бути активним учасником особистісно-орієнтованого спілкування. Для досягнення високих результатів у вихованні педагог повинен володіти певними особистісними якостями:

— здатність до рефлексії (усвідомлення суб'єктом того, як його сприймає суб'єкт по спілкуванню) і контролю ре­зультатів педагогічної діяльності, співробітництва з дити­ною на засадах гуманізму, розвитку її особистості;

— здатність виявляти і враховувати інтереси дітей, їх­нє право на повагу, емоційно і морально підтримувати їх, прагнення до емоційної близькості у спілкуванні з ними, уміння спрямовувати його на забезпечення психологічно­го комфорту і своєчасного розвитку особистості;

— постійна налаштованість на розширення знань, са­монавчання і самовиховання для вдосконалення своєї пе­дагогічної майстерності.

Нові реалії, орієнтація українського суспільства на де­мократичні принципи, реорганізація системи дошкільної освіти (зміна співвідношення родинного і суспільного до­шкільного виховання, урізноманітнення його форм, багатоваріантність освітньо-виховних програм) зумовлюють необхідність змін і в системі підготовки фахівців дошкіль­ної освіти. На це спрямована Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття». Вона передбачає перехід до гнучкої, динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, формування мережі вищих навчальних закладів,

гної за освітніми та кваліфікаційними рівнями, типами, формами і термінами навчання, джерелами фінансування задовольняти інтереси особи, потреби кожного регіону і держави у педагогічних кадрах.

Структура підготовки фахівців з дошкільної освіти багаторівнева:

I рівень — молодший спеціаліст. Передбачає право після трьох років підготовки на базі повної середньої освіти і педучилищі працювати вихователем дитячого садка.

II рівень — бакалавр. Після чотирьох років підготовки у педагогічному коледжі, інституті, педуніверситеті випускник отримує спеціальність вихователя дошкільного виховного закладу.

III рівень — спеціаліст. Цей рівень кваліфікації забез­печується педагогічними інститутами та педагогічними університетами, випускники яких отримують дипломи вихователя дошкільного закладу з додатковою спеціалізацією (психолог, учитель іноземної мови, керівник художньої діяльності дітей, музичний керівник, інструктор з фізичної культури).

IV рівень — магістр. Підготовку фахівців цього рівня, які можуть працювати викладачами педагогіки і психології педучилищі, педколеджі, педінституті, здійснюють педагогічні університети.

Освітньо-професійна підготовка у вищих навчальних закладах передбачає формування майбутнього педагога як людини, якій притаманні гуманність, духовність, творчість, яка володіє необхідними для роботи в дошкільному закладі професійними знаннями, уміннями і навичками. Зміст вузівської підготовки має відповідати таким вимогам:

пріоритет національних і загальнолюдських духовних цінностей;

органічний зв'язок спеціальних курсів з національ­ною культурою, історією, традиціями українського народу;

— формування у студентів потреб і здібностей до пізнання.

вальної творчості, критеріальних основ наукового світогляду, що забезпечує пріоритет людини та її цінностей;

— науковий і світський характер соціально-гуманітарних дисциплін, незалежність їх викладання від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

— демократизм системи викладання дисциплін, свобода вибору студентами форм занять і навчальних курсів;

— безперервна система вищої педагогічної освіти: до вузівської, вузівської, післявузівської.

Сучасні реалії орієнтують на спеціальну підготовку вихователя як гуманістично зорієнтованої особистості, здатної оперативно реагувати на динаміку соціально-економічних процесів, умов власної професійної діяльності, розробляти і впроваджувати нові технології у процес навчання і виховання.