ПИТАННЯ 3. МЕТОДИ ПРОТИСТОЯННЯ СТОРОННЬОМУ ВПЛИВУ.

Ефективність психологічного впливу значно зменшується при наявності психологічних бар’єрів або фільтрів. Це зумовлює необхідність їх зняття чи нейтралізації, що можливе за допомогою застосування методів фасцинації. Відповідно до теорії фасцинації інформація має подаватись таким чином, щоб впливати спочатку на фільтри, а вже потім – власне на психологічне явище.

Види інформаційних фільтрів:

- мотиваційний – виникає в наслідок небажання людини в даний момент вести розмову відверто, упередженості, страху осуду чи помсти з боку певних осіб (родичів, односельців, співучасників злочину тощо), небажання розголосу події чи інтимних сторін життя (наприклад, ошукані “женихами”-шахраями жінки не повідомляють про втрачені гроші чи коштовності);

- інтелектуальний – може бути викликаний розбіжностями в розумінні одних і тих самих обставин через різний рівень освіченості, обізнаності в питанні та ін.;

- емоційний – з’являється внаслідок негативних переживань та почуттів, які вже були в особи до моменту встановлення контакту (наприклад, пригніченість, роздратування, злобливість);

- вольовий – результат небажання підкоритися чужій волі чи неможливості відмовитися від раніше обіцяного.

Для зняття чи послаблення інформаційних фільтрів (психологічних бар’єрів) у спілкуванні застосовують методи фасцинації. Їх застосування передує безпосередньому впливу і забезпечує його ефективність. Без зняття психологічних бар’єрів вплив на об’єкт стає неможливим або ж безперспективним. Призначена завчасно для використання інформація завчасно диференціюється: частина її спеціально призначається для зняття захисної сили бар’єрів, інша – для власне впливу на об’єкт у бажаному напрямку. Дамо коротку характеристику методів фасцинації.

1. Методи впливу на мотиваційну сферу:

- раціональний вплив, тобто формування установки на необхідність спілкування. Для цього потрібно, зокрема, оперувати простими та переконливими фактами і аргументами, залучати гумор і вдалі порівняння, говорити в невказівному тоні;

- розвінчання видимості встановлення контакту, виголошення сумніву щодо щирості співбесідника в тактовній формі. Це допомагає уникнути прямого конфлікту, але неоднозначно висловити свою позицію;

- подолання мотивів “стороннього спостерігача” через роз’яснення можливих наслідків різних варіантів розвитку ситуації.

2. Методи впливу на інтелектуальну сферу:

- формулювання незвичних, раніше невідомих аспектів уже відомої проблеми. Це посилює зацікавленість у спілкуванні активізує розумову діяльність (наприклад, “Ви не погоджуєтесь з моїми словами, бо не звернули увагу на …”);

- руйнування системи неправдивих відомостей здійснюється за допомогою контраргументації (наприклад, “Ви неправильно розумієте деякі обставини, тому відвертої розмови між нами не виходить”);

- спонукання до деталізації реалізується через “роздуми вголос” щодо обставин та подробиць, раніше не відомих об’єкту впливу, та спільного їх обговорення;

- вибір прийнятної для співробітника форми спілкування (мова, інтонація, темп, дистанція).

3. Методи впливу на емоційно-вольову сферу:

- використання нейтральної інформації для початку спілкування або звертання до теми, цікавої для співробітника;

- уникнення суперечностей на початку спілкування для накопичення первісної згоди, запитання формулюються таким чином, що вимагають відповіді “Так” (наприклад, “Я не помиляюсь, Вас цікавить тема нашої розмови?”, “Мабуть Вас цікавить, чому Вас викликали?”);

- переключення уваги на об’єкт згоди. Призначений для створення атмосфери тимчасового психологічного обособлення осіб, що спілкуються, на базі спільних позитивних емоцій чи інтересів. Таким об’єктом може бути спільний знайомий, політичні чи спортивні новини, книга тощо;

- “психологічне поглажування”, тобто тактовне підкреслення своєї поваг до проблем співбесідника, прихильності, бажання встановлення контакту;

- використання “сильних” та “слабких” сторін особи через звертання її до статусу, професійної приналежності, звернення до позитивних якостей, підкреслення авторитетності, принциповості, заслуг у минулому та ін. це викликає позитивні емоції та послаблює негативні стани у співбесідника;

- створення несприятливих умов для початку бесіди (врахування місця, часу виклику, його способу, естетичне оформлення кабінету).

Здійснення психологічного впливу залежить значною мірою від позиції особи. Вона може бути спрямована на співробітництво, коли прагнення об’єкта впливу збігається з побажаннями. У противному разі – конфронтація, протиборство, тобто об’єкт впливу протидіє співробітнику з метою нейтралізувати (подавити) його активність. У результаті психологічного впливу людина повинна щось зрозуміти, засвоїти повідомити необхідну інформацію, підкоритися, визнати свою вину (якщо вона справді винна), вказати на співучасників чи місце схову злочинно отриманого майна тощо.

При виборі методу психологічного впливу слід враховувати, окрім зазначеної вище позиції особи, також сферу, на яку він буде спрямований (мотиваційну, пізнавальну, емоційно-вольову), маючи на увазі, що можливе їх сполучення та зміна залежно від ситуації і ставлення об’єкта впливу.

При позиції співробітництва вплив на:

Мотиваційну сферу :

- метод стимулювання – з метою посилення вже наявних позитивних тенденцій вживаються такі засоби, як схвалення, висловлення подяки, вдячності, їх реалізація відбувається за формулою: “Я до Вас добре ставлюсь і відчуваю щиру симпатію, моє ставлення буде кращим, якщо…”;

- метод коректування уявлень про можливий розвиток ситуації в позитивному напрямі – підкреслювання переваг позиції співробітництва і перспектив такої лінії поведінки.

Інтелектуальну сферу - виникає необхідність активізації мислення, пам’яті, інших пізнавальних процесів, людини, що повідомляє помилкову чи перекручену інформацію про будь-який об’єкт, явище, подію. Застосування методів психологічного впливу потребує тут особливої уваги і обережності, оскільки є небезпека дістати “наявну” відповідь про те, чого насамперед не було, серед методів цієї групи можна назвати:

- метод надання допомоги в побудуванні системи уявлень і переконань – реалізується за рахунок постановки конкретних запитань, що сприяють виникненню більш правильної картини; формулювання проблемних питань, що потребує мобілізації всього комплексу уявлень; образного (наочного) опису предмета чи явища для активізації пам’яті; використання аналогій, порівнянь, зіставлень; спільно обговорення та ін. Наприклад, при виникненні труднощів у визначенні точного часу необхідну інформацію можна дістати за допомогою конкретних запитань: “Що і коли відбувалося в той час?”, “Згадайте, де Ви були до цього і коли звідти пішли?”;

- метод навчання – формування необхідних знань, вмінь і навичок, що допоможуть вирішити проблему, зокрема – змінити поведінку в бажаному напрямі.

Емоційно-вольову сферу:

- схвалення вольових зусиль для посилення стану мобілізації, нейтралізації відчуття своєї нездатності подолати проблему, не впевненості в своїх силах, розгубленості. Сутність методу полягає в зосередженості уваги на позитивних моментах своїх переживань. Наприклад, потерпілий від злочину не може заспокоїтися, повідомити необхідні для розшуку злочинця дані, тому необхідно стимулювати кожну його спробу подолати свій стан (“Отак вже краще. Спробуймо ще згадати…Молодець… ”);

- навіювання необхідного стану – формування впевненості у своїх силах та необхідності саме такої тактики поведінки. Це реалізується за рахунок впевненого тону, що не допускає сумнівів та вагань. Наприклад, при ознаках нервозності підлеглих при очікуванні небезпечної зміни ситуації керівник рішуче і впевнено говорить: “Все в порядку. Всі готові, спокійні, зосереджені. Всі знають, як діяти, і все буде гаразд!”.

При позиції конфронтації вплив на:

Мотиваційну сферу :

- метод критики – його сутність виявляється через судження, що містять аналіз, узагальнення та об’єктивну оцінку діяльності чи поглядів, спрямовані на усунення помилок та розвитку почуття відповідальності за свою поведінку. Реалізується за рахунок таких прийомів, як співпереживання, докір, нерозуміння, жаль, обурення, негативне узагальнення Наприклад, критика у формі співпереживання: “Я Вас розумію, але зрозумійте й ви мене”;

- метод коректування уявлень про можливий розвиток подій в негативному напрямі – підкреслення недоліків обраної позиції і роз’яснення можливих негативних варіантів розвитку подій. Наприклад: “Ваша поведінка суперечить здоровому глузду. Вона може призвести до того, що…”.

Інтелектуальну сферу:

- метод дезорганізації системи наявних уявлень і переконань – має на меті дезорганізувати інтелектуальні зусилля супротивника, позбавити його можливості діяти планомірно й продумано. Застосовуються прийоми: створення високого рівня невизначеності: формулювання надто важких завдань: створення умов, що утруднюють пізнавальну діяльність: створення умов, що викликають перекручене уявлення про ситуацію;

- метод конкретизації уявлень індивіда про ситуацію – полягає в допомозі усвідомлення помилковості своєї позиції та сприянні її переосмисленню. Прийомами можуть стати: сократичний діалог (підкреслення помилковості окремих суджень без оцінки позиції загалом); підкреслення позитивних сторін відмови від займаної позиції; конкретизація уявлень про ситуацію прийняття рішення. Наприклад, громадянин відмовляється допомогти працівникові міліції через побоювання засудження з боку сусідів, тобто йдеться про ставлення сусідів в цілому. Конкретизація такого становища дозволяє сформулювати висновок, що якась частина сусідів ставиться до такої допомоги позитивно, інша – нейтрально, а дехто – негативно, але думка останніх для об’єкта впливу не така вже й суттєва.

Емоційно-вольову сферу:

- метод нейтралізації мотивів, що протидіють правильному рішенню – спрямований на дезорганізацію волі особистості і спонукання його до зміни своєї позиції і поведінки в цілому. Реалізується за рахунок прийомів: демонстрація переваги сил; завбачливе попередження можливих варіантів дій; показ даремності вольових зусиль; збудження жалості до у об’єкта до себе. Наприклад, “Ви намагаєтесь усміхатися, але на душі у вас тривожно. Ваша посмішка зовсім зникне, коли будуть пред’явлені деякі докази” або ж : “Ваші зусилля абсолютно даремні. Навіщо так опиратися, все це марно, і мені жаль Вас”;

- методу психологічного примусу – реалізується категоричною вимогою (“Я вимагаю, щоб ви негайно виконали…”), попередженням про притягнення до відповідальності, наказом, покаранням;

- психологічний пресинг – передбачає жорсткий психологічний вплив, що призводить до капітуляції. Застосовується в надзвичайних випадках у межах закону (попередження злочину, затримання злочинця, попередження масових заворушень та ін.) за допомогою прийомів: встановлення постійного спостереження (“вістити на хвості”), поширення чуток, ліквідація можливих схованок, психологічна ізоляція (“обривання зв’язків”), оточення району можливого перебування злочинця, загроза застосування зброї та спеціальних засобів, використання пасток та ін.

Таким чином, оволодіння методами психологічного впливу є важливим завданням працівника правоохоронних органів: той, хто не вміє грамотно впливати на людей, пізно чи рано буде переможений або ж почне діяти недопустимими методами. Основу механізму психологічного впливу складає система чинників, що включає особистісні властивості працівника, особистісні властивості об’єкту впливу, методи подолання психологічного бар’єру та власне методи психологічного впливу.

ВИСНОВОК.

Працівник органів внутрішніх справ у своїй повсякденній діяльності постійно вступає у взаємовідносини з громадянами, взаємодіє з ними, спілкується, контактує під час розшуку, розбирає скарги і заяви, веде кримінальні та оперативно-розшукові справи, впливає на правопорушників. Професійне спілкування виступає як психологічний чинник, засіб досягнення службово-оперативних задач. Постійно контактуючі з громадянами він повинен знати психологічні рекомендації зі спілкування. Практика показує, що деякі молоді співробітники зазнають певних труднощів у спілкуванні з громадянами, досвід з являється в них не відразу, а поступово, у процесі щоденного спілкування з людьми, взаємини з якими можуть складатися далеко не сприятливо, оскільки найчастіше вони ґрунтуються на якихось правопорушеннях, антигромадській поведінці громадян, їхній конфліктній поведінці в побутовій сфері. Таким чином, негативні явища, із якими доводиться мати справу працівнику ОВС, можуть стати на заваді спілкуванню. Наприклад при розбиранні заяв, порушенні кримінальних справ, йому необхідно не тільки вчасно і ретельно перевірити наведені в них факти, але й по можливості вивчити мотиви появи заяви і психологічні особливості заявника. Повне з’ясування суті заяви виключить можливість її повторної появи. У рамках взаємовідносин працівника ОВС важливішими з багатьох аспектів його професійної діяльності є: спілкування, контакти і конфлікти.

Враховуючи зазначене, уміння визначати психологічні особливості осіб у специфічних умовах професійної діяльності, тобто оперативно й безпосередньо в процесі спілкування – важливий доданок компетентності, культури й професіоналізму співробітника правоохоронних органів, який багато в чому визначає успішність виконання покладених на нього функціональних обов’язків.