ПИТАННЯ 2. ФОРМИ ТА МЕТОДИ ЗДІЙСНЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ В ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ СПІВРОБІТНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ.

Методи психологічного впливу, які використовуються юридичними працівниками, відрізняються від загальних методів пізнання. Ми розкриємо методи психологічного впливу як спосіб впливу на психіку правопорушника, потерпілого чи свідка з метою спонукання їх до свідчень із приводу обставин правопорушення.

Складним, але дієвим є метод переконання як спосіб словесного впливу, котрий включає в себе систему доведень, побудованих на законах логіки. Успішне переконання веде до прийняття і наступно­го включення нових аргументів у систему поглядів, яка склалася у правопорушника, до певної трансформації світогляду в цілому і оці­нки конкретної ситуації, а значить, і зміни мотиваційної основи по­ведінки. Переконання ґрунтується на усвідомленому прийнятті люди­ною висловлюваних юристом ідей, на їх аналізі й оцінці. При цьому висновок може бути зроблений як самостійно, так і слідом за тим, хто переконує. Процес переконання вимагає іноді великих часових затрат і використання різноманітних відомостей і елементів оратор­ського мистецтва. Прикладами застосування переконання стосовно правопорушників є непоодинокі випадки добровільної здачі в руки правоохоронних органів осіб, які захопили повітряне судно із заруч­никами на борту чи банк. Багатогодинні, а часом і багатоденні бесі­ди з ними, використання вагомих аргументів, які мають емоційну забарвленість, залучення до бесід родичів дають можливість праців­никам правоохоронних органів досягти бажаного, уникнути крово­пролиття і людських жертв.

Механізм переконання спрямований безпосередньо на мислен­ня людей, їхні знання і досвід. Використовуючи цей механізм, мо­жна викликати у правопорушника не лише розуміння ситуації і ви­сунутих доведень, а й готовності діяти у відповідності з цим розу­мінням.

Умовами успішного впливу механізму переконання є апеляція до почуттів людини для збудження у неї відповідних емоцій, ясність і до­ступність думок юридичного працівника, його вміння привернути правопорушника, потерпілого чи свідка до себе і завоювати його до­віру. Практика показує, що переконання як метод психологічного впливу доцільно використовувати при індивідуальному спілкуванні з людиною. Це пов'язано насамперед з тим, що для переконання ду­же важлива концентрація уваги на обговорюваному предметі. Зви­чайно, механізм переконання застосовується і тоді, коли юристові до­водиться працювати з групою людей.

Застосовується метод переконання в тих випадках, коли необхід­ність дій, які вимагаються від правопорушника чи іншої особи, може бути доведена. Саме в цьому випадку правопорушник із більшою ймовірністю прислухається до доводів працівника правоохоронних органів, усвідомить корисність того, що йому рекомендують.

У цілому процес переконання повинен допомагати людині розі­братися в іноді складній і суперечливій ситуації, що склалася, вияви­ти допущені помилки у своїх діях, усвідомити їхні наслідки і прийня­ти правильне рішення. При попередньому розслідуванні і в діяльнос­ті щодо здійснення судочинства метод переконання, справляючи вплив на моральну правосвідомість правопорушника, змушує його переосмислити і змінити своє ставлення до скоєного. Відзначимо та­кож: переконання в роботі із засудженими повинно допомагати їм сформувати лінію своєї поведінки на майбутнє.

Заслуговують на увагу роздуми спеціаліста в царині юридичної психології Ю. Чуфаровського про використання в юридичній прак­тиці з метою психологічного впливу на особистість методу переда­чі (приховування) інформації¹. Під передачею інформації мається на увазі цілеспрямована передача певних відомостей про факти, по­дії, знання в процесі спілкування з людиною. В умовах здійснення правосуддя метод передачі інформації призводить до зміни спрямо­ваності розумових процесів особи, на котру чиниться вплив. Зазда­легідь зібрана і вміло подана інформація, впливаючи на проходжен­ня інтелектуальних, емоційних і вольових процесів, може дати по­зитивний результат. Наприклад, часто правопорушник, потерпілий чи свідок не можуть згадати про якісь важливі для слідства деталі; шляхом передачі цій особі певної порції інформації можна стиму­лювати його спогади. Якщо людина дає неправдиві свідчення, то в цьому разі передача інформації також може змінити його погляди і оціночні судження. Звичайно, у цьому разі інформація, яка переда­ється юридичним працівником, повинна мати об'єктивні джерела: офіційні документи (протоколи оглядів і обшуків, характеристики і т. п.) і висновки спеціалістів. Лише за цієї умови, отримавши інфор­мацію, винний може переглянути свою позицію і дати правдиві сві­дчення.

На практиці досить часто між юридичним працівником і право­порушником складаються нещирі, складні, а часом і конфліктні стосунки. Щоб добитися позитивного результату, інформація, що передається правопорушнику, повинна створювати в нього вра­ження повної чи хоча б достатньої обізнаності юриста. Тоді виб­раний раніше варіант поведінки визнається правопорушником недієздатним, після чого настає або зізнання, або придумування нової моделі своєї поведінки щодо юридичного працівника. Важ­ливо підкреслити: необхідність негайної зміни своєї поведінки під­вищує ймовірність помилок у діях правопорушника, а значить, по­легшує розкриття брехні в його вербальних і невербальних фор­мах спілкування.

Приховування інформації від правопорушника, свідка чи потер­пілого з боку працівника юриспруденції переслідує інші цілі психо­логічного впливу на особистість. У цьому разі співробітник право­охоронних органів, володіючи даними, котрі викривають правопо­рушника, потерпілого чи свідка в брехні чи приховуванні, не використовує їх до певного моменту. Тим самим у зазначених осіб може виникнути ілюзія про те, що слідчий чи інспектор не обізна­ний про суть і деталі юридичної справи. На цій основі у них виникає оманливе уявлення про переслідувану працівником правоохорон­них органів мету і про своє становище, що породжує, в свою чергу, переоцінку своїх можливостей, а також необережність у висловлю­ваннях і поведінці. Як результат — людина без необхідності відкри­вається, стає уразливою для передачі в потрібний момент юридич­ному працівникові раніше приховуваної інформації.

Використовуючи метод передачі (приховування) інформації як спосіб психологічного впливу на особистість, необхідно враховува­ти низку факторів:

а) умови передачі інформації, обстановка самого процесу мають забезпечувати зосередженість уваги саме на інформації, що по­дається, а якщо ні, то сила психологічного впливу цієї інфор­мації буде знижена;

б) спосіб передачі інформації (усна чи письмова, документи і т. п.)
визначається, виходячи з конкретної мети психологічного впливу, передбачуваного інтересу до інформації і реальних обставин;

в) форма передачі інформації може бути окличною, розповідною, ствердною і запитальною. Її вибір визначається специфікою реагування особи, котрій адресована інформація. Якщо інформація розрахована на миттєву реакцію людини, то, як правило, використовується оклична і запитальна форми передачі інформації, а у разі коли передбачається період осмислення і продумування, — розповідна форма викладення інформації;

г) послідовність і швидкість подання інформації. Юридична практика показує, що логічна послідовність і пов'язаність в передачі інформації, несподіваність її подання підвищують силу психологічного впливу на особистість;

д) доказовість і переконливість інформації. Ця умова безпосеред­ньо сприяє активізації розумових, емоційних і вольових проце­сів особи, на яку впливає слідчий, інспектор або інший предста­вник правоохоронних і правочинних органів;

є) постійний контроль за впливом інформації, що здійснюється за
допомогою спостереження за реакцією (міміка, жести, поза, погляд і т. п.) правопорушника, потерпілого, свідка й аналізом їхніх мовних висловлювань.

Одним із психологічних методів впливу на особистість правопо­рушника є метод рефлексії, про використання якого в практиці роз­криття правопорушень вказує М. Костицький. У чому суть цього ме­тоду?

Поняття рефлексія (від лат. reflexio — обернення назад) — процес самопізнання суб'єктом внутрішніх психічних актів і станів. У соціа­льній психології рефлексія виступає у формі усвідомлення дійовою особою того, як вона сприймається і оцінюється іншими людьми. Ме­тод рефлексії в юридичній психології обґрунтований саме на з'ясу­ванні, як правопорушник знає і розуміє юридичного працівника, йо­го особистісні особливості, емоційні реакції і пов'язані з пізнанням уявлення.

Вплив на правопорушника за допомогою методу рефлексії може здійснюватися різними шляхами. Наприклад, поведінкою правопоруш­ника можна керувати за допомогою маскування дій, яке проводиться з метою надання цій особі лише певної інформації, а також створенням удаваної загрози. В останньому разі юрист-практик виявляє активність, проводить опитування людей, неодноразові огляди одних і тих самих об'єктів, очні ставки одних і тих самих осіб. Правопорушник, сприйма­ючи дії юридичного працівника і приймаючи уявну загрозу як реальну, змінює свою поведінку в потрібному для юриста напрямку.

В оперативно-розшуковій діяльності, а також у слідчій і судовій роботі способом реалізації методу рефлексії може бути передача рі­шення. Здійснюючи передачу рішення, наприклад, у формі підказки неправильної відповіді на суттєво важливе питання, слідчий, інспек­тор примушує правопорушника або прийняти її, або відмовитися від підказування. У будь-якому разі він повинен змінити своє ставлення і поведінку до процесу розкриття правопорушення: погоджуючись з юридичним працівником, правопорушник буде спійманий на брехні, а спростовуючи його підказування, він повинен навести дійсні факти й аргументи.

Психологічний вплив на особистість правопорушника за допомо­гою методу рефлексії здійснюється і шляхом створення в нього за до­помогою сукупності дій удаваного уявлення про наявні в юридично­го працівника засоби і можливості, а відповідно, і про подальші йо­го дії. Така обізнаність правопорушника викликає посилення психічного напруження, страху, що спонукає його до певних дій. Створюючи таку уявну загрозу в обманному напрямку, слідчий, пра­цівник суду, інспектор добивається певної переваги в своїй позиції над правопорушником (не можна забувати й про те, що зустрічають­ся правопорушники з немалими інтелектуальними здібностями і до­свідом протиправних дій, які також здійснюють рефлексію, тобто розрахунок своїх дій, виходячи з можливих дій працівника правоохо­ронних органів).

Підбиваючи підсумок розгляду методу рефлексії, слід зазначити: вплив на правопорушника має здійснюватися не грубим примушен­ням, а шляхом передачі підстав, з яких він міг би вивести своє, не передбачене юристом, рішення.

Деякі вчені і практичні працівники в царині юриспруденції, на­приклад, А. Дулов, О. Ратінов, А. Столяренко, включають у психо­логічний арсенал впливу працівників правоохоронних органів на особистість правопорушника метод навіювання (суперечка про мож­ливість застосування цього методу в процесі розкриття правопору­шень триває серед спеціалістів до сьогодні).

За своєю суттю навіювання — цілеспрямований, неаргументований вплив однієї людини на іншу чи групу людей. При навіюванні відбувається некритичне сприйняття інформації, чужого погляду чи позиції, прийняття її як своєї власної. Ще великий фізіолог, невролог, психіатр, психолог В. Бехтерев у своїх дослідженнях довів, що навію­вання безпосередньо викликає певний психічний стан людини, не ви­магаючи доказів і логіки міркувань. Тому навіювання — це переваж­но емоційно-вольовий вплив юриста на правопорушника.

Навіювання може здійснюватися у вербальній і невербальній формі (гримання, тихий шепіт, наказ і т.п.). Побічне навіювання до­сягається за допомогою передачі інформації і відомостей про жит­тєдіяльність правопорушника, котрі створюють в нього уявлення про повну, вичерпну інформованість працівника правоохоронних органів (нейтральні за формою висловлювання, наприклад, слідчо­го про деталі взаємин правопорушника з його спільниками, нюан­си про його роботу чи захоплення і т. п.). Навіювання як метод пси­хологічного впливу на особистість (до речі, навіювання може бути використане і стосовно потерпілого, свідка) розраховане на приду­шення волі людини, підпорядкування її вимогам особи, яка здійс­нює навіювання.

Ефект навіювання підвищується, якщо юридичний працівник вра­ховує такі фактори:

1) вік людини. Наприклад, підлітки більшою мірою піддаються навіюванню, ніж дорослі;

2) психічний і фізичний стан правопорушника, потерпілого чи свідка. Практика показує, що люди втомлені піддаються біль­шою мірою навіюванню, ніж люди з хорошим самопочуттям;

3) авторитет слідчого, інспектора чи іншого юридичного праців­ника. У численних дослідженнях соціальних психологів виявле-но¹, що вирішальною умовою ефективності навіювання є авто­ритет тієї особи, котра намагається навіяти щось іншій. Пояс­нюється це тим, що авторитет створює додатковий елемент впливу на джерела інформації.

Серед методів психологічного впливу на особистість слід назва­ти метод прикладу. Суть цього методу полягає в тому, що в процесі виховної роботи відтворюються дії, прийоми, манери, правила по­ведінки в спілкуванні. Здавалось би, метод прикладу є чисто педа­гогічний спосіб впливу на інших людей. Але в основі цього методу лежить психологічний феномен — наслідування. Схильність людей до наслідування не можна вважати сліпим, механічним копіюван­ням дій і вчинків інших людей (сказане стосується насамперед під­літків і дорослих людей, в дитячому віці наслідування часто має неусвідомлений характер).

Методом прикладу юрист передає своє ставлення до об'єктів, явищ життя, до діяльності, до інших людей через власну роботу, дію і поведінку. В юридичній психології за допомогою методу прикладу можна викликати критичне ставлення до правопорушника, потерпі­лого, свідка до себе за рахунок зіставлення конкретних дій, вчинків і висловлювань тієї особи, що чинить вплив, зі своїми власними. Осо­бливу важливість цей метод набуває в роботі з неповнолітніми і ти­ми правопорушниками, які порушили закон вперше.

Отже, в арсеналі юриста досить багато методів вивчення особис­тості, яка його цікавить, і психологічного впливу на неї. У зв'язку з цим перед ним постає завдання добре засвоїти ці методи і вміло ни­ми користуватися в конкретних ситуаціях.