ВИЯВЛЕННЯ Й ПОПЕРЕДЖЕННЯ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ СЕРЕД СПІВРОБІТНИКІВ ОВС.

Виходячи із сучасних теорій, самогубство розглядається як результат соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах пережитих мікросоціальних конфліктів, наприклад, у ситуації втрати або погрози втрати значимої цінності. Відповідно до цієї концептуальної моделі, суїцид являє собою один із крайніх варіантів поведінки людини в кризовій (конфліктній) ситуації, причому суїцидогенність ситуації не полягає в ній самій, а визначається індивідуальними особливостями особи, її життєвим досвідом, характером і стійкістю системи взаємин із соціальним середовищем.

В об'єктивному плані соціально-психологічна дезадаптація проявляється в різних формах деструктивної поведінки людини, а в суб'єктивному може виражатися в широкій палітрі психоемоційних порушень. У своїй динаміці вона проходить дві фази - преддиспозиційну (пресуїцидальну) і властиво суїцидальну. Ключову роль для розвитку цього процесу в несприятливому напрямку грає конфлікт, що займає центральне місце в структурі суїцидального акту, а також незалежно від характеру причин його, що спонукують, завжди має для індивіда риси реального внаслідок чого супроводжується ситуаційними кризовими станами й тяжкими переживаннями.

Неупереджений погляд на збільшення кількості суїцидів за останні роки показує, що цьому сприяли негативні тенденції, що торкаються макро - і мікрорівнів взаємодії особи з навколишнім середовищем. З них насамперед варто виділити розвиток процесів соціально-політичної нестабільності в суспільстві, що підривають ступінь довіри до державних символів і інститутів влади; відсутність виразної кадрової політики й системи правових гарантій в ОВС, що призводять до падіння престижу служби й зниження рівня професійної мотивації; погіршення економічного становища співробітників і членів їхніх родин, що провокує знижений фон настрою, стани фрустрації й почуття занепокоєння щодо подальших перспектив життєдіяльності; розвиток процесів стратифікації знизили поріг соціально-психологічної адаптації співробітників, але й привнесли негативні психосоціальні фактори, які змінили характер особистісних емоційних проявів (недовіра, скепсис, негативізм тощо).

Слід зазначити, що найпоширенішим способом відходу з життя було самоповішення (80.9%). Нерідко для реалізації аутоагресивної мети використовувалася вогнепальна зброя (13,2%), у тому числі табельна (5,9%). Застосування табельної зброї викликає особливу тривогу, оскільки суїцидент із бойовою зброєю в руках може бути небезпечний не тільки для себе, але й для навколишніх. У цьому зв'язку профілактика подібного роду аутоагресивних дій - це одночасно й попередження розширеного суїциду, у результаті якого мимовільними жертвами можуть стати близькі й родичі суїцидента, а іноді й зовсім випадкові люди. Як правило, суїцидальні дії відбувалися за місцем проживання співробітника з 18 до 24 годин.

Аналіз соціально-демографічної структури суїцидентів показує, що приголомшлива кількість самогубств вчинена особами рядового (22,1%), молодшого (58,8%) і середнього (11,8%) начальницького складу. Характерно, що піки суїцидонебезпечного віку для співробітників приходяться на життєві періоди від 18 до 25 років (33,8%), а також від 31 року до 40 років (38,2%). У переважній більшості випадків стаж їхньої професійної діяльності становив від одного року до трьох років. Однак в останні кілька років відмічається деякий сплеск суїцидальної поведінки серед осіб, що прослужили в ОВС більше п'ятнадцяти років (11,7%). У числі суїцидентів переважають сімейні співробітники, у тому числі такі, що мають дітей.

Цікаво, що особи з вищою й середньою фаховою освітою, отриманою в системі навчальних закладів МВС України, украй рідко вчиняють суїцидальні акти в порівнянні, наприклад, зі співробітниками із середньою, середньо спеціальною і вищою освітою, отриманою в інших навчальних закладах.

При вивченні фактів самогубств серед співробітників звертає на себе увагу незначність приводу (мотиву) суїциду. Ця обставина зайвий раз указує на те, що мотив і причина самогубства не тотожні поняття, що необхідно брати до уваги при аналізі випадків суїцидальної поведінки. При виборі тактичних прийомів профілактики самогубств варто враховувати, що фоном для них, як правило, є різного роду конфлікти: сімейно-побутові (ревнощі, нероздільна любов і недостатня матеріальна забезпеченість), професійні, в основі яких лежали неадекватні взаємини з колегами по роботі; адміністративно-правові, через страх очікуваного покарання за вчинений злочин.

Серед медико-психологічних характеристик звертає на себе увагу висока питома вага алкогольної обтяженості серед осіб, що вчинили самогубства. Це співвідноситься й з даними світової статистики, що вказує, що відсоток хворих алкоголізмом серед суїцидентів досягає 65%, а алкоголізм як причина самогубств займає провідне місце в переліку хвороб, якими страждали особи, що позбавили себе життя. Проведений психологами аналіз випадків, обтяжених алкоголізмом, показав, що "ситуаційно суїцидальні реакції" у цих осіб (на відміну від типових психогенних реакцій, де звичайно є присутнім потужний фактор, що травмує,- раптова втрата близьких, розрив сімейних відносин тощо) спостерігалися при явно неадекватному поводі, тобто повсякденні, звичні обставини ставали поштовхом для здійснення аутоагресії.

У поведінковому плані кризові стани супроводжуються зниженням рівня мотивації, зменшенням активності мислення, імпульсивністю вчинків, емоційною пригніченістю й тривожністю особи. З'являються утруднення у використанні інформації, необхідної для правильної оцінки власних можливостей для прийняття рішень в екстремальних ситуаціях.

Отримані дані говорять про наявність у суїцидентів наступних психологічних характеристик: відсутність адекватної самооцінки, непевність у собі, підвищена ранимість і сугестивність, нездатність розв'язувати міжособистісні конфлікти, песимістичність і тривожність.

Відзначимо, що приблизно кожен третій суїцидент у тій або іншій формі раніше висловлював суїцидальні наміри, а також намагався покінчити із собою.

Учені розрізняють дві групи факторів: суїцидогенні й антисуїцидогенні. До перших відносяться: нестійкість до психоемоційних навантажень, неадекватна самооцінка, слабість особистісного психологічного захисту, зниження або втрата соціальних орієнтацій, наявність психічної патології, підвищена конфліктність, наявність суїцидальних спроб у минулому.

До антисуїцидальних факторів особи відносяться: інтенсивні емоційні прихильності до близьких, батьківські обов'язки, виражене почуття боргу, концентрація уваги на стані власного здоров'я, залежність від суспільної думки й бажання уникнути осуду з боку навколишніх, наявність стійких соціальних установок і життєвих планів.

Разом з тим необхідно враховувати, що більшість із перерахованих факторів піддається змінам у часі, тому зафіксована в конкретної особи схильність до суїцидальної поведінки не може автоматично екстраполюватися на його майбутнє, а вимагає ретельного систематичного контролю за його поведінкою.

ВИСНОВКИ З ШОСТОГО ПИТАННЯ:

Оскільки суїцидальна поведінка має зовнішні ознаки, то представляється можливим виділити об'єктивно виражені реакції особи, що сигналізують про настання глибокої щиросердечної кризи

1. Заглиблення у себе. Відомо, що прагнення побути наодинці із собою природно й нормально для кожної людини. Однак варто бути уважним у тих випадках коли замкнутість стає глибоким й тривалим станом особи, у результаті якого людина цурається навколишніх.

2.Депресія. Це глибокий емоційний занепад, що у кожної людини проявляється по-своєму. Деякі особи стають замкнутими, ідуть у себе, але при цьому маскують почуття настільки добре, що навколишні довго не помічають змін у їхній поведінці. Єдиний шлях у таких випадках - пряма і відкрита розмова з людиною.

3.Агресивність, Багатьом актам самогубства передують спалах дратівливості, гніву, люті й жорстокості до навколишніх. Нерідко подібні явища є закликом суїцидента звернути на нього увагу, допомогти йому. Однак подібний заклик звичайно дає прямо протилежний результат - ворожість навколишніх, їхнє відчуження від суїцидента. Замість уваги людина добивається осуду з боку найближчого соціального оточення.

5.Зловживання алкоголем. Воно сприяє загостренню суїцидальних думок і намірів.

6.Роздача подарунків навколишнім. Деякі люди, що планують суїцид, попередньо роздають близьким, друзям, свої особисті речі. Фахівці із суїциду стверджують, що це є одним з його показників. У кожному такому випадку рекомендується серйозна й відверта бесіда психолога зі співробітником для з'ясування його правдивих намірів.

7.Психологічна травма або сильний емоційний стрес. До них може привести велике емоційне потрясіння або ланцюг дрібних переживань, що травмують, які поступово накопичуються. Розставання з рідними або звичним укладом життя, зіткнення зі значними моральними навантаженнями й дискомфорт можуть привести до здійснення аутоагресивних дій. Якщо до цього додається розлучення із дружиною або чоловіком, смерть або нещастя з ким-небудь із близьких, особисті негоди, то в співробітника можуть виникати думки й настрої, чреваті суїцидом.

8.Різкі зміни у звичайній поведінці. Несподівані зміни в поведінці людини повинні стати предметом уважного спостереження. Коли стримана, небагатослівна, замкнута людина (інтроверт) зненацька для навколишніх починає багато жартувати, сміятися, бовтати (поводиться як екстраверт), варто придивитися до неї. Така зміна скоріше свідчить про глибоко пережиту самітність, що людина намагається сховати під маскою веселощів і безтурботності.

9.Демонстративна погроза. Будь-яке висловлене прагнення піти з життя повинне сприйматися серйозно. Найбільше часто воно виражається словами: "Ви будете винуваті в моїй смерті", "Ви ще пошкодуєте про мене", "Я не хочу жити серед вас" тощо. Ці заяви можна інтерпретувати як пряме попередження про самогубство, що готується. У таких випадках не можна допускати черствості, агресивності до суїцидента, які тільки підштовхнуть його до виконання погрози. Навпроти, необхідно виявити максимальну витримку й терпіння, надати співробітникові кваліфіковану психологічну допомогу.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

Теоретичний обсяг інформації, набутий працівниками ОВС безумовно не може передбачити всіх нестандартних ситуацій і містить в собі лише окремі найнеобхідніші напрями дій, що забезпечують безпеку в небезпечній ситуації. Важливу роль при цьому відіграє уміння орієнтуватися та приймати неординарні, непередбачувані для супротивника рішення, а отже, при підготовці має також приділятися увага вмінню діяти не очікувано, не шаблонно, знаходити правильні оригінальні рішення.

Однак інколи виникають моменти, коли працівник не діяв певним чином не через відсутність належних знань, а через те, що розгубився в непевній ситуації. У цьому разі важливим елементом поведінки в екстремальній ситуації буде якраз вихід із такої ситуації розгубленості, ступору шляхом обов'язкового прийняття рішення про подальші дії, що забезпечується внутрішньо психологічною регуляцією. Саме тому психологічна підготовка важлива не лише для підвищення професійної майстерності працівників правоохоронних органів, а й для збереження їх життя та здоров'я.

Профілактика й корекція стресових станів в екстремальних умовах може розглядатися як один на ключових способів збереження боє- і працездатності особового складу, підвищення його психологічної стійкості й підтримки психоемоційної рівноваги.