Методичні підходи МВФ до формування платіжного балансу

Вперше баланси міжнародних розрахунків були сформовані та опубліковані у 20-х роках XX століття. Протягом наступних років методика їх складання постійно вдосконалювалася. У 1947 році ООН опублікувала схему платіжного балансу, яка стала основою для подальшої розробки МВФ форм і принципів складання платіжних балансів.

МВФ продовжує перманентне удосконалення методики складання платіжного балансу, яка відображається у рекомендаціях (керівництвах) з платіжного балансу, що періодично перевидаються. Розробкою платіжного балансу на рівні МВФ займається комітет зі статистики платіжного балансу (IMF Committee on Balance of Payments Statistics), а також різноманітні групи технічних експертів (додаток И). Комітет був заснований в 1992 році з метою спостереження за впровадженням рекомендацій, які містяться у звітах двох робочих груп МВФ, що досліджують основні джерела неспівпадання в загальній статистиці платіжного балансу. Комітет також надає рекомендації і поради відносно методологічних аспектів формування статистики платіжного балансу та міжнародної інвестиційної позиції.

Комітет засідає щонайменше раз на рік. На засіданнях комітету обговорюються питання стосовно методології платіжного балансу та міжнародної інвестиційної позиції, а також методики складання окремих статей зазначених звітів. Результати засідань публікуються на сайті та у друкованих виданнях МВФ. Кожного року комітет також складає річні звіти, в яких наводиться огляд тенденцій платіжного балансу та міжнародної інвестиційної позиції країн-учасниць МВФ, а також зазначаються результати роботи комітету за поточний рік і плани на наступний.

На даний момент застосовується п'ята редакція керівництва платіжного балансу (Balance of Payments Marnai fifth edition), яка опублікована у 1993 році [1]. Даний документ являє собою стандарти понять, визначень, класифікацій і угод для компіляції платіжного балансу і статистики міжнародної інвестиційної позиції. Вони відбивають широко розповсюджені зміни, які були в міжнародних угодах, починаючи з четвертої редакції керівництва, що була видане у 1977 році.

Укрупнену класифікацію стандартних компонентів платіжного балансу відповідно до п'ятої редакції рекомендацій МВФ [1, с. 43-48] наведено у додатку К. Запропонована МВФ структура статей платіжного балансу є універсальною, що дозволяє порівнювати й аналізувати платіжні баланси не тільки розвинених держав, а також країн, що розвиваються або здійснюють перехід до ринкової економіки. Для кращого розуміння методики розрахунку платіжного балансу та наочної характеристики його основних компонентів доцільно розглянути умовний алгоритм формування платіжного балансу (додаток Л).

Після прийняття в 1993 році п'ятої редакції керівництва МВФ зі складання платіжного балансу концепція сальдо за поточними операціями стала загальноприйнятою у світі. Економічний зміст даної концепції полягає у рівності сальдо поточних операцій підсумку статей руху капіталу в сукупності зі змінами в розмірах валютних резервів. Таке представлення структури платіжного балансу наочно відображає підсумки взаємодії національної економіки з іншими економіками світу у розрізі усіх угод. Однак подальший розвиток форм та способів організації міжнародних економічних відносин обумовив необхідність подальшого перегляду рекомендацій МВФ зі складання платіжного балансу.

У 2009 році МВФ опублікував шосту редакцію керівництва платіжного балансу (Balance of Payments and International Investment Position Manual, sixth edition), яка враховує усі суттєві зміни, що відбулись у міжнародній економіці з моменту виходу п'ятої редакції [3]. Відповідно до рішень, прийнятих на 21-му засіданні комітету МВФ зі статистики платіжного балансу, що відбулось у листопаді 2008 року, орієнтовним терміном остаточного переходу на складання платіжних балансів на основі шостої редакції визначено 2012-2013 роки.

Подібно до попередніх видань, шоста редакція керівництва платіжного балансу визначає рекомендації щодо відображення міжнародних операцій відповідно до узгоджених на міжнародному рівні підходів. Даний документ забезпечує більшу ясність та детальність відображення операцій на основі впровадження розширеного переліку міжнародних операцій. Зокрема, у шостій редакції керівництва враховано вплив глобалізації на відображення міжнародних операцій у платіжному балансі (валютні союзи, міжнародні виробничі процеси, складні організаційні структури міжнародних компаній, мобільність робочої сили). Також у даному документі враховано переглянуті підходи до відображення нових фінансових інструментів та видів фінансової діяльності. У шостій редакції керівництва робиться більший акцент на відображенні міжнародної інвестиційної позиції, ніж у п'ятій редакції. Остання редакція керівництва платіжного балансу також об'єднує роз'яснення і зміни щодо відображення деяких операцій, пов'язаних із прямими інвестиціями та операціями із фінансовими деривативами.

У шостій редакції керівництва платіжного балансу, у порівнянні з п'ятою редакцією, містяться наступні найістотніші зміни:

1) уточнення вимірювання фінансових послуг;

2) зміни у відображенні прямих інвестицій;

3) впровадження концепцій, пов'язаних з резервом зобов'язань та стандартизованих гарантій;

4) нові концепції для вимірювання міжнародних грошових переказів;

5) посилений ступінь відповідності з Системою національних рахунків (System of National Accounts),

6) обширні доповнення до керівництва, пов'язані із додатковою деталізацією та поясненням окремих положень документа, а також впровадженням нових додатків щодо валютних союзів, багатонаціональних підприємств, грошових переказів.

У шостій редакції рекомендацій МВФ, як і у попередніх редакціях, наведено класифікацію стандартних компонентів платіжного балансу [3, с. 301-307]. Потрібно зазначити, що дана класифікація є більш розширеною та деталізованою у порівнянні із класифікацією компонентів відповідно до п'ятої редакції [ 1, с. 43-48].

Платіжні баланси розвинутих держав та держав, що розвиваються, дещо розрізняються за змістом. Схеми платіжного балансу, прийняті МВФ і ОЕСР, враховують загальні риси, властиві розвинутим державам, а також надають кожній державі можливість вносити свої коригування щодо обліку специфічних фінансових операцій. Як правило, такі коригування пов'язані з методами виміру сальдо платіжного балансу і його покриття.

Ряд особливостей методології складання платіжних балансів країн, що розвиваються, випливає з недостатньо високого рівня розвитку національної системи статистичного обліку. У зв'язку із цим деякі операції можуть не знаходити відображення у балансах або відображатись лише частково. Розміри сум, що проходять за статтями платіжного балансу, найчастіше бувають завищені або занижені.

У США, Англії, Канаді, Австралії відповідальність за складання платіжного балансу покладена на статистичні відомства, а інформаційною основою для формування показників є статистичні обстеження. Недоліком цієї системи є громіздкість, адже опитувальники, в окремих випадках, містять десятки сторінок, що ускладнює роботу агентів зовнішньоекономічної діяльності.

У більшості європейських країн платіжний баланс складається центральними банками щомісячно, а інформаційною основою формування показників є банківська звітність (система поопераційного обліку), однією із суттєвих переваг якої є оперативність.

В Україні розробка платіжного балансу практично розпочалася з 1993 року. Відповідно до Закону України «Про Національний банк України», відповідальність за складання платіжного балансу покладено на Національний банк України. Порядок координації дій міністерств і відомств щодо формування інформаційної бази платіжного балансу встановлено спільною Постановою Національного банку України та Кабінету Міністрів України «Про складання платіжного балансу» від 17.03.2000 р. № 517 [9]. Згідно з цією постановою, НБУ здійснює координацію дій усіх установ та концентрує всю інформацію для формування платіжного балансу країни. Крім цього, НБУ також розробляє методологічну та методичну базу для його складання, аналізу та прогнозування. Так, на НБУ покладено відповідальність за складання методики прогнозування платіжного балансу. Отже, починаючи з 1993 року було введено в дію «Звіт про фінансові операції з нерезидентами України (форма 1-ПБ)», а в 1994 році запроваджено форму 2-ПБ «Звіт підприємства (організації) про фінансові операції з нерезидентами України». Упровадження цих форм дало можливість отримувати інформацію про рух готівкової іноземної валюти, рух валюти за операціями платіжного балансу на кореспондентських рахунках у зарубіжних банках, на рахунках юридичних осіб-резидентів за кордоном, а також на рахунках фізичних і юридичних осіб-резидентів України за кордоном та на рахунках нерезидентів у національній валюті.

Визначення органу, відповідального за складання платіжного балансу, розроблення законодавчої та методичної бази, дозволило формувати платіжний баланс на основі системи обліку операцій, розробленої відповідно до методичних положень МВФ (5-тий перегляд). Методологія МВФ розглядає платіжний баланс як систематизований перелік усіх економічних операцій, що здійснюються за певний відрізок часу між резидентами та нерезидентами певної країни. Тобто платіжний баланс охоплює усі операції, які так чи інакше пов’язані з юридичним переходом прав власності на товари і послуги, а також інших цінностей від резидентів до нерезидентів, у т.ч. передачі грошей, фінансових та інших активів із однієї країни до іншої. У разі безоплатного надання товарів, послуг, фінансових активів чи інших цінностей запроваджується особлива стаття «Трансферти», що фіксується подвійним записом у бухгалтерському обліку.

У статистичній літературі [1, 3, 6, 7, 8] існують різні підходи та визначення платіжного балансу. Відповідно до методичних положень МВФ щодо складання платіжного балансу – платіжний баланс – це статистичний звіт за певний період, в якому систематично та систематизовано враховуються економічні операції даної країни з іншими країнами [2]. Ці операції здійснюються між резидентами та нерезидентами і стосуються руху товарів, послуг, фінансових претензій та боргових зобов’язань між цією країною та іншими країнами, а також трансфертів. Таке визначення, на нашу думку, найбільш повно відображає економічну сутність платіжного балансу, але зрозуміло, що за формою складання платіжний баланс – це, в першу чергу, статистичний звіт, який систематизує статистичні дані про зовнішньоекономічні операції резидентів та нерезидентів. Економічний зміст платіжного балансу, з одного боку, полягає в тому, що в ньому на певну дату відображаються попит і пропозиція національної та іноземної валюти, які впливають на формування валютного курсу. Тому стан платіжного балансу на конкретну дату залежить від стану національної валюти та валютного курсу, а також співвідношення між платежами, що надійшли з-за кордону, та платежами, здійсненими за кордоном. З іншого боку, платіжний баланс розраховується за певний період (рік) на основі зовнішньоекономічних угод та їх показників. Аналіз цих показників дозволяє визначити місце країни в міжнародних економічних відносинах, її участь у міжнародному розподілі праці та здійснювати державне регулювання, спрямоване на підвищення ефективності її зовнішньоекономічної діяльності. Складання платіжного балансу за певний період передбачає стабільність національної валюти в довготривалій перспективі та прогнозовані зміни валютного курсу.

Платіжний баланс як узагальнений документ, що дає оцінку економічного стану та характеризує ефективність світогосподарських зв’язків будь-якої країни, включає в себе торговельний баланс, баланс послуг та баланс руху капіталів і кредитів. Структура платіжного балансу та забезпечення його рівноваги відображена на рис. 5.1.

Торговельний баланс показує різницю між платежами за експортними та імпортними товарами. Але значна частка зовнішньої торгівлі здійснюється в кредит, що призводить до певних розбіжностей між торговельними показниками та фактично проведеними платежами й надходженнями за відповідний період. Якщо, наприклад, імпорт перевищує експорт, то виникає негативне сальдо торговельного балансу, або зовнішньоторговельний дефіцит. У цілому по балансу поточних операцій дефіцит означає, що по першій частині платіжного балансу імпортні операції викликали попит на іноземну валюту значно більший, ніж експортні операції можуть забезпечити її пропозицію. Тому дефіцит торговельного балансу залежить від місця тієї чи іншої країни в світовому господарстві, її зв’язків з країнами-партнерами та фінансово-економічної політики в цілому. Позитивне сальдо торговельного балансу є важливим джерелом валютних коштів для забезпечення платежів за міжнародними зобов’язаннями. Негативне сальдо торговельного балансу характеризує країну як економічно слабку.

До балансу послуг включаються платежі та надходження, пов’язані з наданням транспортних послуг (перевезення пасажирів і вантажів, а також інші послуги, що надаються морським, повітряним та іншими видами транспорту), послуг з міжнародного туризму (в т.ч. ділових поїздок), страхових послуг, послуг зв’язку, послуг реклами та маркетингу, науково-технічних та конструкторських послуг, комп’ютерних та інформаційних послуг тощо. Варто підкреслити, що сектор послуг нині розвивається досить динамічно, зростає його питома вага за рахунок розширення переліку та надання нових видів послуг, а темпи зростання таких послуг, як комп’ютерні, ліцензійні, лізингові тощо випереджають темпи зростання деяких товарних груп. До балансу послуг включають також виплати і надходження доходів від інвестицій та процентів за міжнародними кредитами. Крім того, МВФ передбачає віднесення окремим рядком у платіжному балансі односторонніх переказів, що здійснюються, з одного боку, державою (субсидії іншим країнам для надання економічної допомоги, державні пенсії тощо), а з іншого – приватними особами (перекази грошових коштів іноземних робітників тощо).

У балансі руху капіталів та кредитів відображаються операції, пов’язані з вивозом та ввозом капіталу (прямі інвестиції – акціонерний капітал, реінвестовані доходи тощо, портфельні інвестиції – цінні папери, боргові цінні папери, похідні фінансові інструменти тощо), а також операції з надання та отримання міжнародних кредитів (боргові та банківські кредити, кредити та позики МВФ та інших міжнародних фінансових організацій тощо).

Платіжний баланс ураховує не тільки платежі та надходження, що фактично здійснені або мають бути здійсненими на певну дату, але й операції, пов’язані з міжнародними вимогами та зобов’язаннями. Це пов’язано з тим, що торгівля за багатьма групами товарів здійснюється в кредит і практично неможливо виокремити в балансі фактично здійснені платежі та кредитні зобов’язання. Оскільки платіжний баланс відображає рух усіх видів економічних цінностей між країнами, то, наприклад, та частка зобов’язань, яка не виплачується в поточному році, переноситься до статті платіжного балансу, що характеризує рух капіталів та кредитів.

Однак, незважаючи на постійне вдосконалення методики та накопичений досвід розробки платіжного балансу, існують певні помилки та упущення при його складанні та визначенні підсумкових даних. Теоретично платіжний баланс має бути врівноваженим, тобто потоки та операції за дебетом і кредитом мають збігатися. Тому з метою забезпечення балансу статистичних даних у платіжному балансі введена додаткова стаття «Помилки та упущення», яка включає не тільки статистичні похибки, але й невраховані з певних причин операції. Це пов’язано з тим, що, з одного боку, в балансі надто важко відобразити та врахувати операції з руху короткострокового грошового капіталу, в т.ч. спекулятивного капіталу, а з іншого – що статистичні дані про одні й ті самі операції надходять з різних джерел, а це призводить до розбіжностей через неповноту охоплення. Найбільше це питання загострюється в період фінансово-економічних криз, і тому ця стаття міститься у тому розділі платіжного балансу, в якому обліковується рух капіталів та кредитів.

Підсумкова стаття платіжного балансу відображає операції з офіційними валютними резервами та називається «Операції з ліквідними валютними активами», або «Баланс офіційних розрахунків».

У вітчизняній статистичній літературі розглядається питання щодо складання національного платіжного балансу в контексті його гармонізації з міжнародними відповідниками. При цьому національний платіжний баланс, з одного боку, включає надходження та платежі по зовнішній торгівлі, різного роду платежі і послуги, перерахування прибутків від вкладень капіталу тощо, а з другого – відображає грошові виплати за кордон за товари і послуги. При цьому світовий платіжний баланс, на відміну від національного, відображає або лише виплати, або лише надходження, тобто характеризує грошові надходження за надані послуги одними країнами іншим, охоплюючи всі операції та акції [7, c.255].

Важливим не тільки теоретичним, але і практичним питанням розробки платіжного балансу є визначення його сальдо як балансового підсумку основних статей (сукупності операцій). У статистичній літературі цей показник визначається як різниця основних статей балансу і може бути або активним (додатним) сальдо (надходження перевищують платежі), або пасивним (від’ємним) сальдо (платежі перевищують надходження) [6, c.396]. Стан платіжного балансу держави є одним із базових показників для формування внутрішньо- та зовнішньоекономічної політики, а також фінансової політики й політики валютного регулювання. Він значною мірою характеризує міжнародні економічні позиції держави, дає уявлення про її фінансові можливості, потреби в кредитах міжнародних фінансових організацій та орієнтовну вартість цих кредитів. Крім того, дані платіжного балансу використовують для проведення аналітичних досліджень, виявлення причин диспропорцій платіжного балансу, складання прогнозів, аналізу зв’язків між валютним курсом і станом поточного й капітального рахунків, а також складання прогнозів для вимірювання об’єму національного багатства.

У вирішенні цих питань важлива роль належить міжнародним фінансовим організаціям і в першу чергу – МВФ. Відділ статистики МВФ постійно здійснює роботу щодо вдосконалення міжнародного стандарту платіжного балансу. Так, на зміну старого варіанта (четвертого, 1977 року) у 1991 р. була видана п’ята редакція «Довідника з платіжного балансу». Крім того, здійснюється постійна робота щодо поглиблення методики уніфікації структури платіжного балансу, відображеної в «Керівництві з платіжного балансу», яка також періодично публікується (останнє, п’яте видання оприлюднене в 1993 р.).

Важливими, але наразі не розв’язаними залишаються проблеми забезпечення статистичного обліку, наприклад придбання товарів за готівку, бартерні операції, операції з транзиту нафти і газу тощо. Потребують розробки статистичні дані щодо зовнішньої заборгованості приватного сектору. Варто зазначити, що МВФ рекомендує Україні запровадити механізм двосторонньої координації для формування статистики платіжного балансу, щоб полегшити збирання первинних даних Держмитслужбою, Національним банком України та Держстатом України. Це дозволяє об’єднати статистичні дані за торговельними операціями з відповідною інформацією Держмислужби України (експорт, імпорт товарів, послуг, частка бартерних операцій тощо). Додатково проводяться обґрунтовані дорахунки щодо коригування імпорту до цін ФОБ, коректування нафто- та газопотоків, гуманітарної допомоги, дрібнооптової торгівлі фізичних осіб тощо.

Висновки.Отже, в Україні розробка, складання та класифікація статей платіжного балансу базується на методології МВФ, викладеній у міжнародному стандарті «Керівництво з платіжного балансу» (5 перегляд). З метою забезпечення єдності змісту та методів розрахунку однорідних показників, що уможливлює їх зіставлення, ця методологія передбачає такі передумови: 1) категоріальний апарат (поняття, визначення, категорії) має кореспондуватися з відповідними позиціями «Керівництва системи національних рахунків», незважаючи на деякі відмінності щодо їх трактування в окремих розвинених країнах; 2) у платіжному балансі найбільш численними і значними є такі типи угод, за якими одна інституційна одиниця передає економічну цінність іншій інституційній одиниці й отримує за це відповідну вартість; 3) платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку, коли кожна економічна операція має подвійний запис – за кредитом однієї статті та дебетом іншої; 4) при складанні платіжного балансу необхідно враховувати, що вартість операцій у реальних ресурсах, фінансових елементах, зовнішніх активах та пасивах обчислюється в різних валютах; 5) схема розробки платіжних балансів у загальних рисах повторює схему розробки статей платіжного балансу провідних країн світу, але з деякими модифікаціями, що роблять цю схему універсальною, тим самим забезпечуючи порівнянність платіжних балансів не тільки розвинених, а й країн, які здійснюють перехід до ринкової економіки.

Подальші дослідження платіжного балансу пов’язані з визначенням залежності стану платіжного балансу та фінансової системи України.