Міжнародні розрахунки і платіжний баланс

1. Міжнародні розрахунки є системою організації і регулювання платежів за грошовими вимогами та зобов'язаннями, які виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, фірмами, підприємствами і громадянами на території різних країн.

Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю товарами і послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталу між державами. Більша частина всіх міжнародних розрахунків здійснюється в процесі опосередкування міжнародних торгових угод.

Основні суб'єкти міжнародних розрахунків: експортери, імпортери й банки, що їх обслуговують. Вони вступають у певні відносини між собою з приводу руху товаросупроводжувальних документів і поточного оформлення платежів.

При цьому провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам. У сучасних умовах банки виступають не тільки в ролі посередників між експортерами та імпортерами. Вони виконують функції кредиторів, що фінансують зовнішньоторгові угоди, функції контролю, виступають також у ролі гарантів (залежно від умов платежу). Банки можуть висувати вимоги до умов розрахунку і форм платежу, які експортери та імпортери зобов'язані брати до уваги.

Рівень впливу банків у міжнародних розрахунках залежить від низки факторів: масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни, участі фірм і підприємств у зовнішньоекономічній діяльності, купівельної спроможності валюти, спеціалізації банків, їх фінансового становища і ділової репутації. Великий вплив на здійснення міжнародних розрахунків має також загальний рівень розвитку кредитно-банківської системи та її інститутів в країні і регіонах країни. В зв'язку з цим систему міжнародних розрахунків можна розглядати як відносно самостійну, яка має свої особливості, а саме:

по-перше, міжнародні розрахунки регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, а й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями;

по-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах, тому на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів, а також участь тієї чи іншої країни в міжнародних розрахунках можливе тільки на основі конвертованої валюти;

по-третє, в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження.

Валютні обмеження є інструментами законодавчої або адміністративної заборони, засобом лімітування і регламентації операцій резидентів і нерезидентів з валютою й іншими валютними цінностями. Звичайно валютні обмеження спричинюють негативні наслідки. Вони звужують можливості і підвищують витрати валютного обміну та платежів за зовнішньоторговельними угодами, однак вони об'єктивно необхідні. Це пов'язано насамперед з нестачею валюти, наявністю зовнішньої заборгованості, погіршенням платіжного балансу. Валютні обмеження у такій ситуації вводяться з метою концентрації валютних цінностей в руках держави, вирівнювання платіжного балансу, підтримання валютного курсу валюти своєї країни.

Валютні обмеження здійснюються різними способами: блокуванням виручки експортерів від продажу товарів у певній країні; повного або часткового обов'язкового продажу валютної виручки експортерами центральному банку або іншим уповноваженим банкам; забороною оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою; регулюванням строків платежів по експорту та імпорту та ін.