Медична гельмінтологія

1. Поняття про гельмінти та гельмінтози. Гео- і біогельмінти.

Медична гельмінтологія вивчає паразитів людини, що належать до типів Плоскі та Круглі черви. Паразитичних червів називають гельмінтами, захворювання – гельмінтозами. Ще в 1937 р. Скрябін і Шульг поділили всіх паразитичних червів на дві групи за характером їх життєвого циклу: гельмінти і біогельмінти – й виділили дві епідемічні групи гельмінтозів – гельмінтози і біогельмінтози.

До геогельмінтів належать види (значна частина нематод) що розвиваються без участі проміжного хазяїна. Їхні яйця або личинки досягають інвазійної стадії у зовнішньому середовищі й потрапляють до організму остаточного хазяїна переважно через рот – внаслідок випадкового проковтування з їжею або водою, занесення брудними руками. Личинки деяких видів (анкілостомід) активно проникають через шкірні покриви людини при контакті з грунтом.

До біогельмінтів належать види (сисуни, стьожкові, частина власне круглих червів) життєві цикли, які обов’язково пов’язані зі зміною хазяїна – проміжного і остаточного. В тілі проміжного хазяїна розвиваються личинкові форми, а перетворення інвазійних личинок на дорослу статевозрілу форму відбувається в тілі остаточного хазяїна.

2. Загальна характеристика типу Плоскі черви і розподіл на класи.

Тип налічує близько 7300 видів. Серед них є вільноживучі, які живуть у морських та прісних водах, і паразитичні форми.

Представникам типу властиві такі риси:

- зародок розвивається з трьох зародкових листків: -екто-, -енто- і мезодерми;

- білатеральна симетрія тіла;

- тіло овальне, листоподібне, видовжене або стрічко подібне, стиснене у спинно-черевному напрямку;

- наявність шкірно-м’язового мішка;

- відсутність порожнини тіла, простір між органами заповнений пухкою сполучною тканиною – паренхімою;

- відсутність кровоносної системи й органів дихання; у вільноживучих форм газообмін здійснюється крізь поверхню тіла, у паразитів дихання анаеробне завдяки розщеплення, головним чином, глікогену;

- наявність таких систем органів, як м’язова, травна, видільна, нервова, статева;

- гермафродитизм, за деякими винятками.

Тип Плоскі черви поділяють на три класи: Сисуни, Стьожкові, Війчасті (вільноживучі).

3. Клас Сисуни (Trematoda). Характеристика класу.

Трематоди, або сисуни належать до типу Плоскі черви, мають плоске не почленоване тіло листоподібної або поздовжньо – овальної форми, на якому знаходиться органи прикріплення – два мускулисті присоски. Ротовий присосок оточує ротовий отвір, черевний знаходиться на черевному боці тіла. Більшість трематодів - гермафродити. Хвороби, що викликають трематодами, називають трематодози.

Печінковий сисун(fasciola hepatica)

Печінковий сисун – збудник фасціольозу.

Географічне поширення: повсюдне.

Морфологія: Статевозріла особина листоподібна, довжиною 20-30 мм, шириною 8-12 мм. На передньому кінці тіла знаходиться невеликий конічний виступ 4-5 мм. Черевний присосок більший, ніж ротовий. Сім’яники дуже розгалужені, знаходяться всередині тіла. Матка звивиста, розміщена в передній частині тіла.

Яйця великі, овальної форми мають кришечку.

Життєвий цикл: фасціола – біогельмінт.

Остаточний хазяїн – велика і мала рогата худоба, зрідка людина.

Проміжний – молюск ставковик малий.

Локалізація в тілі остаточного хазяїна; внутрішньо-печінкові жовчні протоки. Живиться жовчю, слизом, клітинними залишками. В організмі людини може жити впродовж 9 – 13 р.

Яйце виділяється у зовнішнє середовище з фекаліями. У воді із них виходять мірацидії, які активно проникають у тіло проміжного хазяїна – молюска ставковика малого, де проходять стадії спороцисти, редій, церкарій. Церкарії залишають тіло молюска, активно плавають за допомогою хвоста, згодом відкидають хвіст і інцистуються у воді або на водяних рослинах, утворюються адолескарії.

Статевої зрілості досяає через 3 – 4 місяці, після чого почин. виділення яєць.

Патогенна дія: паразит викликає токсично алергічні реакції, механічне ушкодження жовчних ходів та тканини печінки; тривале паразитування може сприяти розвитку цирозу або раку печінки.

Профілактика: Особиста: не пити сиру воду з відкритих водойм, особливо в місцях випасу худоби і не вживати в їжу в сирому вигляді дикорослі рослини.

Громадська: зводиться до зниження зараження гельмінтами худоби і санітарного контролю за пасовищами.

Котячий сисун або сибірський (Opisthorhis felineus)

Сисун котячий (сибірський)– збудник опісторхозу.

Морфологія. Статевозріла особина завдовжки 8 – 13 мм. Тіло звужене спереду. В задній частині тіла знаходиться 2 великі чотири - і п’ятилопатеві сім’яники.

Яйця дрібні довжиною 26 – 30 мкм, асиметричні, мають кришечку і невеликий горбок на протилежних кінцях.

Життєвий цикл: опісторх – біогельмінт у водному середовищі. Локалізація в тілі остаточного хазяїна – жовчні протоки, протоки підшлункової залози.

Остаточний хазяїн – люди і тварини (кіт, собака, ведмідь), що харчуються рибою.

І проміжний хазяїн – молюск бітінія, ІІ проміжний хазяїн – коропові риби (лящ, плотва).

Інцистована личинка котячого сисуна знаходиться в м’язах або під шкірою риби. Зараження людини і хижих ссавців відбувається при поїданні сирої або напівсирої риби. Через 2 тижні після попадання в організм людини паразит локалізується в печінці, досягає статевої зрілості і починає відкладання яєць.

Профілактика. Особиста: не вживати в їжу недостатньо термічно оброблену або погано просолену рибу.

Громадська: виявлення і лікування хворих, захист водойм від фекального забруднення, санітарно – просвітня робота.

Сисун ланцетоподібний (Dicrocoelium lanceatum)- збудник дикроцеліозу.

Морфологія. Статево зріла особина довжиною 5 – 12 мм, тіло спереду рівномірно звужене, задній кінець закруглений. Два сім’яники знаходяться в передній третині тіла. Яєчник розташований за заднім сім’яником.

Яйце коричневого забарвлення, розміром 38 – 45 мкм, асиметричні, мають кришечку на одному полюсі.

Життєвий цикл.

Остаточний хазяїн – травоїдні тварини: велика і мала рогата худоба, свині. В людини описані поодинокі випадки хвороби.

Проміжний хазяїн: І перші наземні молюски, ІІ другий – мурахи. Людина заражається при випадковому проковтуванні мурах з ягодами, овочами.

4. Клас Стьожкові черви (Cestoidca). Характеристика класу.

Цестоди, або стьожкові черви, відносяться до типу Плоскі черви. Цестоди мають стрічкоподібне сегментоване тіло довжиною від 2,5 – 5 мм до 18 – 20 м. Тіло складається із голівки (сколекса), шийки і членистої стробіли, (окремі сегменти - членики) якої називають проглотидами. На голівці є органи фіксації: присоски, присмоктувальні щілини (ботрії), може бути хоботок з віночкам гачків. За сколексом знаходится коротка несегментована шийка – частина росту, від якої відбруньковуються членики. Стробіла складається із різної кількості члеників (від 3 до 4000). Проглотиди, що розташовані безпосередньо за шийкою, називаються юними і мають тільки чоловічу статеву систему. Середину тіла складають гермафродитні членики, а кінець стробіли складається із зрілих члеників, що містять заповнену яйцями матку.

Покриви тіла утворюють шкірно – м’язовий мішок. Зовнішній його шар – кутикула має мікроворсинки для збільшення всмоктувальної поверхні, тому що поглинання поживних речовин відбувається всією поверхнею тіла. Такий спосіб живлення визначив локалізацію статевозрілих особин тільки в тонкій кишці хазяїна.

Травна, кровоносна, дихальна системи відсутні. Видільна система протонефридіального типу, нервова система гангліарно – драбинчастого типу.

Цестоди – гермафродити. стьожкові черви є біогельмінтами.

Ціп’як неозброєний або бичачий (Taeniarhynchus saginatus)

Бичачий ціп’як – збудник теніаринхозу.

Географічне поширення: зустрічається повсюдно.

Морфологія. Статевозріла особина близько 5 – 6 метрів довжиною (може досягати довжини 12 -20 м), складається із 1000 – 2000 члеників. Сколекс округлий, 1 -2 мм діаметром, має 4 пігментованих присоски. Шийка коротка і тонка.

Гермафродитний членик має дволопатевий яєчник.

Зрілі членики прямокутної форми, довжина членика перевищує ширину (3 : 1 – 4 : 1). Матка закритого типу, розгалужена у вигляді стовбура, від якого з кожного боку відходять 17 – 35 бічних відгалужень, містить до 150000 яєць. Кінцеві членики здатні до активного руху.

Яйця округлої форми, мають зародок – онкосферу з трьома парами гачків. Зовнішня оболонка яйця тонка, безбарвна.

Фіна типу - цистицерк (цистицерк – невеликий заповнений рідиною міхурець, всередину якого звернутий один сколекс) має вигляд просяного зернятка.

Життєвий цикл: неозброєний ціп’як – біогельмінт.

Остаточний хазяїн – людина. Локалізація в тілі остаточного хазяїна – тонка кишка.

Проміжний хазяїн – велика рогата худоба.

У зовнішнє середовище членики виділяються з фекаліями хворого або активно виповзають через задній прохід. Велика рогата худоба заражається, поїдаючи забруднену яйцями траву. У травному тракті проміжного хазяїна онкосфери вивільняються, проникають у кровоносні судини із течією крові потрапляють у міжм’язову сполучну тканину скелетних м’язів, серцевий м’яз, язик. Через 7 місяців після зараження фіни є інвазійними для людини і зберігають інвазійність до 2 – х років.

Людина заражається, з’ївши погано термічно оброблену фінозну яловичину.

інвазійна стадія – цистицерк. У кишечнику сколекс паразита вивертається, прикріплюється до стінки кишечника і починається ріст стробіли. Через три місяці ціп’як досягає статевої зрілості, тривалість життя – близько 10 років.

Розвиток фін в організмі людини неможливий.

Патогенна дія: внаслідок виділення паразитом анти протеолітичних ферментів порушується травлення й всмоктування; призводить до схуднення; механічне ураження слизової оболонки кишечника органами фіксації.

Клініка. Інкубаційний період – від 8 до 10 тижнів.

Іноді єдиною скаргою хворих є виділення члеників ціп’яка під час дефекації. Однак (особливо в дітей та осіб, ослаблених іншими захворюваннями) можуть бути нудота, блювота, запаморочення, біль у животі, роздратованість, холецистит, панкреатит.

Діагностика. Клінічна: виділення члеників з фекаліями і виявлення їх. Лабораторна: гельмінтоскопія фекалій вид паразита визначають за кількістю відгалужень матки (від 17 до 35); овоскопія зішкрібка з періанальних складок. Виявлення тільки яєць не дозволяє розрізнити озброєного і неозброєного ціп’яків.

Лікування. Застосовують проти глистяні препарати.

Профілактика. Особиста: дотримання правил особистої гігієни, ретельна термічна обробка яловичини. громадська: контроль яловичини на ринках і бойнях перед продажем, попередження фекального забруднення навколишнього середовища, санітарно – просвітня робота.

Ціп’як озброєний або свинячий (Taenia sоlium)

Свинячий ціп’як – збудник теніозу.

Географічне поширення: повсюдно.

Морфологія. Статевозріла особина близько 2 – 3 м довжиною має до 1000 членів. сколекс округлий, 1 – 2 мм у діаметрі, має 4 присоски і хоботок з подвійним віночком гачків. На сколексі розміщені залози, секрет яких полегшує прикріплення до слизової оболонки кишечника хазяїна.

Особливість гермафродитних члеників – трилопатевий яєчник (дві основні частки й одна дрібна додаткова частка). Зрілі членики прямокутної форми, розміром 12 – 15 *6 -7 мм, довжина членика перевищує ширину (2 : 1). містить розгалужену матку, що має вигляд стовбура, від якого з кожного боку відходять 7 – 12 пар бічних гілок. Кожний членик містить 30000 – 50000 яєць.

Яйця за будовою подібні до яєць неозброєного ціп’яка.

Фіна типу цистицерк має вигляд прозорого пухирця розміром з рисову зернину (17 – 20 * 7 – 10 мм), молочно - білого кольору. Заповнена рідиною з високим вмістом альбуміну і солей. Всередину пухирця завернутий сколекс, що просвічує у вигляді білої крапки.

Життєвий цикл: озброєний ціп’як – біогельмінт.

Остаточний хазяїн – тільки людина. Локалізація статево – зрілої особини: тонка кишка.

Проміжний хазяїн – домашні і дикі свині, рідше собаки, кішки, мавпи.

З фекаліями хворого в зовнішнє середовище пасивно виділяються 5 – 6 зрілих члеників, що відірвалися від стробіли.

Свині заражаються , поїдаючи фекалії хворого або зараженого яйцями ціп’яка. У травному тракті проміжного хазяїна онкосфери вивільняються і за допомогою гачків проникають у кровоносні судини кишкової стінки. З кров’ю вони заносяться в міжм’язову сполучну тканину, де через 2 – 2,5 місяці формуються фіни типу цистицерки. В організмі свині цистицерки зберігаються живими до 2 – х років, а пізніше гинуть.

Людина заражається теніозом, з’ївши погано термічно оброблену фінозну свинину.

Інвазійна стадія – цистицерк. У кишечнику під дією травних ферментів сколекс вивертається, прикріплюється до його стінки і починається ріст стробіли. Через 2,5 – 3 місяці після зараження паразит досягає статевої зрілості. Тривалість життя до 25 років.

Патогенна дія: подібна до теаніринхозу.

Клініка. Здебільшого хвороба перебігає безсимптомно, проявляється тільки виділенням члеників з фекаліями. В інших випадках пацієнтів турбує головний біль, слабкість, зниження або підвищення апетиту, голодні болі в животі, нудота, блювота, пронос, що змінюється запором. Дуже рідко спостерігається механічна кишкова непрохідність.

Діагностика. Клінічна: виділення члеників з фекаліями. Лабораторна: гельмінтоскопія фекалій. Вид паразита визначають за кількістю відгалужень матки (7 -12).

Лікування. Застосовують проти глистяні препарати.

Профілактика. Особиста: дотримання правил особистої гігієни, ретельна термічна обробка свинини. Громадська: контроль свинини на ринках і бойнях перед продажем, попередження фекального забруднення навколишнього середовища, санітарно – просвітня робота.

Стьожак широкий (Diphyllobothirum latum)

Стьожак широкий – збудник дифілоботріозу.

Морфологія. Статевозріла особина довжиною 3 – 10 м (описані черви до 20 м завдовжки), містить близько 2000 члеників. Сколекс овальний, з двома присмоктувальними щілинами – бактеріями, що розташовані на спинному і черевному боках. Шийка тонка, 4 – 10 мм довжиною.

Ширина гермафродитних члеників (10 – 20 мм) значно перевищує довжину (2 – 4 мм), у задній частині тіла членики квадратні. В центрі кожного членика знаходиться матка розеткоподібної форми.

Яйця сіруватого або жовтуватого кольору, широкоовальні. На одному полюсі яйця знаходиться кришечка, на іншому – невеликий горбок.

Фіна – плероцеркоїд (червоподібна личинка з присмоктувальними щілинами (ботріями) на передньому кінці тіла).

Життєвий цикл: паразит проходить складний життєвий цикл, що більше нагадує цикли розвитку трематоди, ніж цестод. Біогельмінт.

Остаточний хазяїн – людина, м’ясоїдні тварини (рибоїдні тварини). Локалізація статевозрілої особи: тонка кишка.

Проміжний хазяїн – рачок циклоп, згодом – риба. З фекаліями хворого виділяється до 1 млн. яєць на добу. Яйця виділяються незрілими і дозрівають у воді впродовж 2 тижнів. Терміни розвитку личинкової стадії залежать від t° води. під дією сонячного світла із яєця вивільняється корацидій – шестигачкова онкосфера кулястої форми, покрита війками Корацидії захоплюються рачками – циклопами, які служать їжею для риб. в тілі рачка розвивається процеркоїд. Заражені рачки є кормом для прісноводних риб, я тілі яких через 2,5 – 3 місяці розвиваються плероцеркоїди, що стають інвазійними для остаточного хазяїна.

Остаточні хазяїни заражаються, поїдаючи слабко термічно оброблену рибу або ікру.

Інвазійна стадія – плероцеркоїд. Через 30 – 60 днів після зараження в тонкій кишці формується статевозріла стробіла. Тривалість життя в організмі остаточного хазяїна – до 10 років.

Патогенна дія: тактично – алергічна; механічне ушкодження ботріями слизової оболонки кишечника приводить до некрозу й атрофії слизової оболонки, розвиток важкої форми анемії.

Діагностика. Клінічна: періодичне виділення члеників з фекаліями. Лабораторна: овоскопія фекалій, іноді можна знайти частини стробіли.

Лікування. Застосовують антигельмінтні препарати.

Профілактика. Особиста: термічна обробка риби. Громадська: виявлення і лікування хворих, запобігання фекального забруднення водойм.

Ціп’як карликовий

Ціп’як карликовий – збудник гіменолепідозу.

Географічне поширення: повсюдно.

Морфологія. Статевозріла особина білого кольору, довжиною 10 – 45 мм, складається 1з 100 – 300 члеників. Сколекс має чотири присоски та втяжний хоботок з одним віночком із 20 – 30 гачків. Зрілі членики широкі і короткі (0,22 * 0,5 – 1,0 мм), мають мішкоподібну матку, в якій від 100 до 200 яєць.

Яйця округлі або овальні (50 * 40 мкм).

Фіна – цистицеркоїд (двостінний міхурець із завернутим всередину сколексом і хвостоподібним придатком).

Життєвий цикл: людина є остаточним і проміжним хазяїном карликового ціп’яка . Локалізація в тілі остаточного хазяїна: тонка кишка.

Інвазійна стадія – яйце. Зараження відбувається при заковтуванні яєць із брудних рук. У тонкій кишці онкосфери вивільняються, проникають усередину ворсинок тонкої кишки і перетворюються в фіну. Через 4 – 6 діб цистицеркоїди руйнують ворсинки; ціп’яки, що виходять, прикріплюються до стінки кишки і за 2 – 3 тижні досягають статевої зрілості. весь життєвий цикл карликового ціп’яка триває близько місяця.

із зрілих яєць онкосфери можуть виходити у просвіт кишечника, починаючи новий цикл розвитку (аутоінвазія). При недотриманні правил особистої гігієни можливе повторне зараження хазяїна (аутореінвазія). внаслідок цих процесів кількість паразитів у хазяїна може досягати декількох сотень.

Паразит може розвиватися і з участю проміжного хазяїна – борошняного хрущяка і його личинки.

Патогенна дія: ураження слизової оболонки внаслідок дії ферментів онкосфер і механічне руйнування ворсинок кишечника цистицеркоїдами; порушення процесів травлення і всмоктування в тонкій кишці, розвиток дисбактеріозу.

Клініка. Хворіють в основному діти. при невеликій кількості паразитів хвороба проходить безсимптомно. При інтенсивній інвазії характерні зниження апетиту, нудота, непостійні випорожнення. Можуть бути болі в животі, алергічні висипки.

Діагностика. Клінічна: поєднання непостійної діареї і токсично – алергічних явищ. Лабораторна: овоскопія свіжо виділених фекалій, тому що яйці ціп’яка швидко руйнуються і деформуються в зовнішньому середовищі.

Лікування: Застосовують проти глистяні препарати.

Профілактика: Особиста: дотримання правил особистої гігієни. Громадська: профілактичне обстеження дітей у дитячих садках і школярів молодших класів, працівників дитячих садків і харчових підприємств; санітарно – просвітня робота.

Ехінокок (Echinococus granulosus)

Ехінокок – збудник ехінококозу.

Географічне поширення: повсюдно.

Морфологія. Статевозріла особина довжиною 0,2 – 0,5 см, складається з 3 – 4 члеників (1 – 2 юних членики, 1 гермафродитний, 1 зрілий). Сколекс грушоподібної форми, має 4 присоски і хоботок із 36 – 40 гачками. Зрілий членик містить до 800 яєць. Яйця по розміру і формі схожі на яйця свинячого і бичачого ціп’яків, 31 – 40 мкм.

Фіна – ехінококовий міхур (міхур, що досягає великих розмірів, всередині якого знаходяться токсична рідина, безліч сколексів, дочірні і внучаті міхурці).

Життєвий цикл: остаточний хазяїн – собаки, вовки, шакали, лисиці, у яких статевозріла стадія паразита відбувається в тонкій кишці. Проміжний хазяїн – травоїдні ссавці, людина. Зрілі членики ехінокока відриваються від стробіли, виповзають із ануса собаки і рухаються по її шерсті, розсіюючи яйця. яйця ехінокока виділяються так само з фекаліями собаки. Зберігають інвазійність впродовж 10 місяців.

Інвазійна стадія для людини – яйце. Людина заражається, проковтуючи яйця ехінокока із забрудненою їжею і водою або із брудних рук при контакті з хворим собакою. Травоїдні тварини заковтують яйця з травою, забрудненою фекаліями собак. Онкосфери вивільняються в тонкій кишці, проникають у стінку кишки і з течією крові розносяться по організму.

Локалізація в тілі проміжного хазяїна: печінка і легені (75 %), м’язи, трубчасті кістки, головний мозок та інші органи де утворюються ехінококові міхурі. Міхурі ростуть повільно, досягають до кінця першого року d = 5 см.

Людина є біологічним тупиком у життєвому циклі ехінокока. Собаки і інші остаточні хазяїни заражаються ехінококозом, поїдаючи нутрощі травоїдних тварин з ехінококовими міхурами.

Патогенна дія: здавлювання тканин зростаючим ехінококовим міхуром призводить до порушення функції ураженого органа і дистрофічних змін; токсично – алергічна дія при всмоктуванні у кров рідини ехінококового міхура. При ураженні печінки можливі тяжкість і біль у правому підребер’ї , збільшення селезінки. Дуже небезпечний розрив ехінококового міхура, тому що в цьому випадку дрібні зародкові головки паразита можуть розповсюдитись по організму, вражаючи інші органи. Множинний ехінококоз переважно закінчується смертю хворого.

Лікування. Хірургічне – видалення міхура разом з оболонками.

Профілактика. Особиста: дотримання правил особистої гігієни, миття овочів, профілактична дегельмінтизація домашніх собак двічі на рік. Громадська: недопускання годування собак органами хворих тварин.

Альвеокок (Alveococcus multilocularis)

Альвеокок – збудник альвеококозу.

Морфологія. Статевозріла особина нагадує ехінокока, відрізняється більш дрібними розмірами (1,2 – 3,7 мм), кількістю гачків на сколексі і кулястою формою матки. Яйця морфологічно не відрізняються від яєць ехінокока, але більш стійкі до холоду.

Фіна – альвеококовий міхур є скупченням дрібних пухирців розміром 3 – 5 мм, заповнених жовто – коричневою желеподібною масою з невеликою кількістю сколексів.

Життєвий цикл: альвеокок – біогельмінт.

Остаточні хазяї – вовки, лисиці, песці, у яких альвеокок знаходиться в кишечнику. Проміжні хазяї – гризуни, рідко травоїдні тварини, людина. Яйця альвеокока виділяються в зовнішнє середовище з фекаліями хворих хижаків. Гризуни заражаються, з’ївши корм, забруднений яйцями альвеокока.

Інвазійна для людини стадія – яйце. Людина заражається через брудні руки при обробці шкір тварин або при вживанні в їжу немитих лісових ягід.

Локалізація в тілі проміжного хазяїна і розвиток паразита в тілі людини аналогічні розвитку ехінокока. Найчастіше первинно уражається печінка, згодом міхурі утворюються й в інших органах (легені, нирки, селезінка, головний мозок та ін.). Людина – біологічна кінцева ланка в життєвому циклі альвеокока. Хижаки заражаються, поїдаючи гризунів.

Патогенна дія: токсично – алергічна; зруйнування тканини ураженого органа і множинні ураження внутрішніх органів внаслідок відриву дочірніх пухирців і поширення їх з течією крові по організму (метастазовані).

Профілактика. Особиста: миття ягід, кип’ятіння води. Громадська – дотримання гігієнічних вимог при знятті шкірок з промислових тварин, зборка згодовування собакам тушок гризунів, санітарно – просвітня робота.

5. Тип Круглі черви. Загальна характеристика типу. Клас Власне круглі черви.

До типу Круглі черви (Nemathelminthes) класу Власне круглі черви (Nematoda) належать гельмінти з видовженим несегментованим тілом циліндричної форми. Це первиннопорожнинні тварини, порожнина не має власної висилки і заповнена рідиною під тиском. Рідина виконує функцію гідростатичного скелета і транспорту органічних речовин.

Покриви тіла – шкірно – м’язовий мішок, що складається з зовнішньої кутикули, гіподерми і мускулатури. Кутикула товста, десятишарова, виконує захисну функцію.

Травна система у вигляді трубки складається з 3 відділів: передньої, середньої і задньої кишок. Ротовий отвір оточений кількома кутикулярними виростами – губами.

Дихальна і кровоносна система відсутні.

Видільна система – одноклітинні шкірні залози (видозміненні протонефридії) складаються із екскреторної клітини і двох бічних видільних каналів.

Нервова система гангліонарного – драбинчастого типу, представлена навкологлотковим нервовим кільцем, 4-ма нервовими стовбурами. Органи чуття розвинені слабо, є хеморецептори на передньому кінці тіла і чутливі залози на задньому кінці.

Нематоди роздільностатеві. Самки більші за самців, статева система трубчаста.

Більшість нематод – геогельмінти (розвиток яйця відбувається в зовнішньому середовищі, без проміжних хазяїв), але є і біогельмінти. Деякі нематоди живородні.

Аскарида людська (Ascaris lumbricoides)

Аскарида людська – збудник аскаридозу.

Географічне поширення: повсюдне, є одним із найпоширеніших гельмінтів людини.

Морфологія. Статевозріла особина має тіло циліндричної форми, загострене на кінцях, жовто – рожевого кольору. Самки довжиною 20 – 40 см, самці 5 – 25 см. ротовий отвір оточений трьома губами, по яких знаходиться по парі чутливих сосочків. На бокових поверхнях помітні поздовжні бічн6і лінії, в яких проходять канали видільної системи. У самця хвостовий кінець зігнутий у вигляді гачка на черевний бік. У самки на передній третині тіла знаходиться кільцеподібна перетяжка, на якій з черевного боку відкривається зовнішній статевий отвір. Зрілі яйця округлі або овальні мають горбкувату поверхню і жовто – коричневий колір. Оболонка їх товста, багатошарова, розміри 40 – 60 мкм.

Життєвий цикл – аскарида людська – це геогельмінт, який паразитує тільки в людині.

Локалізація: тонка кишка.

Спеціальних органів фіксації не має, утримується у просвіті кишки завдяки постійному руху назустріч потоку їжі. Живиться харчовою кашкою. Самка за добу виділяє понад 200000 яєць, що потрапляють у зовнішнє середовище з фекаліями. Свіжовиділені яйця не є інвазійними. У вологому середовищі за наявності кисню всередині яйця формується личинка. Терміни дозрівання яйця, залежно від температури навколишнього середовища від трьох тижнів (20 – 30 °C) до декількох місяців. Завдяки товстій багатошаровій оболонці яйця стійкі до зовнішніх впливів і зберігають свою інвазійність впродовж 3 – 7 років.

Людина заражається через немиті овочі або забруднену воду, брудні руки.

Інвазійна стадія – яйце. Механічними переносниками яєць є мухи, таргани. У верхній частині тонкої кишки личинки вивільняються з яйця, проникають у кровоносні судини кишкової стінки. З течією крові заносяться в печінку, де знаходяться 3 – 4 дні, пізніше в легені. В легенях личинки виходять у просвіт альвеол, де ростуть і дворазово линяють. Через 10 – 15 діб личинки піднімаються повітроносними шляхами у глотку. Частина з них виділяється назовні разом з харкотинням, а частина проковтується і знову потрапляє в тонку кишку, де перетворюється в дорослих аскарид. Міграція пов’язана з необхідністю кисню для розвитку личинок, триває 2 – 2,5 місяці. У період міграції личинки живляться кров’ю.

Тривалість життя аскариди в тонкій кишці близько року.

Патогенна дія: виражена токсично – алергічна дія, ураження стінки капілярів і тканини альвеол у період міграції призводять до дрібних кривовиливів у тканину легень; дорослі аскариди механічно ушкоджують стінки кишки; поглинають поживні речовини, сприяють гіповітамінозам, виснаженню організму. Ускладнення кишкового аскаридозу: кишкова непрохідність, апендицит, пошкодження цілісності кишечника з розвитком запалення очеревини.

Поза кишкова локалізація аскарид пов’язана з їх високою рухливістю. Найчастіше аскариди проникають у печінку. Описано проникнення аскарид у гортань, носові ходи, а також локалізація аскарид у придаткових пазухах носа і середнього вуха.

Лабораторна діагностика: виявлення личинок у харкотинні у легеневу стадію хвороби; овоскопія фекалій.

Лікування. Протиглистяні препарати.

Профілактика. Особиста: Дотримання правил особистої гігієни, ретельне миття овочів, вживання кип’яченої води, захист продуктів харчування від мух і тарганів. Громадська: лікування хворих аскаридозом, охорона ґрунтів від забруднення фекаліями.

Волосоголовець людський (Trichocephalus trichiurus)

Волосоголовець людський – збудник трихоцефальозу.

Морфологія. Статевозріла особина довжиною 3 – 5 см. Передній кінець складає ²/₃ довжини тіла, потоншений, нагадує волосину. В ньому розташований стравохід. Задній кінець тіла розширений, там знаходиться кишечник і органи репродукції. У самців задній кінець тіла спірально закручений. Яйця жовтувато – коричневого кольору, розміром 50 – 26 мкм. За формою яйця нагадують лимон або бочку з безбарвними прозорими корками на полюсах.

Життєвий цикл: геогельмінт, паразитує тільки в людині.

Локалізація: товста (сліпа) кишка.

Тонкий головний кінець черва занурений у слизову оболонку кишечника для фіксації і живлення. Живиться кров’ю і клітинами стінки кишечника. Зріла самка відкладає в просвіт кишечника яйця, що потрапляють у зовнішнє середовищє з фекаліями хворого. Свіжовиділені яйця не інвазійні, дозрівають від 2 – х тижнів до 3 – 4 міс. залежно від температури і вологості навколишнього середовища (при 24 °C – 4 тижні). яйця зберігають життєздатність 1 – 2 роки. Людина заражається через збуднені продукти, воду або брудні руки.

Інвазійна стадія – яйце. У тонкій кишці із яєць виходять личинки, що проникають у ворсинки кишки: розвиваються впродовж 3 – 10 днів. Згодом, зруйнувавши ворсинки, вони виходять у просвіт кишечника, опускають в товсту кишку і впродовж місяця стають статевозрілими. Тривалість життя – до 5 років.

Патогенна дія: токсично – алергічна; порушення цілісності слизової оболонки кишки сприяє приєднанню вторинної інфекції, формування патологічних кишкових рефлексів.

Діагностика. Клінічна: розлади травлення в поєднанні з алергічними проявами. Лабораторна: овоскопія фекалій.

Лікування. призначають проти глистяні препарати.

Профілактика. така ж, як при аскаридозі.

Гострик (Enterobius vermicularis)

Гострик – збудник ентеробіузу.

Морфологія. Статевозріла особина білого кольору, самець довжиною 2 – 3 мм, самка - 8 – 13 мм. На передньому кінці тіла кутикула розширюється. У самки задній кінець тіла загострений, крізь кутикулу просвічується матка, заповнена яйцями. У самця тупий задній кінець закручений на черевний бік.

Яйця безбарвні, прозорі, розміри 20 -50 мкм. форма яйця овально – асиметрична – один бік рівний, протилежний опуклий. Всередині яйця можна спостерігати личинку.

Життєвий цикл. Паразитує тільки в людині.

Локалізація: нижній відділ тонкого і верхній відділ товстого кишечника.

Зараження відбувається через брудні руки.

Самки із дозрілими яйцями спускаються вниз по кишечнику. Вночі під час сну, коли анальний сфінктер розслаблений, гострики виповзають на шкіру заднього проходу і відкладають яйця. при температурі 35 -37 °C і вологості 90% яйця стають інвазійними за 4 – 6 годин. Повзання гостриків викликає свербіж. Людина розчухує сверблячі ділянки шкіри, яйця гостриків потрапляють під нігті і можуть бути занесені в рот (аутореінвазія). Тому, хоча тривалість життя гостриків всього близько місяця, людина може хворіти на ентеробіоз довготривало.

Патогенна дія: токсично – алергічна, ураження слизової оболонки кишечника, розвиток запальних процесів піхви при заповзанні гостриків у жіночі статеві шляхи.

Клініка. Страждають в основному діти. Характерний свербіж у пері анальній ділянці, знаження апетиту, нудота, запори або пронос, болі в животі. У хворих дітей порушення сон, підвищена втомлюваність, головний біль.

Діагностика. Клінічна: інтенсивний свербіж у пері анальній ділянці, що зьявляється вночі, виявлення гостриків на шкірі або у фекаліях. Лабораторна: овоскопія зішкрібка з пері анальних складок або використання методу „липкої стрічки” (шматок прозорої целофанової стрічки з липким шаром прикладають до шкіри пері анальної ділянки, а згодом до предметного скла).

Лікування. Призначають проти глистяні препарати.

Профілактика. Особиста: дотримання правил особистої гігієни. Громадська: щорічне обстеження дітей і персоналу в дитячих садках, молодшій школі, ретельне дотримання санітарного режиму в дитячих установах, санітарно – просвітня робота. Дуже важлива профілактика ауторенвазії у хворої дитини. Необхідно коротко стригти нігті, мити руки з милом, ранокм після сну білизну прасують.

Трихінела (Trichinella spiralis)

Трихінела – збудник трихінельозу.

Морфологія. Статево зріла особина має поперечно посмуговану кутикулу. довжина самки 3 – 4 мм, самця 1,4 – 1,6 мм. Передня половина тіла самки звужена. самки живородящі.

Життєвий цикл. Цей паразит – біогельмінт. Трихінельоз – природо – осередкове захворювання з широким колом хазяїв (людина, свині, пацюк, ведмідь та інші м’ясоїдні і всеїдні ссавці). особливість життєвого циклу: одна і та сама особина послідовно стає остаточним і проміжним хазяїном.

Локалізація: статевозрілі особини – тонка кишка, личинки – скелетна мускулатура.

Людина заражається, з’ївши свинину або м’ясо диких тварин (дикий кабан, ведмідь, борсук, нутрія та ін.)

Інвазійна стадія – личинка. У тонкій кишці личинка кілька разів линяє і впродовж трьох діб досягає статевої зрілості. Після запліднення самки проникають у слизову оболонку кишки і починають народжувати личинок безпосередньо в лімфатичні судини (1500 – 2000 за весь період життя).

Личинки з течією лімфи і крові розносяться по організму, осідають в поперечно смугастій мускулатурі. Переважаючи місця локалізації – жувальні, дельтоподібні, міжреберні, литкові м’язи і діафрагма. Інкапсуляція личинки починається на 17 – 21 добу. Личинка спірально закручується, внаслідок тканинної реакції хазяїна навколо личинки впродовж трьох місяців формується тонка сполучнотканинна капсула. у м’язах людини вона лимоноподібної форми розміром 0,6 * 0,2 мм. М’язові волокна руйнуються.

Людина є біологічним тупиком у життєвому циклі трихінели. Свині й інші хазяї паразита заражаються з’ївши трихінельозне м’ясо.

Патогенна дія. Трихінельоз починається з набряків обличчя, різко підвищується температура тіла, пізніше виникають болі в пошкоджених м’язах, виражена алергічна реакція організму в період міграції личинок; травмуючи дія личинок в період міграції; інтоксикація продуктами життєдіяльності паразита.

Діагностика лабораторна: діагноз ставлять на сонові виявлення личинок трихінели в м’язах хворого при дослідженні вирізаного кусочка м’яза під мікроскопом (біопсія).

Профілактика. Особиста: не вживати свинину, що не прийшла санітарно – ветеринарного контролю. Термічна обробка трихінельозного мьяса неефективна, тому що личинки зберігають життєздатність завдяки щільним запненим капсулам. Громадська: санітарно – ветеринарний контроль на бойнях і ринках та знищення трихінельозного м’яса, утримання свиней в упорядкованих свинарниках, санітарно – просвітня робота.

Ришта (Dracunculus medinensis)

Ришта – збудник дракункульозу.

Географічне поширення: осередки хвороби у країнах із тропічним і субтропічним кліматом (Індія, Пакистан, Іран, Ірак, Центральна Африка).

Морфологія. Найбільша із паразитуючих у людини нематод. Статевозріла особина ниткоподібна, білого кольору. Самка 70 – 120 см, самець до 3 см. Живородящі.

Личинка довжиною 0,65 – 0,75 мм, головний кінець заокруглений, закручений, хвостовий кінець загострений.

Життєвий цикл. Ришта – біогельмінт.

остаточний хазяїн – людина, можуть бути домашні і дикі тварини (кінь, собака, мавпа та ін.)

Проміжний хазяїн – прісноводний рачок циклоп.

Локалізація в тілі остаточного хазяїна: підшкірно клімат кована. Зазвичай уражаються нижні кінцівки в ділянці гомілковостопного і колінного суглобів, але можуть уражатися і верхні кінцівки, мошонка, живіт, спина, сідниці, у жінок – грудні залози.

В організмі остаточного хазяїна виявляються тільки самки. Через 8 – 10 місяців після зараження головний кінець самки наближається до шкіри, при цьому під шкірою часто стають помітні обриси гельмінта. Токсин, який виділяє самка, викликає почервоніння а згодом виникає міхур розміром 2 – 7 см. За кілька днів він розривається, утворюється невелика округла виразка, на дні якої знаходиться головний кінець ришти. При потраплянні у виразку води тіло самки разом зі стінкою латки розривається і у воду „вистрілюються” личинки. Виділення личинок продовжується близько трьох тижнів. Впродовж 4 – 7 днів личинки повинні бути проковтнуті рачком циклопом. Вони проникають у порожнину тіла рачка, двічі линяють і досягають довжини 1 мм, на 12 – й день стають інвазійними для остаточного хазяїна.

Людина заражається, випадково проковтнувши циклопа із сирою водою.

Інвазійна стадія – личинка. У шлунку людини личинки вивільняються, проникають крізь його стінку в черевну порожнину й активно мігрують у між м’язову сполучну тканину й у підшкірну клітковину. Самці гинуть через 3 місяці. Запліднені самки дозрівають впродовж 6 місяців, мігрують підшкірною і м’язовою клітковиною.

Патогенна дія: токсично – алергічна; ураження тканин і приєднання вторинної інфекції. На шкірі в тих місцях, де відбуваються розриви міхурів, утворюються виразки.

Лабораторна діагностика дуже проста – паразита видно під шкірою враженою кінцівки

Профілактика Особиста: кип’ятіння води. Громадська: виявлення і лікування хворих, благоустрій водойм, санітарно – просвітня робота.