Поняття та види зобов’язань у континентальній та англо-американській цивільно-правових системах

Особливості зобовязань в різних правових системах:

1. У романо-германській правовій системі зобов’язальне право є одним із фундаментальних інститутів, тоді як в англо-американському праві не існує аналогів навіть самого терміна «зобов’язання» і, звісно, не можна говорити про існування чітко окресленого інституту зобов’язального права.

2. У країнах кодифікованого цивільного права зобов’язання регулюються спеціальними статтями (параграфами) цивільних кодексів, об’єднаними в певних структурних підрозділах. Наприклад, у НЦК право зобов’язальних відносин регламентується книгою 2 «Зобов’язальне право», яка охоплює приписи загального характеру, зокрема норми про зміст зобов’язань, загальні положення про договори, припинення зобов’язань, уступку вимоги та переведення боргу, множинність боржників і кредиторів, а також положення щодо окремих видів договірних і недоговірних зобов’язань. Діють також спеціальні закони щодо окремих видів зобов’язань.

3. У праві Англії та США проблеми зобов’язальних правовідносин врегульовуються судовим прецедентом і судовою практикою та завжди розглядаються у зв’язку з договором чи деліктом. Однак ні в доктрині, ні в судовій практиці такі правовідносини не порівнюються для виявлення загальних властивостей чи принципів.

4. У континентальному праві основним завданням зобов’язального права вважається регулювання відносин цивільно-правового обігу: надання речей (купівля-продаж, обмін, дарування), «тривале» надання речей (найм, оренда), надання послуг у широкому розумінні (трудовий договір, підряд, туризм, страхування та ін.). Зобов’язальні приписи містяться й в корпоративному праві; воно виконує функції захисту прав особистості та майнових благ, встановлює передумови відповідальності, порядок компенсації у випадку безпідставного збагачення та ін. Вважається, що найбільш наочно значення зобов’язального права розкривається в орієнтовному переліку видів зобов’язань, під час сприйняття якого слід враховувати особливості цивільно-правової доктрини та судової практики

5. У доктрині англо-американського права є спроби сформулювати поняття зобов’язального права, однак, виключно стосовно або договорів, або деліктів.

Класифікація зобов’язань у різних правових системах і в різних країнах має свої особливості, які обумовлені специфікою розвитку доктрини та судової практики.

У праві Німеччини найбільш загальним є поділ зобов’язань за підставами виникнення:

а) із угод (договірні);

б) переддоговірні (виникають внаслідок взаємодії договірного відношення з соціальним контактом) і квазідоговірні (з відносин, схожих із договірними);

в) із закону (виникають із ведення справ без доручення, безпідставного збагачення, незаконних дій (деліктні), утримання, спадкування тощо).

Французьке право розрізняє зобов’язання: а) договірні (виникають із договорів) і б) недоговірні (виникають із делікту, квазіделікту, квазідоговору, закону). Такий поділ їх на види відображено в структурі ФЦК.

Квазідоговірні зобов’язання виникають між особами, які не укладали ніяких угод, однак вони перебувають у відносинах, схожих з договірними (ведення чужих справ без доручення, безпідставне збагачення та ін.).

Квазідоговорами є дії однієї особи, що вчиняються з її власної волі від імені іншої, з яких виникають обов’язки перед третіми особами.

Квазіделіктнимиє зобов’язання, які виникли внаслідок ненавмисного заподіяння шкоди (недбалості чи необережності), оскільки деліктними за французьким цивільним правом є лише навмисні дії заподіювача шкоди.

У праві Англії та США, не існує системного підходу до класифікації зобов’язань, оскільки немає законодавства, яке б визначало загальні принципи й систему підстав виникнення зобов’язань. У доктрині наводяться класифікації, які мають суто науковий характер. Найпоширенішою є класифікація, яка передбачає такі підстави їх виникнення: а)договір; б) делікт; в) квазідоговір; г) інші підстави.

Юридична наука в усіх правових системах розглядає класифікацію зобов’язань і за іншими критеріями: за змістом, предметом, характером поведінки боржника тощо. Так, розрізняють зобов’язання:

подільні (можуть виконуватися частинами) і неподільні (виконуються тільки повністю);

предметом яких є замінні (родові) та незамінні (індивідуально-визначені) речі;

позитивні (боржник має вчинити якусь дію) і негативні (має утриматися від вчинення певних дій);

альтернативні (боржник має право на власний розсуд виконати одну з кількох заздалегідь погоджених дій) і факультативні (у разі неможливості виконання основної дії боржник має право замінити її на іншу, заздалегідь обумовлену дію);

захищені позовом, або так звані «одягнені», (можуть бути виконані в примусовому порядку) і незахищені позовом (у романо-германському праві — натуральні; в англо-американському — «безсильні договори»), або так звані «голі», зобов’язання (не можуть захищатися позовом, тобто не можуть бути виконані в примусовому порядку, їх дійсність залежить від добровільного визнання їх боржником, а їх виконання є правомірною дією). В усіх країнах до останніх відносять зобов’язання, по яких закінчився строк позовної давності. У континентальному праві це також зобов’язання сплатити борг за азартними іграми чи парі, надання утримання позашлюбній дитині, виплати аліментів родичам, які не мають такого права за законом, зобов’язання, що покладені на спадкоємця за заповітом, який є недійсним через порушення форми укладення, виплати не обумовлених у договорі відсотків за грошовою позикою та деякі інші.

В американському праві (США) виділяють так звані ілюзорні зобов’язання — які полягають в обіцянні чого-небудь, але фактично не спонукають боржника до будь-чого (обіцянка кредитора не вимагати повернення боргу до тих пір, поки гроші не знадобляться йому).

В усіх правових системах як самостійний вид зобов’язань розглядаються грошові зобов’язання, змістом яких є обов’язок боржника передати кредиторові певну суму грошей або у власність (оплата готівкою), або за правом вимоги (безготівкові розрахунки). Вони можуть безпосередньо виникати як грошові або ж перетворюватися в грошові внаслідок невиконання чи неналежного виконання будь-яких інших зобов’язань.

3. Припинення зобов’язання означає, що припиняються права й обов’язки його учасників: кредитор не має права звертати вимоги до боржника, а останній звільняється від будь-яких обов’язків щодо кредитора, які ґрунтувалися на даному зобов’язанні.

Зобов’язання припиняються в такі способи:

1 належним виконанням відповідно до вимог закону умов договору та звичаїв ділового обороту; в англо-американському праві як аналогічна форма існує також поняття наданого звіту (про повну оплату боржником кінцевої суми та прийняття її, якщо є відповідна угода про кінцеві розрахунки та відкривався поточний рахунок);

2 внаслідок недійсності зобов’язання (відносно недійсні — дійсність яких може бути оспорена в суді);

3 внаслідок неможливості виконання (через обставини, за які боржник не відповідає та які настали після виникнення зобов’язання; в англо-американському праві — у тому числі, економічна неможливість у разі різкого підвищення вартості виконання зобов’язання внаслідок непереборної сили, смерті чи недієздатності боржника);

4 внаслідок випадкової загибелі речі, що визначена індивідуальними ознаками (за відсутності вини сторін, якщо річ є єдиним предметом зобов’язання);

5 зі смертю боржника або кредитора, якщо зобов’язання безпосередньо пов’язане з особою одного з них;

6 зарахуванням зустрічних, взаємних, однорідних вимог, строк яких настав; (якщо вимоги різні за обсягом, то припиняється тільки менше за обсягом зобов’язання; інше зберігається в частині, яка перевищує зараховану вимогу); здійснюється на основі угоди сторін (Англія, США) чи однієї зі сторін (ФРН); чи на основі закону (Франція);

7 внаслідок новації (встановлення нового за змістом зобов’язання замість попереднього, яке припиняє свою дію); в англо-американському праві як різновид новації існує інститут поглинання (merger): те ж саме зобов’язання набуває нової правової, більш гарантованої форми (наприклад письмової натомість усної), а також сурогатний (замінений) договір;

8 складенням боргу — звільнення боржника кредитором (відмова кредитора): кредитор визнає, що зобов’язань у боржника більше не існує, або укладається угода між боржником і кредитором щодо звільнення від зобов’язання;

9 у результаті збігу обов’язку й вимоги (боржника й кредитора) в одній особі;

10ь з настанням скасувальної умови (договір укладений під скасувальною умовою та в разі настання такої умови втрачає чинність (припиняється зобов’язання).

Німецьке право додатково розглядає як підстави припинення зобов’язання:

- досягнення цілей зобов’язання (якщо результат досягнуто без зусиль боржника, іншим шляхом) і

- відмову від зобов’язання (у НЦК — якщо договором (законом) одній стороні надано право відмовитися від договору, сторони повертають одна одній все одержане; наприклад, якщо виявлено дефекти товару).

В англо-американському праві підставами припинення зобов’язання є також

- відмова від права натомість нового зустрічного надання (винагороди) або без такого,

- одностороння або взаємна концесуальна відступна (угода чи обіцянка про виконання у майбутньому в іншому вигляді або меншому розмірі) або

- взаємна реальна відступна (боржник відразу задовольняє вимоги кредитора, але в іншій формі, аніж та, що передбачена в договорі, або в меншому розмірі).