Правове середовище бізнесу

В умовах ринкової економіки фінансовий менеджер стає однією з ключових фігур на підприємстві. Форма організації бізнесу, обрана керівництвом підприємства, є одним з аспектів середовища, в якому йому доводиться функціонувати. Організація фінансових потоків і управління ними залежать від багатьох чинників: типу бізнесу; розміру підприємства, його організаційних структур управління та ін. Чинним законодавством в Україні передбачено створення різних типів господарюючих суб’єктів, організаційно-правова форма яких істотно впливає на принципи управління фінансами.

Суб’єктами цивільних правових відносин є фізичні особи (громадяни) і юридичні особи. Відповідно до Цивільного кодексу юридичною особою визнається організація, що пройшла державну реєстрацію, має у власності, господарському веденні або оперативному управління відособлене майно і відповідає за своїми зобов’язаннями цим майном. Юридичними особами можуть бути як комерційні, так і некомерційні підприємства. Фінансові відносини цих груп господарюючих суб’єктів мають свою специфіку, пов’язану з формою організації бізнесу, формуванням доходів і витрат, володіння майном, виконанням зобов’язань, оподаткуванням.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності;

- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

Комерційні підприємства створюються з метою одержання прибутку. Вони можуть здійснювати свою діяльність у формі господарських товариств і спілок, виробничих кооперативів, державних і муніципальних підприємств.

Основним джерелом фінансових ресурсів комерційних підприємств є вартість реалізованої продукції (робіт, послуг), різні частини якої в процесі розподілу виторгу набувають форми грошових доходів і накопичень.

Фінансові ресурси формуються головним чином за рахунок прибутку (від основної та інших видів діяльності) та амортизаційних відрахувань. Разом з ними джерелами фінансових ресурсів є: виручка від реалізації вибулого майна; стійкі пасиви; різні цільові надходження. Значні фінансові ресурси на знову створюваних і реконструйованих підприємствах можуть бути мобілізовані на фінансовому ринку.

Некомерційні організації створюються не з метою одержання прибутку і можуть здійснювати підприємницьку діяльність лише для досягнення цілей, заради яких вони створені. Вони можуть створюватися у формі: споживчих кооперативів; громадських і релігійних організацій (об’єднань); благодійних та інших фондів. їхні фінансові взаємозв’язки відрізняються специфікою, обумовленою способом організації і характером діяльності самих організацій. Громадський характер діяльності виключає можливість використання власності некомерційних організацій для одержання їхніми членами індивідуальних прибутків. Фінансові ресурси, що формуються, направляються на покриття витрат, обумовлених статутом організації, і дозволяють регулювати процес розробки і реалізації управлінських рішень, які приймаються у фінансовій діяльності підприємства.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства:

- акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

- товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

- товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

- повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

- командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Головним інструментом регулювання відтворювальних пропорцій в економіці є фінанси підприємств. За допомогою їх відбувається регулювання відтворювальної структури виробленого продукту; забезпечується фінансування потреб розширеного відтворення на основі встановлення оптимального співвідношення між коштами, що спрямовуються на споживання і накопичення; здійснюється вплив на трудові ресурси.

Для регулювання галузевих пропорцій в умовах ринкової економіки використовуються фінанси підприємств і державний бюджет. Підприємства шукають на фінансовому ринку зони найбільш вигідного використання фінансових ресурсів, що е в їхньому розпорядженні: інвестують свої кошти в нерухомість, купують акції інших підприємств, дають їх у борг банкам і державі і т. ін. У міру поглиблення ринкових відносин роль ринкового механізму господарювання в регулюванні фінансової діяльності підприємств буде зростати.

Більш широкі управлінські можливості мають фінансові способи господарських товариств, до яких належать повні товариства і товариства на довірі (командитні товариства), а також господарські товариства. До них входять відкриті і закриті акціонерні товариства і товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю. Ці організаційні форми підприємництва відповідають світовій практиці і в основному ринковим умовам ведення господарства.

У господарських товариствах (повних товариствах і товариствах на вірі) учасниками можуть бути індивідуальні підприємці і (або) некомерційні організації. У господарських товариствах і в товариствах на вірі − громадяни і юридичні особи. При цьому господарське товариство може заснувати єдиний учасник, який у цьому випадку самостійно цілком формує його статутний капітал. Майно, створене за рахунок внесків учасників, а також його збільшення в процесі діяльності належить господарським товариствам або товариствам на праві власності.

Законодавством передбачено створення господарських товариств у двох формах − повного товариства і товариства на вірі.

Повним признається товариство, учасники якого (повні товариші) відповідно до укладеного між ними договору займаються бізнесом від імені товариства і відповідають за його зобов’язаннями приналежним їм майном. Особа може бути учасником тільки одного повного товариства. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Вони солідарно несуть субсидіарну відповідальність своїм майном за обов’язками товариства.

Товариством на вірі є товариство, в якому разом з учасниками, що здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і відповідають за зобов’язаннями товариства своїм майном (повними товаришами), є один або декілька учасників, вкладників (командистів), що несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства (у межах сум внесених ними внесків), але не беруть участь у здійсненні товариством підприємницької діяльності. Вкладник має право одержувати частину прибутку товариства, що припадає на його частку в сукупному капіталі.

Господарські товариства створюються у формі акціонерних товариств і товариств з обмеженою або додатковою відповідальністю.

Акціонерним товариством (АТ) є товариство, статутний капітал якого поділений на певне число акцій. Учасники акціонерного товариства (акціонери) не відповідають за його зобов’язаннями і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах вартості приналежних їм акцій. Акціонерне товариство може бути відкритим і закритим.

Відкритим акціонерним товариством є товариство, учасники якого можуть відчужувати приналежні їм акції без згоди інших акціонерів. Таке товариство вправі проводити відкриту підписку на акції, що випускаються ним, і їх вільний продаж на умовах, передбачених законодавством.

Закрите акціонерне товариство - це товариство, акції якого розповсюджуються тільки серед його фундаторів. Таке товариство не вправі проводити відкриту підписку на акції, що ним випускаються. Акціонери закритого акціонерного товариства мають переважне право придбання акцій, що продаються іншими акціонерами цього товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або декількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки учасників у розмірах, визначених установчими документами. Учасники товариства не відповідають за його зобов’язаннями і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах вартості внесених ними внесків.

Товариством з додатковою відповідальністю називається засноване одним або декількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки учасників у розмірах, визначених установчими документами. Учасники такого товариства солідарно несуть субсидіарну відповідальність за його зобов’язаннями своїм майном в однаковому для всіх кратному розмірі до вартості внесків, обумовленому установчими документами товариства. При банкрутстві одного з учасників його відповідальність за зобов’язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками пропорційно їхнім внескам.

У системі комерційних підприємств самостійну нішу займають виробничі кооперативи.

Виробничим кооперативом є добровільне об’єднання громадян (на основі членства) для спільної виробничої або іншої господарської діяльності (виробництво, переробка, збут промислової, сільськогосподарської та іншої продукції, виконання робіт, торгівля, побутове обслуговування, надання інших послуг), заснованої на їхній особистій трудовій або іншій участі, об’єднанні його членами майнових пайових внесків. Майно, що знаходиться у власності кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту. Статутом кооперативу може бути встановлено, що певна частина майна становить неподільні фонди, використовувані на статутні цілі. Прибуток розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі. Вищим органом управління кооперативом є загальні збори його членів.

Розглянемо основні форми некомерційних організацій.

Споживчим кооперативом називається добровільне об’єднання громадян і юридичних осіб на основі членства з метою задоволення матеріальних і інших потреб учасників, здійснюване шляхом об’єднання його членами майнових пайових внесків. Доходи, отримані споживчим кооперативом від підприємницької діяльності, здійснюваної кооперативом відповідно до статуту, розподіляються між його членами. Члени кооперативу солідарно несуть субсидіарну відповідальність за його зобов’язаннями і у невнесеній частині додаткового внеску кожного з членів.

Громадськими і релігійними організаціями (об’єднаннями) стають добровільні об’єднання громадян, що об’єднуються на основі спільності, для задоволення духовних або інших нематеріальних потреб, у встановленому законодавством порядку інтересів. Учасники (члени) громадських і релігійних організацій не зберігають права на передане ними цим організаціям у власність майно, у тому числі членські внески. Вони не відповідають за зобов’язаннями громадських і релігійних організацій, в яких беруть участь як їхні члени.

Фондом є некомерційна організація, що не має членства, заснована громадянами і / або юридичними особами на підставі добровільних майнових внесків, що переслідують соціальні, благочинні, культурні, освітні або інші суспільно корисні цілі. Майно, передане фонду його засновниками, е власністю фонду. Засновники не відповідають за зобов’язаннях створеного ними фонду, а фонд не відповідає за зобов’язаннями своїх засновників.

Установа - це організація, створена власником для здійснення управлінських, соціально-культурних або інших функцій некомерційного характеру і фінансується ним повністю або частково. Установа відповідає за своїми зобов’язаннями коштами, що знаходяться в її розпорядженні. За браком коштів субсидіарну відповідальність за її зобов’язаннями несе власник відповідного майна.

Комерційні організації з метою координації їхньої підприємницької діяльності, а також представлення і захисту майнових інтересів можуть за договором створювати об’єднання у формі асоціацій або спілок, що є некомерційними організаціями. Якщо за рішенням учасників на асоціацію (спілку) покладається ведення підприємницької діяльності, вона перетворюється в господарське товариство або об’єднання (товариство) чи утворює для здійснення такої діяльності господарське товариство (або бере участь у такому товаристві).

Розглянуті організаційні форми підприємництва мають ряд переваг і недоліків з погляду управління фінансами. Наприклад, для громадянина-підприємця достоїнство цієї форми полягає в простоті прийняття рішень. Проте істотно збільшується ризик, тому що підприємець несе персональну відповідальність усім своїм майном за всіма своїми зобов’язаннями. Тут також знижуються і можливості маневреності капіталом, залучення кредиту. Господарські товариства і, зокрема, товариства на вірі, хоча і мають ряд податкових переваг, але також несуть підвищені ризики, пов’язані з їхньою, по суті, необмеженою відповідальністю, і потребують особливих довірчих відносин між партнерами, що для України поки не характерно.

В умовах України найбільшого поширення набула форма господарського товариства, утвореного у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю. Кількість учасників цих товариств хоч і обмежена (до 50), проте це вже викликає необхідність прийняття колективних рішень, тобто всіма учасниками, практично у всіх питаннях при виробленні фінансової політики і проведенні фінансових операцій. Проте зниження індивідуального ризику за рахунок обмеження відповідальності кожного учасника тільки величиною його внеску (паю) у статутному капіталі робить цю форму дуже привабливою і поширеною. Вона дозволяє приймати найрізноманітніші фінансові рішення, пов’язані з рухом капіталу, майна, використанням прибутку тощо.

Найбільш складну форму фінансових відносин мають АТ, діяльність яких регламентована Законом України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-12. Незважаючи на певні недоліки цього закону (у даний час до нього внесено істотні зміни, спрямовані насамперед на захист прав акціонерів), ця форма підприємництва найбільшою мірою відповідає можливостям швидкої акумуляції додаткових коштів для нарощування власного капіталу шляхом емісії акцій, а також залучення вільних кошт інвесторів на фондовому ринку на основі облігаційних позик.

Прийняття Закону України «Про акціонерні товариства» істотно вплинуло на їх правовий статус. Із 30.04.2011 р. втратили чинність статті 1-49 Закону України «Про господарські товариства» у частині, що стосується акціонерних товариств. Отже, сьогодні триває процес доопрацювання статутів та інших внутрішніх положень акціонерних товариств, створених до набрання чинності Закону України «Про акціонерні товариства», відповідно до його норм. Тому своєчасне усунення деяких перешкод та суперечностей може позитивно вплинути на розвиток корпоративного сектора та фінансового ринку загалом.

Прийнятий закон не встановлює обов’язкових правил трансформації акціонерних товариств (АТ), але практично статус публічних АТ збігається зі статусом діючих на сьогоднішній день відкритих АТ, а приватних - зі статусом закритих АТ. У табл. 1 наведено порівняльний аналіз основних вимог до публічних і приватних АТ.

Розглянемо наслідки вказаних вимог до діяльності АТ на створення умов для розвитку фінансового ринку України.

По-перше, принципові вимоги до розмежування публічних і приватних АТ вказані у статті 5 Закону - це кількість акціонерів і характер розміщення акцій. У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до його статуту вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства - з приватного на публічне. Втім у Законі не прописано порядок дій приватного товариства в разі, якщо кількість його акціонерів перевищить 100, не передбачені санкції і термін, протягом якого потрібно змінити тип AT.

У більшості діючих ЗАТ виникають проблеми із отриманням статусу приватного товариства за критерієм максимально дозволеної чисельності акціонерів, оскільки такі товариства часто створювалися через викуп трудовими колективами в процесі приватизації, оренду з правом викупу або перетворення колективного підприємства у АТ. За цих умов існують пропозиції не поширювати обмеження кількісного складу акціонерів на закриті та відкриті товариства, створені до набрання чинності Законом України «Про акціонерні товариства». Але ми не поділяємо такої точки зору, оскільки ЗАТ, які сформувалися у процесі роздержавлення власності та мають велику кількість акціонерів, за всіма ознаками є публічними компаніями і мають отримати відповідний статус.

Таблиця 1 - Порівняльний аналіз основних вимог до публічних і приватних АТ

По-друге, публічне товариство може залучати інвестиційний капітал у розвиток підприємства як від власних акціонерів, так і від невизначеного кола сторонніх інвесторів, тоді як приватне товариство обмежене, перш за все, фінансовими можливостями та бажаннями наявних акціонерів, а також вузького кола осіб, до яких може бути звернено приватну пропозицію. Істотними умовами, що мають бути враховані при визначенні типів розміщення акцій та особливостей кожного з них, є джерело походження акцій, що розміщуються (основна або додаткова емісія), коло інвесторів, що залучаються до процесу розміщення, наявність чи відсутність посередників тощо.

По-третє, стаття 7 Закону України «Про акціонерні товариства» містить загальне правило, згідно з яким акціонери, як і саме АТ, не мають переважного права на придбання акцій у інших акціонерів. Однак, в силу диспозитивного характеру вказаної норми, інше правило може бути закріплене у статуті приватного товариства. Такий підхід цілком узгоджується з принципами цивільного права та дозволяє захищати корпоративні права як акціонерів акціонерного товариства, так і самого товариства. Таким чином, питання, пов’язані з відчуженням акціонерами приватних АТ належних їм акцій, стали врегульовані на належному рівні.

По-четверте, закон забороняє консолідацію контрольного пакета акцій без відома інших акціонерів. Для того, щоб придбати пакет акцій розміром від 10 % і більше, необхідно за тридцять днів письмово сповістити про це АТ та Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, а також опублікувати цю інформацію в офіційних друкованих органах. При цьому загальними зборами товариства може бути прийняте рішення про вжиття заходів, що перешкоджають придбанню значного пакета. Якщо придбання такого пакета відбулося, акціонери товариства отримують гарантоване право вимагати від його власника викупу належних їм ак-цій за ринковою вартістю. Слід зазначити, що подібний порядок придбання значного пакета передбачено законодавством багатьох країн світу, але він є принципово новим для України.

По-п’яте, на відміну від публічних, у приватних АТ немає обов’язкової вимоги голосування на загальних зборах акціонерів виключно з використанням бюлетенів для голосування.

По-шосте, передбачений Законом для приватних АТ принцип пропорційності у складі наглядової ради та ревізійної комісії представників акціонерів відповідно до кількості належних їм голосуючих акцій на практиці може бути використаний із метою усунення міноритарних акціонерів від участі в управлінні. Більшою мірою захист їх прав забезпечує кумулятивне голосування, коли загальна кількість голосів акціонера помножується на кількість членів органу акціонерного товариства, що обираються, а акціонер має право віддати всі підраховані таким чином голоси за одного кандидата або розподілити їх між кількома кандидатами. Цей спеціальний порядок голосування дає змогу дрібним акціонерам обирати до складу органу управління своїх представників.

По-сьоме, публічні акціонерні товариства, на відміну від закритих, зобов’язані розкривати значну кількість інформації, мати власну веб-сторінку в мережі Інтернет.

По-восьме, для публічних АТ перевірка незалежним аудитором річної фінансової звітності є обов’язковою, для закритих – ні.

По-дев’яте, у законі діє жорстка норма, що загальні збори акціонерного товариства мають кворум за умови реєстрації для участі в них акціонерів, котрі разом володіють не менше, ніж 60 % голосуючих акцій. З найбільш важливих питань, визначених п. 5 ст. 42 Закону України, рішення приймається більш як трьома чвертями голосів акціонерів від загальної їх кількості. Існує пропозиція приймати ці рішення більше як третиною голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах та є власниками голосуючих з цього питання акцій 16, с. 29. Але вона є суперечливою, оскільки за таких умов рішення не буде відображати бажання більшості.

В умовах розпорошеної власності передбачені законом норми захищають права міноритарних власників, але ускладнюють забезпечення кворуму загальних зборів. З огляду на високо концентровану власність створюються передумови для свідомого саботажу, зриву зборів акціонерів, що є складовою поширеної схеми рейдерських атак. Для унеможливлення таких ситуацій відповідно до положень ст. 29 Закону доцільно укладати договори між акціонерами, за якими на акціонерів покладаються додаткові обов’язки, у тому числі – участь у загальних зборах, передбачається відповідальність за їх недотримання.

Порівняльний аналіз основних вимог до публічних і приватних акціонерних товариств дозволив визначити принципові відмінності у кількісному складі акціонерів, характері розміщення і обігу акцій:

- публічний тип акціонерного товариства повніше відповідає розпорошеній акціонерній власності, оскільки не обмежує відчуження акцій без згоди інших акціонерів, забезпечує захист інтересів міноритарних власників шляхом голосування на загальних зборах акціонерів із використанням бюлетенів, обрання членів наглядової ради та ревізійної комісії шляхом кумулятивного голосування. Прозорість діяльності публічного товариства забезпечується зобов’язанням щодо розкриття широкого переліку інформації та наявності власної веб-сторінки в мережі Інтернет, перевіркою незалежним аудитором річної фінансової звітності тощо;

- приватний тип акціонерного товариства найбільше виправдовує себе в умовах концентрованої акціонерної власності через виключно приватне розміщення акцій, переважне право акціонерів на придбання акцій, створення умов для укладання договору між акціонерами, за яким виникають додаткові обов’язки.

1. 5. Податкове середовище бізнесу

Прямий або непрямий вплив на більшість рішень у сфері бізнесу роблять податки, що являють собою обов’язкові платежі, які стягуються державою (центральними і місцевими органами впади) з юридичних і фізичних осіб у державний або місцеві бюджети.

Податки є специфічною формою економічних відносин з господарюючими суб’єктами, різними групами населення і кожним членом товариства. Ці відносини виникають у зв’язку з перерозподілом частини вартості національного доходу й створенням централізованого державного фонду фінансових ресурсів. Зазначені відносини нерівноправні, односторонні. У них держава є головною дійовою особою, а платники податків − пасивними виконавцями. Стягнення податків здійснюється державою при наявності відповідного податкового законодавства, тобто у формі правових відносин.

Сутність податків найбільш повно виявляється в їхніх функціях: розподільчій і контрольній.

За допомогою розподільчої функції здійснюється формування доходної частини державного бюджету, а потім напрямок цих прибутків на фінансування різних заходів, пов’язаних з реорганізацією державою своїх функцій (організаційно-господарської, соціальної, оборонної та ін.). У процесі здійснення цієї функції реалізується стимулюючий або стримуючий (дестимулюючий) вплив на виробничу і невиробничу сферу суспільства.

За допомогою контрольної функції оцінюється ефективність платежів і податкового режиму в цілому, виявляється необхідність внесення змін у податкову і бюджетну політику. Таким чином, обидві функції податків знаходяться в тісному взаємозв’язку і єдності. У кінцевому рахунку вони визначають ефективність податкових відносин.

Усі перелічені вище платежі з господарюючих суб’єктів умовно можна класифікувати на такі групи: податки, що включаються в ціну продукції; податки, що включаються в собівартість продукції; податки, що сплачуються з прибутку (доходу).

1. 6. Фінансове середовище бізнесу

Усі підприємства й організації тією чи іншою мірою діють у рамках певної фінансової системи, що складається з ряду інститутів і ринків, які обслуговують підприємства, окремих осіб і державу. Коли підприємство інвестує тимчасово вільні кошти в легкореалізовувані цінні папери, воно безпосередньо виходить на фінансові ринки.

При цьому важлива така обставина − більшість підприємств використовує фінансові ринки для фінансування придбання необхідних їм активів. У кінцевому рахунку ринковий курс цінних паперів підприємства є найкращим показником його становища. Конкуренція підприємств на ринку продукції призводить до безупинної взаємодії їх з фінансовими ринками. З огляду на важливість цього середовища для фінансового керівника, а також для приватної особи як споживача фінансових послуг, цей розділ присвячено дослідженню фінансової системи і постійно мінливого оточення, у рамках якого їм доводиться залучати капітал.

В економіці фінансові активи існують у зв’язку з тим, що заощадження різних приватних осіб, підприємств і держави за часом не збігаються з їхніми інвестиціями в необхідні реальні активи, якими є таке майно: будинки, споруди, устаткування, товарно-матеріальні запаси, товари тривалого користування. Якби заощадження всіх господарюючих суб’єктів постійно дорівнювали придбаним ними реальним активам, то не виникало б питання про зовнішнє фінансування. Не було б фінансових активів і, відповідно, ринків грошей і капіталів. Кожна господарська одиниця була б у цьому випадку самодостатня. Поточні доходи слугували б джерелом поточних витрат і реальних інвестицій. Фінансові активи виникають лише тоді, коли інвестиції господарюючих суб’єктів у реальні активи перевищують їхні заощадження і вони фінансують різницю, що виникла, за рахунок позики або випуску акцій. При цьому інша господарська одиниця повинна бути готова позичити гроші. Процентні ставки визначаються при взаємодії позичальників і кредиторів.

У цілому в економіці держави існують господарські одиниці з надлишком коштів (ті, в яких розмір заощаджень перевищує їхні інвестиції в реальні активи). Вони й надають кошти суб’єктам господарювання з нестачею грошей (тим, у кого величина інвестицій у реальні активи перевищує їхні заощадження). Цей обмін опосередковується відповідними інвестиційними інструментами: цінними паперами, що є фінансовими активами для їхніх власників, і фінансовими зобов’язаннями - для їхніх емітентів.

Призначення фінансових ринків в економіці полягає в ефективному розподілі заощаджень серед їхніх кінцевих користувачів.

Фінансові ринки − це механізм безперебійного формування фінансових ресурсів, їх найбільш ефективне інвестування і цілеспрямоване використання. Фінансовий ринок являє собою особливу форму організації руху коштів у народному господарстві і функціонує як у вигляді ринку цінних паперів, так і у вигляді ринку позичкових капіталів.

Найважливішими інститутами, що сприяють нормальному функціонуванню потоків коштів, є вторинний ринок, фінансові посередники і фінансові брокери.

Об’єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є розбіжність потреби у фінансових ресурсах у різних суб’єктів господарювання. Як правило, кошти є в наявності в одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших. Для акумулювання тимчасово вільних коштів і ефективного їх використання існує фінансовий ринок, функціональне призначення якого полягає в посередництві руху коштів від їхніх власників (зберігачів) до користувачів (інвесторам).

Ринок цінних паперів і позичкових капіталів

Фінансові ринки можна поділити на два класи: ринок цінних паперів і ринок позичкових капіталів. На ринку цінних паперів відбувається купівля і продаж короткострокових (початковий термін погашення - не більше одного року) державних і корпоративних боргових цінних паперів.

Використовувані на фінансовому ринку цінні папери за характером поділяються на боргові і пайові. Боргові цінні папери відрізняються звичайно твердо фіксованою процентною ставкою і зобов’язанням виплатити капітальну суму боргу на певну дату в майбутньому. Класичним видом цього цінного паперу є облігації. Пайові цінні папери являють собою частку їх власника (держателя) у реальній власності. Прикладом є акція, що засвідчує право її власника (акціонера) на одержання частини прибутку підприємства у вигляді дивідендів і на частину майна, що залишається після ліквідації підприємства.

З іншого боку, на ринку капіталу проводяться операції з довгостроковими (початковий термін погашення - більше одного року) цінними паперами: облігаціями та акціями.

Первинний і вторинний ринки

Фінансові ринки можна підрозділити на первинні, пов’язані з випуском нових цінних паперів, і вторинні, що здійснюють перепродаж цінних паперів. Первинний ринок - це ринок нових випусків цінних паперів. У цьому випадку кошти, одержані шляхом продажу нових цінних паперів, перетікають від їх початкових держателів до покупців реальних активів. На вторинному ринку купуються і продаються емітовані раніше цінні папери. Угоди з цих вже існуючих цінних паперів не забезпечують приплив додаткових фондів для фінансування капіталовкладень. Можливість перепродажу базується на тому, що початковий інвестор вільний у своєму праві володіти і розпоряджатися цінними паперами і може перепродати їх іншому інвестору. Таким чином, існування надійного вторинного ринку цінних паперів підвищує ефективність їх первинного ринку.

Фінансові ринки відіграють найважливішу роль у відтворювальному процесі, забезпечуючи вільний рух фінансових ресурсів. За допомогою їх здійснюється збір коштів від внутрішніх і зовнішніх зберігачів і передача їх для інвестування підприємствам, організаціям і органам державної влади. Потік коштів від зберігачів до інвесторів (покупцям реальних активів) може бути прямим. Проте якщо в економіці діють фінансові посередники, то він може виявитися й опосередкованим. До числа фінансових посередників належать такі фінансові інститути: комерційні банки, різні ощадні установи, страхові компанії, пенсійні фонди, фінансові компанії і взаємні фонди. Ці посередники знаходяться між кінцевими позичальниками і кредиторами, перетворюючи прямі вимоги на грошові ресурси в опосередковані. Фінансові посередники купують прямі (або первинні) цінні папери і, у свою чергу, випускають для розміщення власні непрямі (або вторинні) цінні папери. Наприклад, прямий цінний папір, який купує позиково-ощадна асоціація, являє собою заставну, а випущена нею непряма вимога є ощадним рахунком або депозитним сертифікатом. Страхові компанії можуть купувати корпоративні облігації і випускати поліси страхування життя.

Фінансове посередництво являє собою двосторонній процес: надання держателями заощаджень своїх коштів фінансовим посередникам (замість безпосередньої купівлі акцій і облігацій) і надання фінансовими посередниками коштів кінцевим інвесторам. Діяльність фінансових посередників сприяє підвищенню ефективності ринків, знижує витрати і/або усуває труднощі, з якими можуть стикатися споживачі фінансових послуг.

Депозитні установи

Комерційні банки - найважливіше джерело фінансових ресурсів для комерційної діяльності в цілому. Банки залучають безстрокові (вклади до запитання) і термінові (ощадні) внески від населення, підприємств і державних установ і, у свою чергу, надають позички і займаються інвестиційною діяльністю. Крім виконання банківських функцій, комерційні банки впливають на суб’єктів господарювання через свої трастові відділи, що вкладають гроші в купівлю корпоративних облігацій і акцій.

Серед депозитарних установ виділяють позиково-ощадні асоціації, взаємно ощадні банки і кредитні спілки. Ці установи переважно мають справу з приватними особами. Вони одержують їхні заощадження і надають позики на житлові і споживчі цілі.

Страхові компанії

Існує два типи страхових компаній: компанії, що спеціалізуються на особистому страхуванні, і компанії, що займаються майновим страхуванням. В обмін на періодичні платежі від тих, кого вони страхують, вони забезпечують їм надання виплат при виникненні відповідного нещасного випадку. За рахунок коштів, одержуваних як преміальні виплати, страхові компанії формують свої резерви, що разом з певною частиною їхнього капіталу інвестуються у фінансові активи.

Компанії, що займаються особистим страхуванням, забезпечують захист від збитку життю, здоров’ю, працездатності і добробуту громадян. В особистому страхуванні виділяються три підгалузі: страхування життя, страхування капіталу і страхування від нещасних випадків. Страхування життя має за мету забезпечення близьких у випадку смерті застрахованого і накопичення певної суми у випадку його дожиття до певного віку. До страхування капіталу належать такі види, як страхування додаткової пенсії в недержавних пенсійних фондах, страхування до повноліття, до одруження. Метою такого страхування є створення капіталу для реалізації конкретних планів. Оскільки смертність значної групи людей передбачити дуже нескладно, ці компанії мають можливість інвестувати свої кошти в довгострокові облігації. Велике значення мають також іпотечні кредити, частина з яких надається фірмам.

Компанії, що спеціалізуються на страхуванні майна, забезпечують страхування на випадок пожежі, крадіжки, автомобільної аварії і подібних нещасних випадків. Оскільки ці компанії сплачують податки, вони інвестують значні кошти в муніципальні облігації, у корпоративні акції та облігації.

Інші фінансові посередники

Пенсійні фонди створюються з метою забезпечення доходу приватним особам після їх виходу на пенсію. Пенсійні фонди інвестують ці внески і/або періодично виплачують накопичену суму працівнику після його виходу на пенсію, або забезпечують йому щорічну ренту. Внаслідок довгострокової природи своїх зобов’язань пенсійні фонди мають можливість вкладати зібрані кошти в довгострокові цінні папери. У результаті вони інвестують значні кошти в корпоративні акції й облігації.

Фінансові компанії надають споживчі позички з погашенням в розстрочку, позички приватним особам і позички підприємствам під забезпечення. Фінансові компанії залучають капітал шляхом випуску акцій, а також шляхом позики грошей (іноді на тривалий термін і частіше всього в комерційних банків). У свою чергу фінансові компанії можуть надавати кредити.

Посередницькі функції між емітентами й інвесторами виконують спеціальні торгові контори - дилерські і брокерські фірми. Коли брокери зводять разом сторони, одна з яких потребує кошти, а інша має у своєму розпорядженні певні заощадження, вони безпосередньо не займаються кредитуванням, а діють як прості посередники. У західних країнах для цих цілей використовуються інвестиційні та іпотечні банки.

Інвестиційні банки є посередниками, що займаються продажем корпоративних акцій і облігацій. Якщо компанія приймає рішення про залучення додаткових коштів, інвестиційний банк частіше за все купує оптом весь випуск акцій, а потім продає ЇХ інвесторам вроздріб. За ці послуги інвестиційні банки одержують комісійні у вигляді різниці між сумою, одержаної від продажу цінних паперів покупцям, і сумою, що вони сплачують компанії-емітенту.

Іпотечні банки займаються купівлею і розміщенням іпотечних заставних, що потрапляють до них безпосередньо від приватних осіб і фірм, або від будівельних компаній і агентів з нерухомості. Для цих заставних іпотечний банк відшукує інституціональних та інших інвесторів. Вони звичайно обслуговують заставні для кінцевих інвесторів. Це пов’язано з одержанням платежів і вирішенням проблем, що стосуються несплати за борговими зобов’язаннями. За ці послуги іпотечні банки одержують комісійні.

Вторинний ринок

Вторинні фінансові ринки призначені для перерозподілу коштів, наявних у підприємств, між суб’єктами господарювання відповідно до потреб розширеного відтворення та інших потреб суспільства. Завдяки фінансовим ринкам здійснюється перетікання капіталів між підприємствами і галузями, забезпечується фінансування придбаних виробничих, науково-технічних і соціальних програм. Купівлі і продажі існуючих фінансових активів відбуваються на вторинному ринку. Угоди на цьому ринку не збільшують загальну суму випущених цінних паперів. Проте наявність реального вторинного ринку підвищує ліквідність фінансових активів і, таким чином, сприяє функціонуванню первинного ринку цінних паперів. У цьому співвідношенні організовані біржі є тими інститутами, що зводять разом покупців і продавців відповідних цінних паперів. Ціна на біржі визначається шляхом взаємодії на біржі пропозиції і попиту. Незважаючи на те, що біржі значно поступаються за обсягом угод, що укладаються, позабіржовому обороту цінних паперів (на частку бірж припадає приблизно 1/3 всього обороту), вони відіграють величезну роль у перерозподілі фінансових ресурсів та ефективному їх використанні.

Позабіржовий ринок цінних паперів слугує вторинним ринком для тих акцій і облігацій, що не пройшли лістинг на біржі, а також для певних цінних паперів, зареєстрованих на ринку. На ньому діють брокери і дилери, готові до купівлі і продажу цінних паперів за курсом, що утворюється. Більшість корпоративних облігацій і постійно зростаюча кількість акцій продається і купується не на організованій біржі, а на позабіржовому ринку цінних паперів. Позабіржовий ринок цінних паперів став високоавтоматизованим, учасники ринку пов’язані між собою телекомунікаційною мережею. Роботу цієї мережі, за допомогою котрої можна практично миттєво одержувати біржові котирування, забезпечує Служба автоматизованих котирувань національної асоціації дилерів з цінних паперів (National Association of Securities Dealers Automated Quotation Service) - NASDAQ. Багато компаній тепер намагаються торгувати своїми акціями на позабіржовому ринку цінних паперів, тому що вони впевнені в тому, що користування послугами позабіржового ринку цінних паперів забезпечить їм більш високий результат.

Функціонування фінансових ринків має величезне народногосподарське значення. Завдяки їм, по-перше, стає можливим інвестувати кошти у виробництво, що дозволяє збільшувати виробничі потужності країни, накопичувати ресурсний потенціал. По-друге, це полегшує розвиток підприємств і галузей, що забезпечують максимальний прибуток інвесторам. По-третє, перетікання капіталів, здійснюване на фінансових ринках, сприяє прискоренню науково-технічного прогресу, якнайшвидшому впровадженню науково-технічних досягнень. Все це прискорює рух і підвищую ефективність використання фінансових ресурсів.