Основні методи соціально-психологічного дослідження

Загальна характеристика методів соціально-психологічного дослідження. Існує кілька класифікацій методів у залежності від критеріїв. Перша розрізняє три групи методів: 1) методи емпіричного дослідження, 2) методи моделювання, 3) управлінсько-виховні методи. Методи обробки даних не виділяються в спеціальний блок, оскільки більшість з них не є специфічними для соціально-психологічного дослідження.

Існують методи збору інформації: спостереження, вивчення документів (зокрема, контент-аналіз), тести (наприклад, соціометричний тест), опитування (анкети, інтерв'ю), та експеримент ( лабораторний, природний).

Спостереження є "старим" методом соціальної психології і іноді протиставляється експерименту як недосконалий метод. Існує багато різних пропозицій для організації так званої структуризації даних спостереження, тобто виділення наперед деяких класів, наприклад, взаємодій осіб в групі з подальшою фіксацією кількості, частоти прояву цих взаємодій і т.д.

Вивчення документів має велике значення, оскільки за допомогою цього методу можливий аналіз продуктів людської діяльності. Існують документи статистичні, словесні, офіційні, неофіційні, колективні, особисті тощо. Особлива проблема виникає тут у зв'язку з тим, що інтерпретує документ – дослідник, тобто існує вплив суб’єктивності інтерпретатора. Цей метод одержав назву "контент-аналіз" (буквально: "аналіз змісту"). Це особливий, більш менш формалізований метод аналізу документа, коли в тексті виділяються спеціальні "одиниці", а потім підраховується частота їх вживання. Метод контент-аналізу застосовувати тільки в тих випадках, коли дослідник має справу з великим масивом інформації, коли доводиться аналізувати численні тексти. Практично цей метод застосовується в соціальній психології у дослідженнях масових комунікацій.

Тести не є специфічним соціально-психологічним методом, вони широко застосовуються в різних областях психології. Коли говорять про застосування тестів в соціальній психології, мають на увазі найчастіше особистісні тести, рідше – групові тести. Тест – це дослідження, в ході якого випробовуваний виконує, або спеціально розроблене завдання, або відповідає на запитання, що відрізняються від питань анкет або інтерв'ю. Питання в тестах носять непрямий характер. Сенс подальшої обробки полягає в тому, щоб за допомогою "ключа" співвіднести одержані відповіді з певними параметрами, наприклад, характеристиками особи, якщо йдеться про індивідуальні тести. Найбільш поширеною помилкою є переконання, що достатньо провести масове тестування осіб в якійсь групі, і всі проблеми цієї групи, стануть зрозумілими. Тому тестові результати обов'язково повинні доповнюватися даними, одержаними за допомогою інших методів. Тестів, що мають значення для діагностики групи, є не так багато. Як приклад можна назвати соціометричний тест, який має різні варіанти запитань.

Опитування – це поширений метод соціально-психологічних досліджень. Методологічні проблеми, які виникають при застосуванні методу пов’язані з конструюванням опитувальника. Перша вимога – логічність його побудови, опитувальник має надавати інформацію, яка необхідна для перевірки гіпотез. Існують правила побудови опитувальника: розташування запитань у певному порядку, угрупування в окремі блоки і т.д.

Опитування громадської думки. Вибірки поділяються на випадкові та цілеспрямовані. Принцип випадкової (називають ще механічною) вибірки полягає у тому, що всі досліджувані особи записують у єдиний список, і з нього, через щораз рівний інтервал відбирають певну кількість респондентів. Цей інтервал називають кроком відбору. Облічується за формулою К = N/ n, де N – величина генеральної сукупності, n – величина вибіркової сукупності. Наприклад, нехай N = 500 осіб, а n = 50 осіб. Тоді К= 500/ 50 =10. Це означає, що із загального списку членів якоїсь великої групи має бути обраний кожний десятий.

Щоб виміряти будь-які змінні, наприклад статус і стан здоров'я слід дослідити репрезентативну вибірку людей. Прикладом репрезентативної вибірки є випадкова вибірка, про яку вже було згадано. По суті, це така група людей, шанси потрапити в яку є рівними для всіх представників популяції, що вивчається. Якщо в дослідженні беруть участь 1200 випадково відібраних людей, то на 95% можна бути упевненими в тому, що похибка дослідження не перевищить 3%.

Цілеспрямована вибірка – це вибірка, яка утворюється за допомогою певних методів. Серед них : метод стихійної вибірки (наприклад телефонне опитування), метод основного масиву ( коли достатньо опитати понад 60% з генеральної сукупності) та метод квотної вибірки за ознаками ( стать, вік, освіта, професія тощо). Наприклад в організації (генеральна сукупність) є 80% чоловіків і 20% жінок. За квотою „стать” у вибірковій сукупності також повинна бути дотриманою ця пропорція.

Оцінюючи результати вивчення громадської думки, не можна забувати про чотири чинники, що здатні спотворити їх Це нерепрезентативна вибірка, порядок пред'явлення запитань, запропоновані варіанти відповідей і формулювання запитань.

Нерепрезентативні вибірки. При проведенні опитів громадської думки важлива не тільки чисельність вибірки, але і те, наскільки вона відповідає популяції, що вивчається. Важливість репрезентативності була наочно продемонстрована в 1936 р., коли редакція тижневика Literary Digest у зв'язку з майбутніми президентськими виборами провела опит громадської думки, для чого розіслала поштою 10 мільйонів анкет. Кількість заповнених анкет, що повернулися, перевищила 2 мільйони, і відповіді респондентів свідчили про переконливу перемогу суперника на президентське крісло над Ф.Рузвельтом. Насправді суперник переміг всього лише у двох штатах. Виявилося, що редакція послала анкети тільки тим, чиї адреси змогла дізнатися з телефонних книг та зі списків автовласників, обійшовши увагою тих, у кого не було ні телефону, ні машини.

Нерепрезентативність вибірки здатна знецінити результати навіть бездоганно проведеного дослідження. Результати опитувань думок з політичних питань, які проводяться одночасно, відрізняються один від одного більш ніж на 3%, хоча помилка кожного не перевищує 3%. Одне з пояснень подібних розбіжностей полягає в тому, що близько 30% з числа спочатку включених у вибірку людей відмовляються відповідати на питання, або виявляються недоступними для тих, хто проводить опитування, тобто реальна вибірка менш репрезентативна, ніж «теоретична». Опитування, які проводяться при виході з виборчих дільниць, вимагають випадкової (а значить, і репрезентативної) вибірки виборців.

Порядок постановки запитань.Коли у людей запитати: «Чи може вважатися аґресія адекватною поведінкою?” – більшість відповідатиме неґативно. Одночасно більшість еквівалентної вибірки на те ж саме питання може відповісти ствердно, якщо спочатку їм буде поставлене таке питання: «Чи слід захищати своє життя аґресивними реакціями?” Ймовірно, що більшість респондентів скажуть, що людина має право захищати своє життя в ситуації смертельної загрози. Щоб не видатись непослідовними, вони не зможуть так легко відповісти неґативно на запитання про адекватність аґресивної поведінки.

Пропоновані варіанти відповідей.Аналогічна ситуація може виникнути тоді, коли звернутися до людей із запитанням : «Яка, на вашу думку, найважливіша проблема країни: а) енерґетичне забезпечення, б) якість викладання у школах, в) забруднення навколишнього середовища, г) інша?” Кількість респондентів, які визнали основною проблемою якість викладання в школах набере певну кількість відсотків. Коли ж людей запитати: «Яку проблему ви вважаєте найважливішою для країни?» та не дати варіантів відповідей, то ймовірно, що ніхто навіть не згадає за якість викладання у школі. Форма запитання може зумовити відповідь.

Формулювання запитань.Відповіді можуть залежати від того, наскільки точно сформульовані запитання. Навіть тоді, коли люди говорять, що мають абсолютно певну думку з того або іншого приводу, тип запитання і його формулювання можуть вплинути на їх відповіді.

Проблема якості соціально-психологічної інформації. У загальному вигляді проблема якості інформації розв'язується шляхом забезпечення принципу репрезентативності, а також шляхом перевірки способу отримання даних на надійність. В соціальній психології існують два види параметрів якості інформації: об'єктивні і суб'єктивні. Відповіді на запитання анкети або інтерв'ю складають "суб'єктивну" інформацію, але її можна отримати в максимально повній і надійній формі, а можна упустити багато важливих моментів. Тому існує низка вимог щодо надійності інформації. У кожному випадку забезпечуються мінімум три характеристики надійності: обґрунтованість (валідність), стійкість і точність.

Обґрунтованість (валідність) інструмента – це його здатність вимірювати саме ті характеристики об'єкта, які заплановані. Дослідник повинен бути упевнений, що конкретна шкала заміряє саме ті властивості ндивіда, які він має намір заміряти. Способи перевірки інструмента на обґрунтованість: а) залучення експертів; б) проведення додаткового інтерв'ю,

Стійкість ("достовірність") інформації – при отриманні інформації в різних ситуаціях вона повинна бути ідентичною. Способи перевірки інформації на стійкість наступні: а) повторне вимірювання; б) вимірювання однієї і тієї ж властивості різними спостерігачами; у) так зване "розщеплювання шкали", тобто перевірка шкали по частинах.

Точність інформації (у деяких авторів співпадає зі стійкістю) – це ступінь наближення результатів дослідження до дійсного значення вимірюваної величини.

Разом із забезпеченням надійності даних особливо важливим є питання про репрезентативність. Це питання постає тоді, коли досліджуються обсяг вибірки, що нараховує тисячі досліджуваних. Репрезентативність – здатність вибіркової сукупності (це певна кількість осіб, відібраних за певними правилами) максимально точно відтворювати характеристики генеральної сукупності (вся чисельність осіб, кількісні межі якої окреслені планом). У соціальній психології в опитуваннях застосовуються ті ж норми побудови вибірки, як у соціології. Стосовно особливостей збору інформації експериментальним методом, то соціально-психологічне дослідження має свою специфіку.