Коллективное сознание

— совокупность общих у членов одного и того же общества интересов, верований, убеждений, чувств, ценностей и стремлений. К.с. — «психический тип общества, тип, имеющий свой собственный способ развития, свои свойства, свои условия существования». Оно имеет особую, «отдельную реальность» — существует объективно, независимо от нашей воли и сознания, но осуществляется только в индивидах.

Индивиды притягиваются друг к другу благодаря общим верованиям и сходным чувствам. Последние и составляют условия существования коллектива, важнейшую предпосылку их духовного бытия. Чем больше коллективное сознание как «голос общественной совести» регламентирует социальную жизнь общества, тем сильнее и крепче связь индивида с группой.

Малые части общества, организованные внутри себя также стремятся к целостности и солидарности, как и общество в целом; в них развивается групповое сознание.

От степени солидарности зависит состояние общества — нормальное или патологичное. Дюркгейм ввёл новое понятие для социологии — аномия (патология общества) — ощущение отсутствия норм, возникающее в переходные и кризисные периоды, когда старые нормы и ценности перестают действовать, а новые ещё не установились.

Патологичные формы состояния общества: аномия, социальное неравенство, рутинизация труда, деградация рабочей силы, классовые конфликты. Основной путь решения проблемы — реформы.

Учень і племінник Дюркгейма Марсель Мосс (1872-1950) одним з перших виявив серйозний інтерес до економічних стосунків у первісному суспільстві. У книзі «Етюд про дар» (1923) у Мосса розвивається висунутий Дюркгеймом постулат про пріоритет колективного над індивідуальним, а з другого боку вводиться поняття «реципрокності» (reciprocite – “повернення, взаємність, взаємозалежність»), тобто залежність авторитету індивіда від його заслуг перед колективом. Реципрокність була основою економічних відносин в первісному суспільстві як дарообмін, другими формами (за Карлом Поланьї) є редистрибуція (централізований перерозподіл) і маркетизація (ринковий товарообмін як найпізніша форма економічних відносин).

У своїй праці «Німецька ідеологія» (1846) К. Маркс і Ф. Енгельс формулювали пять основних напрямків соціальної діяльності первісної людини (первісних історичних відносин):

1) виробництво життєвих засобів,

2) породження нових потреб,

3) відтворення (виробництво) самих людей (сім’я),

4) спілкування (комунікація),

5) свідомість і мова.

Вони власне становлять основу, в результаті якої людина і людське суспільство виокремлюються з тваринного царства і переходять на більш розвинуті рівні – на наступні форми власності: племінна, антична, феодальна і буржуазна. Як бачимо, в цій періодизації лежить економічний критерій, а саме: власність як безпосередній результат розвитку виробництва. В «Економічних рукописах 1854-1859 рр.» К. Маркс зауважує, що чим далі ми йдемо назад в глибини історії, то виявляємо, що індивід , в тому числі й індивід-виробник, все більше виступає несамостійним, а приналежним до більш обширного цілого (родової сім’ї). Значну увагу К. Макс і Ф. Енгельс приділили вивченню феномену сільських общин у різних народів та в різні історичні епохи і базованих на товарообміні і характерного для нього спільної власності (не тільки майна і території, але й жінок, чоловіків та дітей, т.зв. «груповий шлюб»). Розклад цих відносин і знаменував перехід людства від етапу т.зв. «первісного комунізму» до т.зв. «вторинних», класових формацій. Спробу дати огляд історії первісного суспільства і його розклад Ф. Енгельс дав у книзі «Походження сім’ї, приватної власності і держави» (1884), в основному базуючись на висновках Л.Г. Моргана. Зокрема, Ф. Енгельс показує, що на стадії варварства родова звичаєва община змінюється патріархальною домашньою общиною, поступово руйнуючи підвалини самого родового суспільства. Коли розкол патріархального суспільства з його натуральним господарством стає неминучим, коли протиріччя між класами не можуть бути гармонізовані, а набувають антагоністичний характер, коли майнове розшарування не просто виникає, а досягає певного критичного рівня, тоді й виникає держава як знаряддя управління і контролю одного класу над іншим. Пізніше популярно цю доктрину виклав В.І. Ленін (1870-1924) у своїй праці «Держава і революція» (1917).