Роль і функції держави стосовно забезпечення легітимного застосування електронної мережі телекомунікації для здійснення комерційної діяльності

Тема 14. Правове забезпечення електронної комерції.

Система суб’єктів та умови здійснення електронної комерції

Законодавство про захист прав суб’єктів електронної комерції у правовому просторі України

За активної участі держави перехід до електронної системи торгівлі спростить і раціоналізує процес застосування електронної мережі з метою здійснення будь-якого виду діяльності, підвищить рівень обслуговування клієнтів і рентабельність торговельних операцій, сприятиме розширенню конкуренції тощо.

Вплив держави на забезпечення легітимного застосування електронної мережі з метою здійснення комерційної діяльності повинен здійснюватися поетапно:

перший етап можна умовно назвати інформаційним. Інформація щодо державних закупівель повинна безкоштовно надаватися на сайтах міністерств економіки та з питань європейської інтеграції, фінансів, промислової політики в Internet. На них мають бути розміщені короткі огляди і публікації про державні потреби та інформація про формування державних закупівель. Сайти повинні надавати у користування покупців і постачальників необхідну інформацію, загальні адміністративні положення і пропонувати затверджені бланки, що дозволить стати кандидатом у постачальники (заявка також повинна заповнюватися через Internet). На них повинно бути розміщено доповідь, що резюмує основні рішення спеціалізованих комісій про потреби через анкети, що були надані впродовж попереднього року;

другий етап – консультаційний. Специфічна документація, що відповідає консультаційному етапу, також повинна розміщуватися на сайтах. Це повідомлення про укладення договорів, інформація про ринки і умови обміну інформацією. Така практика зробить прозорими процедури і буде зручною як для державних органів, які можуть повідомляти інформацію про свої потреби широкому колу постачальників, так і для підприємств, які знаходять швидкий доступ до інформації про державні потреби і, як наслідок, можуть набагато швидше реагувати на неї. Держава повинна вжити необхідних заходів для того, щоб певний комплекс потреб держави в закупівлях був опублікований у загальнодоступній електронній мережі;

третій етап – визначення і введення в дію потреб на ринок. Відносно ранні фази укладення договорів спричинять надлишковий обсяг обміну інформацією: направлення списків потреб, зворотне відправлення пропозицій, ринкове повідомлення тощо. Віртуалізація (переведення документації на електронні носії) таких операцій передбачає визначені технічні стандарти й умови: формати електронних повідомлень, протоколи обміну, а також застосування спеціальних пристроїв, що стосуються інформаційних даних і законності електронного підпису.

Для одержання бажаних результатів необхідно забезпечити адаптацію державних ринків до стандартів електронної комерції. Для цього потрібно:

- завершити розроблення законопроектів, що направлені на регулювання даної сфери в складі електронної комерції;

- методично розвивати віртуалізацію державних закупівель;

- безоплатно надавати документацію, що стосується регламентації державних закупівель;

- публікувати у Web-форматі запити на закупівлі одночасно з проходженням відповідних паперових форм інформації;

- продовжувати експеримент з електронного розвитку переговорів за держзамовленнями;

- розвивати обмін форматизованими даними для виконання і здійснення платежів для державних замовлень;

- інтегрувати принципи і форми віртуалізації здійснення комерційної діяльності.

Сьогодні у світі інтерес до електронної комерції з боку держави стає масовим – її почали розвивати десятки країн, що відрізняються рівнем економічного, політичного і соціального розвитку. У розвинених країнах послідовність побудови системи застосування електронної мережі з метою здійснення комерційної діяльності була більш-менш однотипною:

- розроблення стратегічного плану;

- створення урядового серверу торгів;

- коректування законодавства;

- державна підтримка створення комп’ютерного програмного забезпечення, що обслуговує весь цикл електронної торгівлі – від підготовки документації, публікації оголошення і реєстрації учасників до підбиття підсумків і публікації результатів.

На цілком обґрунтовану думку провідних експертів у цій сфері, створення системи прозорої та публічно-регульованої електронної мережі для здійснення комерційної діяльності може істотно зменшити кількість зловживань при здійсненні державних закупівель, підвищити ймовірність виявлення і прямого доказу неправомірності тих чи інших операцій і підсилити стимули до чесної конкуренції.

В Україні з метою забезпечення легітимного застосування електронної мережі якнайшвидше повинні бути введені в дію положення адміністративно-правової реформи. У тому числі, державна реформа укладення контрактів.

Адже в Україні вже склалися певні передумови розгортання вітчизняної системи електронної комерції для державних потреб. Найбільш істотними з них можна назвати такі:

- вітчизняний сегмент Internet;

- становлення вітчизняного електронного урядування на рівні підзаконних нормативно-правових актів;

- інтеграція української сфери електронної комерції з існуючим елементом електронних торгів для державних потреб в окремих міністерствах та відомствах.

Оскільки торгівля чи закупівля, незалежно від її процедури, є ланцюгом господарсько-правових угод, для успішного впровадження електронної комерції в країні на даний момент варто розв’язати три юридичні проблеми:

- перша, це проблема правочинності укладення договору в електронній формі, а саме: чи є електронні документи достатніми для подальшої фіксації договору в письмовій формі згідно з цільовим та господарським законодавством. Інакше кажучи, розв’язати проблему правового статусу електронного документа – визначення його як доказу, його справжності, проблему електронного підпису та електронної публікації;

- друга проблема, яка вимагає розв’язання – поява електронних копій завірених документів. Справді, якщо для документа, який містить бажання контрагента (постачальника) укласти адміністративну угоду, достатньо підтвердження того, що документ виходить від сторони за договором (оскільки постачальник не зацікавлений у його перекручуванні), то для документа, що свідчить про обґрунтованість намірів постачальника, цього замало, потрібне незалежне від постачальника свідчення його справжності. Таким чином, виникає проблема, яку умовно можна назвати як феномен “електронного нотаріату”;

- третя, це проблема суб’єкта договору чи особи, яка приймає рішення. До появи засобів автоматики і високорозвинених засобів обчислювальної техніки у будь-яких ситуаціях рішення приймала людина. Завжди варто мати на увазі, що в перспективі, з удосконаленням засобів обчислювальної техніки і їх програмного забезпечення, постановка проблеми прийняття комп’ютером самостійних рішень, пов’язаних із провадження комерції, неминуча.

Незважаючи на те, що зараз в Україні не розв’язана проблема електронного законодавства, існуючий стан дає змогу мати юридично виправдані схеми угод, що укладаються за допомогою передачі даних в електронній формі.

Необхідність укладення при цьому певних угод (використання при укладенні угод факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного чи іншого копіювання, електронно-цифрового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках і в порядку, передбачених законом правовими чи іншими актами угоди сторін) не може вважатися серйозною перешкодою, тому що таку угоду між сторонами досить укласти один раз на необмежену кількість тих угод, у яких за рахунок електронної форми здійснюється економія на трансакційних витратах.

Вважаємо, що в Україні необхідно розробити державну цільову програму, яка б включала ряд заходів щодо якнайшвидшого створення вітчизняної системи легітимного застосування електронної мережі задля здійснення комерційної діяльності.

Така програма повинна визначати певні завдання:

- зниження витрат на здійснення електронної комерції;

- підвищення прозорості укладення угод у сфері електронної комерції та зменшення зловживань при витраті бюджетних коштів;

- збільшення конкуренції у віртуальній сфері при отриманні державних замовлень;

- прискорення процедур проведення конкурсних торгів;

- поступове входження України в глобальну світову систему електронної торгівлі.

Зазначимо, що оскільки держава є найбільшим учасником ринку, розвиток електронних торгів для забезпечення державних потреб має стати діючим каталізатором розвитку сучасних торговельних технологій у країні в цілому. Для створення належної системи електронної комерції необхідно розв’язати проблеми:

- нормативно-правового забезпечення торгів;

- алгоритмізації електронних торгів для державних потреб;

- економіко-юридичного оформлення торговельного майданчика державних закупівель;

- електронних терміналів торгів для державних замовників і постачальників, їх взаємодії;

- створення мережі програмного забезпечення за світовими стандартами;

- використання систем телезв’язку і включення у світову мережу космічного зв’язку електронних торгів;

- створення спеціалізованих електронних баз даних по торгах для державних потреб, систем технічної підтримки;

- електронного захисту інформації й ідентифікації учасників торгів, шифрування інформації в мережі електронних торгів для державних потреб.

Основними серед яких є такі проблеми [102]:

- відсутність базового законодавства у сфері електронної торгівлі;

- бухгалтерський облік і оподаткування електронної торгівлі відзначаються рядом специфічних особливостей, що не мають підтвердження в чинному законодавстві;

- особа партнера і справжність електронних документів не завжди може бути встановлена з достатнім ступенем достовірності;

- узгодження умов нестандартних контрактів при обміні електронними документами може бути ускладнено порівняно зі звичайним переговорним процесом;

- відсутність інфраструктури бізнесу (транспорт, логістика, сервісні послуги тощо), яка б відповідала умовам глобалізації і доступності електронної торгівлі;

- відсутність відповідної системи оцінки і виміру якості пропонованої продукції, що адекватна новим умовам торгівлі;

- значні інвестиційні і технологічні ризики.

При впроваджені в Україні системи електронних торгів для потреб учасників електронної комерції необхідно врахувати ключові моменти, які характеризують світові тенденції розвитку системи електронної торгівлі й на які звертають увагу окремі дослідники, а саме [137]:

- у більшості розвинених країн, склалася певна система електронної торгівлі закупівель, яка включає замовників, постачальників, контролюючі організації тощо;

- електронна комерція як система ґрунтується на організованих певним чином потоках товарів (робіт, послуг), фінансових засобів, інформації;

- електронна комерція здійснюється відповідно до визначених норм, процедур, правил, установлених чинним законодавством і сформованою діловою практикою;

- технологічні засоби організації електронної торгівлі поки що недостатньо розвинуті для швидкого впровадження глобальної системи електронної торгівлі;

- технічна оснащеність робочих місць державних службовців, так само як і робочих місць фахівців постачальників, перебуває на низькому рівні;

- державні службовці, як і фахівці постачальників (посередників), далеко не завжди мають достатню кваліфікацію у сфері застосування електронної мережі з метою здійснення господарської діяльності.

Автор вважає, що впровадження системи легітимного застосування електронної мережі з метою здійснення комерційної чи господарської діяльності, потребує її поетапної інтеграції в діючу систему державних закупівель з поступовим витісненням неелектронних способів ведення діяльності шляхом заміщення окремих процедур і операцій на їх електронні аналоги.

На наш погляд, створення системи електронної комерції на державному рівні буде включати декілька етапів.

Перший етап – об’єднання інформації в єдину базу даних. Має на меті вирішення цілого комплексу завдань:

- створити умови для координації здійснення електронної комерційної діяльності;

- підвищити доступність інформації про укладені електронні угоди;

- створити єдину базу даних про укладені електронні угоди;

- провести аналіз зведеної інформації про укладені електронні угоди;

- створити передумови для реалізації другого етапу.

Другий етап – створення системи електронного документообігу, додаткової до звичайної системи обміну документами (тобто в рамках одного конкурсу можливий обмін електронними документами і його дублювання паперовими носіями). Завдання етапу:

- запропонувати учасникам реальної економіки альтернативний (зручніший, швидший і дешевший) спосіб подання пропозицій на поставку товарів, виконання робіт, надання послуг для активізації розвитку віртуальної економіки;

- підвищити рівень стандартизації процедур і документації;

- створити передумови для реалізації третього етапу.

Третій етап – переведення процедури купівлі-продажу продукції на електронну основу. Завдання етапу такі:

- забезпечити проведення процедури купівлі-продажу стандартизованої продукції через електронну систему;

- забезпечити укрупнення і об’єднання державного замовлення на однорідну продукцію;

- забезпечити малому підприємництву реальні можливості для участі в здійсненні електронної комерції на рівні з великими підприємствами;

- забезпечити єдині процедури і документацію з проведення процедури купівлі-продажу продукції;

- внести відповідні зміни та доповнення в законодавчу базу здійснення електронної комерції;

- створити передумови для реалізації четвертого етапу.

Четвертий етап. Його завдання такі:

- перевести систему купівлі-продажу продукції повністю на електронну основу;

- забезпечити єдині процедури і документацію щодо здійснення купівлі-продажу продукції.

Зараз в Україні склалися певні передумови для розроблення і впровадження системи застосування електронної мережі в комерційній діяльності. Так, розроблені заходи і здійснюються певні кроки в напрямі організації системи державних електронних торгів. Разом з тим, проблеми правочинності укладення електронного договору, створення електронного уряду, достовірності електронного підпису і взагалі розроблення електронної програми розвитку сфери електронної комерції поки що не розглядаються [95].

Проте практика організації здійснення електронної комерції за кордоном свідчить, що там є досить багато позитивного. Отже Україні якщо вона має намір стати повноправним членом Європейської спільноти рано чи пізно доведеться звертатися до досвіду інших країн та запозичувати ті чи інші елементи створення законодавчої бази чи методичних підходів до організації ведення процедур тендерних (конкурсних) торгів у сфері електронних закупівель відповідно до директив Європейського Союзу [150].

Слід зауважити, що надання електронних управлінських послуг з боку держави має супроводжуватися дотриманням таких послідовних стадій:

- інформування (надання on-line інформації щодо управлінських послуг);

- одностороння взаємодія (забезпечення можливості завантаження бланків документів);

- двостороння взаємодія (забезпечення можливості обробки бланків документів, включаючи аутентифікацію);

- проведення трансакцій (електронне прийняття рішень і їх реалізація, наприклад, здійснення платежів).

Очевидним недоліком розвитку електронного уряду є неоднорідність і обмеженість, так званої, Internet-аудиторії. Мова йде про осіб з низьким достатком, сільське населення, інші групи громадян, імовірність доступу яких до комп’ютерів та Internet невелика. Крім високої вартості комп’ютерної техніки і доступу в Internet, деякі індивіди можуть не хотіти або бути не здатними опанувати комп’ютер. У цьому контексті деякі ініціативи уряду повинні бути сфокусовані на розвиток, так званих, публічних інформаційних кіосків. Ці кіоски можуть бути розміщені в громадських місцях (торгових центрах, банках, бібліотеках, поштових відділеннях, сільських громадських центрах тощо) і використовувати прості технології взаємодії для організації широкого доступу до корисних даних, наприклад, сенсорні екрани. Такі кіоски в спрощених форматах можуть містити інформацію щодо охорони здоров’я, ринку праці, пільг ветеранам і пенсіонерам, характеристик споживчих товарів тощо [152].

На шляху до сучасного електронного уряду Україні доведеться перебороти численні труднощі. Це і розбіжності в корпоративній культурі урядових структур, опір частини чиновників, відсутність необхідних ресурсів і довіри громадян. Для формування суспільства, готового до сприйняття електронного уряду, необхідне розв’язання ряду взаємозалежних проблем:

- створення необхідної інфраструктури, яка має високу швидкість передачі даних, надійність і доступні ціни;

- конкуренція в телекомунікаційній галузі, незалежне регулювання, відсутність обмежень на іноземні інвестиції;

- сприяння вітчизняним науковим і виробничим високотехнологічним компаніям (створення національних прикладних рішень для державних закупівель, регулювання житлово-комунального комплексу тощо);

- широке впровадження інформаційних технологій у бізнес;

- розвиток комп’ютерної грамотності населення (викладання в школах, інформатизація вищих навчальних закладів, поширення on-line інформації);

- широке розповсюдження державних електронних послуг (електронні соціальні служби, поширення е-платіжних карт і електронних персональних інструментів у автоматизованих системах взаємодії держави з населенням);

- рішення адміністративних і правових завдань тощо.

Існує думка, що для подолання можливого стресу державних службовців і платників податків від різкої зміни форм взаємодії з урядом необхідні такі темпи впровадження електронних форм роботи, які будуть відповідати темпу психологічного пристосування. У зв’язку з цим фахівці рекомендують поступовий режим впровадження, тривалий період тестування і збереження впродовж тривалого часу паралельного off-line та on-line обслуговування [205].

Важливим організаційно-правовим аспектом створення електронного уряду є підтримка безпеки трансакцій і персональних даних на урядових серверах. Для цього нині застосовуються технічні засоби керування доступом і підтримки цифрових підписів, які технологічно гарантують безпеку зв’язку й обробки трансакцій.

Цілям безпеки слугує і створення урядового Intranet – закритої інформаційної мережі, фізично відділеної від глобальної мережі. Звичайним методом запобігання злочинам є законодавче закріплення відповідальності – адміністративної чи кримінальної, а також впровадження апаратних і програмних засобів для пошуку злочинців [208].

Незважаючи на те, що розв’язання цих питань і знаходження рішень вимагають значних коштів, політики переконалися, що електронний уряд є необхідним атрибутом сучасного інформаційного суспільства. Більше того, глобальність інформаційного суспільства передбачає включення національних співтовариств заради досягнення максимальної соціальної ефективності.

Впровадження в різні сфери життєдіяльності особи, суспільства та держави інформаційних технологій зумовило поширення великих масивів інформації в електронних інформаційних мережах на значних територіях. За відсутності вітчизняних конкурентоспроможних інформаційних технологій надається перевага технічним засобам оброблення інформації та засобам зв’язку іноземного виробництва. Комунікаційне обладнання іноземного виробництва, яке застосовується в мережах зв’язку, передбачає дистанційний доступ до його апаратних та програмних засобів, у тому числі з-за кордону. Це створює умови для несанкціонованого впливу на їх функціонування і контролю за організацією зв’язку та змістом повідомлень.

Прогрес у різних галузях науки і техніки привів до створення компактних та високоефективних технічних засобів, за допомогою яких можна легко підключатися до ліній телекомунікацій та різноманітних технічних засобів оброблення інформації вітчизняного та іноземного виробництва з метою здобування, пересилання та аналізу розвідувальних даних. За таких умов створилися можливості витоку інформації, порушення її цілісності та блокування.

У зв’язку з цим виникла необхідність постійного вдосконалення системи заходів, спрямованих на комплексний захист інформації. Правове регулювання захисту інформації – це сфера діяльності держави, її органів, що спрямована на забезпечення певними заходами організації порядку доступу, цілісності та доступності інформації, яка становить відповідну таємницю, конфіденційну інформацію, а також цілісності та доступності відкритої інформації, важливої для особи, суспільства та держави.

Інформаційне забезпечення у сфері електронної комерції повинно надавати можливість обміну даними (електронними документами) між суб’єктами господарювання з використанням такої глобальної е-мережі як Internet та відповідати вимогам захисту інформації від несанкціонованого доступу.

Для цього необхідно захищати інформацію від руйнування як наслідок помилок комп’ютерних програм та устаткування, зараження комп’ютерними вірусами тощо.

Для убезпечення інформації застосовуються такі технічні можливості:

- засоби захисту обчислювальних ресурсів через парольну ідентифікацію обмежують доступ несанкціонованого користувача;

- застосування різних шифрів, що не залежать від контексту інформації.

Важливий момент – це захист вбудованих накопичувачів. Існують декілька типів комп’ютерних програмних засобів, здатних виконувати це завдання:

- захист диска від запису та зчитування;

- контроль за зверненням до диска;

- засоби видалення залишків інформації з обмеженим доступом.

Але найнадійніший метод захисту, безумовно, шифрування, тому що в цьому випадку охороняється безпосередньо сама інформація, а не доступ до неї (наприклад, зашифрований файл не можна зчитати навіть у випадку крадіжки дискети). Однак у ряді випадків застосування шифрування неможливо, тому необхідно комбінувати обидва методи.

Як зазначають фахівці, більшість засобів захисту реалізуються у вигляді комп’ютерних програм або пакетів таких програм, що розширюють можливості стандартних операційних систем, а також систем управління базами даних [258].

Стосовно е-комерції база даних повинна складатися з інформації про її суб’єктів, перевірки та ревізії їх діяльності, скарги та звернення громадян та юридичних осіб щодо діяльності учасників даної сфери правовідносин.

Для створення інформаційного забезпечення повинна застосовуватися відповідна звітність суб’єктів електронної комерції з питань їх діяльності на регіональних та національних ринках.

Витік інформації у ході здійснення е-комерції, яка становить державну та іншу передбачену чинним законодавством таємницю, конфіденційної інформації, що є власністю держави, – це одна з основних можливих загроз державним інтересам в інформаційному середовищі, що зумовлена:

- невиваженістю державної політики в галузі інформаційних технологій, що може призвести до безконтрольного та неправочинного доступу до інформації та її використання;

- діяльністю іноземних держав, спрямованою на отримання певних переваг в окремих сферах господарювання;

- недосконалістю організації в Україні міжнародних виставок апаратури різного призначення та заходів електронного моніторингу, що може використовуватися для здобування інформації розвідувального характеру;

- діяльністю політичних партій, суб’єктів підприємницької діяльності, окремих фізичних осіб, спрямованою на одержання переваги в політичній боротьбі та конкуренції;

- злочинною діяльністю, спрямованою на протизаконне одержання інформації з метою досягнення матеріальної вигоди або завдання шкоди юридичним чи фізичним особам;

- використанням інформаційних технологій низького рівня, що призводить до впровадження недосконалих технічних засобів, та низькою ефективністю їх використання;

- недостатністю документації на засоби захисту інформації іноземного виробництва, а також низькою кваліфікацією технічного персоналу у сфері захисту інформації;

- недостатністю нормативно-правових актів і нормативних документів з питань проведення досліджень, розроблення та виробництва засобів захисту інформації;

- недосконалістю правового регулювання в інформаційній сфері;

- незавершеністю створення системи сертифікації засобів захисту інформації;

- недосконалістю системи атестації на відповідність вимогам технічного захисту інформації об’єктів, робота яких пов’язана з інформацією, що підлягає такому захисту;

- недостатньою узгодженістю чинних в Україні нормативно-правових актів та нормативних документів з питань захисту інформації з відповідними міжнародними договорами України [16; 32].

У цьому зв’язку пропонується на державному рівні вжити таких заходів:

- систематично ініціювати пропозиції з удосконалення державної політики у сфері охорони та захисту інформації, забезпечувати її реалізацію в межах компетенції відповідних державних органів;

- удосконалювати вимоги до порядку створення комплексної системи охорони та захисту інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом;

- постійно організовувати проведення експертиз щодо комплексності систем охорони та захисту інформації, у тому числі підтвердження відповідності засобів технічного і криптографічного захисту інформації;

- здійснювати контроль за безпекою інформації, яка є власністю держави, особливо інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законодавством.

12 3

Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 1367;