Де LR — обов’язкові резерви, Ir — норматив обов’язкового резервування; D — банківські депозити.

Крім обов’язкового мінімуму резервів кожний банк може тримати певну величину наднормативних резервів, які називаються надлишковими. Їх величину банки визначають самостійно на основі аналізу співвідношення втрат і вигод. Величину банківських резервів можна визначити за формулою

BR = LR + ER, (5.3)

де ER — надлишкові резерви.

Пропозиція грошей відрізняється від грошової бази і визначається як сума готівки і банківських депозитів:

M^s = CU + D, (5.4)

де M^s — пропозиція грошей.

Грошовий мультиплікатор

Пропозиція грошей, як правило, перевищує грошову базу. Це пояснюється тим, що банківська система здійснює вторинну грошову емісію на основі мультиплікації (примноження) грошової бази. Отже, крім центрального банку, здатністю створювати гроші во­лодіє також банківська система, тобто сукупність депозитно-кредитних установ, головними серед яких є комерційні банки.

Рівень мультиплікації грошової бази можна визначити в такий спосіб. Спочатку поділимо рівняння (5.4) на рівняння (5.1):

. (5.5)

Далі праву частину рівняння (5.5) поділимо на суму банківських депозитів, тобто на D:

. (5.6)

У правій частині рівняння (5.6) величина (CU / D) — це коефіцієнт готівки, який відображує відношення готівки до депозитів. Позначимо його символом cr. Величина (BR / D) — це резерв­на норма, яка відображує відношення між банківськими резервами та банківськими депозитами. Позначимо її символом rr. Якщо після цього в рівняння (5.6) внести прийняті позначення, а грошову базу (Н) перенести в його праву частину, то отримаємо функцію пропозиції грошей:

. (5.7)

Рівняння (5.7) показує, що пропозиція грошей дорівнює добут­ку грошової бази (Н) і коефіцієнта пропорційності [(cr + 1) / (cr +
+ rr)]. Цей коефіцієнт називається грошовим мультиплікатором. Він показує, на скільки одиниць змінюється пропозиція грошей у разі зміни грошової бази на одиницю. Якщо грошовий мультиплікатор позначити символом m_m, то його формулу можна подати так:

. (5.8)

Як видно з формули (5.8), грошовий мультиплікатор залежить від рішень трьох економічних суб’єктів:

— домогосподарств, які впливають на співвідношення між готівкою і депозитами (cr);

— центрального банку, який регулює резервну норму (rr) через установлення норми обов’язкового резервування (lr);

— комерційних банків, які певною мірою можуть впливати на резервну норму через створення надлишкових резервів.

Функція пропозиції грошей може бути спрощена до такого вигляду:

(5.9)

У табл. 5.2 наведено приклад, який пояснює, як банківська система створює гроші за рахунок мультиплікатора грошової бази.

Таблиця 5.2