Етапи розвитку конвенційного механізму захисту прав людини

Відповідно до ст. 10 Статуту Ради Європи її органами є Комітет міністрів, Парламентська асамблея, Конгрес місцевої та регіональної влади, поряд із якими діють контрольні органи ЄКПЛ. Спочатку Кон­венція закріплювала існування двох головних контрольних органів: Європейської Комісії з прав людини та ЄСПЛ. Цей двоступеневий механізм передбачав, що скарги від приватних осіб надходили та роз­глядалися Комісією, яка приймала рішення про відхилення скарги чи прийняття її до провадження, а також про можливість та доцільність держави-члена чи самої Комісії звернутися до Суду.

Таким чином, спочатку фізичні особи не мали безпосереднього доступу до ЄСПЛ. Лише з набранням чинності Протоколом № 9 до Конвенції у жовтні 1994 р. фізичні особи, групи осіб та неурядові організації набули пра­во звертатися до Суду після того, як Комісія з прав людини прийме справу до провадження. Утім, незважаючи на ці зміни, Суду відводи­лася другорядна роль,тому для підвищення ефективності механізму захисту прав людини в межах Ради Європи була ініційована реформа, що втілилася в Протоколі № 11, який набув чинності в листопаді 1998 р. (Протокол № 9 втратив свою чинність). Новий Суд, що був створений у Страсбурзі як орган Ради Європи, почав свою роботу 1 листопада 1998 року.

Згідно з реформою створював­ся єдиний Європейський суд з прав людини, який замінив раніше іс­нуючі Комісію та Суд, а Конвенція доповнилася новими статтями. Реформа дозволила чітко провести розмежування компетенції органів Ради Європи по вирішенню спорів щодо порушення прав людини,оскільки відповідна юрисдикція перейшла до новоствореного Євро­пейського суду з прав людини.

У подальшому необхідність у поліпшенні контрольних механізмів Конвенції виникла знов, коли до ЄСПЛ почала надходити така кількість справ, з якою він не міг впоратися. У зв’язку з цим для підвищення ефективності роботи ЄСПЛ Конференція з прав людини міністрів єв­ропейських держав, що відбулася у листопаді 2000 р. у Римі з нагоди 50-річчя ЄКПЛ, закликала Комітет міністрів якомога швидше розпочати вивчення шляхів для забезпечення ефективності Суду. У квітні 2004 р. Комітет з прав людини направив до Комітету міністрів звіт своєї діяль­ності із проектом Протоколу щодо змін Конвенції. 12-13 травня 2004 р. Протокол № 14 був відкритий для підписання, а чинності він набув 1 червня 2010 р.

Основні зміни, які запропонував Протокол № 14, полягають у такому:

- перегляд повноважень Суду щодо фільтрації скарг, які надходять до нього (рішення щодо прийнятності можуть прийматися Судом в од­ноособовому складі замість трьох суддів за старою системою, при цьому йому асистує доповідач, який не є суддею);

- визначення нового додаткового критерію визнання скарги неприй­нятною — факт того, що позивач не постраждав від порушення дер­жави — учасниці Конвенції або за наявності порушення шкода вияви­лася дуже незначною;

- у Суду з’явилася можливість розглядати схожі скарги за спроще­ною процедурою, якщо вони стосуються однієї структурної проблеми держави — учасниці Конвенції (ці скарги можуть розглядати комітети з трьох суддів замість сімох за старою системою).

На підготовчій стадії Протоколу № 14 досить довго обговорювала­ся можливість створення нового судового органу (регіональних судів першої інстанції), який би був відокремлений від Суду, по фільтрації скарг, які вже отримали вирішення в прецедентній практиці Суду. Утім ця ідея була відкинута, оскільки це могло призвести до розходження практики новоствореної судової ланки із практикою Суду^[2].

Нововведення Протоколу № 14 дозволили у подальшому знизити навантаження на ЄСПЛ. Наприклад, суддя одноособово може вирішу­вати питання про прийнятність справи або про вилучення справи з реєстру (до цього це робилося комітетом із трьох суддів). Якщо зва­жити на те, що 90-95 % скарг визнаються неприйнятними, то одноосо­бова робота суддів скоротить час на розгляд скарг, які не мають під собою підстав. Також додався новий критерій неприйнятності спра­ви — те, що заявник не зазнав суттєвої шкоди.

Значення протоколу № 14 - по суті зафіксував той факт, що в рамках Ради Єв­ропи сформувалася міжнародна регіональна процесуальна система, яка існує поряд із національними процесуальними системами, має субсидіарний характер відносно національних судів та чітко окресле­ну юрисдикцію.

20 червня 2014 року Міністр юстиції України П.Д.Петренко підписав протоколи №15 та №16 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Церемонія підписання відбулася у Страсбурзі за участю Генерального секретаря Ради Європи Т.Ягланда, Постійного представника України при Раді Європи М.Точицького, Генерального директора з прав людини цієї Організації Ф.Буайа та Головного юридичного радника РЄ Й.Полякевича.

Обидва протоколи були схвалені у 2013 році Комітетом міністрів Ради Європи у рамках заходів з реформи Європейського суду з прав людини.

Протокол №15 передбачає 1) скасування обмеження за віком для зайняття посади судді ЄСПЛ, 2) скасування права вето сторін у рамках процедури звернення до Великої палати Суду, а також 3) скорочення строків звернення до Суду з шести до чотирьох місяців після остаточного рішення національного суду. Цей Протокол також дещо змінив Преамбулу до Європейської Конвенції з прав людини після включення до неї посилання на принцип субсидіарності й доктрини меж свободи розсуду.

У світлі проведення реформи юстиції, для України найбільш важливим є Протокол №16. У статті 1 цього документу закріплено, що Високі Договірні сторони, з урахуванням особливостей статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, можуть звертатися до ЄСПЛ з клопотанням про надання їм консультативних висновків стосовно питань, пов’язаних із тлумаченням та застосуванням прав і свобод, встановлених цією Конвенцією та її протоколами. Частина 2 цієї ж статті визначає, що національні суди чи трибунали можуть звертатися до ЄСПЛ з проханням про надання їм консультативних висновків виключно щодо справ, які перебувають у їх провадженні. При цьому частина 3 статті 1 передбачає, що у разі звернення національних судів чи трибуналів до ЄСПЛ, вони повинні надати відповідну правову та фактологічну інформацію щодо справи, яка перебуває на їх розгляді.