ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ТА ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ПО ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИКОРИСТАННЮ ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ ПРАЦІВНИКАМИ ПОДАТКОВОЇ МІЛІЦІЇ ПРИ ВИКОНАННІ СЛУЖБОВИХ ОБОВЯЗКІВ

Згідно закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 5 лютого 1998 року, посадовим особам податкової міліції для виконання покладених на них обов'язків надаються права передбачені статтями 12-15 Закону України "Про міліцію" (прийнятий 20 грудня 1990 року). Тобто за статтею 15 цього закону працівники податкової міліції як крайній захід мають право застосовувати вогнепальну зброю у таких випадках:

1) для захисту громадян від нападу; що загрожує їх життю і здоров'ю, а також звільнення заложників;

2) для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім'ї, якщо їх життю або здоров'ю загрожує небезпека; (Пункт другий частини першої статті 15 в редакції Закону № 101/95 - ВР від 14.03.95)

3) для відбиття нападу на охоронювані об'єкти, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення;

4) для затримання особи яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти;

5) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з під варти, а також: озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров’ю працівника міліції;

6) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров’ю громадян або працівника міліції.

Забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.

Працівники міліції мають право використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги , для знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров’ю громадян або працівника міліції.

Застосування вогнепальної зброї є крайньою мірою. Працівникам міліції слід докласти всі зусилля до того, щоб не застосувати вогнепальну зброю, вирішуючи службові завдання іншими засобами. Як правило вогнепальна зброя не повинна застосовуватися, за винятком випадків, коли правопорушник вчиняє збройний опір або іншим чином ставить під загрозу життя та здоров'я людей, і коли інші заходи, що мають менш визначний характер, недостатні для припинення правопорушення або затримання підозрюваного правопорушника.

Закон України «Про міліцію» регламентує застосування табельної вогнепальної зброї працівниками міліції. Однак за цими ж правилами слід використовувати вогнепальну зброю, відібрану у правопорушників, та мисливську зброю, яка може знаходитися у співробітників міліції.

Перелік випадків, коли застосування вогнепальної зброї буде правомірним, викладений у ст. 15 Закону "Про міліцію, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

У випадках, указаних у п. 6 ч. 1 ст. 15, а також у ч. З ст. 15, нанесення особі шкоди вогнепальною зброєю недопустиме. Пошкодженим може бути тільки майно (п.6 ч. 1- транспортний засіб, ч. З- тварина), в інших випадках працівники міліції, застосовуючи зброю, можуть робити постріли на ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, або короткочасну втрату працездатності.

Обставинами, що свідчать про загрозу для життя та здоров'я громадян, слід визнавати: застосування холодної та вогнепальної зброї, нанесення ударів у життєво важливі органи, нанесення ударів одному громадянину з боку групи правопорушників, нанесення ударів, після яких особа не в змозі піднятися і не подає ознак життя, наїзд або спроба наїзду автотранспортом, застосування при наданні різноманітних технічних засобів, обливання паливною або хімічною рідиною, спроба нанесення ударів пляшкою, кидання каміння у громадян, спроба кинути громадянина з висоти, виштовхування особи з транспортного засобу, що рухається, спроба здійснити підпал або вибух об'єкта, де знаходяться люди.

Озброєному захисту працівника міліції від нападу, небезпечного для життя або здоров'я громадян, підлягає будь-яка особа, незалежно від моральних якостей, політичних поглядів, громадянства та будь-яких інших критеріїв.

Заложником є особа, яка насильно позбавлена волі (захоплена та утримується у такому стані проти її волі будь-якою особою або групою осіб) під загрозою вбивства, спричинення тілесних ушкоджень, подальшого утримання або скоєння інших насильницьких дій з метою примушення третьої сторони до будь-яких дій.

Заложник може фізично утримуватися особою, яка здійснила захоплення (правопорушник ховається за заложником, висуває свої вимоги, а вразі їх не виконання погрожує застосуванням проти заложника зброї), в будь-якому приміщенні, транспортному засобі, контейнері, на ділянці землі до виконання висунутих злочинцем вимог.

Застосування вогнепальної зброї допускається тільки проти тих осіб, які безпосередньо беруть участь у захопленні заложників, або своїми діями будь-яким способом негативно впливають на стан здоров'ю, а також у випадках звільнення заложників.

Пункт 2 ч. 1 ст. 15 надає право застосовувати зброю для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім'ї, якщо їх життю або здоров'ю загрожує небезпека.

Закон України "Про міліцію" значно зміцнив правову захищеність працівників міліції, вивів їх на один рівень з усіма громадянами у правових гарантіях щодо захисту їх життя та здоров'я . Про це наголошено і в ст.21 Закону, яка гарантує працівнику міліції та членам його сім'ї захист їх життя, честі, гідності від злочинних посягань та інших протиправних дій.

Із змісту даної статті випливає, що вогнепальна зброя може бути використана для відбиття не будь-якого нападу на працівника міліції, а лише такого, що створює небезпеку для їх життя або здоров'я, а також життя і здоров'я членів їх сімей. Критерії які визначають наявність небезпеки для життя і здоров'я громадян, розповсюджуються на працівника міліції без винятків.

Мотиви нападу на працівників міліції (хуліганські спонукання, уникнення затримання, заволодіння зброєю та ін.) не впливають на право застосовувати зброю.

Зброя може бути використана тільки для відбиття нападу на працівників міліції, а не інших правопорушень проти працівників міліції (злісної непокори законному розпорядженню або вимогам, ненасильницького опору та ін).

Не буде правомірним застосування вогнепальної зброї у випадках, коли можливе спричинення шкоди, явно нерозмірною з небезпекою нападу або обставинами захисту (наприклад, застосування вогнепальної зброї у випадках нападу на працівника міліції збоку старої тяжкохворої людини або особи, яка знаходиться у стані сильного сп'яніння, що робить нереальним здійснення загроз). У таких випадках треба вирішувати службові завдання ненасильницьким шляхом або використовувати фізичний вплив та спеціальні засоби.

Пункт 3 ч. 1 ст. 15 надає право застосовувати вогнепальну зброю для відбиття нападу на об'єкти, що охороняються, конвої, житлові приміщення громадян, приміщення державних і громадських установ, підприємств і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення.

Особи, що вчиняють напад на житлові приміщення громадян, приміщення державних, громадських установ підприємств і організацій, своїми діями ставлять під загрозу нормальний ритм роботи установ, підприємств, організацій, іноді цілих галузей народного господарства, населених пунктів, регіонів, завдають шкоди майну, загрожують здоров'ю і життю громадян.

Під нападом слід розуміти насильницькі дії, які виражаються у вторгненні, тобто відкритому проникненню в приміщення всупереч встановленому режиму роботи об'єкта, діючим правилам пропускного режиму, вимогам посадових осіб, або волі осіб, які в цих приміщеннях проживають.

Нападом також слід вважати насильницькі дії, не зв'язані з вторгненням у приміщення, але спрямовані на його пошкодження або знищення.

При вирішенні питання про застосування зброї за умов, указаних у п. З статті, не має значення мета, з якою було здійснено напад та інші кваліфікуючі обставини (озброєність нападаючих, їх кількість та ін.). Із змісту статті виходить, що напад може бути, як поєднаний із заволодінням майна, так і без нього.

Застосування зброї правомірне лише під час наявного нападу, тобто такого, що відбувається в межах якогось часу. Він починається з безпосередньої реальної загрози його виконання і закінчується у момент припинення його захистом або самим посягаючим.

Працівник міліції, який застосовує зброю для відбиття нападу, має не тільки передбачити його неминучість, але й усвідомлювати необхідність вжиття захисних дій.

Суб'єктивне уявлення працівника міліції про початок нападу має грунтуватися на врахуванні фактичних обставин конкретного випадку. При оцінці небезпечного стану особи, яка відбиває напад, слід враховувати реальність негайного переходу загрози в напад.

Право на відбиття нападу виникає не лише в момент суспільно небезпечного посягання, але й при наявності загрози нападу.

Напад не перестає бути наявним, якщо він лише зупинений і в кожну хвилину може розпочатися знову. Напад вважається закінченим, коли він перерваний захистом або припинений самим посягаючим.

Пункт 4 ч. 1 ст.15 надає право застосувати зброю для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти. Закон обумовлює можливість застосування зброї працівникам міліції проти особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину, наявністю таких обставин:

1. Працівник міліції особисто застав особу при вчиненні злочину. Застосування зброї працівником міліції на підставі свідчень потерпілих та свідків (навіть у тому разі, коли вони прямо вказали на особу, як на ту, що вчинила злочин) не може бути визнано правомірним.

2. Особа, яка вчинила або вчиняла тяжкий злочин, на очах працівника міліції намагається втекти, тобто залишити місце події, в тому числі і за допомогою транспортного засобу, або ще до затримання працівником міліції, або будучи затриманою, здійснити спробу втекти під час доставляння в органи міліції або перебування там на період, необхідний для прийняття рішення в установленому порядку про її затримання.

3. Обставини події дають працівнику міліції підстави вважати, що дана особа тільки що вчинила, вчиняє або робить замах на тяжкий злочин.

Закон не вимагає від працівника міліції, який застав особу при вчиненні тяжкого злочину, вичерпної кваліфікації цього злочину, але в усіх необхідно, щоб працівник міліції, приймаючи рішення при застосуванні зброї проти особи, яку він застав при вчиненні злочину, був впевнений, що в діях особи, яка затримується, містяться ознаки будь-якого тяжкого злочину.

Пункт 5 ч. 1 ст. 15 надає право застосувати зброю для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї або інших предметів, що загрожують життю і здоров'ю працівника міліції.

Збройний опір працівникові міліції є самостійною підставою для застосування працівниками міліції зброї.

Збройний опір - це активна протидія будь-якої особи здійсненню працівником міліції своїх службових вповноважень, поєднаним із застосуванням чи загрозою застосування вогнепальної, холодної зброї, а також інших речей і предметів в якості зброї.

Зброя - це предмети чи пристрої, що призначені для влучення в живу ціль, та не мають іншого призначення. Вогнепальна зброя - це будь-яка зброя, вражаючі якості обумовлюються дією снаряда, що отримує прискорення силою порохових газів.

До предметів, що використовують правопорушники при здійснення опору в якості зброї, можна віднести ті, якими можна нанести тілесні ушкодження, небезпечні для життя та здоров'я людини. Як показує практика ними можуть бути: каміння, палиця, пляшка, кухонний ніж, вила, лом, сокира, лопата, молоток, шило, велосипедний ланцюг, лезо, газовий пістолет, сильнодіючі шкідливі хімічні речовини, інші предмети та механізми.

У той же час не можуть розглядатися як предмети, застосовані в якості зброї: відро, взуття, книга та ін., навіть у тому разі, коли ними були нанесені удари працівникові міліції.

Збройним слід вважати і такий опір, який здійснюється із застосуванням завідома непридатної зброї або її імітатора, якщо в обстановці, що склалася, працівник міліції не міг і не повинен був сприймати їх як непридатну або імітаційну зброю.

Під особою, яка намагається втекти з-під варти слід розуміти особу, яка була засуджена до позбавлення волі або перебуває в попередньому ув'язненні. Установами для утримання осіб, щодо яких запобіжним заходом обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори Міністерства внутрішніх справ.

Під втечею слід розуміти самовільне залишення особою, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі або перебуває під вартою, як

підозрюваний "обвинувачений чи підсудний", місця, де вона перебуває з метою постійного чи тимчасового ухилення від подальшого перебування в ньому.

При втечі з під варти:

а) Засуджений до позбавлення волі, який перебуває за місцем позбавлення волі (в ході відправлення етапом, виконання робіт поза зоною колонії тощо.), утікає з-під конвою, а в випадках, коли згідно із ст. 78 ВТК має дозвіл на пересування за межами колонії без конвою, залишає маршрут пересування і не повертається до колонії; b) Особа, яка затримана як підозрювана у вчиненні злочину згідно ст. 106 КПК, або якій під час попереднього розслідування обрано запобіжний захід - взяття під варту згідно ст.155 КПК залишає ізолятор тимчасового утримання, слідчий ізолятор чи гауптвахту, втікає з-під конвою, з кабінету слідчого, при проведенні слідчої дії на місцевості, залишає зал суду тощо;

с) суб'єкт залишає установу, де відповідно до закону перебувають засуджені до цього виду покарання: виховнотрудові колонії, виправно-трудові колонії, тюрми, лікарні для ув'язнених, транзитнопересильні підрозділи. Під залишенням місця тримання або перебування під охороною слід розуміти навмисне самовільне перетинання (подолання) лінії охорони з метою втечі з-під варти.

Згідно з рекомендаціями МВС України від 6 березня 1995 р. щодо застосування вогнепальної зброї працівниками міліції при припиненні втеч осіб, взятих під варту, відбитті групових нападів злочинців та звільнення заложників лінією охорони вважається:

- в ізоляторі тимчасового утримання - стеля, вікна, двері камер і приміщень, огорожа двору прогулянок і контрольно-пропускного пункту;

- у залі судового засідання - стіни, підлога, стеля, двері та вікна зали (кімнати) судового засідання;

- у камері для тримання підсудних (засуджених) - стіни, стеля, підлога, двері та вікна камери;

- у кабінеті працівника дізнання, слідчого, прокурора або іншому приміщенні - стіни, стеля, вікна, двері;

- під час конвоювання у легковому автомобілі - салон автомобіля;

- під час конвоювання у вантажному автомобілі - борти і підлога кузова;

- Під час конвоювання у спеціальному автомобілі - стін, стеля, підлога, двері камер;

- під час конвоювання у залізничному, пасажирському вагоні - стіни, стеля, підлога, вікно, двері, купе;

- під час конвоюванні літаком (гелікоптером) - салон, двері, (люки);

- під час конвоювання на гужовому транспорті або пішки - умовна лінія розміщення найближчих до колонії конвоїрів.

Якщо втеча супроводжується нападом на працівника міліції, що загрожує його життю або здоров'ю, він застосовує вогнепальну зброю згідно з п. 2 ст. 15 Закону "Про міліцію".

Зброя для припинення втечі з-під варти може застосовуватись лише в тому випадку, коли особі, яка здійснює втечу, відомо про взяття її під варту в передбаченому законом порядку. Зброя не може бути застосована проти особи, якщо її не оголошена постанова, протокол, або інші документи, в яких зафіксовано рішення уповноважених на те органів або посадових осіб про її затримання або взяття під варту, якщо для цього не має інших підстав.

Закон надає працівникам міліції право застосовувати зброю для припинення тільки такої втечі, яка відбулась у них на очах. Зброя може застосовуватись з початку втечі до того моменту, коли особа буде затримана, або, навпаки, буде втрачена з поля зору працівника міліції (на це прямо вказано в нормі Закону

"для затримання особи, яка намагається втекти з-під варти", а не "втекла з-під варти").

Вогнепальна зброя може бути застосована для затримання особи, яка погрожує застосуванням зброї або інших предметів, і загрожують життю чи здоров'ю працівника міліції. На наш погляд, загроза життю і здоров'ю працівника міліції не може бути не розцінена як напад на нього. Особливості застосування зброї при нападі на працівника міліції розглянуті в коментарі до п. 2 ч. 1 даної статті.

Пункт 6 ч. 1 ст. 15 дає право працівникам міліції застосувати зброю для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями загрожує життю чи здоров'ю громадян або працівника міліції.

Транспортний засіб - це пристрій, призначений для перевезення людей або вантажу, а також такий, на якому встановлено соціальне обладнання або механізм (п. 1.9 Правил дорожнього руху). Поняттям "транспортний засіб" охоплюються, як механічні так і будь-які інші транспортні засоби.

Закон "Про міліцію" дозволяє працівникам міліції застосовувати вогнепальну зброю проти будь-яких транспортних засобів незалежно від їх відомчої належності, перебування в момент застосування зброї інших обставин.

Однак треба враховувати, що "Правила застосування соціальних засобів при охороні громадського порядку на Україні", затверджені Постановою Ради Міністрів УССР № 49 від 27 лютого 1991 р., забороняється застосовувати пристрої для примусової зупинки автотранспорту, що здійснюють перевезення людей (в тому числі і вантажних автомобілів), автотранспорту, який належить дипломатичним, консульським та іншим представництвам іноземних держав, мотоциклів, мотоколясок, моторолерів, мопедів; а також на гірських шляхах, ділянках шляхів з обмеженою видимістю, залізничних переїздах, мостах, шляхопроводах, естакадах, у тунелях.

При застосуванні спеціальних засобів та зброї за умов, викладений у цій нормі, є дуже високий ризик тяжких наслідків, і тому працівникам міліції, виходячи з принципу спричинення найменшої шкоди, слід дотримуватись викладених у "Правилах" обмежень.

Застосовуючи вогнепальну зброю відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 15 Закону "Про міліцію", працівник міліції зобов'язаний вжити всі можливі засоби, щоб не влучити у водія та пасажирів, а також в оточуючих. Стрільбу в даному випадку слід вести, як правило з близької відстані по задніх колесах транспортного засобу, що переслідується, так, щоб умови застосування зброї гарантували особисту безпеку водіям та пасажирам. Найбільш оптимальними умовами застосування зброї в даному випадку є: рівна, пряма ділянка дороги, відсутність зустрічного транспорту та пішоходів можливість безпечного з'їзду на обочину.

У законі прямо вказано, що зброя для зупинки транспортного засобу може бути застосована тільки шляхом його пошкодження, тобто працівник міліції не повинен застосовувати зброю, якщо не впевнений, що не зможе це зробити без ризику нанесення вогнепального поранення людям, які знаходяться у транспортному засобі, що переслідується, та оточуючим .

Разом з тим працівник міліції, який правомірно застосовував зброю для зупинки транспортного засобу, не повинен на наш погляд, нести відповідальність за смерть та тілесні ушкодження водію, майнову шкоду, що настала внаслідок перегортання, наїзду транспортного засобу, який вийшов з-під контролю цього водія.

Працівник міліції, що зупиняє за допомогою зброї транспортний засіб, та влучив при цьому у водія, буде нести відповідальність за необережний злочин, за винятком випадків, коли він не повинен був та не міг передбачити таких наслідків. Наприклад, коли куля рикошетом від колеса автомобіля влучає у водія, коли постріл відбувається в момент різкого маневру транспортного засобу, який переслідується, або в момент наїзду транспортного засобу працівника міліції на перешкоду, в результаті чого працівник міліції не може передбачити зміну напрямку польоту кулі.

Якщо водій транспортного засобу маневруванням останнього притискує на швидкості автомобіль працівника міліції до кювета або перешкоди, останній має право застосувати зброю.

Частина 2 ст. 15 забороняє застосувати та використовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.

Закон не роз'яснює визначення "значне скупчення людей", тому в практичній діяльності працівник міліції повинен керуватися правилом: "Необхідно утримуватися від застосування вогнепальної зброї, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи.

Під сторонніми особами слід розуміти всіх осіб, за винятком тих, проти кого є підстави до застосування зброї.

Треба підкреслити, що працівник міліції, як і всі громадяни, має право на необхідну оборону незалежно від того, знаходяться навколо нього люди чи ні. Працівник міліції, що застосував зброю для припинення загрози життю та здоров'ю навіть у багатолюдному місці, не може нести кримінальну відповідальність при умові, якщо він вжив заходів для того, щоб шкода, спричинена в наслідок його дій, не була надмірною та не була нанесена стороннім особам.

У частині 3 ст. 15 Закон надає право працівникам міліції використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги, а також для знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров'ю громадян або працівника міліції.

Закон не називає випадків, в яких допомога може викликатися пострілами із зброї.

Виклик допомоги може бути здійснений на законних підставах у випадках, коли кому-небудь загрожує небезпека, при припиненні злочинних дій та затриманні злочинців.

Використовуючи зброю для виклику допомоги, працівник міліції, зрозуміло, розраховує не тільки на допомогу громадян та інших працівників міліції, але й на те, що злочинці або правопорушники припинять свої дії.

Постріли з вогнепальної зброї для подання сигналу тривоги проводяться в безпечному для оточуючих напрямі.

Закон дає право застосувати зброю для ураження небезпечних тварин, які спричиняють громадянам та співробітникам міліції тілесні ушкодження, або є загроза заподіяння таких ушкоджень. Немає значення, де виникли підстави застосування зброї, є тварина чиєюсь власністю чи ні, занесена вона до Червоної книги чи ні.

Правові підстави застосування зброї виникають уже тоді, коли тварина (найчастіше собака без повідка та намордника) кидається на людей, незалежно від того, знаходиться хазяїн тварини поруч чи ні. У випадках, коли хазяїн дає команду тварині, після якої вона атакує працівника міліції та людей, ніякого сумніву в правомірності застосування зброї бути не може.